Рішення

від 02.08.2016 по справі 910/11868/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016Справа № 910/11868/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екватор-Експрес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Партс"

про стягнення 18 324,18 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Терновий Р.Б. (адвокат за договором № 448-1-1 від 02.07.2012р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екватор-Експрес" (надалі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Партс" (надалі - відповідач) заборгованості за Договором №164/12/15 перевезення вантажу від 14.12.2015р. в розмірі 18 324,18 грн., з яких 18 000,00 грн. сума основного боргу, 198,18 грн. інфляційних витрат та 126,00 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору не здійснив в повному обсязі оплату вартості наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.07.2016р.

Судове засідання 19.07.2016р. не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у зв'язку з виходом судді Морозова С.М. з відпустки, розгляд справи призначено на 02.08.2016р.

В судове засідання 02.08.2016р. представник відповідача не з'явився.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 02 серпня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2015р. між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) укладено Договір №164/12/15 перевезення вантажу (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язувався доставити довірений йому вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відповідач зобов'язувався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно п. 1.2., 1.4. Договору конкретні умови перевезень вантажів, наданих експедитором зазначаються в заявках на перевезення, які є невід`ємними частинами даного Договору і надаються експедитором перевізнику перед кожним перевезенням або групою перевезень. Заявка повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками сторін.

В п. 1.3. Договору сторони погодили інформацію, яку має містити заявка на перевезення.

Позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору та заявки №500486/15 від 14.12.2015р. було доставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Бліц» (надалі - ТОВ «Бліц»), обумовлений у заявці вантаж (POJENNIKI NA MLEKO - 9 COLLI, вага брутто - 3770 KG, відправник - SV-AGRO SP.Z.U.U AL. BIELINY PRAZMOWSKIEGO 14 31-514 KRAKOW POLSKA, одержувач - LLC BLITZ STR. BILOPILSKYJ SHLACH 30/3 40009 SUMY UKRAINA, перевізник - EQUATOR-EXPRES LLC, місце розвантаження вантажу - SUMY UKRAINA, місце та дата завантаження вантажу - KRAKOW POLSKA 2015.12.16), що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією міжнародної товарно-транспортної накладної А № 220104 (CMR).

Факт одержання товару ТОВ «Бліц» засвідчується підписом уповноваженої особи та відтиском печатки даного товариства у вказаній міжнародній товарно-транспортній накладній А № 220104 (CMR).

Згідно п. 3.1. Договору ціна договору та загальна сума плати за послуги по кожному конкретному перевезенню визначається сторонами в заявці.

Як вбачається з заявки №500486/15 від 14.12.2015р. сторони погодили вартість послуг з перевезення вантажу в розмірі 23 000,00 грн.

У відповідності до пунктів 4.2. - 4.3. Договору оплата здійснюється на підставі оригіналів наступних документів: заявки, рахунку перевізника, виставлених згідно умов даного договору, акту наданих послуг та оригіналу CMR. Оплата здійснюється через 5-20 днів після отримання експедитором оригіналів документів, вказаних в п. 4.2. та п. 2.2.16. договору.

Позивачем на виконання умов Договору було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №ТР-0001399 від 18.12.2015р. на суму 23 000,00 грн., а також було направлено на адресу відповідача претензію від 03.03.2016р. на суму 23 000,00 грн. (докази направлення та отримання претензії у справі).

Відповідачем було частково сплачено суму заборгованості за транспортні послуги в сумі 5 000,00 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи копією платіжного доручення №86 від 18.03.2016р. на вказану суму.

Повну вартість транспортних послуг відповідачем оплачено не було, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами Договором та не сплатив вартість наданих позивачем послуг на суму в розмірі 18 000,00 грн.

З огляду на положення п. 4.3. Договору та зважаючи на те, що відповідачем 11.03.2016р. (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи) було отримано обумовлені сторонами документи з моментом отримання яких у відповідача виникло зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг, а саме заявки, рахунку перевізника, акту наданих послуг та оригіналу CMR, оплата вартості наданих позивачем послуг мала бути здійснена відповідачем у строк до 31.03.2016р. включено, а прострочення виконання свого зобов'язання за Договором почало свій відлік з наступного дня, тобто з 01.04.2016р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 18 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем внаслідок несвоєчасної оплати вартості наданих послуг з перевезення вантажу заявлено до стягнення з відповідача 198,18 грн. інфляційних втрат та 126,00 грн. 3 % річних за період з 01.04.2016р. по 24.06.2016р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що сума витрат від інфляції в розмірі 198,18 грн. не перевищує розрахованої судом суми таких витрат, а сума 3 % річних є завищеною та за результатами здійсненого судом перерахунку до стягнення з відповідача за заявлений позивачем період підлягає сума 3 % річних в розмірі 125,75 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних підлягають частковому задоволенню та стягненню 198,18 грн. та 125,75 грн. відповідно.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/11868/16 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 18 000,00 грн. суми основного боргу, 198,18 грн. інфляційних втрат та 125,75 грн. 3% річних.

Щодо розподілу судових витрат з оплати послуг адвоката в розмірі 3 600,00 грн., суд відзначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Так, відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 16.01.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином, задля стягнення суми судових витрат оплаті правової допомоги в розмірі 3 600,00 грн. необхідною умовою є надання до матеріалів справи документального підтвердження таких витрат.

Окрім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Позивачем надано до матеріалів справи докази документального підтвердження витрат з оплати послуг адвоката, а саме копію договору №448-1-1 про надання адвокатських та інших юридичних послуг від 02.07.2012р., оригінал ордеру про надання правової допомоги серії КВ № 154097, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію рахунку на оплату №27 від 29.02.2016р. та копію платіжного доручення №7463 на суму 7 200,00 грн. проте договір №448-1-1 про надання адвокатських та інших юридичних послуг від 02.07.2012р. наданий позивачем не в повному обсязі та в суду відсутня можливість дослідити всі його умови, зокрема строк дії договору, тощо, до матеріалів справи позивачем також не додано належним чином засвідченої копії витягу з Єдиного реєстру адвокатів України (ст. 17 закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а розмір адвокатської винагороди в сумі 3 600,00 грн. з огляду на заявлені позивачем вимоги у даній справі, на думку суду, є завищеним.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 3 600,00 грн. задоволенню не підлягають.

Судовий збір позивача у розмірі 1 377,98 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Партс" (код ЄДРПОУ 36866867, адреса: 04070, м. Київ, вул. С. Сагайдачного, буд. 25 Б, оф. 424) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екватор-Експрес" (код ЄДРПОУ 37449850, адреса: 02660, м.Київ, пр. Гагаріна, буд. 23) суму основного боргу в розмірі 18 000,00 грн. (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок), інфляційні втрати в розмірі 198,18 грн. (сто дев'яносто вісім гривень 18 копійок), 3% річних в розмірі 125,75 грн. (сто двадцять п'ять гривень 75 копійок) та суму судового збору в розмірі 1 377,98 грн. (одна тисяча триста сімдесят сім гривень 98 копійок).

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.08.2016р.

Суддя Морозов С.М.