Рішення

від 27.07.2016 по справі 530/817/16-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/817/16-ц

Номер провадження 2/530/488/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2016 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 до Бірківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, треті особи: Реєстраційна служба Зіньківського РУЮ, ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Бірківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, треті особи: Реєстраційна служба Зіньківського РУЮ, ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом.

В судове засідання позивач не з»явилася, направивши до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, Бірківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Третя особа, ОСОБА_2 направила до суду заяву про прозгляд справи за її відсутності.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.197 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України , суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

Суд, зачитавши заяви позивача, який підтримав свої позовні вимоги, відповідача, який визнав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: В«кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльностіВ» .

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 114 ЦПК України: В«Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частиниВ» , враховуючи місцезнаходження, позов пред'являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 В«Про судове рішення у цивільній справіВ» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за укладеним договором.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_3 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Судом встановлено, що батько позивачки, ОСОБА_4, 16 березня 2000 року склав заповіт, який посвідчено в Бірківській сільські раді Зіньківського району Полтавської області. Згідно цього заповіту, їй разом із сестрою, ОСОБА_2, заповідано у рівних частках дві земельні ділянки загальною площею 7,83 га, які знаходяться на території Бірківської сільської ради.

15 липня 2006 року батько помер. Після його смерті ОСОБА_1 прийняла спадщину разом зі своєю сестрою. Спадкова справа на майно померлого ОСОБА_4 була заведена у Зіньківській державній нотаріальній конторі за №437-2006.

У цій спадковій справі позивачці 20 березня 2007 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/ 2 частину двох земельних ділянок загальною площею 7,83 га, які належали батькові на підставі державних актів на землю серії ПЛ №235318 зареєстрованого в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за №4 10 листопада 2004 року та серії ПЛ №216051 зареєстрованого в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за №236 15 вересня 2003 року (а.с.5).

20 травня 2015 року позивачка подала до Реєстраційної служби Зіньківського РУЮ свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частину двох земельних ділянок загальною площею 7,83 га для проведення державної реєстрації права власності. Згідно номерів запису про право власності 9738710;9739118 за нею зареєстровано право спільної часткової власності на дві земельні ділянки загальною площею 3,9141 га у розмірі ? частини (а.с.6-7).

Як з'ясувалося, на замовлення сестри позивачки, ОСОБА_2, ПП «Лада Інформ» виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості на успадковані частки виділивши їх в натурі. Таким чином з двох земельних ділянок загальною площею 7.83 га виділено 4 (чотири земельні ділянки), з яких дві земельні ділянки по 2,1953 га та дві земельні ділянки по 1,7188 га..

В Державний земельний кадастр внесено відомості про право спільної часткової власності на ? частини двох земельних ділянок, тільки уже площею 3,9141 га, а не 7.83 га. Таким чином з належних позивачці 1/2 частин двох земельних ділянок площею 7,83 га за нею визнається право на 1/2 частин двох земельних ділянок площею 3,9141 га..

Вносити зміни в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, реєстратор відмовляється з тих підстав, що на дату реєстрації речового права земельні ділянки на які нотаріусом було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом вже не існували, як об'кт цивільних прав. Про відсутність підстав внесення змін в Реєстр речових прав, ОСОБА_1 повідомлено листом від 16.03.2016 р. за №02.1-01 (а.с.14).

Тому невизнане право позивачки на 1/2 частину двох земельних ділянок успадкованих після смерті батька підлягає судовому захисту шляхом визнання права на невизнану 1/2 частину двох земельних ділянок площами 2,1953 га та 1,7188 га, виходячи з наступного.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого 20.03.2007 року державним нотаріусом ОСОБА_5, позивачці належить право на ? частини двох земельних ділянок загальною площею 7,83 га, розташованих на території Бірківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, переданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належали померлому ОСОБА_4 на підставі Державних актів 1) ПЛ №235318, виданого 10 листопада 2004 року Зіньківською райдержадміністрацією Полтавської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №4, 2) ПЛ №216051, виданого 15 вересня 2003 року Зіньківською райдержадміністрацією Полтавської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №236.

Згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексні номера 37832062 та 37833452, за мною зареєстровано право на ? частину земельної ділянки площею 2,1953 га (кадастровий номер 5321381000:00:012:0133) та на 1/2 частину земельної ділянки площею 1,7188 га (кадастровий номер (5321381000:00:012:0132) за номерами запису про право власності: 9738710 та 9739118, відповідно.

Аналогічна інформація щодо власника, типу власності та ідентифікації земельних ділянок міститься і в Державному земельному кадастрі, що підтверджується Витягами із ДЗК № НВ-5303633662016 та № НВ - 5303633552016 від 22.02.2016 р (а.с. 8-13).

Таким чином підтверджуються обставини, що земельні ділянки площею 2,1953 га (кадастровий номер 5321381000:00:012:0133) та площею 1,7188 га (кадастровий номер (5321381000:00:012:0132) утворені в процесі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі на місцевості на успадковані частки двох земельних ділянок загальною площею 7,83 га, які належали ОСОБА_4.

За приписами норм ст.1225 ЦК України та п. г ч.І ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини без зміни її цільового призначення.

Земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав, ідентифікується визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, що передбачено ст. 79 1 Земельного кодексу України.

Визнання за позивачем права часткової власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,1953 га (кадастровий номер 5321381000:00:012:0133) та на Уг частину земельної ділянки площею 1,7188 га (кадастровий номер (5321381000:00:012:0132) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Відповідачем у позові заявлено Бірківську сільську раду Зіньківського району Полтавської області з підстав визначених ст. 1277 ЦК України щодо права органу місцевого самоврядування на відумерлу спадщину за місцем відкриття спадщини, так як залишилося майно щодо якого виник спір про право.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України В«Про земельний кадастрВ» державна реєстрація земельної ділянки це - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. У разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно п.11 ч.1 ст.346 ЦК України у разі смерті власника право власності припиняється.

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч.9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об"єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч.10 цієї статті Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Ч. 4 цієї статті - земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформаваними незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Право власності на вказані земельні ділянки було оформлене та зареєстроване відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Вимоги сучасного законодавства позбавляють позивачку можливості замовити послугу щодо визначення кадастрового номера, а відповідно і успадкувати таке спадкове майно в позасудовому порядку.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею...".

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

У відповідності до ст.. 213 ЦПК України, суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України,ст. ст. 3, 10,15,30, 57-61, 80, 212-223 ЦПК , п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Бірківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, треті особи: Реєстраційна служба Зіньківського РУЮ, ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом - задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканкою вулиці Широка (Свердлова), буд. №17, місто Зіньків, Полтавської області, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,1953 га (кадастровий номер 5321381000:00:012:0133) та на ? частину земельної ділянки площею 1,7188 га (кадастровий номер (5321381000:00:012:0132), що розташовані на території Бірківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області з цільовим призначенням (використання) для товарного сільськогосподарського виробництва, у порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_4, померлого 15 липня 2006 року.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту його оголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_6