Рішення

від 03.08.2016 по справі 530/915/16-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/915/16-ц

Номер провадження 2/530/543/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

Релігійної громади Троїцького молитовного будинку української православної церкви до Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права власності на громадський будинок,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права власності на громадський будинок.

В судове засідання позивач не з»явився, направивши до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.197 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України , суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 В«Про судове рішення у цивільній справіВ» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою…

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст.316 ЦК України «Правом власності є право особи на річ (майно), особа здійснює відповідно до закону за своєю волею...»

У відповідності до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за укладеним договором.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_1 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

В судовому засіданні було встановлено, що у 1884 році була збудована (30.11.1984 р. освячена) дерев'яна, на мурованому цоколі, з прибудованою дзвіницею церква на честь Святої Живоначальної Трійці в с. Пірки Зіньківського повіту (тепер Свято-Троїцька церква в с. Комсомольське Зіньківського p-ну). До 1891 року існувала як кладовищенська, потім стала парафіяльною. За радянських часів будівля церкви була перетворена на місцевий дім культури, який з невідомих причин розібрали. А земельна ділянка, на якій залишилися зруби та столярка будівлі до 1952 року належала ОСОБА_2, який віддав її місцевим парафіянам для відбудови церкви. Згодом в новій будівлі громада почала збиратися для церковних служб, а 26 листопада 1953 року місцевий протоієрей, ОСОБА_3, освятив будівлю як молитовний будинок - Храм Святого Духу, який існує зараз як Свято-Троїцька церква. Про правовстановлюючі документи на церкву на той час ніхто не переймався.

26 травня 1992 року було створено Релігійну громаду Троїцького молитовного будинку Української православної церкви (зареєстровано 22.11.2005р.), яка з 2013 року розпочала оформлення правовстановлюючих документів на Свято-Троїцьку церкву.

Відповідно до Рішення № 92 від 29 серпня 2013 року виконавчого комітету Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області Свято-Троїцькій церкві, яка розташована в селі Комсомольське було присвоєно юридичну адресу: с. Комсомольське, вул. Гагаріна, буд. № 32 (а.с.28).

Релігійній громаді Троїцького молитовного будинку Української православної церкви згідно Рішення 26-ї сесії 6 скликання Тарасівської сільської ради від 31 січня 2014 року передано безоплатно у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 0,1962 га, із земель комунальної власності Тарасівської сільської ради, в межах населеного пункту с. Комсомольське по вул. Гагаріна, 32; кадастровий номер - 5321386403:03:005:0030. Право постійного користування на земельну ділянку було зареєстровано згідно діючого законодавства, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 9 лютого 2015 року EEC 372281 (а.с.29).

На будівлю громадського будинку за адресою: Полтавська область,Зіньківський район с. Комсомольське, вул. Гагаріна, № 32 мають технічний паспорт (виготовлений ПП Полтавським БТІ « Інвентаризатор» від 11 жовтня 2013 року, інвентаризаційна справа № 34977) та Звіт про оцінку майна (виготовлений ФОН ОСОБА_4 від 08.07.2016р.) (а.с.8-10).

Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок складається з будівель і споруд позначених на плані: церква А-1, сарай (тимчасовий) Б-1, сарай (тимчасовий) В-1, вбиральня (тимчасова) Г-1, хвіртка №1, ворота №2, огорожа №3, хрест №4, огорожа №5, хвіртка №6, хвіртка № 7, колодязь № 8, замощення №9, замощення № 10.

Тому враховуючи вищезазначене, змушені звернутися до суду, оскільки іншого шляху для отримання правовстановлюючих документів на Свято-Троїцьку церкву, розташовану за адресою: Полтавська область, Зіньківський район с. Комсомольське, вул. Гагаріна, № 32, - не має.

Приймаючи до уваги вимоги позивача , зважаючи на відсутність заперечень проти позову зі сторони відповідача, дослідивши матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі , що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та ст.ст. 325, 328, 376 п.5 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 15,30,62,208,209,214,215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Релігійної громади Троїцького молитовного будинку української православної церкви до Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області про визнання права власності на громадський будинок - задоволити.

Визнати за Релігійною громадою Троїцького молитовного будинку Української Православної церкви право власності на громадський будинок, який складається з будівель і споруд позначених на плані: церква А-1, сарай (тимчасовий) Б-1, сарай (тимчасовий) В-1, вбиральня (тимчасова) Г-1, хвіртка №1, ворота №2, огорожа №3, хрест №4, огорожа №5, хвіртка №6, хвіртка № 7, колодязь № 8, замощення №9, замощення № 10.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту його оголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_5