Постанова

від 08.08.2016 по справі 910/3619/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2016 р. Справа№ 910/3619/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 08.08.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "БАНК СІЧ" на рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 (повне рішення складено 18.05.2016)

у справі №910/3619/16 (суддя Н.І. Зеленіна)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до публічного акціонерного товариства "БАНК СІЧ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) ОСОБА_3

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Метрируд"

3) фізичної особи-підприємеця ОСОБА_4

про стягнення 200 000 доларів США та 10 000 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "БАНК СІЧ" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 збитки у розмірі 200 000 доларів США та 81 270,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ПАТ "БАНК СІЧ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 та припинити провадження у справі.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та має місце порушення норм матеріального права.

Ухвалою від 09.06.2016 Київським апеляційним господарським судом поновлено ПАТ "БАНК СІЧ" строк на подання апеляційної скарги, прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/3619/16 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

24.06.2016 ФОП ОСОБА_2 на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу ПАТ "БАНК СІЧ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 - без змін.

Ухвалою від 29.06.2016 Київським апеляційним господарським судом відкладено розгляд справи №910/3619/16 у зв'язку з неявкою в судове засідання представників третіх осіб-2 та -3.

29.06.2016 ОСОБА_3 надала суду пояснення, в яких третя особа-1 просила апеляційну скаргу ПАТ "БАНК СІЧ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 - без змін.

ФОП ОСОБА_2 надано суду належним чином завірену копію рішення Макарівського районного суду Київської області від 25.11.2015р, яке набрало законної сили та просив приєднати до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08.08.2016 представник позивача підтримав клопотання про приєднання до матеріалів справи копії судового рішення Макарівського райсуду Київської області.

Обговоривши із учасниками судового процесу заявлене клопотання, колегія вважає за необхідне його задовольнити та приєднати до матеріалів справи дане судове рішення, виходячи з того, що це рішення суду надавалось до суду першої інстанції, яке було роздруковане з Єдиного державного реєстру судових рішень України, але не було належним чином завірене.

У судовому засіданні 08.08.2016 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги та просить рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 скасувати та припинити провадження у справі.

У судовому засіданні 08.08.2016 року представник позивача та третьої особи-1 заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "БАНК СІЧ" - без задоволення.

Представники третіх осіб -2,-3 в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Оскільки учасники судового процесу, які не з'явилися в судове засідання, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні представників третіх осіб -2,-3.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.08.2014 між ПАТ "Банк СІЧ" (банк) та ОСОБА_3 (наймач) було укладено договір №183 на користування індивідуальним сейфом (надалі - "Договір на користування індивідуальним сейфом") відповідно до п. 1.1 якого Банк надає, а наймач орендує індивідуальний сейф (далі - сейф) НОМЕР_1 в депозитному сховищі Банку для зберігання в ньому цінностей та документів на строк з 14.08.2014 до 15.05.2015 включно. На виконання умов Договору банком надано у тимчасове користування ОСОБА_3 індивідуальний сейф НОМЕР_1 та два ключі НОМЕР_1.

Згідно з договором про внесення змін №183/01 до Договору на користування індивідуальним сейфом від 17.04.2015 сторонами було погоджено встановити строк користування наймачем орендованим індивідуальним сейфом до 11.02.2016.

Як вказує позивач при відвідуванні ОСОБА_3 20.07.2015 орендованого нею, згідно з Договором на користування індивідуальним сейфом, індивідуального сейфу, останньою було виявлено зникнення розміщених в ньому належних їй грошових коштів у розмірі 200 000,00 доларів США, про що вона в цей же день повідомила працівників та керівництво Банку.

Із матеріалів справи вбачається, що 20.07.2015 ОСОБА_3 звернулась до прокуратури Дніпровського району м. Києва (Київської місцевої прокуратури №4) із заявою щодо зникнення належних їй грошових коштів в сумі 200 000,00 доларів США, які зберігались в індивідуальному сейфі Лівобережного відділення ПАТ "Банк Січ", розташованого за адресою: м. Київ, вул. Р.Окіпної, 8, за результатами розгляду якої до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено дані та зареєстровано кримінальне провадження №42015100040000112 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 Кримінального кодексу України.

Постановою слідчого Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві старшого лейтенанта міліції Лаврук Я.В. від 28.07.2015 ОСОБА_3 визнано потерпілою у кримінальному провадженні №42015100040000112.

23.02.2016 між ОСОБА_3 (первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_2 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (надалі - "Договір відступлення"), відповідно до умов якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і став кредитором за зобов'язанням Публічного акціонерного товариства "Банк Січ" по відшкодуванню збитків у розмірі 200 000,00 доларів США, завданих внаслідок неналежного виконання останнім взятих на себе зобов'язань згідно з договором №183 на користування індивідуальним сейфом від 14.08.2014, що зумовило зникнення розміщених ОСОБА_3 в орендованому сейфі матеріальних цінностей.

В березні 2016 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "БАНК СІЧ" про стягнення збитків у розмірі 200 000,00 доларів США, які в подальшому збільшено на суму моральних збитків у розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням суду від 11.05.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "БАНК СІЧ" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 збитки у розмірі 200 000 доларів США та 81 270,00 грн. судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу.

Так, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що спір у даній справі виник з цивільних правовідносин, а тому не може бути предметом розгляду господарськими судами України. Зазначені доводи скаржника суд апеляційної інстанції відхиляє з наступних підстав.

Положеннями ст. 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

З огляду на викладені приписи чинного процесуального законодавства справи зі спорів, пов'язаних з виконанням договорів, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних або господарських відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що спір у даній справі стосується дослідження наявності правових підстав для покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором на користування індивідуальним сейфом у розмірі 200 000,00 доларів США. Відтак, в даному випадку спір між сторонами виник з цивільних відносин, а суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК України, отже має розглядатися саме господарськими судами України.

Таким чином, посилання апелянта на порушення судом першої інстанції приписів ст. 80 ГПК України, оскільки, на його думку, спір у даній справі виник з цивільних правовідносин, а тому він не підлягає розгляду в господарських судах України є безпідставним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Судом встановлено, що спірний правочин за своїм змістом, з огляду на правовідносини, що склалися між банком і ОСОБА_3 (розміщення в орендованому сейфі цінностей без відома Банка про них), є договором про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, правове регулювання якого здійснюється приписами ст. 971 Цивільного кодексу України, за змістом якої до договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що за змістом п.п. 1.2, 7.1, 7.2, 8.1 Договору на користування індивідуальним сейфом типові умови надання в оренду індивідуальних сейфів встановлюються Загальними умовами надання банківських та фінансових послуг фізичним особам, затвердженими рішенням Тарифного комітету Банку №1 від 01.07.2011, з усіма наступними змінами та доповненнями (надалі - "Загальні умови"). Цей договір становить правочин, зміст якого викладений в декількох документах, включаючи договір та Загальні умови. Загальні умови є невід'ємною частиною цього Договору. Отже, між сторонами було укладено правочин, умови якого було викладено не лише в тексті спірного договору, а й в інших внутрішніх документах, що регулюють діяльність Банку, зокрема: Загальні умови, Правила користування та інші.

Положеннями п. 2.4 Договору на користування індивідуальним сейфом встановлено, що Банк зобов'язаний: надавати наймачу індивідуальний сейф у належному стані та забезпечити умови для зберігання речей наймача; забезпечити наймачу вільний доступ до своїх речей при умові дотримання ним правил користування індивідуальним сейфом; забезпечити згідно з чинним законодавством України збереження конфіденційної інформації, яка стосується наймача, факту укладання цього договору та вкладеного майна; забезпечити неможливість відкриття сейфа без участі наймача, крім випадків, передбачених в п. 2.3.4 цього договору.

У відповідності до п. 5.2 Договору на користування індивідуальним сейфом Банк гарантує наймачу недоторканість вмісту сейфа третіми особами, крім випадків, передбачених цим договором та чинним законодавством України. Банк не несе відповідальність за вміст сейфа наймача, а також по зобов'язаннях наймача перед третіми особами.

Згідно із п.п. 1.2, 1.3 Положення про порядок надання в тимчасове користування індивідуальних сейфів фізичним та юридичним особам для зберігання цінностей та документів ПАТ "Банк Січ", затвердженого рішенням Правління ПАТ "Банк Січ" від 24.05.2011, оформленим протоколом №1 від 24.05.2011, (надалі - "Положення") положення діє в системі Банку та регламентує порядок надання в тимчасове користування індивідуальних сейфів фізичним та юридичним особам (клієнтам Банку) для зберігання цінностей та документів. Це Положення є Актом внутрішнього регулювання, виконання якого є обов'язковим для всіх структурних підрозділів Банку.

Пунктами п.п. 1.6, 1.7 Положення встановлено, що Банк забезпечує неможливість доступу до індивідуальних сейфів сторонніх осіб. Банк не складає опису майна, що міститься в індивідуальному сейфі, не несе відповідальність за псування цінностей і документів не з вини Банку (хімічна реакція, корозія металу, стихійне лихо тощо), а лише відповідає за зовнішню недоторканість індивідуального сейфа. Банк не несе відповідальності за вміст індивідуального сейфа, яким користується Користувач, а також по зобов'язанням Користувача перед третіми особами.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наведене узгоджується із тим, що законодавцем нормативне регулювання договорів про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, розміщено саме в Главі 66 Цивільного кодексу України, яка в свою чергу регулює саме договірні відносини із зберігання речей.

Отже, згідно умов спірного Договору на користування індивідуальним сейфом Банк зобов'язався здійснювати заходи щодо охорони (контролю) депозитарію з метою запобігання доступу до нього сторонніх осіб, що забезпечує мету укладення такого - користування сейфом для збереження цінностей.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладаючи Договір на користування індивідуальним сейфом банк взяв на себе зобов'язання із надання послуг по охороні відповідного сейфу, зокрема, шляхом забезпечення неможливості доступу до нього сторонніх осіб з метою збереження розміщених клієнтом цінностей.

Такий обов'язок покладено на відповідача і приписами п. 8.4 Правил з організації захисту приміщень банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 04.06.2013 №195/ДСК, (чинного на момент існування спірних взаємовідносин) відповідно до яких Банк зобов'язаний забезпечити зберігання цінностей клієнта в індивідуальному сейфі, який установлено у сховищі для індивідуальних сейфів, або в сейфі з індивідуальними сейфами.

Наведене спростовує твердження відповідача про те, що він в силу укладеного з ОСОБА_3 Договору на користування індивідуальним сейфом не несе будь-якої відповідальності за вміст такого індивідуального сейфу, адже відповідний обов'язок забезпечити зберігання цінностей клієнта в індивідуальному сейфі покладено на Банк в т.ч. нормативно-правовим актом.

Недотримання гарантії (порушення взятого на себе зобов'язання) зумовлює настання відповідальності на загальних підставах.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) розміру збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

У відповідності до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Судом встановлено, що в силу приписів ст.ст. 6, 628 Цивільного кодексу України, положень п. 8.4 Правил з організації захисту приміщень банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 04.06.2013 №195/ ДСК, п.п. 1.6, 1.7 Положення про порядок надання в тимчасове користування індивідуальних сейфів фізичним та юридичним особам для зберігання цінностей та документів ПАТ "Банк Січ", затвердженого рішенням Правління ПАТ "Банк Січ" від 24.05.2011, оформленим протоколом №1 від 24.05.2011, п.п. 2.4, 5.2 Договору на користування індивідуальним сейфом з укладенням відповідного договору Банк взяв на себе зобов'язання із забезпечення охорони переданого наймачу у користування сейфу та недоторканості його вмісту третіми особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами Договору №183 Банк зобов'язався забезпечити доступ до індивідуального сейфу ОСОБА_3, її довірених осіб, а також третіх осіб, у випадках визначених законодавством (наприклад, правоохоронні органи на підставі судових рішень).

Доказів доступу третіх осіб, у випадках визначених законодавством, чи уповноваження на такі дії ОСОБА_3 третіх осіб, Банком не надано, а матеріалами справи не підтверджується.

З огляду на викладене, факт зникнення розміщених ОСОБА_3 в орендованому, згідно з Договором на користування індивідуальним сейфом, сейфі грошових коштів свідчить про те, що всупереч приписів ст.ст. 509, 525, 526 Цивільного кодексу України відповідачем не було належним чином виконані взяті на себе зобов'язання із забезпечення охорони переданого наймачу у користування сейфу та недоторканості його вмісту третіми особами, що свідчить про наявність такої складової цивільного правопорушення як вини та протиправної поведінки Банку у зникненні належних третій особі коштів.

При цьому вина та протиправна поведінка Банку, яка полягає у визначених вище порушеннях передбачених Договором та гарантій, не залежить від встановлення чи засуджена конкретна фізична особа, яка вчинила чи могла вчинити відповідне діяння, оскільки забезпечення такої гарантії є договірним зобов'язанням Банку.

Відтак, посилання відповідача на наявність кримінального провадження не є підставою для визначення протиправної поведінки та вини (яка за змістом ст. 614 ЦК України презюмується) Банку, а лише додатково свідчить про системність характеру порушення гарантій по забезпеченню надійності сховища для індивідуальних сейфів, адже із наявного в матеріалах справи листа слідчого Дніпровського управління поліції ГУНП у місті Києві старшого лейтенанта поліції Лаврук Я.В. від 11.04.2016 №582/125/50-2016 вбачається, що в липні-серпні 2015 року за наслідками виявлення зникнення матеріальних цінностей, що зберігалися в орендованих індивідуальних сейфах в Лівобережному відділенні ПАТ "Банк Січ", розташованому за адресою: м. Київ, вул. Р.Окіпної, 8, до правоохоронних органів звернулося одинадцять клієнтів ПАТ "Банк Січ.

З огляду на викладене та враховуючи обов'язок банку за договором про надання в користування індивідуального сейфу забезпечити неможливість доступу третіх осіб до вмісту сейфу наймача, обґрунтованим є твердження позивача про те, що відповідна мінімізація ризиків при облаштуванні кабіни клієнтів має бути спрямована як на унеможливлення спостерігання за роботою клієнта зі своїми цінностями, так і унеможливлення доступу клієнта, що працює зі своїми цінностями, до індивідуальних сейфів інших клієнтів.

Однак, як вказують позивач і третя особа 1, а відповідачем не спростовано, в Лівобережному відділенні ПАТ "Банк Січ" не було забезпечено облаштування окремої кабіни клієнтів, а робота наймачем з вмістом сейфу (своїми цінностями) здійснювалася безпосередньо в приміщенні сховища для індивідуальних сейфів. Вказані обставини додатково свідчать про порушення банком взятих на себе зобов'язань із охорони приміщення депозитарію та забезпечення неможливості доступу третіх осіб до вмісту індивідуального сейфу, орендованого за спірним Договором на користування індивідуальним сейфом.

Колегія суддів зазначає, що встановлення винної особи у зникненні розміщених ОСОБА_3 в орендованому сейфі коштів не є необхідним для вирішення спору у даній справі, оскільки в предмет дослідження у даній справі не входить встановлення особи, яка безпосередньо взяла кошти, а лише - встановлення наявності чи відсутності у діях відповідача (Банку) складу цивільно-правової відповідальності. Цивільний кодекс України (ст. 614) містить презумпцію вини особи, яка допустила порушення зобов'язання, тобто, така особа буде вважатися винною у порушенні і сама має довести відсутність своєї вини.

Будь-яких спростувань викладених обставин наявності вини та протиправної поведінки у зникненні з орендованого ОСОБА_3, згідно з Договором на користування індивідуальним сейфом, сейфу грошових коштів (тобто, доказів належного виконання Банком взятих на себе зобов'язань із забезпечення охорони переданого наймачу у користування сейфу та недоторканості його вмісту третіми особами) останнім не наведено, в той час як сам факт зникнення таких грошових коштів вже свідчить про недостатність вжитих банком заходів по охороні відповідного індивідуального сейфу.

Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

На підтвердження розміру завданої внаслідок неналежного виконання банком взятих на себе зобов'язань за Договором на користування індивідуальним сейфом шкоди позивач вказує на наступне.

14.08.2014 між ОСОБА_3 (продавець) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) було укладено попередній договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Інтелект-Сервіс" (надалі - "Попередній договір"). Відповідно до умов п. 1.1 якого сторони зобов'язалися протягом року, не пізніше 14.08.2015, укласти договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Інтелект-Сервіс" (надалі - "Основний договір"), за яким Продавець продасть, а Покупець купить на умовах викладених у цьому попередньому договорі частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Інтелект-Сервіс", код ЄДРПОУ 23560463, місцезнаходження: 36039, м. Полтава, вул. Пушкіна, буд. 42, (надалі - "Товариство"), у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень, що становить 50 (п'ятдесят) відсотків статутного капіталу Товариства за ціною 450 000 (чотириста п'ятдесят тисяч) доларів США, що еквівалентно 5 890 500 (п'ять мільйонів вісімсот дев'яносто тисяч п'ятсот) гривень за офіційним курсом Національного України на момент укладення цього договору (1 долар США = 13,09 гривень).

У відповідності до п. 4.1 Попереднього договору в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за цим договором покупець передає продавцеві завдаток в розмірі 225 000,00 доларів США. Передача покупцем завдатку на користь продавця підтверджується підписанням цього договору.

На виконання умов Попереднього договору ФОП ОСОБА_2 було передано, а ОСОБА_3 прийнято в якості завдатку за купівлю частки в статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Інтелект-Сервіс" грошові кошти у розмірі 225 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 14.08.2014.

Як вказує позивач у своїх поясненнях та підтверджує третя особа частину вказаних коштів у розмірі 25 000,00 доларів США ОСОБА_3 було покладено на депозитний рахунок, відкритий в ПАТ "Банк Січ" згідно договору №1981-ФО про банківський вклад "Стабільний" у доларах США, а частину, у розмірі 200 000,00 доларів США було покладено до банківського сейфу в ПАТ "Банк Січ", орендованому згідно Договору на користування індивідуальним сейфом.

Тобто, обидва договори (Договір на користування індивідуальним сейфом та договір про банківський вклад) було укладено в день отримання ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 225 000,00 доларів США.

Згідно з нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 (наявної в матеріалах справи) вбачається, що остання з моменту розміщення грошових коштів у розмірі 200 000,00 доларів США в орендованому сейфі (14.08.2014) та до моменту виявлення їх зникнення (20.07.2015) такі кошти не забирала. На підтвердження даних обставин представником третьої особи було долучено до матеріалів справи висновок експертного фототехнічного дослідження.

Отже, із зібраних в матеріалах справи доказів (в т.ч. Попередній договір, Договір банківського вкладу, Договір на користування індивідуальним сейфом та додатки до нього (в т.ч. картка відвідування), пояснень учасників судового процесу (в т.ч. ОСОБА_3.), експертного висновку в повній мірі підтверджується походження спірної суми грошових коштів та розміщення їх в орендованому згідно з Договором №183 сейфі.

Також судом відхиляються посилання Банку на неможливість перевірки вмісту індивідуального сейфу на предмет його змісту з огляду на зміст п. 2.3 Договору на користування індивідуальним сейфом, відповідно до якого Банк має право перевірити цінності на наявність речей, викладених в п. 2.2.3 цього договору, перед вкладенням у сейф у присутності наймача.

Тобто в силу приписів ст. 6 Цивільного кодексу України сторонами при вчинені Договору на користування індивідуальним сейфом було встановлено право Банку на перевірку цінностей, що поміщуються клієнтом до орендованого сейфу, а відтак, як при вкладенні ОСОБА_3 до орендованого нею у Банку сейфу спірних коштів, так і при кожному відвідуванні, останній був наділений правом на їх перевірку, що згідно з приписами ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України реалізується за власним розсудом.

Однак, доказів реалізації Банком наданих йому прав матеріали справи не містять, тобто, останній не вважав за необхідне перевірити цінності, що вкладалися ОСОБА_3 до спірного сейфу. Відтак, його посилання на те, що він не міг знати про те, які саме цінності третьою особою розміщуються в орендованому спірному сейфі, посилаючись на правовідносини між сторонами, що склалися за Договором на користування індивідуальним сейфом, є необґрунтованими, адже останнім не було використано закріпленого сторонами в такому договорі права.

Більш того, із наявного в матеріалах справи рішення Макарівського районного суду Київської області від 25.11.2015 у справі №370/2689/15-ц за позовом ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про розірвання договору та стягнення грошових коштів (а.с. 88-94, т. 1) вбачається, що при вирішенні відповідно спору, який стосувався невиконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань згідно попереднього договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ "Полтава-Інтелект-Сервіс", судом за наслідками дослідження доданих до матеріалів справи документів було встановлено, що дійсно 14.08.2014 мало місце отримання ОСОБА_3 від ФОП ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 225 000,00 доларів США, які в подальшому ОСОБА_3 частково у розмірі 25 000,00 доларів США було вкладено на депозитний рахунок в ПАТ "БАНК СІЧ" згідно договору №1981-ФО про банківський вклад "Стабільний" у Долар США від 14.08.2014, а частково, у розмірі 200 000,00 доларів США, покладено до банківського сейфу в ПАТ "БАНК СІЧ", розташованого за адресою: м. Київ, вул. Р.Окіпної, 8, орендованому згідно договору №183 на користування індивідуальним сейфом від 14.08.2014.

Також Макарівський районний суд Київської області під час розгляду справи №370/2689/15-ц дійшов висновку, що посилання ОСОБА_3 на те, що частину отриманих від ФОП ОСОБА_2 коштів у розмірі 200 000,00 доларів США, які вона зберігала в орендованому індивідуальному сейфі в ПАТ "БАНК СІЧ", розташованому за адресою: м. Київ, вул. Р.Окіпної, 8, дійсно було викрадено належним чином підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведене рішення Макарівського районного суду Київської області від 25.11.2015 у справі №370/2689/15-ц набрало законної сили, доказів його оскарження матеріали справи не містять, а відтак, встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

Таким чином, матеріалами справи належним чином підтверджується існування такого складового елементу цивільного правопорушення як доведення розміру завданих збитків (шкоди), а скаржником належних та допустимих доказів на спростування таких обставин не надано.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним відхилення судом першої інстанції посилання відповідача на судові рішення, якими було відмовлено в задоволенні позовів інших клієнтів Банку до останнього щодо відшкодування завданої шкоди внаслідок зникнення розміщених ними в орендованих сейфах коштів, оскільки такі рішення не спростовують встановлені судом при розгляді даної справи обставини.

Відтак, наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом обставини свідчать, що зникнення належних ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 200 000,00 доларів США зумовлено саме недостатністю вжитих Банком заходів по охороні відповідного індивідуального сейфу та неналежним виконанням Банком взятих на себе зобов'язань із забезпечення недоторканості вмісту відповідного сейфу третіми особами, що підтверджує існування відповідного елементу складу цивільного правопорушення.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок Господарського суду міста Києва про наявність всіх складових цивільного правопорушення, що свідчить про правомірність покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню завданих внаслідок неналежного виконання взятих на себе згідно укладеного з ОСОБА_3 договору №183 на користування індивідуальним сейфом від 14.08.2014 зобов'язань збитків у розмірі 200 000,00 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до Договору відступлення ОСОБА_3 передала, а ФОП ОСОБА_2 прийняв на себе право вимоги за зобов'язання Банку по відшкодуванню збитків у розмірі 200 000,00 доларів США, завданих внаслідок неналежного виконання останнім взятих на себе зобов'язань згідно договору №183 на користування індивідуальним сейфом від 14.08.2014.

Посилання апелянта на те, що на момент укладення відповідного договору відступлення у ОСОБА_3 не існувало права на отримання відшкодування завданої їй шкоди внаслідок зникнення розміщених в орендованому сейфу коштів є безпідставним, адже таке право виникло в момент зникнення належних їй коштів.

Із змісту ст.ст. 22, 623 ЦК України, що регулюють питання відшкодування збитків, як способу захисту цивільних прав, вбачається, що відшкодування збитків вважається загальною формою цивільно-правової відповідальності та може бути застосована в будь-якому випадку порушення зобов'язання, незалежно від того, чи передбачили сторони це в договорі або чи є вказівки спеціального закону.

Наведене спростовує твердження відповідача про те, що положеннями договору №183 на користування індивідуальним сейфом від 14.08.2014 не було передбачено обов'язку Банку з відшкодування завданих внаслідок неналежного виконання ним взятих на себе зобов'язань, адже такий обов'язок виникає на підставі Закону.

Отже, в силу приписів ст.ст. 512, 514 ЦК України ОСОБА_3 правомірно було передано, а ФОП ОСОБА_2 прийнято на себе право вимоги за зобов'язанням банку по відшкодуванню збитків у розмірі 200 000,00 доларів США, завданих внаслідок неналежного виконання останнім взятих на себе зобов'язань згідно з договором №183 на користування індивідуальним сейфом від 14.08.2014, що виникло на підставі приписів ст.ст. 22, 623 ЦК України.

З огляду на викладене судом відхиляються посилання скаржника про те, що ОСОБА_3 було відступлено неіснуюче право як такі, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства України.

Таким чином, кредитором у зобов'язаннях відповідача щодо відшкодування спірних збитків став позивач.

За таких обставин, позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 про стягнення з Банку збитків у розмірі 200 000,00 доларів США є правомірним та обґрунтованими, а тому судом першої інстанції правомірно було задоволено їх у повному обсязі.

Щодо заявлених до стягнення грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн., які позивач визначає як завдана моральна шкода, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в чому полягає така моральна шкода, а також з яких міркувань він виходив, визнаючи її розмір, а тому підстави для покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню збитків у розмірі 10 000,00 грн. відсутні.

Стосовно визначення еквіваленту гривні до іноземної валюти, апелянт стверджує, що згідно п. 1 ст. 192 ЦК України, платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня, а отже суд першої інстанції приймаючи рішення повинен був стягнути еквіваленту суму в гривні.

Колегія суддів наголошує на тому, що господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»). При цьому, законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань (п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29 червня 2010 року «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України»).

З аналізу наведеного слідує, що зазначення в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквіваленту такої суми в гривнях - не є обов'язком суду, а правом суду, з урахуванням конкретних обставин справи, та за наявності клопотання сторони, суд може визначити такий еквівалент.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи скаржника законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "БАНК СІЧ" - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "БАНК СІЧ" на рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/3619/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3619/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук