Рішення

від 03.08.2016 по справі 910/9211/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2016№910/9211/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «УКТРАНСГАЗ» в особі філії

«Управління магістральних газопроводів «ХАРКІВТРАНСГАЗ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІО-МТ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРИО»

про стягнення 33 307,83 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Гасай М.Б. за довіреністю від 13.01.2016 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «УКТРАНСГАЗ» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «ХАРКІВТРАНСГАЗ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІО-МТ» (далі - відповідач) про стягнення пені в сумі 22 135,22 грн. та штрафу в сумі 11 172,61 грн., а всього 33 307,83 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем в порушення умов Договору не були виконані взяті на себе зобов'язання з розробки проектно-кошторисної документації у встановлений строк, у зв'язку з чим виникли підстави для нарахування пені та штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2016 порушено провадження у справі № 910/9211/16, її розгляд призначено на 13.06.2016.

06.06.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

08.06.2016 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що його вина у невиконанні зобов'язань відсутня. Крім того, відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРИО».

В судовому засіданні 13.06.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 22.06.2016.

22.06.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.06.2016 суд на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням відповідача залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРИО», згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 18.07.2016 .

Ухвалами господарського суду міста Києва від 18.07.2016 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/9211/16 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.08.2016.

В судовому засіданні 03.08.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 03.08.2016 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.08.2016 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.12.2012 між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИО» (підрядник, третя особа) було укладено Договір про закупівлю робіт (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає підрядникові, а підрядник бере на себе зобов'язання щодо виконання наступних проектно-вишукувальних робіт: розробки проектно-кошторисної документації по об'єкту «Капітальний ремонт газопроводу Острогозьк-Шебелинка 1н., DN 1000, км 147-154», а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Згідно з п. 1.2. Договору склад, вартість та обсяги робіт, які підлягають закупівлі за даним Договором, а також порядок узгодження та затвердження проектно-кошторисної документації, визначені в Завданні на розробку робочого проекту (Додаток № 1), в зведеному Кошторисі на проектно-вишукувальні роботи (Додаток № 3), та Протоколі погодження договірної ціни на проектно-вишукувальні роботи (Додаток № 4), що є невід'ємними частинами Договору, а також умовами даного Договору. Зміст, етапи та строки виконання робіт визначаються Календарним планом на проектно-вишукувальні роботи (Додаток № 2), що є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору загальна вартість виконання робіт цього Договору, визначена у відповідності до Протоколу погодження договірної ціни на проектно-вишукувальні роботи (Додаток № 4) на основі кошторису на проектно-вишукувальні роботи, розраховано відповідно до вимог ДБН Д.1.1-1-2000 становить 560 867,28 грн., у тому числі ПДВ 20% - 93 477, 88 грн.

Пунктом 5.1. Договору встановлений строк виконання робіт: з дати підписання Договору до 30.06.2013.

Місце виконання робіт: виробнича база підрядника, територія об'єкту проектування (п. 5.2. Договору).

У п. 5.3. Договору визначено умови виконання робіт по даному Договору: відповідно до наданого Завдання на розробку робочого проекту та вимог розділу ІІ цього Договору.

Склад робіт, вимоги щодо них, інші необхідні відомості та строки виконання та вартість основних етапів робіт визначаються Календарним планом на проектно-вишукувальні роботи (Додаток № 2), що є невід'ємною частиною Договору (п. 5.4. Договору).

Згідно з п. 5.5. Договору передача замовнику підрядником виконаних робіт здійснюється після закінчення відповідного етапу робіт з наданням акту виконаних робіт, та матеріалів, що підтверджують виконання робіт (технічних звітів, розділів ПКД тощо) у двох примірниках.

Пунктом 6.3.1. Договору на підрядника покладено обов'язок виконати проектні та вишукувальні роботи та проходження всіх видів експертиз в межах установлених строків та вартості.

Цей Договір набирає чинності з дня підписання і діє до 01.09.2013 (п. 10.1. Договору).

В подальшому, між позивачем та третьою особою укладався ряд Додаткових угод, якими продовжувався строк виконання робіт та строк дії Договору.

Так, Додатковою угодою №4 від 12.06.2014 позивач та третя особа визначили термін виконання робіт - з дати укладання Договору по 31.12.2014 та продовжили строк дії Договору до 02.03.2015.

08.08.2014 між позивачем (Сторона-1), третьою особою (Сторона-2) та відповідачем (Сторона-3) було укладено Додаткову угоду №5 до Договору, відповідно до якої сторони домовились про заміну сторони в Договорі, а саме з дати підписання даної Додаткової угоди Сторона-2 передає Стороні-3 всі права та обов'язки, що належали Стороні-2 відповідно до Договору, а Сторона-3 погоджується прийняти та виконати в повному обсязі права та обов'язки Сторони-2 за Договором.

Сторона-1, підписуючи цю Додаткову угоду, підтверджує свою згоду щодо заміни сторони по Договору, а також обов'язок виконувати свої зобов'язання відповідно до умов Договору новій стороні - Стороні-3 з дати підписання даної Додаткової угоди (п. 2 Додаткової угоди № 5 від 08.08.2014).

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди № 5 від 08.08.2014, Сторона-2 зобов'язується передати Стороні-3 документи (оригінали Договору разом з додатками, тощо), які підтверджують права та обов'язки, що передаються, а також інформацію, необхідну для реалізації Стороною-3 прав та обов'язків за Договором.

24.12.2015 між позивачем (замовник) та відповідачем (підрядник) було укладено Додаткову угоду №6 до Договору, відповідно до якої на підставі Протоколу Технічної наради від 30.09.2014, у зв'язку зі змінами чинного законодавства та необхідністю доопрацювання кошторисної документації, та у зв'язку зі зміною реквізитів замовника, сторони дійшли згоди змінити п. 5.1. Договору та визначити строк виконання робіт: з дати укладання Договору до 31.12.2015, а також продовжили строк дії Договору до 01.06.2016.

Також, між позивачем та відповідачем було укладено Календарний план на проектно-вишукувальні роботи по об'єкту: «Капітальний ремонт газопроводу Острогозьк-Шебелинка 1н., DN 1000, км 147-154», яким визначено вартість робіт та строки їх виконання:

1 етап: Розроблення робочого проекту, вартість робіт - 334 388,13 грн. без ПДВ, строк виконання грудень 2012 - вересень 2015;

2 етап: Розроблення робочого проекту землеустрою щодо рекультивації порушених земель, вартість робіт - 32 963,88 грн. без ПДВ, строк виконання січень 2013 р. - листопад 2015;

3 етап: Подання РП на державну експертизу, супроводження проведення експертизи до отримання позитивних висновків, вартість робіт - 100 037,39 грн. без ПДВ, строк виконання - вересень 2015 - грудень 2015.

Загальна вартість робіт з урахуванням ПДВ складає 560 867,28 грн.

Додатковою угодою № 7 від 07.08.2015 р. позивач та відповідач доповнили Договір пунктом 4.6., яким врегулювали порядок оплати вартості виконаних робіт.

Факт виконання 1 етапу робіт підтверджується Актом виконаних робіт № 01240 від 12.03.2014, тоді як другий та третій етапи робіт на загальну суму 159 601,52 грн. з урахуванням ПДВ відповідачем у визначені календарним графіком строки виконані не були.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є Договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт.

Відповідно до статті 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 890 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник зобов'язаний: 1) виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором; 2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником, а в разі необхідності - також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування; 3) передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт; 4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам; 5) гарантувати замовникові відсутність у інших осіб права перешкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисної документації.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 193 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось судом вище, за умовами Договору, в редакції Додаткових угод до нього, та Календарного плану на проектно-вишукувальні роботи, 2 етап робіт вартістю 39 556,66 грн. з урахуванням ПДВ відповідач повинен був виконати у строк по 30.11.2015 включно, а 3 етап робіт вартістю 120 044,87 грн. з урахуванням ПДВ - у строк до 31.12.2015 включно.

Проте, взяті на себе договірні зобов'язання щодо виконання 2 та 3 етапу робіт відповідач так і не виконав, доказів в підтвердження протилежного суду не надав.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що його вина у невиконанні 2 та 3 етапу робіт відсутня, оскільки первісний підрядник - ТОВ «ТРИО» в порушення умов п. 5 Додаткової угоди №5 від 08.08.2014 не передав відповідачу документи (оригінали Договору разом з додатками, тощо), які підтверджують права та обов'язки, що передаються, а також інформацію, необхідну для реалізації відповідачем прав та обов'язків за Договором.

Проте, з даними твердженнями відповідача суд погодитись не може, з огляду на наступне.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Так, відповідно до вищевказаної норми закону особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доводи відповідача стосовно того, що первісний підрядник - ТОВ «ТРИО» в порушення умов п. 5 Додаткової угоди № 5 від 08.08.2014 не передав відповідачу документи (оригінали Договору разом з додатками, тощо), які підтверджують права та обов'язки, що передаються, а також інформацію, необхідну для реалізації відповідачем прав та обов'язків за Договором, за висновком суду не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності в розумінні статті 617 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що зобов'язання виконати проектно-вишукувальні роботи за Договором перейшли до відповідача 08.08.2014 (з дати підписання Додаткової угоди № 5), і в подальшому, відповідач уклав з позивачем Додаткову угоду №6 від 24.12.2014 та Календарний план, яким узгодив найменування робіт, їх вартість та строки виконання. Водночас, в матеріалах справи відсутні жодні докази в підтвердження того, що відповідач звертався до третьої особи з вимогою передати обумовлені п. 5 Додаткової угоди № 5 від 08.08.2014 документи та попереджав позивача про неможливість виконати обумовлені договором роботи до отримання необхідної документації.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що жодні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання передбачених Договором проектно-вишукувальних робіт відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, пунктом 7.2. Договору передбачено, що за порушення строків виконання робіт або виконання робіт в менших обсягах, ніж передбачено цим Договором (крім випадків, передбачених цим Договором), відмову від виконання робіт в обсягах та за ціною, що вказані у даному Договорі, підрядник виплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов'язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання.

Водночас, оскільки обов'язок відповідача виконати проектно-вишукувальні роботи не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строків виконання зобов'язання підрядник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості робіт, з яких допущено прострочення за кожний день прострочення, не перетворює визначену Договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Як зазначалось судом вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі №911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 22 135,22 грн. суд вважає його арифметично невірним, оскільки пеню за невиконання 2 етапу робіт позивачем розраховано виходячи з суми 39 563,86 грн., тоді як відповідно до Календарного плану вартість 2 етапу робіт з урахуванням ПДВ складає 39 556,66 грн. (32 963,88 грн. х 1,2), і саме з цієї суми розраховується пеня за порушення строків виконання 2 етапу робіт за період з 01.12.2015 по 10.05.2016 .

З таких же самих підстав суд вважає арифметично невірним наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 11 172,61 грн.

За розрахунком суду, вірний розмір пені складає 22 134,06 грн., а штрафу - 11 172,10 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІО-МТ» (03110, місто Київ, вулиця Солом'янська, будинок 18-А; код ЄДРПОУ 39209004) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1; код ЄДРПОУ 30019801) в особі філії «Управління магістральних газопроводів «ХАРКІВТРАНСГАЗ» Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» (61001, Харківська область, місто Харків, Дзержинський район, вулиця Культури, будинок 20-А; Код ЄДРПОУ ВП: 25698645) 22 134 (двадцять дві тисячі сто тридцять чотири) грн. 06 коп. пені, 11 172 (одинадцять тисяч сто сімдесят дві) грн. 10 коп. штрафу та 1 377 (одну тисячу триста сімдесят сім) грн. 93 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 08.08.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова