Рішення

від 09.08.2016 по справі 922/2165/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2016 р.Справа № 922/2165/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Хечанян Г.В.

розглянувши справу

за позовом Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Лозова в інтересах держави в особі Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, с. Іллічівка до ФОП ОСОБА_1, с. Рідне про зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

прокурор - Чирик В.Г.

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 (далі - відповідач) звернувся Заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області (далі - позивач). У позові прокурор просить суд:

- визнати відсутнім право користування ФОП ОСОБА_1 (НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 64760) частиною першого поверху центральної контори площею 69,7 кв. м., розташованого за адресою: Харківська обл., Барвінківський район, село Рідне (Іллічівка), АДРЕСА_2;

- зобов'язати ФОП ОСОБА_1 повернути Іллічівській сільській раді Барвінківського району Харківської області частину першого поверху центральної контори площею 69,7 кв. м., розташованого за адресою: Харківська обл., Барвінківський район, село Рідне (Іллічівка), АДРЕСА_2, шляхом підписання акта прийому-передачі.

Ухвалою суду від 06.07.2016 року було порушено провадження по справі та її розгляд був призначений на 20.07.2016 року о 10:00 год.

Ухвалою суду від 20.07.2016 року розгляд справи був відкладений до 09.08.2016 року до 11:00 год.

У судовому засіданні 09.08.2016 року прокурор подав суду письмове нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, акт приймання-передачі об'єкту оренди, лист Іллічівської сільської ради №177 від 25.04.2016 року. Надані документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представники сторін правом на участь у судовому засіданні не скористалися, причину неявки не повідомили, витребуваних судом документів не надали. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресами, вказаними у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

У судовому засіданні 09.08.2016 року прокурор підтримав позов та просив суд його задовольнити.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення прокурора, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як зазначає прокурор у позові, за результатами опрацювання листа Іллічівськом сільської ради Барвінківського району Харківської області № 109 від 23.03.2016 року щодо використання, збереження та відчуження об'єктів державної і комунальної власності, Барвінківським відділом Лозівської місцевої прокуратури встановлено, що на підставі рішення Іллічівської сільської ради V скликання № 8/5-11 від 14.12.2006 року між Іллічівською сільською радою Барвінківського району Харківської області в особі голови ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 02.01.2007 року було укладено договір оренди приміщення № 2. Об'єктом оренди за вказаним договором є "частина приміщення першого поверху центральної контори площею 69,7 кв. м.". Згідно п. 3.1. договору, орендна плата встановлюється на підставі Методики розрахунків і порядку використання плати за оренду майна. Пунктом 6.1. договору встановлено, що договір укладено на строк з 01.01.2007 року по 31.12.2011 року, тобто на п'ять років.

Відповідно до п. 6.2. договору, зміни та доповнення або розірвання договору допускаються за згодою сторін, а у разі її відсутності за рішенням господарського суду. Згідно п. 6.3. договору, він набуває чинності після його підписання сторонами.

Пунктом 6.5. встановлено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити чи припинити дію договору. Факт передачі приміщення в оренду підтверджується актом приймання - передачі, підписаним між сторонами 02.01.2007 року, згідно якого відповідач фактично прийняв у користування приміщення загальною площею 69,7 кв.м. строком на п'ять років.

Сторонами вищевказаного договору 12.01.2009 року було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди приміщення № 2 від 02.01.2007 року. Договір доповнено п. 3.3., згідно якого орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та становить 7,33 грн. за 1 кв. м. і 42,59 грн. за перший місяць оренди.

Окрім цього, угодою встановлено п. 6 вважати п. 7 "Строк чинності, умови зміни та припинення договору". Пункт 7.5. викладено в наступній редакції: "у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору за один місяць до закінчення строку його чинності, договір підлягає продовженню на календарний рік на тих самих умовах, які були передбачені договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження договору, про що сторони підписують додаткову угоду.

У подальшому, 26.12.2011 року сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою змінено п. 7.1. договору та викладеного його в наступній редакції: "цей договір укладено на строк з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року".

Аналогічним чином дія договору оренди приміщення продовжувалась шляхом укладення додаткових угод № 3 від 27.12.2012 року, № 4 від 23.12.2013 року, № 5 від 29.12.2014 року, № 6 від 28.12.2015 року.

На думку прокурора договір оренди приміщення № 2 від 02.01.2007 року та додаткові угоди № 1 від 12.01.2009 року, № 2 від 26.12.2011 року, № 3 від 27.12.2012 року, № 4 від 23.12.2013 року, № 5 від 29.12.2014 року, № 6 від 28.12.2015 року укладені всупереч вимог чинного законодавства та мають бути визнані недійсними, оскільки спірний договір та додаткові угоди до нього укладені в простій письмовій формі, не зареєстровані у визначеному законом порядку та нотаріально не посвідчені. Крім того, не проведення оцінки майна призвело до невірного визначення розміру орендної плати, в результаті чого було порушено ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року за № 786.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За змістом ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як роз'яснено у п. 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 року №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", у вирішенні спорів щодо визнання дійсним або недійсним договору оренди необхідно враховувати вимоги статей 220, 640, 759, 760, 794 ЦК України, статей 7 - 10, 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 ст. 759, частини 1 ст. 761, частини 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до вимог ст. 793 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

В той же час, відповідно до ст. 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Як встановлено судом, під час укладання оспорюваного договору оренди приміщення № 2 від 02.01.2007 року сторонами порушено вимоги статей 793, 794 Цивільного кодексу України та не дотримано вимог державної реєстрації та нотаріального посвідчення договору.

Цей факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 58108082 від 25.04.2016 року, в якій йдеться про відсутність відомостей про зареєстровані права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження ОСОБА_3 (НОМЕР_1).

Окрім цього, згідно листа Барвінківської державної нотаріальної контори від 21.06.2016 року № 698/01-16 інформації щодо нотаріального посвідчення договору оренди приміщення № 2 від 02.01.2007 року та додаткових угод до нього, щодо об'єкта, розташованого за адресою: Харківська область, Барвінківський район, село Рідне (Іллічівка), АДРЕСА_2, немає.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, оспорюваний договір оренди приміщення № 2 від 02.01.2007 року та додаткові угоди № 1 від 12.01.2009 року, № 2 від 26.12.2011 року, № 3 від 27.12.2012 року, № 4 від 23.12.2013 року, № 5 від 29.12.2014 року, № 6 від 28.12.2015 року, всупереч вимогам закону, укладені в простій письмовій формі, не зареєстровані у визначеному законом порядку та нотаріально не посвідчені.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності, та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, а також майна, яке належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

У відповідності до ст. 1 і Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Згідно з преамбулою Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001 року №2658-ІІІ, цей Закон визначає правові засади здійснення оцінки майна, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 названого Закону, проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадку приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду.

У відповідності до загальних положень Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 року № 629 (далі - Методика), відповідно до цієї Методики проводиться оцінка майна державних підприємств, установ та організацій, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), що передається в оренду.

Згідно з пунктом 2 вказаної Методики, оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати.

Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

Передбачені цією Методикою послуги з проведення незалежної оцінки об'єкта оренди (активів, що входять до складу об'єкта оренди) та аудиторської перевірки об'єкта оренди оплачує орендар.

Відповідно до п.19 Методики, у разі оренди нерухомого майна здійснюється його незалежна оцінка.

В пункті 3 Методики встановлено, що поняття "незалежна оцінка" вживається у значенні, наведеному у Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", незалежною оцінкою майна вважається оцінка, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.

Згідно листа Іллічівської сільської ради від 25.04.2016 року № 177, на момент укладення оспорюваного договору оренди, незалежна оцінка об'єкта оренди з метою визначення вартості спірного майна для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати не проводилася, що, зокрема, підтверджується розрахунком орендної плати до договору оренди, який здійснено на підставі балансової вартості приміщення, що складає 3600,00 грн.

Таким чином, не проведення оцінки майна призвело до невірного визначення розміру орендної плати, в результаті чого було порушено ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В пункті 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року №11 роз'яснено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом вказаної норми нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Пунктом 2.9 вищеназваної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України роз'яснено, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

За таких обставин, укладення оспорюваного договору оренди без проведення оцінки майна та з визначенням істотних умов, які суперечать вищенаведеним вимогам чинного законодавства, що регулює відносини в сфері оренди державного та комунального майна, а також за недотримання при укладенні сторонами даного договору вимог щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації права користування, свідчить про те, що оспорюваний договір оренди нерухомого майна № 2 від 02.01.2007 року та додаткові угоди до нього не відповідають вимогам чинного законодавства.

За змістом ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Частиною 3 ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Пунктом 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 роз'яснено, що ч. 3 ст.207 Господарського кодексу України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов прокурора є обґрунтованим, підтвердженим доданими до матеріалів справи доказами, не спростований відповідачем та є таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати відсутнім право користування ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 64760) частиною першого поверху центральної контори площею 69,7 кв. м., розташованого за адресою: Харківська область, Барвінківський район, село Рідне (Іллічівка), АДРЕСА_2.

Зобов'язати ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 64760) повернути Іллічівській сільській раді Барвінківського району Харківської області (64760, Харківська область, Барвінківський район, село рідне (Іллічівка), АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 04399654) частину першого поверху центральної контори площею 69,7 кв. м., розташованого за адресою: Харківська область, Барвінківський район, село Рідне (Іллічівка), АДРЕСА_2, шляхом підписання акта прийому-передачі.

Стягнути з ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 64760) на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) - 2756,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.08.2016 р.

Суддя О.В. Погорелова