Рішення

від 10.08.2016 по справі 904/6040/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.08.16р. Справа № 904/6040/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдніпрострой" (м. Дніпро)

до Комунального закладу "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської обласної ради" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 12/15 від 15.12.2015 у загальному розмірі 10 548 грн. 80 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність б/н від 20.07.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 14/351 від 01.08.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдніпрострой" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального закладу "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської обласної ради" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг № 12/15 від 15.12.2015 у загальному розмірі 10 548 грн. 80 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 8 122 грн. 41 коп. - основний борг;

- 1 829 грн. 79 коп. - пеня;

- 461 грн. 60 коп. - інфляційні втрати;

- 135 грн. 00 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг № 12/15 від 15.12.2015 в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт з поточного ремонту приміщень (додаткові роботи) Комунального закладу "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської міської ради" за адресою пров. Універсальний, 6, що була прийнята відповідачем відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт від 18.12.2015, але не оплачена у повному обсязі, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 8 122 грн. 41 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі статті 886 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 26.12.2015 по 15.07.2016 в сумі 1 829 грн. 79 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 26.12.2015 по 15.07.2016 у сумі 461 грн. 60 коп. та 3% річних за період прострочення з 26.12.2015 по 15.07.2016 у сумі 135 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 10.08.2016.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 48710/16 від 03.08.2016), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки пеня розрахована більше ніж за 6 місяців, крім того, вина відповідача у допущеному простроченні відсутня, оскільки він пов'язаний із фінансуванням із місцевого бюджету, а на погашення вказаного боргу кошти були виділені у повному обсязі лише 01.08.2016.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 50422/16 від 10.08.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, зокрема, платіжне доручення № 10012 від 02.08.2016 на суму 8 122 грн. 41 коп. про повне погашення суми основного боргу, заявленого у даній справі.

У судове засідання 10.08.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 10.08.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Також, представник позивача повідомив, що відповідачем здійснено погашення суми основного боргу.

Представником відповідача у судовому засіданні 10.08.2016 було викладено зміст відзиву на позовну заяву, які він просив врахувати під час прийняття рішення по справі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 10.08.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.08.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 15.12.2015 між Комунальним закладом "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської обласної ради" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрдніпрострой" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір про надання послуг № 12/15 (далі - договір, а.с.17-19), предметом якого є "Поточний ремонт приміщень (додаткові роботи) Комунального закладу "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської міської ради" за адресою пров. Універсальний, 6". Склад та обсяги робіт, які передбачені кошторисною документацією, будівельними нормами, правилами та підлягають виконанню підрядником (пункт 1.1. договору).

У пункті 17.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту підписання його замовником і підрядником і діє в частині виконання робіт в термін відповідно до пункту 3.1. договору, до 31.12.2015 або до повного виконання зобов'язань сторонами.

В подальшому, між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 31.12.2015, в якій сторони погодили внести зміни до пункту 17.1. договору, виклавши його в наступній редакції:

- "17.1. Договір набуває чинності з 01.01.2016 і діє до 31.03.2016, або до повного виконання зобов'язань сторонами.".

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У розділі 3 договору сторони визначили умови щодо виконання робіт, зокрема:

- підрядник зобов'язаний почати виконання робіт з 15.12.2015 і закінчити їх виконання до 31.12.2015 (пункт 3.1. договору);

- підрядник зобов'язаний виконувати роботи в розмірі підсумкової вартості та у строки, установлені договором (пункт 3.2. договору);

- підрядник зобов'язаний виконувати роботи у відповідності з кошторисною документацією, будівельними нормами та правилами (пункт 3.3. договору).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у пункті 2.1. договору сторони погодили, що ціна договору визначається на основі кошторису, є динамічною та складає 19 615 грн. 00 коп. без ПДВ.

У пункті 13.1. договору сторони визначили, що здавання-приймання робіт після їх закінчення здійснюється у відповідності з чинним порядком і оформлюється за формою № КБ-2в (акт приймання виконаних підрядний робіт).

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору позивачем були виконані роботи з поточного ремонту приміщень (додаткові роботи) Комунального закладу "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської міської ради" за адресою пров. Універсальний, 6 на суму 19 615 грн. 00 коп. , що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт від 18.12.2015 (а.с.21-23).

У пунктах 4.1. та 4.2. договору сторони погодили, що підрядник надає замовнику оцінку вартості виконаних робіт за відповідний місяць по формі № КБ-3, № КБ-2в з усіма необхідними підтверджуючими документами (акти на приховані роботи, сертифікати на матеріали, виконавчі схеми, креслення та інші) згідно з вимогами кошторисної документації, договору та ДБН (пункт 4.1. договору). Замовник зобов'язаний прийняти в установленому порядку та оплатити виконані роботи після підписання форм № КБ-2в, у розмірі їх вартості.

Матеріалами справи підтверджується, що виконані позивачем роботи були у повному обсязі оплачені відповідачем наступним чином :

- в сумі 30 грн. 26 коп. згідно з платіжним дорученням № 10012 від 29.12.2015 (а.с.51);

- в сумі 11 462 грн. 33 коп. згідно з платіжним дорученням № 9862 від 30.12.2015 (а.с.51);

- в сумі 8 122 грн. 41 коп. згідно з платіжним дорученням № 10012 від 02.08.2015 (а.с.69).

Отже, станом на 21.07.2016 (дата порушення провадження у даній справі) у відповідача існувала заборгованість з оплати виконаних 18.12.2015 позивачем робіт в сумі 8 122 грн. 41 коп., яка була погашена відповідачем в процесі розгляду справи судом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

Судом встановлено, що роботи виконані за актом від 18.12.2015 у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору.

Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 19 615 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт, який підписаний та скріплений печатками сторін.

Слід відзначити, що з вказаного акту вбачається, що він підписаний без заперечень.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище у пункті 4.2. договору сторони визначили, що замовник зобов'язаний прийняти в установленому порядку та оплатити виконані роботи після підписання форм № КБ-2в, у розмірі їх вартості.

Отже, у пункті 4.2. договору сторони не визначили конкретного строку оплати виконаних робіт.

В той же час, частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було пояснено представниками позивача та відповідача, у судовому засіданні 10.08.2016 вимога в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України щодо оплати виконаних позивачем робіт відповідачу не надсилалась.

Отже, строк виконання зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт з поточного ремонту приміщень (додаткові роботи) Комунального закладу "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської міської ради" за адресою пров. Універсальний, 6, що була прийнята відповідачем відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт від 18.12.2015, не настав.

В той же час, станом на 21.07.2016 (дата порушення провадження у даній справі) у відповідача існувала заборгованість з оплати виконаних 18.12.2015 позивачем робіт в сумі 8 122 грн. 41 коп., яка була погашена відповідачем в процесі розгляду справи судом.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 8 122 грн. 41 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом , зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін . Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За прострочення виконання зобов'язання на підставі статті 886 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 26.12.2015 по 15.07.2016 в сумі 1 829 грн. 79 коп.

Так, відповідно до статті 886 Цивільного кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання замовником обов'язків за договором будівельного підряду він сплачує підрядникові неустойку, встановлену договором або законом , та відшкодовує збитки у повному обсязі, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, суд зазначає, що відповідно до пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом .

При укладенні договору про надання послуг № 12/15 від 15.12.2015 сторони не передбачили умов щодо нарахування пені за порушення строків оплати виконаних робіт . Отже, сторони не визначили розмір пені у відсотках, як це передбачено вимогами законів, що не дозволяє суду встановити конкретний розмір пені, що погоджений сторонами та підлягає застосуванню судом у даному випадку.

Слід звернути увагу, що відповідно до вищенаведених положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, стаття 231 Господарського кодексу України передбачає лише порядок формування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не визначає конкретний розмір такої відповідальності .

Таким чином, оскільки сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України є неправомірним. А отже, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 26.12.2015 по 15.07.2016 у сумі 461 грн. 60 коп. та 3% річних за період прострочення з 26.12.2015 по 15.07.2016 у сумі 135 грн. 00 коп.

Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 461 грн. 60 коп. та 3% річних в сумі 135 грн. 00 коп. з огляду на те, що, як було встановлено вище, у пункті 4.2. договору сторони не визначили конкретного строку оплати виконаних робіт; вимога в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України щодо оплати виконаних позивачем робіт відповідачу не надсилалась, отже, строк виконання зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт з поточного ремонту приміщень (додаткові роботи) Комунального закладу "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської міської ради" за адресою пров. Універсальний, 6, що була прийнята відповідачем відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт від 18.12.2015, не настав, а отже, прострочення в заявлений позивачем період - з 26.12.2015 по 15.07.2016, щодо оплати виконаних робіт, зі сторони відповідача відсутнє.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне .

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 10 548 грн. 80 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 378 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати), який було сплачено позивачем відповідно до квитанції № 11Е6751780 від 20.07.2016.

В той же час, суд припиняє провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 8 122 грн. 41 коп. на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, відповідно до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу частину судового збору пропорційну вимогам щодо стягнення основного боргу в сумі 8 122 грн. 41 коп. - це 1 061 грн. 04 коп., оскільки в частині цих вимог провадження у справі припиняється з підстави, яка не віднесена до виключень, зазначених в пункті 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", що, відповідно, є причиною для повернення судового збору позивачу в цій частині.

Отже, з урахуванням вище описаного, в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України судовий збір в сумі 1 061 грн. 04 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України в частині вимог, в задоволенні яких судом відмовлено, покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, пунктом 1-1 статті 80, статтями 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Комунального закладу "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської обласної ради" основного боргу в сумі 8 122 грн. 41 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдніпрострой" (49089, м. Дніпро, вулиця Новокримська, будинок 58, офіс 7; ідентифікаційний код 39260322) надмірно сплачений судовий збір у сумі 1 061 грн. 04 коп., сплачений згідно з квитанцією № 11Е6751780 від 20.07.2016, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2016.

Суддя ОСОБА_3