Рішення

від 08.08.2016 по справі 910/9005/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2016Справа № 910/9005/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгово-інвестиційна компанія"

про стягнення 230 415, 11 грн.

за участю представників:

від позивача:Безвершенко О.О.- представник за довіреністю б/н від 11.01.2016 р. від відповідача:Павлунько В.М. представник за довіреністю № 07/12 від 07.12.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгово-інвестиційна компанія" (далі - ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія") про стягнення 230 415, 11 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем (лізингоодержувачем) зобов'язань за договором фінансового лізингу № 0006474 від 21.12.2012 р. в частині своєчасної сплати лізингових платежів, що потягло відповідні наслідки та у відповідача утворилась заборгованість.

У позові ТОВ "Порше Лізинг Україна" просить суд стягнути з ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" заборгованість у загальній сумі 230 415, 11 грн., яка складається: з основної заборгованості у сумі 46 887,14 грн; штрафу у сумі 587,50 грн.; інфляційної складової боргу у сумі 22 866,87 грн.; 3 % річних у сумі 2 124,14 грн.; витрат на послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту у сумі 7 613,42 грн.; витрат, пов'язаних з поверненням об'єкту лізингу (вчинення виконавчого напису), у сумі 3 900,00 грн.; інших витрат, пов'язаних з вилученням об'єкту лізингу (залучення третіх осіб, що надають такі послуги), у сумі 32 208,70 грн.; процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 16 192,67 грн.; збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 92 034,67 грн. та витрат на оплату юридичних послуг у сумі 6 000,00 грн.

Представник позивача під час розгляду справи подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка була повернута позивачу за ст. 63 ГПК України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що усі нарахування, окрім основної заборгованості, матеріальних втрат та штрафу у сумі 587,50 грн., є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами. При цьому сума основної заборгованості та матеріальних втрат становлять меншу суму, ніж заявлено позивачем.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

21.12.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська торгово-інвестиційна компанія" (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 00006474 (далі - договір), відповідно до якого лізингодавець купує об'єкт лізингу та передає його лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та договору, а лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до цього контракту (пункти 3.2, 3.3 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - умови лізингу), що становлять невід'ємну частину договору).

Об'єктом лізингу за договором визначено транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 I Benzin, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1, 2012 року виробництва, шасі НОМЕР_4, двигун № НОМЕР_2 (далі - об'єкт лізингу).

Вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 13 550,00 доларів США.

Відповідно до п. 4.4 умов лізингу лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог лізингодавця щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.

Відповідно до п. 6.1 умов договору для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування; комісії; покриття витрат, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом. Також до лізингових платежів не включаються будь-які податки, що можуть застосовуватися до контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому, а також інші витрати та платіжні зобов' язання.

Згідно з п. 6.3 умов договору лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншого банку), яке буде обрано за рішенням лізингодавця станом на дату, коли кожен платіж підлягає сплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Відповідно до п. 6.5 умов договору лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений лізиногодавцем, не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Пунктом 12.2 умов лізингу визначено, що строк лізингу починається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що сторони погодили графік та суму сплати лізингових платежів ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія", останнім днем внесення яких є 15.12.2017 р.

Також судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська торгово-інвестиційна компанія" (лізингоодержувач) та ОСОБА_3 (поручитель) був укладений договір поруки в межах договору фінансового лізингу № 0006474 від 21.12.2012 р., відповідно до якого поручитель несе солідарну відповідальність за виконання зобов'язань лізингоодержувача на підставі або у зв'язку з цим договором про фінансовий лізинг та його додатками (умови поруки викладені в договорі лізингу).

Як свідчать матріали справи, на виконання умов договору фінансового лізингу ТОВ "Порше Лізинг Україна" передало лізингоодержувачу - ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" об'єкт лізингу - автомобіль VW Polo Sedan 1.6 I Benzin, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1, 2012 року виробництва, що підтверджується актом прийому-передачі від 27.12.2012 р. Отже, у відповідача виник обов'язок сплачувати лізингові платежі у визначений договором строк (графік).

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за вказаним договором, а саме: у період з березня 2014 р. по березень 2015 р. лізингові платежі на суму 46 887,14 грн. не сплатив, що підтверджується рахунками-фактури № 00263566 від 06.03.2015 р., № 00257939 від 02.02.2015 р., № 00250966 від 12.01.2015 р., № 00243472 від 03.12.2014 р., № 00236405 від 03.11.2014 р., № 00229781 від 01.10.2014 р., № 00223494 від 04.09.2014 р., № 00217394 від 04.08.2014 р., № 00210947 від 02.07.2014 р., № 00207636 від 03.06.2014 р. та поясненнями представників сторін.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що у відповідача виникла заборгованість з оплати лізингових платежів за вказаний період у сумі 46 887,14 грн.

У судовому засіданні відповідач вказував, що ТОВ "Порше Лізинг Україна" не врахувало сплату лізингових платежів на суму 16 660,17 грн., проведену ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" платіжними дорученнями № 284 від 13.03.2015 р., № 163 від 24.02.2015 р., № 228 від 11.02.2015 р., тому вважав, що заборгованість має складати 40 403,36 грн. (згідно з контррозрахунком відповідача).

З цього приводу суд зазначає, що згідно з п. 6.11 договору якщо лізингоодержувач здійснює платежі, що не покривають усі його зобов'язання перед Порше Лізинг Україна та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені лізингоодержувачем, будуть розподілятися наступним чином: а) витрати на відновлення становища; б) штрафні санкції за прострочення сплати буд-яких платежів; в) лізингові платежі; г) інші компенсації інших витрат Порше Лізинг Україна за цим контрактом.

Лізингоодержувач не може змінювати цю послідовність в тому числі шляхом встановлення призначення платежу. Якщо лізингоодержувач має непогашені зобов'язання станом на дату оплати за декількома лізинговими договорами з компанією Порше Лізинг України, остання може на свій розсуд визначити послідовність платежів за такими договорами, при цьому для кожного окремого договору застосовується порядок, зазначений у реченні 1 пункту 6.11.

Отже, оплачені ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" лізингові платежі платіжними дорученнями № 284 від 13.03.2015 р., № 163 від 24.02.2015 р., № 228 від 11.02.2015 р. були зараховані позивачем в якості погашення заборгованості у порядку черговості, передабаченої п. 6.11 договору, тому доводи відповідача в цій частині не спростовують наявність його заборгованості.

За приписами ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать, що у зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань, ТОВ "Порше Лізинг Україна" неодноразово зверталось до ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" з нагадуваннями про несплату, в яких просило погасити заборгованість.

Також судом встановлено, що 16.10.2014 р. позивач звернувся до поручителя за договором фінансового лізингу ОСОБА_3 з вимогою про сплату заборгованості з лізингових платежів та нарахованих штрафних санкцій у загальній сумі 42 910,26 грн., а також з вимогою повернути об'єкт лізингу. У цьому зверненні позивач також повідомив про припинення договору фінансового лізингу та зазначив, що у випадку несплати заборгованості та/або неповернення об'єкту лізингу у визначені строки, позивач буде ініціювати стягнення заборгованості та предмет лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису або шляхом звернення до суду. Однак, зазначена вимога була залишена поручителем та відповідачем без відповіді та задоволення.

При цьому з умов договору лізингу вбачається, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів (п. 12.6.1).

Пунктом 12.8 договору лізингу передбачено, що після розірвання договору лізингодавець має право негайно скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

Відповідно до п. 12.9 договору лізингу у разі дострокового припинення договору з боку лізингодавця, лізингоодержувач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги лізингодавця про таке повернення.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 умов лізингу, договір припиняється на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 договору).

Згідно з п. 13.1 договору якщо лізиноодержувач відмовляється від повернення об' єкту лізингу або затримує повернення обєкта, лізингодавець має право вилучити (повернути) обєкт без попередньої згоди лізингоодержувача.

Отже, судом встановлено, що договір фінансового лізингу припинив свою дію, внаслідок відмови позивача від договору через несплату відповідачем заборгованості при тому, що наявність заборгованості підтверджена позивачем належним чином, а тому підлягає стягненню з відповідача у сумі 46 887,14 грн.

Позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача штрафу у сумі 587,50 грн., нарахованого на підставі п. 8.2.2 договору.

Нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 8.2.2 договору у випадку прострочення сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує штрафи за вимоги щодо сплати, надіслані лізиноодержувачем (нагадування про несплату): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, 20 доларів США за другу вимогу та 25 доларів США за третю вимогу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу лізингоодержувача - ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" нагадування про несплату лізингових платежів за рахунками № 00195250 від 07.04.2014 р. та № 00196272 від 17.04.2014 р. Вказані рахунки відповідачем сплачені не були, у зв'язку з чим позивачем було нараховано штраф у сумі 587,50 грн., який відповідач у судовому засіданні не заперечував.

За таких обставин суд вважає вимоги про стягнення штрафу обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 22 866,87 грн. та 3 % річних у сумі 2 124,14 грн., нарахованих на суму основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги також є обгрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 22 866,87 грн., 3 % річних у сумі 2 124,14 грн., тобто у сумах, яких просить позивач.

При цьому суд зазначає, що оскільки рахунки на оплату лізингових платежів виставлялись у національній валюті (гривні), то нарахування матеріальних втрат також здійснюється у гривні відповідно до п. 8.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Щодо стягнення з відповідача додатково процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 16 192 ,67 грн. на підставі ст. 536 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК. Вказана міра відповідальності є відмінною від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора, зокрема, трьох процентів річних від простроченої суми (позиція Верховного Суду України, викладена в листі від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві").

Отже, підставами для застосування до спірних правовідносин статті 536 ЦК України є, по-перше, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України), по-друге - факт користування чужими коштами. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами (п. 6.2 Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як встановлено у судовому засіданні, у договорі фінансового лізингу окремо розмір процентів сторонами не визначався, а в законі розмір процентів за користування коштами, отриманими у якості плати за лізингові послуги, прямо не встановлений.

Посилання позивача на ст. 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено нарахування процентів по договору про надання позики, суд визнає необґрунтованим, оскільки договори лізингу та позики є різними за своєю правовою природою видами зобов'язань, що в свою чергу виключає можливість застосування до договору лізингу за аналогією права будь-яких норм законодавства, які регулюють відносини позики.

Таким чином, позовна вимога ТОВ "Порше Лізинг Україна" про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 16 192 ,67 грн. задоволенню не підлягає.

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати за послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту у сумі 7 613,42 грн.

Вказана вимога у позові обгрунтована позивачем абз. 2 п. 6.1 договору, яким передбачено, що будь-які інші витрати та платіжні зобов'язання не включаються до лізингових платежів, а тому мають бути відшкодовані відповідачем.

Однак, суд вважає, що зазначений пункт договору не обумовлює обов'язок ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" сплатити витрати позивача, понесені ним саме за послуги адміністрування контракту, при тому, що суть та об'єм цих послуг позивачем не конкретизовані та не обгрунтовані, зокрема, і на вимогу суду. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, які б свідчили про надання таких послуг, про наявність підстав нарахування плати за них, та саме головне - їх понесення, а значить у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення грошових коштів у сумі 7 613,42 за послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту.

Також у позовній заяві ТОВ "Порше Лізинг Україна" заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 900,00 грн. витрат за вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. виконавчого напису, на підставі якого у безспірному порядку позивачу було повернуто об'єкт лізингу.

Так, пунктом 8.2.3 договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний у випадку прострочення сплати заборгованості компенсувати лізингоодержувачу витрати, в тому числі, на винагороду юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/сплачені з метою відшкодування заборгованості.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. з відповідною заявою для одержання виконавчого напису про звернення стягнення на транспортний засіб, що був переданий у фінансовий лізинг - автомобіль VW Polo Sedan 1.6 I Benzin, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1, 2012 року виробництва.

18.02.2015 р. нотаріусом був вчинений виконавчий напис № 176, яким звернуто стягнення на транспортний засіб, що є предметом договору фінансового лізингу № 0006474 від 21.12.2012 р., в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" в розмірі 42 910,26 грн.

За вказаним виконавчим написом відділом Державної виконавчої служби Деснянського РУЮ було відкрито виконавче провадження № 46767413, про що свідчить відповідна постанова. У межах цього виконавчого провадження об'єкт лізингу був повернутий позивачу, що підтверджується актом державного виконавця від 25.03.2015 р., а виконавче провадження № 46767413 закінчено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (постанова відділу Державної виконавчої служби Деснянського РУЮ про закінчення виконавчого провадження від 25.03.2015 р.).

Як на докази понесених витрат за вчинення приватним нотаріусом вищевказаного виконавчого напису у сумі 3 900,00 грн. позивач послався на рахунок № 9 від 18.02.2015 р. на суму 9 750, 00 грн. та платіжне доручення № 50021361 від 02.03.2015 р. на суму 9 750, 00 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що п. 8.2.3 договору передбачена компенсація витрат, пов'язаних з відшкодуванням заборгованості, у той час, як здійснені позивачем витрати були сплачені ним у зв'язку з поверненням предмету лізингу, що не відповідає умовам вказаного п. 8.2.3 договору. До того ж надані позивачем документи суд не приймає в якості належних та допустимих доказів, оскільки у рахунку сума до сплати у розмірі 9 750,00 грн. за вчинення виконавчих написів значиться за 3 договорами № 00003380, № 00006474 та 00006075, а у платіжному дорученні відсутня конкретна сума, сплачена за договором лізингу, що розглядається в даній справі, не зазначено, який саме предмет лізингу охоплювався цим платіжним дорученням.

Отже, суд не має можливості встановити, які суми були сплачені та за які нотаріальні дії (вчинення виконавчого напису), зокрема, саме за договором фінансового лізингу № 0006474 від 21.12.2012 р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають, оскільки є необгрунтованими та недоведеними.

Що стосується витрат, понесених позивачем в якості оплати юридичних послуг, у сумі 6 000,00 грн., нарахованих позивачем на підставі того ж п. 8.2.3 договору, суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.

Так, в матеріалах справи міститься договір про надання юридичних послуг від 26.05.2015 р., укладений між ТОВ "Порше лізинг Україна" (замовник) та ТОВ "КПД Консалтинг" (виконавець), відповідно до якого виконавець надає юридичні послуги стосовно питань, пов'язаних із поточною діяльністю замовника, види, зміст, обсяг, строки та умови надання конкретних послуг погоджуються сторонами у кожному випадку письмово шляхом підписання додаткових угод (заявок).

Згідно із заявкою від 26.04.2016 р. до договору про надання юридичних послуг виконавець зобов'язується забезпечити належне представництво інтересів замовника у відповідних судах, в тому числі апеляційної та касаційної інстанції по справі за позовом ТОВ "Порше лізинг Україна" до ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" про стягнення лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 0006474 від 21.12.2012 р.

Сторони домовились, що на стадії провадження по справі в суді першої інстанції вартість послуг виконавця складає 5 000,00 грн. (п. 4.1 заявки).

На виконання вказаного договору ТОВ "КПД Консалтинг" надало позивачу юридичні послуги, що стосуються стягнення заборгованості з ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" за договором фінансового лізингу № 0006474 від 21.12.2012 р. у сумі 5 000,00 грн., що підтверджується рахунком на оплату № 150526_34_1 від 26.04.2016 р. та актом наданих послуг № 1 від 29.04.2016 р.

Разом з цим, до суми послуг (5 000,00 грн.) позивач додав суму податку на додану вартість у розмірі 1 000,00 грн., яку суд відхиляє, оскільки відповідно до ст.ст. 185, 186 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Однак, відповідач цей податок нарахував, виходячи не з вартості послуг лізингу, а вартості юридичних послуг.

Таким чином, оскільки позивачем заявлені до стягнення саме витрати, понесені ним в якості сплати винагороди за юридичні послуги, а не за послуги фінансового лізингу, то у останнього відсутні підстави для збільшення суми витрат на розмір податку на додану вартість, отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню - у сумі 5 000,00 грн.

Щодо витрат позивача, понесених у зв'язку із залученням третіх осіб для вилучення об'єкту лізингу у сумі 32 208,70 грн., суд встановив, що вони є необґрунтованими з наступних підстав.

Так, на підтвердження вказаних витрат позивач зазначив, що такі послуги були надані ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М» та послався на рахунок-фактуру № 87 від 30.03.2015 р., акт приймання-передачі наданих послуг № 34 від 30.03.2015 р., платіжне доручення № 50021819 від 02.04.2015 р. Разом з тим, надані позивачем документи суд не приймає в якості належних та допустимих доказів, оскільки з них не вбачається, які саме дії (послуги) вчинялись третьою особою - ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М» з вилучення об'єкту лізингу. При цьому договір про надання цих послуг, що, за словами позивача, був укладений з третьою особою, суду наданий не був, зокрема і на вимогу суду, а тому суть (зміст) та об'єм робіт (послуг) позивачем не доведені. У той же час, з матеріалів справи слідує, що вилучення об'єкту лізингу здійснювалось у межах виконавчого провадження № 46767413, та, як вбачається з акту державного виконавця (щодо вилучення вказаного автомобіля), директор ТОВ "Українська торгово-інвестиційна компанія" передав автомобіль (предмет лізингу) представнику ТОВ "Порше лізинг Україна" у добровільному порядку. Отже, будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, доказів того, що позивач поніс витрати у зв'язку із залученням третіх осіб, які надають послуги з вилучення об'єкту лізингу у сумі 32 208,70 грн., матеріали справи не містять, а відтак - суд дійшов висновку, що вимоги позивача у даній частині задоволенню не підлягають.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 92 034,67 грн., нарахованих у вигляді упущеної вигоди, суд керувався наступним.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення. Отже, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.

Суд зазначає, що позивачем не доведено складу цивільного правопорушення як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності, оскільки позивачем не доведено настання (понесення) таких збитків.

Так, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки. Проте, в даному випадку позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами відповідно до норм ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України реальності понесення збитків у вигляді упущеної вигоди саме у розмірі 92 034,67 грн. А наданий позивачем розрахунок містить складові (суми), які не підтверджені матеріалами справи.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про стягнення 92 034,67 грн. упущеної вигоди є необгрунтованими та безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню основна заборгованість у сумі 46 887,14 грн; штраф у сумі 587,50 грн.; інфляційна складова боргу у сумі 22 866,87 грн.; 3 % річних у сумі 2 124,14 грн., витрати на оплату юридичних послуг у сумі 5 000,00 грн., що разом складає 77 465,65 грн., а, отже, позов задовольняється частково.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгово-інвестиційна компанія" про стягнення 230 415, 11 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгово-інвестиційна компанія" (01135, м. Київ, вул. Андрущенка, буд. 4-А, кв. 76, ідентифікаційний код 31170771) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект П. Тичини, 1 В, ідентифікаційний код 35571472) основну заборгованість у сумі 46 887 (сорок шість тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 14 коп., штраф у сумі 587 (п'ятсот вісімдесят сім) грн. 50 коп., інфляційні втрати у сумі 22 866 (двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 87 коп., 3 % річних у сумі 2 124 (дві тисячі сто двадцять чотири) грн. 14 коп., витрати на оплату юридичних послуг у сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 161 (одна тисяча сто шістдесят одна) грн. 98 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 8 серпня 2016 року.

Повний текст рішення підписаний 12 серпня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.