Рішення

від 08.08.2016 по справі 904/5970/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.08.16р. Справа № 904/5970/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" (м. Луцьк, Волинської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Альтіс" (с. Башмачка, Солонянського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 172/ГК від 30.09.2014 у загальному розмірі 370 833 грн. 07 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 12.10.2015);

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Альтіс" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 172/ГК від 30.09.2014 у загальному розмірі 370 833 грн. 07 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 207 498 грн. 80 коп. - основний борг;

- 42 617 грн. 16 коп. - пеня;

- 120 717 грн. 11 коп. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 172/ГК від 30.09.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставленого в період з 04.10.2014 по 10.10.2014 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 207 498 грн. 80 коп. На підставі пункту 10.1 договору позивач нарахував та просить суд стягнути пеню за загальний період прострочення з 07.11.2014 по 10.05.2015 у сумі 42 617 грн. 16 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 07.11.2014 по 10.05.2015 у сумі 120 717 грн. 11 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 08.08.2016.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 49559/16 від 08.08.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 19.07.2016 документи.

У судове засідання 08.08.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 08.08.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.07.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52462, Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Башмачка, вулиця Кірова, будинок 113, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2016 була отримана відповідачем 25.07.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930002227969 (5246200036562). При цьому, протягом двох тижнів з моменту отримання відповідачем ухвали суду будь-яких заперечень на позовні вимоги позивача суду не надано.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 19.07.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

У судовому засіданні 08.08.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвал суду позивачем були виконані у повному обсязі.

Крім того, представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом майже двох років не погасив існуючу заборгованість, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08.08.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 30.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Альтіс" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 172/ГК (далі - договір, а.с.13-16), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити і передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити гофрокартонну продукцію, в узгоджених сторонами кількості та асортименті, на умовах передбачених договором (пункт 2.1. договору).

У пунктах 13.1. та 13.7 договору сторони визначили, що термін дії договору встановлюється до 31.12.2015 з моменту його підписання. Після підписання договору всі попередні переговори і листування по ньому втрачають силу. Після закінчення терміну дії договору його умови залишаються дійсними щодо всіх поставок товару, який до моменту припинення дії договору буде знаходиться у покупця, і до повного взаєморозрахунку сторін.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, у пункті 2.2. договору сторони погодили, що асортимент і ціни на кожну одиницю товару вказані у специфікаціях, які оформляються у вигляді додатків до договору і після підписання сторонами є невід'ємною його частиною.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з пунктами 2.3. та 3.1. договору загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, поставленого постачальником покупцеві на підставі договору. Ціни за одиницю кожного найменування товару узгоджується сторонами в специфікаціях в гривня України.

Поставка товару за договором здійснюється на умовах EXW - склад постачальника (вул. Перемоги, 34, смт. Понінка, Полонського району, Хмельницької області) згідно редакції правил Інкотермс 2010 або на умовах узгоджених окремо в кожному випадку і зазначених у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (пункт 4.1. договору).

Товар повинен бути відвантажений в асортименті, за якістю і в кількості та у строки, узгоджені в представлених покупцем та узгоджених з постачальником заявках. Відступ від узгоджених заявок при поставках допускається тільки за взаємною письмовою згодою сторін (пункт 4.4. договору).

Відповідно до пункту 4.9. договору для цілей визначення строків розрахунків відповідно до пункту 7.2. договору датою поставки вважається дата підписання видаткової та/або товарно-транспортної накладної. Постачальник забезпечує відповідність дати підписання товарно-транспортної накладної та дати навантаження партії товару у транспорт.

На виконання умов договору, позивачем у період з 04.10.2014 по 10.10.2014 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 330 602 грн. 00 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткова накладна № 61 від 04.10.2014 на суму 116 424 грн. 00 коп. (а.с.18);

- видаткова накладна № 102 від 07.10.2014 на суму 103 712 грн. 40 коп. (а.с.17);

- видаткова накладна № 170 від 10.10.2014 на суму 110 465 грн. 60 коп. (а.с.19).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, а також товарно-транспортної накладної є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає розділ 4 договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем не заявлено.

В той же час, в подальшому відповідачем було частково повернуто отриманий від позивача товар, всього на суму 123 103 грн. 20 коп. , а саме:

- відповідно до видаткової накладної (повернення) № ВП-0000006 від 09.12.2014 на суму 116 424 грн. 00 коп. (а.с.20);

- відповідно до видаткової накладної (повернення) № ВП-0000007 від 09.12.2014 на суму 6 679 грн. 20 коп. (а.с.21).

Відповідно до умов пунктів 7.1. та 7.2. договору розрахунки за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі або іншими способами, дозволеними законодавством України. За поставлений товар постачальника оплата покупцем проводиться протягом 30 календарних днів з дати поставки товару .

Поставлений позивачем в період з 04.10.2014 по 10.10.2014 у визначений в пункті 7.2. договору строк оплачений не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 207 498 грн. 80 коп. (330 602,00 - 123 103,20), що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Як було зазначено вище, частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені договором порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав 06.11.2014 та 10.11.2014, відповідно.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 207 498 грн. 80 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти звірки взаємних розрахунків станом на 11.12.2014 та на 31.12.2014, які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача, в яких сторони зафіксували факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № 172/ГК від 30.09.2014 в сумі 207 498 грн. 80 коп.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов’язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 207 498 грн. 80 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 10.1. договору сторони передбачили, що у разі порушення покупцем строків розрахунку за поставлений товар, передбачених пунктом 7.2. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої за період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення платежу від вартості неоплаченого товару до дня повного виконання своїх зобов'язань.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 07.11.2014 по 10.05.2015 у сумі 42 617 грн. 16 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивач невірно визначив заборгованість за спірними накладними, оскільки позивачем помилково було вказано, що повернення відповідно до видаткової накладної (повернення) № ВП-0000007 від 09.12.2014 на суму 6 679 грн. 20 коп. відбулося товару, поставленого за видатковою накладною № 170 від 10.10.2014 на суму 110 465 грн. 60 коп., в той час, як зі змісту накладної № ВП-0000006 від 09.12.2014 вбачається, що повернуто було товар, поставлений відповідно до видаткової накладної № 102 від 07.10.2014 на суму 103 712 грн. 40 коп. Крім того, у розрахунку позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати поставленого 10.10.2014 товару припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 10.11.2014; арифметично розрахунок також проведено частково невірно. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 102 від 07.10.2014 на суму 103 712 грн. 40 коп. заборгованість складає 97 033 грн. 20 коп., граничний строк оплати - 06.11.2014, отже в період прострочення з 07.11.2014 по 06.05.2015 пеня складає 19 629 грн. 95 коп. ;

- за видатковою накладною № 170 від 10.10.2014 на суму 110 465 грн. 60 коп. граничний строк оплати - 10.11.2014, отже в період прострочення з 11.11.2014 по 10.05.2015 пеня складає 22 771 грн. 05 коп. , а всього 42 401 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 42 401 грн. 00 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України було нараховано інфляційні втрати за період з 07.11.2014 по 10.05.2015 (фактично з листопада 2014 року по травень 2016 року) у сумі 120 717 грн. 11 коп.

Так, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць .

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок проведений арифметично невірно, оскільки позивачем помилково було вказано, що повернення відповідно до видаткової накладної (повернення) № ВП-0000007 від 09.12.2014 на суму 6 679 грн. 20 коп. відбулося товару, поставленого за видатковою накладною № 170 від 10.10.2014 на суму 110 465 грн. 60 коп., в той час, як зі змісту накладної № ВП-0000006 від 09.12.2014 вбачається, що повернуто було товар, поставлений відповідно до видаткової накладної № 102 від 07.10.2014 на суму 103 712 грн. 40 коп. Крім того, під час розрахунку позивачем не були враховані положення вказаного вище Пленуму, а отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 102 від 07.10.2014 на суму 103 712 грн. 40 коп. заборгованість складає 97 033 грн. 20 коп., граничний строк оплати - 06.11.2014, отже в період прострочення з 07.11.2014 по 06.05.2015 інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по травень 2016 року складають 53 589 грн. 16 коп. ;

- за видатковою накладною № 170 від 10.10.2014 на суму 110 465 грн. 60 коп. граничний строк оплати - 10.11.2014, отже в період прострочення з 11.11.2014 по 10.05.2015 інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по травень 2016 року складають 61 007 грн. 56 коп. , а всього 114 596 грн. 72 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 114 596 грн. 72 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Альтіс" (52462, Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Башмачка, вулиця Кірова, будинок 113; ідентифікаційний код 35495444) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" (43018, Волинська область, м.Луцьк, вулиця Потебні, будинок 71; ідентифікаційний код 37993343) - 207 498 грн. 80 коп. - основного боргу, 42 401 грн. 00 коп. - пені, 114 596 грн. 72 коп. - інфляційних втрат, 5 467 грн. 45 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.08.2016.

Суддя ОСОБА_2