Рішення

від 25.07.2016 по справі 910/11451/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2016Справа №910/11451/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фермерського господарства «Канівське лівобережне фермерське господарство» до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» Київська дирекція, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - державне підприємство «Спецагролізинг» про стягнення 96 284, 11 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Карпенко В.К. (договір від 30.04.2016 № 151-Г);

Очкас Ю.А. (довіреність № б/н від 04.05.2016);

від відповідача: Дробот Т.Л. (довіреність № 4243 від 30.12.2015);

від третьої особи: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року фермерське господарство "Канівське лівобережне фермерське господарство" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 96 284, 11 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.10.2014 між позивачем та державним підприємством «Спецагролізинг» був укладений договір фінансового лізингу відповідно до умов якого позивач зобов'язувався за власний рахунок застрахувати предмет лізингу. 29.10.2014 відповідач виставив позивачу рахунок № 0265 на оплату страхового платежу у сумі 66 103, 95 грн, як добровільне страхування наземного транспорту згідно договорів АЗ № 177/000/140001272-1280 від 22.10.2014.

Вказаний рахунок був оплачений позивачем 21.11.2014 згідно платіжного доручення № 14 у розмірі 66 103, 95 грн, однак, як зазначає позивач, договори від 22.10.2014 у останнього відсутні, у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з листом про отримання оригіналів договорів страхування від 22.10.2014, на що відповідач відповів, що договори АЗ № 177/000/140001272-1280 були укладені 21.11.2014. Позивач стверджує, що договори страхування, датовані 21.11.2014, ним не укладалися, а тому вважає, що безпідставно оплатив грошові кошти як страховий платіж, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 66 103, 95 грн, оскільки договори страхування за які він оплатив страховий платіж відсутні.

Крім того, як зазначає позивач, останнім було сплачено штраф державному підприємству «Спецагролізинг» у розмірі 28 023, 18 грн, оскільки позивачем не виконано умови договору фінансового лізингу. Таким чином, позивач вважає, що вказана сума є збитками для останнього, а тому просить їх стягнути з відповідача.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2 156, 98 грн за порушення строків повернення грошових коштів у розмірі 66 103, 95 грн.

З огляду на викладене, позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача суму, сплачену по рахунку від 29.10.2014 № 0265 у розмірі 66 103, 95 грн, 3% річних за користування безпідставно набутими коштами у розмірі 2 156, 98 грн та суму збитків у вигляду сплачених штрафних санкцій у розмірі 28 023, 18 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.07.2016.

05.07.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що у зв'язку з отриманням страхового платежу у розмірі 66 103, 95 грн, договори страхування набули чинності та почали свою дію з дня, наступного за днем надходження на поточний рахунок відповідача страхового платежу, тобто з 22.11.2014. Крім того, відповідач стверджує, що договори страхування, вважаються укладеними 21.11.2014 з наведених вище обставин, дублікати вказаних договорів були надіслані позивачу, а тому, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв'язку з їх безпідставністю.

08.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - державне підприємство «Спецагролізинг».

Ухвалою Господарського суду міста Києва задоволено вказане клопотання, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - державне підприємство «Спецагролізинг» та відкладено розгляд справи на 25.07.2016.

20.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач повторно зазначає, що у нього відсутні договори добровільного страхування від 22.10.2014 АЗ № 177/000/140001272-1280.

25.07.2016 від третьої особи на адресу суду надійшли пояснення, в яких третя особа стверджує про відсутність на підприємстві оригіналів чи копій договорів страхування стосовно техніки, переданої позивачу.

У судове засідання, призначене на 25.07.2016 представники позивача та відповідача з'явилися, подали додаткові документи для долучення до матеріалів справи та надали пояснення по суті спору.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суду їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.

У судове засідання, призначене на 25.07.2016 представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Дослідивши матеріали справи та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

15.10.2014 між державним підприємством «Спецагролізинг» (далі по тексту - ДП «Спецагролізинг», лізингодавець, вигодонабувач) та фермерським господарством «Канівське лівобережне фермерське господарство» (далі по тексту - позивач, лізингоодержувач, страхувальник) був укладений договір фінансового лізингу № 2/2014-ДФЛ (далі по тексту - договір лізингу) відповідно до умов якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, визначений у додатку № 1 і який набувається лізингодавцем у власність, а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору (п. 1.1. договору лізингу).

Відповідно до п. 8.1. договору лізингу предмет лізингу та страхові ризики, пов'язані з експлуатацією предмета лізингу, підлягають обов'язковому страхуванню лізингоодержувачем за власний рахунок в строк не пізніше п'яти календарних днів з моменту отримання майна. Лізингодавець не відшкодовує лізингоодержувачу витрати, пов'язані зі страхуванням предмета лізингу. Проект договору страхування перед його укладенням та компанія-страховик підлягає обов'язковому письмовому погодженню з лізингодавцем.

Лізингоодержувач здійснює страхування предмета лізингу від ризиків, пов'язаних з володінням і користуванням предметом лізингу. Договір страхування укладається на весь строк дії договору лізингу. Страхування здійснюється на користь лізингодавця (вигодонабувача) (п. 8.2. договору).

Згідно п. 8.4. договору лізингу страховий поліс (його копія) має бути переданий лізингодавцю протягом десяти робочих днів з моменту його отримання лізингоодержувачем.

Пунктом 11.3. договору лізингу встановлено, що за порушення умов п. 14.7. та розділу 8 договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф в розмірі 2% від вартості предмета лізингу, за кожний випадок порушення.

15.10.2014 лізингодавець передав у лізинг, а лізингоодержувач прийняв майно, що відповідає додатку 1 до договору, про що був складений відповідний акт приймання-передачі.

29.10.2014 приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» (далі по тексту - відповідач, страховик) виставило позивачу рахунок № 0265 на суму 66 103, 95 грн з призначенням платежу «Страховий платіж згідно договорів АЗ № 177/000/140001272-1280 від 22.10.2014».

21.11.2014 позивач вказаний рахунок оплатив, що підтверджується платіжним дорученням № 14, з призначенням платежу «Добровільне страхування наземного транспорту згідно договору АЗ № 177/000/140001272-1280 від 22.10.2014».

19.03.2015 позивач звернувся до відповідача з листом про повернення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 66 103, 95 грн, що були перераховані платіжним дорученням від 21.11.2014 № 14.

24.03.2015 лізингодавець звернувся до позивача із запитом щодо надання інформації стосовно наявності діючого договору страхування, укладеного між позивачем та відповідачем, а 10.08.2015 - з вимогою № 3-В про дострокове розірвання договору, сплату нарахованих штрафних санкцій, заборгованості за простроченими лізинговими платежами та платежами по сплаті комісійної винагороди. Згідно вказаної вимоги, лізингодавець просив позивача сплатити, зокрема, штраф за порушення розділу 8 договору лізингу у розмірі 28 023, 18 грн у зв'язку з не укладенням договорів добровільного страхування предмету лізингу.

27.08.2015 лізингодавець звернувся до відповідача із запитом щодо надання інформації стосовно сплачених рахунків на оплату страхування страхувальником та перелік укладених договорів страхування між страховиком, страхувальником та вигодонабувачем за весь період.

28.08.2015 відповідач надіслав на адресу вигодонабувача лист, в якому повідомив, що договори страхування предмету лізингу за договором лізингу, зокрема з позивачем у справі, є укладеними та діючими, що підтверджується додатками до листа.

23.10.2015 між лізингодавцем та лізингоодержувачем було укладено мирову угоду відповідно до якої лізингоодержувач зобов'язувався в термін до 30.10.2015 сплатити, зокрема, 28 023, 18 грн штрафу за порушення розділу 8 договору лізингу.

29.10.2015 лізингоодержувач перерахував лізингодавцю грошові кошти у розмірі 28 023, 18 грн, як штраф за порушення п. 8 договору від 15.10.2014 № 2/2014-ДФЛ, що підтверджується меморіальним ордером № 104.

Позивач повторно звернувся до відповідача з листом, в якому зазначив, що станом на 22.10.2015 відповіді на попереднє звернення від 19.03.2015 від відповідача не надходило, договорів страхування АЗ № 177/000/140001272-1280 не існує, вказані договори укладені та підписані сторонами не були, а тому повторно просив відповідача повернути помилково перераховані грошові кошти у розмірі 66 103, 95 грн.

26.10.2015 відповідач звернувся до лізингодавця з листом, в якому просив надати інформацію щодо того, які підстави має лізингоодержувач для ствердження того, що предмет лізингу є незастрахованим, а договори страхування є неукладеними, оскільки листом від 28.08.2015 відповідач повідомив лізингодавця, що всі договори позивача оплачено та є діючими, однак, оригінали останніх на адресу відповідача не повернуто.

Листом від 27.10.2015 № 1499 відповідач повідомив позивача про те, що страхування предмету лізингу здійснювалось на підставі інформації, отриманої від вигодонабувача, а тому, 21.11.2014 відповідачем були укладені договори добровільного страхування АЗ № 177/000/140001272-1280, які в свою чергу погоджені з вигодонабувачем.

У відповідь на вказаний лист позивач листом від 11.11.2015 зазначив, що договори страхування відповідно до вимог законодавства повинні укладатися в письмовій формі, підписуватися страховиком, страхувальником та вигодо набувачем. Оскільки такі вимоги недотримано, договори є нікчемними у відповідності до ст. 981 Цивільного кодексу України. У зв'язку з викладеним, позивач повторно просив відповідача повернути помилково сплачені кошти у розмірі 66 103, 95 грн.

20.11.2015 відповідач надіслав позивачу лист, у якому зазначив, що договори страхування від 21.11.2014 було направлено вигодонабувачу для підпису та подальшого підпису страхувальника.

Листом-претензією № б/н позивач повідомив відповідача про те, що у нього відсутні договори страхування предмету лізингу за договором лізингу, договори страхування позивачем не підписувались, а тому, у випадку неповернення грошових коштів, сплачених як страховий платіж, позивач буде змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

11.03.2016 відповідач у листі № 2196 повідомив позивача, що договори страхування від 21.11.2014, оплачені на підставі рахунку від 29.10.2014 № 0265 є діючими. Також, зі змісту вказаного листа вбачається, що відповідач надіслав на адресу позивача дублікати договорів страхування від 21.11.2014 АЗ № 177/000/140001272-1280.

Спір між сторонами у справі виник, як зазначає позивач, внаслідок не неповернення відповідачем позивачу помилково сплачених грошових коштів у розмірі 66 103, 95 грн, спрямованих на оплату страхового платежу, за договорами страхування від 22.10.2014, які, на думку позивача, відповідачем укладені не були, що завдало позивачеві додаткових збитків у розмірі 28 023, 18 грн.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача суму, сплачену по рахунку від 29.10.2014 № 0265 у розмірі 66 103, 95 грн, 3% річних за користування безпідставно набутими коштами у розмірі 2 156, 98 грн та суму збитків у вигляду сплачених штрафних санкцій у розмірі 28 023, 18 грн.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Представники сторін договорів страхування, укладений 22.10.2014 між позивачем та відповідачем щодо предмет лізингу, суду не надали.

У п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими), зокрема, відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами). Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про страхування» страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Статтею 983 Цивільного кодексу України встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, договір страхування вважається вчиненим з моменту внесення першого страхового платежу. Судом встановлено, що сторони вчинили дії спрямовані на виконання договору страхування. Так, відповідач виставив позивачу рахунок № 0265 від 29.10.2014 на суму 66 103,95 грн з призначенням платежу «Страховий платіж згідно договорів АЗ № 177/000/140001272-1280 від 22.10.2014», а позивач його оплатив.

Водночас, частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 981 Цивільного кодексу України встановлено, що договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2 вказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 981 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що документи, в яких зафіксований зміст договорів страхування від 22.10.2014 відсутні, а договори страхування від 21.11.2014 АЗ № 177/000/140001272-1280 позивачем підписані не були. Таким чином, сторонами не дотримано вимог щодо письмової форми договору, що в свою чергу, має наслідком нікчемність договору страхування на підставі ч. 2 ст. 981 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 21.11.2014, на підставі рахунку від 29.10.2014 № 0265 перерахував грошові кошти відповідачу як страховий внесок за договорами страхування від 22.10.2014 № 177/000/140001272-1280. Однак, як зазначає позивач, вказані договори між сторонами укладені не були, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму, сплачену по рахунку від 29.10.2014 № 0265 у розмірі 66 103, 95 грн.

За приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки судом встановлено, що спірні договори страхування є нікчемними, то і підстава, на якій такі грошові кошти були набуті відпала, а тому такі грошові кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно набуті.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми, сплаченої по рахунку від 29.10.2014 № 0265 у розмірі 66 103, 95 грн обґрунтованою, доведено та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних за користування безпідставно набутими коштами у розмірі 2 156, 98 грн суд зазначає таке.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктами 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З урахуванням викладеного, у зв'язку з тим, що грошові кошти у розмірі 66 103, 95 грн є безпідставно набутими відповідачем, суд не вбачає підстав для нарахування 3% річних за користування такими коштами, а тому вказана вимога позивача задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків у вигляду сплачених штрафних санкцій у розмірі 28 023, 18 грн, суд зазначає таке.

Пунктами 1, 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовується, зокрема, такий вид господарських санкцій, як відшкодування збитків.

Аналогічна правова норма закріплена п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд зазначає, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 по справі № 3-383гс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими і речовими доказами.

Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що лізингодавець був обізнаний про існування договорів страхування. Більш того, відповідач у листі від 20.11.2015 № 1643 зазначив, що договори страхування було передано лізингодавцю для підпису останнього і подальшого підпису позивача, проте, лізингодавець вказані договори на адресу позивача не направив та стягнув з останнього штраф за неналежне виконання умов договору лізингу, зокрема розділу 8.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив лізингодавцю штраф у розмірі 28 023, 18 грн за неналежне виконання умов договору лізингу, однак такі правовідносини не розповсюджуються на відповідача у справі, оскільки останній не є стороною договору лізингу, а штраф, сплачений позивачем, є нічим іншим як відшкодування шкоди за порушення саме позивачем умов договору лізингу.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем хоч і порушено порядок укладання договорів страхування, проте в діях останнього відсутня вина та протиправна поведінка щодо не направлення договорів страхування його стороні, а тому, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача збитків у розмірі 28 023, 18 грн є безпідставною та недоведеною позивачем.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми, сплаченої по рахунку від 29.10.2014 № 0265 у розмірі 66 103, 95 грн, 3% річних за користування безпідставно набутими коштами у розмірі 2 156, 98 грн та суми збитків у вигляду сплачених штрафних санкцій у розмірі 28 023, 18 грн підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов фермерського господарства «Канівське лівобережне фермерське господарство» задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будю 40, ідентифікаційний код 20602681) в особі Київської дирекції приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, Подільський район, вул. Кирилівська, буд. 40, кімната 418, ідентифікаційний код ВП 35259287) на користь фермерського господарства «Канівське лівобережне фермерське господарство» (19022, Черкаська область, Канівський район, село Калеберда, ідентифікаційний код 39162464) суму сплачену по рахунку № 0265 від 29.10.2014 у розмірі 66 103 (шістдесят шість тисяч сто три) гривні 95 копійок.

3. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40, ідентифікаційний код 20602681) в особі Київської дирекції приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, Подільський район, вул. Кирилівська, буд. 40, кімната 418, ідентифікаційний код ВП 35259287) на користь фермерського господарства «Канівське лівобережне фермерське господарство» (19022, Черкаська область, Канівський район, село Калеберда, ідентифікаційний код 39162464) судовий збір у розмірі 991 (дев'ятсот дев'яносто одну) гривню 65 копійок.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15 серпня 2016 року.

Cуддя Я.А. Карабань