Рішення

від 10.08.2016 по справі 910/12015/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2016Справа №910/12015/16 Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В. За участю секретаря судового засідання Коваленко О.М. Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва доЦентру правової допомоги населенню "Громадський захисник" простягнення 18959,52 грн. представники: від позивача: не з`явився; від відповідача: Михайлюк І.В. (довіреність №12/16 від 01.07.2016р.); ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулося до господарського суду міста Києва із позовною заявою до відповідача, Центру правової допомоги населенню "Громадський захисник" про стягнення коштів за договором про надання послуг №1/405 від 03.12.2007р. у розмірі 18959,52 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.12.2007р. між сторонами було укладено договір про надання послуг №1/405. За твердженням позивача за період з 01.07.2011р. по 30.04.2016р. заборгованість відповідача за надані комунальні послуги складає 18959,52 грн., в т.ч. 10791,16 грн. - основний борг, 6902,49 грн. - інфляційні втрати, 1265,87 грн. - 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.07.2016р. порушено провадження у справі №910/12015/16 та розгляд справи призначено на 20.07.2016р.

19.07.2016р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду міста Києва представником позивача подано документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

19.07.2016р. через діловодства (канцелярія) господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву. Відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав. При укладанні договору сторони встановили строк його дії до 28.11.2010р., умов продовження строку дії договору сторонами не погоджено. Окрім того, правовідносини сторін припинені на виконання рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012р. по справі №7/413 відповідача виселено із займаного приміщення у примусовому поряду, про що свідчить Акт державного виконавця від 07.10.2013р. Окрім того, позивачем не надано жодного доказу про вручення відповідачеві платіжних вимог-доручень, які є підставою для оплати наданих послуг. Відповідач також зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення основного боргу з 01.07.2011р., а також вважає, що оскільки правовідносини сторін припинились з 28.10.2010р. то у позивача відсутні правові підстави для нарахування 3% річних.

Також Центром правової допомоги населенню "Громадський захисник" подано клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції міста Києва виконавче провадження по виконанню наказу господарського суду м. Києва №7/413.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2016р. клопотання відповідача про витребування доказів задоволено частково. Відкладено розгляд справи на 10.08.2016р., зобов`язано представника Центру правової допомоги населенню "Громадський захисник" отримати у відділі державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції міста Києва копію акту державного виконавця від 07.10.2013р. про примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012р.

28.07.2016р. представником відповідача подано клопотання про доручення до матеріалів справи документів та доповнення до відзиву.

05.08.2016р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду представником позивача подано письмові пояснення до позову.

Представник позивача у судове засідання 10.08.2016р. не з`явився про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.08.2016р. заперечував проти задоволення позову з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до господарського суду міста Києва не надходило.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини щодо розумності строку розгляду справи, об'єктивному оцінюванню доказів, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/12015/16.

Розглянувши матеріали справи Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.12.2007р. між КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (надалі - підприємство) та відповідачем - Центром правової допомоги населенню "Громадський захисник" (споживач) укладено договір про надання послуг №1/405, за умовами якого підприємство на підставі укладених договорів з виробниками і постачальниками комунальних послуг (ВАТ АК «Київводоканал», СП «Укр-Кан-Пауер», АТ «Київенерго») зобов'язався транспортувати по внутрішньо будинкових мережах нежитлового приміщення площею 247,00 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Луначарського, буд. 22-а комунальні послуги, виставляти споживачеві платіжні документи за договором. Приймати на власний розрахунковий рахунок кошти від споживача та перераховувати їх постачальній організації. Споживач у відповідності до даного договору зобов'язується прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплатити.

У відповідності до п. 1.5 договору при виконанні умов цього договору сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською адміністрацією, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енерго та теплоносії.

Згідно п. 2.1 договору облік споживання споживачем комунальних послуг за відсутності приладів обліку проводиться розрахунковим способом. При цьому підприємство не несе відповідальності за якість комунальних послуг та їх кількість, що виставлена постачальниками комунальних послуг в табулярах та групрахунках.

Споживач до 10 числа поточного місяця повинен сплатити: платежі за комунальні послуги (гаряче і холодне водопостачання, водовідведення, центральне опалення, електроенергія) поточного місяця в сумі, що визначається на рівні сум минулого місяця (останнього опалювального місяця); перерахунок за фактично спжиті комунальні послуги здійснюється на підставі табулярів та груп рахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг місяцем пізніше, шляхом добору або зарахування надмірно сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів. Суму по кожному виду комунальних послуг, добір (зарахування), ПДВ, пред'являють до сплати платіжною вимогою-дорученням за три банківські дні до моменту їх оплати споживач отримує платіжні вимоги-доручення під розпис відповідальної особи.

За умовами п. 3.1.5 договору споживач зобов'язується встановити прилади обліку електроенергії, тепла, води згідно з Постановою КМ України від 27.11.1995р. №497 та з Розпорядженням Київської міської держадміністрації №125 від 02.02.1996р., і укласти з відповідними організаціями договори на постачання комунальних послуг. Копії договорів необхідно надати підприємству, після чого останній припинить нарахування відповідних платежів.

Відповідно до п. 3.1.7 договору підприємство припиняє нарахування платежів за договором в цілому з дати складання акту приймання-передачі нежилого приміщення.

Так, у додатку № 1 до договору "Перелік комунальних послуг та порядок їх розрахунку з 03.12.2007р." сторонами передбачено перелік комунальних послуг, а саме: центральне опалення (згідно табулярів АК «Київерго» або СП «Укр-Кан-Пауер» по особовому рахунку пропорційно опалюваній площі) - Договір укладено з СП «Укр-Кан-Пауер» встановлено лічільник, гаряче водопостачання та каналізація (згідно розрахунків АК «Київерго» або СП «Укр-Кан-Пауер» по особистому рахунку 460193 в процентному відношенні - 18,0%, проектне навантаження на нежитлове приміщення 0,66 Гкал/міс.); холодне водопостачання та каналізація (згідно розрахунків ВАТ АК «Київводоканал» у процентному відношенні 100% від особового рахунку 31542); холодна вода на підігрів(згідно розрахунків ВАТ АК «Київводоканал» у процентному відношенні 100% від особового рахунку 31545 - 1м3/міс.).

Пунктом п. 5.5 договору визначено, що строк цього договору встановлюється з 03.12.2007р. по 28.11.2010р.

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем фактично склались договірні відносини, які підпадають під ознаки договору про надання комунальних послуг. Так, у період з 01.07.2011р. по 28.02.2014р. позивачем було надано відповідачеві комунальні послуги вартістю 10791,16 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 6902,49 грн., та 3 % річних в розмірі 1265,87 грн. Несплата відповідачем вартості наданих та отриманих послуг порушує права позивача, а також права позивача як колективного замовника (абонента) комунальних послуг, яким укладено договори з виконавцями цих послуг.

Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача складає: 10791,16 грн. основної заборгованості за надані комунальні послуги, що виникла за період з 01.07.2011р. по 18.02.2014р., інфляційну складову боргу в розмірі 6902,49 грн., та 3 % річних в розмірі 1265,87 грн. за період з 01.07.2011р. по 31.03.2016р., всього 18959,52 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи та надані в судовому засіданні докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України , підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (надалі - Закон).

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005р. затверджено Правила надання послуг з постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до п.п. 18, 20 яких розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Із залучених до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що відповідач станом на 01.07.2011р. був фактичним споживачем послуг водопостачання та водовідведення.

На підтвердження надання перелічених послуг відповідачу, позивачем залучені до матеріалів справи копії розробок по груп-рахунку №460072 на потреби споживачів; особисті картки (табуляграми) постачальних компаній; первинні документи для оплати.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2012р. №7/413, позовні вимоги Комунального підприємства "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної у місті Києві ради до Громадської організації "Центр правової допомоги населенню "Громадський захисник" про звільнення орендованого приміщення задоволено повністю. Звільнено орендоване нерухоме майно, яке є об'єктом комунальної власності шляхом виселення Громадської організації "Центр правової допомоги населенню "Громадський захисник" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 44, корп. Е, офіс 24, код ЄДРПОУ 33441575) із орендованого нежилого приміщення , загальною площею 247,00 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Луначарського, 22-А.

На виконання рішення 13.02.2012р. видано відповідний наказ.

Судом встановлено, що на виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.02.2012р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції 03.05.2012р. відкрито виконавче провадження ВП №32364843. Згідно Акту державного виконавця від 07.10.2013р. у присутності представника стягувача, представник Громадської організації "Центр правової допомоги населенню "Громадський захисник" на вимогу державного виконавця не з`явився, а тому двері у приміщення за адресою: м. Київ, вул. Луначарського, 22-А було відкрито примусово та встановлено, що орендоване майно вільне від майна та боржника. Приміщення передано представнику стягувача. 23.06.2014р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із повним виконанням.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, відповідач фактично займав орендоване приміщення та споживав комунальні послуги у період з 01.07.2011р. до 07.10.2013р.

Так, судом встановлено, що у період часу з липня 2011 року по жовтень 2013 року позивачем надано, а відповідачем отримано послуги, передбачені договором, на загальну суму 10550,78 грн.

Приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, договір, укладений між сторонами у даній справі, є відплатним.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Отже, з урахуванням умов. п. 2.2. договору відповідач до 10 числа поточного місяця повинен сплатити рахунки за комунальні послуги (гаряче і холодне водопостачання, водовідведення), що визначається на рівні сум минулого місяця (останнього опалювального місяця); перерахунок за фактично спожиті комунальні послуги здійснюється на підставі табулярів та груп рахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг місяцем пізніше, шляхом добору або зарахування надмірно сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів.

Разом з тим, судом враховано, що у наданому відзиві на позовну заяву відповідач заявив про сплив позовної давності за вимогами про нарахування заборгованості за спожиті комунальні послуги в період 2011, 2012 та частини 2013 року.

Відповідно до абз. 7 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (надалі - постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10) визначено, що оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Таким чином, вищенаведена заява відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву, розцінюється судом у якості заяви сторони у спорі про застосування позовної давності, зробленої до винесення судом рішення.

Відповідно до абз. 1 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність згідно статті 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Загальне правило початку перебігу позовної давності міститься у ч. 1 ст. 261 ЦК України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи . Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення .

Суд відзначає, що факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором на суму 10550,78 грн. підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: табуляграмами (розшифровками рахунків абонента, обліковими картками) та груп-рахунками за спірний період, засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи.

Водночас, враховуючи загальну позовну давність до вимог про стягнення заборгованості, з вимогою про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги в спірному випадку позивач міг звернутись до суду протягом трьох років з моменту невиконання зобов'язання. При цьому, з урахуванням приписів вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10, позовна давність в спірному випадку обчислюється з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане і щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову.

Таким чином, оскільки з даною позовною заявою, яка містить вимоги про стягнення заборгованості за період 01.07.2011р. по 28.02.2014р., позивач звернувся до суду 30.06.2016р., що підтверджується відтиском штампу Господарського суду міста Києва про одержання позовної заяви, тобто з пропуском встановленого статтею 257 ЦК України строку позовної давності. За висновком суду, до стягнення підлягає заборгованість, розрахована починаючи з 30.06.2013р. та з урахування встановлених фактів щодо виселення до 07.10.2013р.

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Позивачем не наведено суду поважних причин пропуску строку позовної давності (тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову), що могли б бути підставою для захисту порушеного права позивача.

Окрім того, позивачем також не надано суду доказів, які б свідчили про зупинення перебігу позовної давності, відповідно до статті 263 ЦК України, або про переривання перебігу позовної давності,відповідно до статті 264 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку заборгованості з оплати спожитих комунальних послуг в сумі 10550,78 грн. за період з липня 2011 року по жовтень 2013 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в розмірі 370,90 грн. за період з 30.06.2013р. по 07.10.2013р. Тоді як в іншій частині в сумі 10179,88 грн. (10550,78 грн. - 370,90 грн. = 10179,88 грн.) позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 611,28 грн. основної заборгованості, яка нарахована за період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідач фактично займав орендоване приміщення та споживав комунальні послуги у період з 01.07.2011р. до 07.10.2013р., а тому позовні вимоги в частині стягнення 611,28 грн. не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Як зазначалося вище, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та втрат від інфляції. Розглядаючи ці вимоги суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи, що у правовідносинах сторін має місце допущене відповідачем порушення грошового зобов'язання, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є правомірними.

Водночас, судом враховано, що у наданому відзиві на позовну заяву відповідач заявив про сплив позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних за період, який не входить в три роки загального строку позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 266 ЦК України визначено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідні роз'яснення щодо спливу позовної давності до додаткової вимоги містяться у пункті 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10, а саме зазначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань), оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу.

Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлені судом обставини даної справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 3% річних підлягають задоволенню в частині суми 30,56 грн. та інфляційних у розмірі 331,72 грн. за період з 11.07.2013р. по 30.04.2016р. Тоді як в іншій частині у розмірі 1235,31 грн. - 3% річних та 6570,77 грн. інфляційних позовні задоволенню не підлягають з огляду на пропуск позивачем загального строку позовної давності до цих вимог, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають частковому задоволенню, а саме: 370,90 грн. - основний борг; 30,56 грн. - 3% річних та 331,72 грн. - інфляційні.

При цьому, судом не беруться до уваги доводи відповідача щодо відсутності у позивача підстав для нарахування вартості наданих комунальних послуг оскільки договір діяв лише до 28.11.2010р., а умов щодо продовження строку дії договору сторонами не погоджено з огляду на те, що відповідно до умов п. 3.1.7 договору підприємство припиняє нарахування платежів за договором в цілому з дати складання акту приймання-передачі нежилого приміщення. Окрім того, обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг на споживачів покладено і п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва задовольнити частково.

2. Стягнути з Центру правової допомоги населенню "Громадський захисник" (01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 44-Е, офіс 25, ідентифікаційний код 39441575) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (02002, м. Київ, вулиця Челябінська, будинок 9-Г, ідентифікаційний код 03366612) заборгованість у розмірі 370 (триста сімдесят) грн. 90 коп.; 3% річних у розмірі 30 (тридцять) грн. 56 коп.; інфляційні у розмірі 331 (триста тридцять один) грн. 72 коп.; судовий збір у розмірі 53 (п'ятдесят три) грн. 28 коп.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 10.08.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 15.08.2016р.

Суддя В.В. Князьков