Рішення

від 16.08.2016 по справі 226/118/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 226/118/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1169/2016

Єдиний унікальний номер 226/118/16-ц

Номер провадження 22-ц/ 775/ 1169/ 2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції:Коваленко Т.О

Доповідач: Груіцька Л.О.,

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого: Груіцької Л.О.,

суддів Осипчук О.В., Соломахи Л.І.,

секретар Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 07 квітня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 07 квітня 2016 року в позовних вимогах товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, відмовлено.

Не погодившись з даним рішення суду першої інстанції, Товариство подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначає те, що суд першої інстанції ухвалив необґрунтоване рішення. В обґрунтування апеляційної скарги послався на те, що

- не згоден з твердженням у рішенні суду про недоведеність розміру вимоги позивача до відповідача;

- не згоден з обґрунтуванням відмови про недоведеність позивачем, що саме за договором застави, укладеним між позивачем та відповідачем відбулося відступлення права вимоги;

- до апеляційної скарги надав нові письмові докази, а саме: повідомлення відповідача про відступлення права вимоги від 22.06.2015 року/ а.с.88/ та вимогу про погашення кредитної заборгованості у сумі 87 818,88 грн./а.с. 88 - оборотна сторона/ від 22.06.2015 року та копію списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів з печаткою пошти/ а.с.89/.

Просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання апеляційного суду представник товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» не з'явився, надав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність.

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_1, не з'явився, хоча своєчасно і належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Частиною 2 статті 305 ЦПК України передбачено, що неявка сторін, або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовано норми матеріального й процесуального права, досліджувати докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суд першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Таким чином, зазначеними положеннями цивільного процесуального законодавства на апеляційний суд покладено обов'язок перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, встановлені судом фактичні обставини і усувати недоліки, допущені судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Встановлено, що судом при розгляді справи допущені такі порушення, тому є усі підстави для скасування рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на декілька підстав, а саме:

- позивач суду не довів, що саме за договором застави, укладеним між ПАТ «ВТБ Банк» та відповідачем, відбулося відступлення прав вимоги. Так, позивачем не надано суду жодного доказу, який би утримував у собі інформацію щодо переліку договорів застави, заставодавців та боржників, сум заборгованості, переліку заставного майна. Відсутність даної інформації унеможливлює суд обєктивно вважати, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набув права заставодержателя відносно автомобіля, що належить відповідачу;

- з наданого суду витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не можливо ідентифікувати предмет обтяження на який 1 серпня 2015 року зареєстровано звернення стягнення;

- в матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідачу було повідомлено про звернення стягнення на предмет обтяження;

- відсутні будь-які докази на підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогою виконати порушене зобов'язання або передати предмет обтяження у володіння обтяжувача протягом 30 днів з моменту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, про повідомлення відповідача щодо способу звернення стягнення на предмет застави, що має намір застосувати заставодержатель;

- позивачем не доведено, що існувало право вимоги у тому обсязі, який зазначено у позовній заяві.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З 19.02. 2014 року відповідач не сплачував щомісячні платежі за кредитом та відсотки за користування ним, унаслідок чого у нього виникла заборгованість.

22 червня 2015 року між публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами (а.с. 15-16).

Відповідно до вимог пункту 5.2 цього договору сторони підписали акт приймання-передачі документації (додаток № 2), який є підтвердженням відступлення прав вимоги за кредитними зобов'язаннями, в тому числі за кредитним договором №253/2011-55 щодо зобов'язання відповідача перед кредитором (а.с.18-19).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про не надання позивачем належних та допустимих доказів щодо виникнення у товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» прав нового кредитора за кредитним договором, укладеним 20 вересня 2011 року між публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» і відповідачем, не відповідає обставинам справи і спростовується письмовими доказами

Апеляційним судом встановлено, що в період з 20 вересня 2011 року до дня розгляду справи судом відповідач не здійснював платежі відповідно до умов кредитного договору.

Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Проте суд першої інстанції, відмовляючи у позові з тих підстав, що відповідач не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, на порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України не застосував до спірних правовідносин вказані норми матеріального права, не врахував правову позицію, викладену у висновку Верховного Суду України, і не навів відповідних мотивів щодо відступлення від правової позиції, викладеної у справі № 6-979цс15.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції послався на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогою виконати порушене зобов'язання, передати предмет обтяження у володіння обтяжувача протягом 30 днів з моменту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, про повідомлення відповідача щодо способу звернення стягнення на предмет застави, що має намір застосувати заставодержатель. Такі висновки суду є неправомірними з наступного.

Відповідно до ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звернення стягнення на рухоме майно регламентується Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року № 1215-IV (далі - Закон № 1215-IV).

Так, відповідно до статті 24 Закону № 1215-IV звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

В обґрунтування позову позивач надав суду витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна звернення стягнення відповідно до Договору відступлення права вимоги за договором застави від 22.06.2015 року/ а.с.21/;

За приписами частини другої статті 28 Закону № 1215-IV якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. Якщо боржник не виконує обов'язок щодо передачі предмета обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що боржник ОСОБА_1, не виконав обов'язок щодо передачі предмета обтяження у володіння обтяжувала, тому позивач мав право звернутися до суду про звернення стягнення на підставі рішення суду.

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», є спеціальним матеріальним законом, щодо правового регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань.

Статтею 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлений з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до ст.11 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», реєстрація обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (надалі Державний реєстр) в порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до ч.3 ст. 24 даного Закону, обтяжувач (Кредитор, Заставодержатель,Банк),який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Після внесення відповідного запису про обтяження на предмет застави, Банк, в разі неналежного виконання Боржником основного зобов'язання (наприклад виникнення заборгованості за кредитним договором), набуває права на звернення стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

При цьому, Банк має дотримуватись відповідної досудової процедури - порядку звернення з вимогою про стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Насамперед зобов'язаний зареєструвати у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запис про звернення стягнення на заставне майно, після чого одночасно із реєстрацією даного запису письмово повідомити про це власника предмета забезпечувального обтяження - Заставодавця.

А при зверненні в суд із вимогою про звернення стягнення на заставне майно, Банк зобов'язаний надати ще і витяг з даного Державного реєстру, який би засвідчив про наявність у ньому вказаного запису про звернення стягнення на предмет застави - транспортний засіб.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 вересня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 253/2011-55 від 20.09.2011 року за умовами якого останній отримав кредит у сумі 94 600 гривень зі строком повернення кредитних коштів до 19 вересня 2018 року.

Відповідно до п.п.5.2.1.,5.2.2 Кредитного договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, а саме вимагати від Позичальника здійснити дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати відправлення Позичальнику відповідного повідомлення з вимогою дострокового повернення кредиту.

Відповідно до п.5,3.6 Договору на письмову вимогу Банку здійснити дострокове повернення кредиту у випадках, передбачених п.5.2.1.Договору, протягом 30 календарних днів з дня відправлення Банком відповідної вимоги.

Відповідно до договору застави № 253/2011-55 від 20.09.2011 року, укладеному між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2, відповідачем передано Банку у заставу для забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за його користуванням, комісій, пені, збитків та будь-яких інших платежів, розмір, строк/термін та умови сплати і повернення яких встановлюється кредитним договором № 253/2011-55 від 20.09.2011 року, транспортний засіб: автомобіль марки-CHEVROLET модель-AVEO, тип -легковий седан, 2011 року випуску, колір чорний,реєстраційний номер НОМЕР_1 номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, що зареєстрований в ВРЕР №3 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 17.09.2011 року.

Підписи сторін під договорами, графіком погашення кредиту свідчать про досягнення сторонами згоди за всіма їх умовами.

22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір відступлення прав вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами № 220615нв, відповідно до якого, позивач набув право нового кредитора до відповідача за кредитним договором. 22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір відступлення прав вимоги за договорами застави №220615зп.

Відповідно до п.1.2. Договору відступлення права вимоги за договором застави № 220615зп від 22 червня 2015 року за цим договором та Договором про відступлення права вимоги за Кредитним договором, Новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у розмірі заборгованості Боржника за кредитним договором, а у випадку невиконання цієї вимоги, звернути стягнення на Предмет застави і за рахунок предмету застави задовольнити свої вимоги за Кредитним договором у розмірі, що буде визначений на момент їх фактичного задоволення.

Розглядаючи питання про повідомлення відповідача про суму заборгованості за кредитним договором та надіслання позивачем вимоги щодо сплати заборгованості, колегія апеляційного суду виходить з наступного.

Позивач звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави послався на те, що відповідно до п.5.2.4 Кредитного договору у випадку порушення Позичальником своїх зобов'язань Банк має право без отримання додаткової письмової згоди Позичальника за власним вибором здійснити будь - які дії направлені на виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором, у тому числі й звернення стягнення на предмет застави.

Справа до суду першої інстанції надійшла 04.02.2016 року. Ухвалою від 09.03.2016 року відкрито провадження у справі/ а.с.40/ та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 23.03.2016 року. В ухвалі суд вказав, що проведення попереднього судового засідання у даній справі не є необхідним.

Проте у відповідності ч. ч. 3, 6 ст. 130 ЦПК України, для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду та якщо спір не врегульовано у зазначеному порядку, суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову, визначає факти які підлягають доказуванню, за клопотанням осіб вирішує питання про призначення експертизи, однак судом першої інстанції не проведено попереднє судове засідання,що позбавило права позивача надати суду докази про надіслання позивачем вимоги відповідачу, щодо сплати заборгованості.

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою позивач надав суду письмові докази в обґрунтування позову, які він не надавав суду першої інстанції, а саме: повідомлення відповідача про відступлення права вимоги від 22.06.2015 року/ а.с.88/, вимогу про погашення кредитної заборгованості у сумі 87 818,88 грн. від 22.06.2015 року / а.с.88-оборотна сторона/ та копію списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів з печаткою пошти/ а.с.89/.

З наданих апеляційному суду письмових доказів / а.с.88-89/ вбачається, що позивач не порушив порядок звернення до суду на заставлене майно, оскільки виконав вимоги Кредитного договору, Договору застави, де йдеться про те, що відповідно до п.п.5.2.1.,5.2.2 Кредитного договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, а саме вимагати від Позичальника здійснити дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати відправлення Позичальнику відповідного повідомлення з вимогою дострокового повернення кредиту, а також відповідно до п.5,3.6 Договору на письмову вимогу Банку здійснити дострокове повернення кредиту у випадках, передбачених п.5.2.1.Договору, протягом 30 календарних днів з дня відправлення Банком відповідної вимоги. Банк також виконав вимоги п.1.2 Договору відступлення вимоги за договором застави/ а.с.22/.

Згідно з п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У ч.3 ст.10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст.ст.303,304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Враховуючи вище зазначене, колегія апеляційного суду вважає за можливе дослідити нові докази позивача, а саме повідомлення відповідача про відступлення права вимоги від 22.06.2015 року/ а.с.88/, вимогу про погашення кредитної заборгованості у сумі 87 818,88 грн. від 22.06.2015 року / а.с.88-оборотна сторона/ та копію списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів з печаткою пошти/ а.с.89/, оскільки неподання цього доказу було зумовлено поважними причинами та порушенням прав позивача, щодо не проведення попереднього судового засідання, що позбавило останнього вислухати заперечення відповідача проти позову у частині неотримання відповідачем повідомлення про відступлення права вимоги від 22.06.2015 року та вимоги про погашення кредитної заборгованості у сумі 87818,88 грн. від 22.06.2015 року і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Крім того, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання у повному обсязі не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання взагалі.

Таким чином, колегія апеляційного суду вважає, що звертаючись до суду з позовом позивач дотримався процедури звернення стягнення на предмет застави, а крім того відповідно до п.5.2.4 Кредитного договору у випадку порушення Позичальником своїх зобов'язань Банк має право без отримання додаткової письмової згоди Позичальника за власним вибором здійснити будь - які дії направлені на виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором, у тому числі й звернення стягнення на предмет застави.

й у суду першої інстанції не було законних підстав про відмову у задоволенні позовних вимог Банку. Положення цього п. кредитного договору не суперечить,ст.35 Закону України «Про іпотеку» де йдеться проте,що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Колегія апеляційного суду також не погоджується з обґрунтуванням відмови у позові з підстав того, що позивачем не доведено, що існувало право вимоги у тому обсязі, який зазначено у позовній заяві, оскільки до позовної заяви було додано розрахунок заборгованості на дату подачі позову й цей розрахунок відповідач не оскаржив./а.с.2/;

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 41 постанови N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Розглядаючи суму заборгованості за кредитним договором та вартості заставленого майна, колегія апеляційного суду приходить до висновку,що сума заборгованості спів мірна вартості оцінки автомобілю у договорі застави і не є меншою.

Враховуючи вище наведене, колегія апеляційного суду бере до уваги в доводи апеляційної скарги щодо незаконності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, та вважає за необхідне усунути недоліки, допущені судом першої інстанції.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, не є законними і обґрунтованими,не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

Відповідно до матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з позовом сплатив судовий збір у сумі 1559,40 грн. відповідно до ст..4 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати з оплати судового збору у сумі 1559,40 грн.

Підставами для цього у відповідності п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 , 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задовольнити.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 07 квітня 2016 року у справі - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у розмірі 143 136 /сто сорок три тисячі сто тридцять шість/грн.91 коп. за кредитним договором № 253/2011-55 від 20.09.2011 року, звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки - CHEVROLET, модель- AVEO, тип легковий седан, 2011 року випуску, колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1 номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3,який належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданому ВРЕР №3 м. Донецька УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 17.09.2011 року, шляхом визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» право власності на вказаний автомобіль з правом вчинення подальших дій, пов'язаних з переоформленням автотранспортного засобу в органах Державної автомобільної України, наділивши правом зняття з обліку вказаного транспортного засобу Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та постановленням на облік в органах ДАІ України.

Зобов'язати ОСОБА_1 передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» предмет застави: автомобіль марки СHEVROLET, модель AVEO, тип легковий седан, 2011 року випуску, колір чорний реєстраційний номер НОМЕР_1 номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3,з комплектом ключів, Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Красноармійська Донецької області, ідентифікаційний код:НОМЕР_2, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» судовий збір у сумі 1559/ одну тисячу п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень/ грн.40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: