Рішення

від 02.08.2016 по справі 635/1047/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 635/1047/16-ц

Провадження № 2/635/1036/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Шинкарчука Я.А.,

при секретарі судового засідання - Желізової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в селищі Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору позики від 07.12.2012 року, -

встановив:

Позивач звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати недійсним договір позики від 07.12.2012 між фізичною особою ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на підставі ст.233 ЦК України.

В обґрунтування вимог позову представник позивача - ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_6 є керівником та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛГРУПХАРКІВ» ЄДРПОУ 38160321, яке у зв'язку із економічною та фінансовою кризою в Україні у 2012 році опинилося на межі банкрутства. Відтак, з метою стабілізації діяльності юридичної особи, 07 грудня 2012 року між ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ» та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено договір №2 позики грошових коштів на суму 123 000,00 грн. Факт передачі та отримання грошових коштів між відповідачем та позивачем за вищевказаним договором підтверджується відповідним актом приймання-передачі грошових коштів від 07.12.2012, підписаний сторонами договору позики. Крім того, на забезпечення укладеного договору позики ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ» був наданий відповідачу гарантійний лист. Однак, відповідач зажадав додаткового забезпечення наданої позики, зокрема, шляхом укладення договору іпотеки на особисте майно Позивача, а саме, квартиру АДРЕСА_1, одним із співвласників якої є позивач. Проте, в межах вищевказаного договору позики між юридичною особою та відповідачем, укласти угоду іпотеки на особисте майно фізичної особи було неможливо, оскільки юридична особа за своїми зобов'язаннями відповідає виключно власним майном. З цією метою, відповідачем було запропоновано позивачу на забезпечення вищезазначеного договору позики між відповідачем та ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ», додатково укласти нотаріально посвідчений договір позики між відповідачем та позивачем, на забезпечення якого укласти договір іпотеки на вищезазначене нерухоме майно - квартиру, співвласником якої є Позивач. Позивач, був змушений погодитись на такі вкрай невигідні умови, оскільки перебував у тяжкій для нього ситуації - фактичне банкрутство юридичної особи, керівником та засновником якої він являвся. 07 грудня 2012 року відповідач запропонував позивачу укласти відповідний договір позики у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на що позивач був змушений погодитись з вищезазначених підстав. Крім того, позивач був змушений отримати дозвіл від інших співвласників зазначеної квартири на передання нерухомого майна в іпотеку. 07 грудня 2012 року в службовому приміщенні приватного нотаріуса по вул.Куйбишева, 15, в м.Харкові, позивач та відповідач уклали договір позики на суму 369 000 (триста шістдесят дев'ять тисяч) гривень 00 коп., що сторонами угоди було визначено в еквіваленті 45000 доларів США, тобто приблизна вартість квартири. Проте, вищезазначені грошові кошти фактично Відповідачем Позивачу не надавались, оскільки даний договір позики був укладений виключно з метою додаткового забезпечення позики між відповідачем та ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ», про що зазначалося вище. Крім того, позивач відмовився надавати відповідачу розписку про отримання грошових коштів за даним нотаріально посвідченим договором, оскільки фактична передача грошових коштів не здійснювалась (пункт 15 Договору позики). На забезпечення нотаріально посвідченого договору позики від 07.12.2012 (зареєстровано в реєстрі № 2830) також був укладений договір іпотеки (зареєстровано в реєстрі № 2832) на квартиру АДРЕСА_1. Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 22.04.2015 з ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ» на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором № 2 позики від 07.12.2012, а також процентів, неустойки та інфляційних. Про існування зазначеного заочного рішення Позивач дізнався тільки 04.08.2015. Крім того, зазначене дає позивачу підстави вважати, що відповідачем можуть бути вчинені незаконні дії щодо стягнення квартири позивача, наданої в якості предмету іпотеки. Позивач враховуючи вищевикладене, зазначає, що договір позики від 07.12.2012, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (зареєстровано в реєстрі № 2830) має бути визнаний недійсним. При цьому, посилається на положення ст. 233 та 1051 ЦК України, а також відповідну судову практику, в тому числі, на положення викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Разом з тим, позивач в позові акцентує увагу на тому, що відповідач скористався тяжким становищем позивача, яке змушувало його робити дії, спрямовані на уникнення банкрутства юридичної особи, керівником якої він являвся та являється, та піти на вкрай невигідні для себе умови, забезпечивши договір позики від 07.12.2012 між відповідачем та ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ» додатковими угодами, зокрема, укладенням договору позики від 07.12.2012, посвідченого нотаріусом ОСОБА_4, на суму, що значно перевищує розмір основного зобов'язання за договором Відповідача та юридичної особи, а також укладенням договору іпотеки від 07.12.2012, який, фактично, укладений на забезпечення договору між ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ» та відповідачем, що порушує вимоги чинного законодавства та права позивача, оскільки юридична особа за своїми зобов'язаннями має відповідати виключно своїм майном. Зазначені факти, як вказує позивач, також підтверджуються відсутністю розписки про отримання спірних позичених грошових коштів.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача в судові засідання призначені на 09.02.2016, 10.03.2016, 17.05.2016, 14.06.2016, 02.08.2016 не з'являвся, при цьому надавав до суду заяви про відкладення розгляду справи. Це свідчить про те, що позивач не втратив інтересу до розгляду справи по суті. З огляду на вказане, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст.157 ЦПК України, та те, що справа перебуває у провадженні судді понад п'ять місяців, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні проти задоволення позовної заяви заперечував, з посиланням, в тому числі, на аргументи викладених в письмових заперечення, що додані до матеріалів справи. Стосовно ж обґрунтувань, які викладені в письмових запереченнях представника відповідача, то в них останній зазначив наступне. 07 грудня 2012 року між позивачем та відповідачем - ОСОБА_1 було укладено договір займу грошових коштів в сумі 369000грн., що є еквівалентом 45000 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 06.06.2013 року, що підтверджується договором позики від 07.12.2012 року посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_8, реєстровий номер 2830. Вказаний договір укладено позивачем, з дозволу на його укладання дружиною - ОСОБА_3, що підтверджується нотаріальною заявою останньою від 07.12.2012року, реєстровий номер 2828 у ПН ХМНО ОСОБА_8, якою вона надала згоду своєму чоловікову, ОСОБА_1, позичити у ОСОБА_2 еквівалент 45000 дол. США. В забезпечення виконання вказаного зобов'язання, родичі позивача: ОСОБА_9 (Син), ОСОБА_10 (Донька) та ОСОБА_11 (мати його дружини) передали позивачу в іпотеку квартиру №383, що знаходиться за адресою: м.Харків, пр.Тракторобудівників, б. 63, що підтверджується договором іпотеки від 07.12.2012 року посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_8, реєстровий номер 2832. Обтяження нерухомого майна іпотекою було зареєстровано відповідачем у порядку, передбаченому законом у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек. Через неналежне виконання умов договору займу у позичальника станом на 07.06.2013 року утворилась заборгованість у розмірі 45000 дол. США, що згідно курсу НБУ на цю дату складає 369000грн., яка складається з: - 45000 дол. США, що згідно курсу НБУ станом на 07.06.2015 року (799,300) складає 359685 грн. - заборгованість за позикою. Між тим, повернення коштів позики жодного разу позивачем не здійснювалося. Щодо підстав на які посилається представник позивача для визнання недійсним договору позики від 07.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8, а саме, що оспорюваний договір позики укладений на невигідних умовах та як додаткове забезпечення іншого договору займу укладеного між ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРК1В» та відповідачем від 07.12.2012 року, на суму 123000,00грн. Втім, відповідач вважає, що вказана позиція не відповідає вимогам ЦК України, а саме, законодавство України не забороняє укладання декількох договорів займу або позики. Більш того, позивач умисно приводить у позові виключно вказані декілька договорів, та умовчує про існування іншого кредитного договору укладеного між ним та ПАТ КБ «МЕГАБАНК», заборгованість по якому на даний час перевищує 3200000грн., про існування якого на час укладання оспорюваного договору позики відповідач не знав. Про його існування стало відомо в Московському ВДВС ХМУ, де перебуває на виконанні зведене виконавче провадження, у тому числі щодо боргу перед відповідачем та державою, за несплачені податки. Разом з тим, посилання представника позивача, що відповідно до вимог оспорюваного договору позики факт передачі грошових коштів не здійснений не відповідають, а ні реальним обставинам справи, а ні самому договору позики. Так, жодним пунктом договору не визначено, що факт передачі грошових коштів повинен підтверджуватися розпискою про отримання коштів або іншим відмінним документом від договору позики. Посилання представника позивача на п.15 договору, у відповідності до якого цей договір вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошей, як на доказ не отримання грошових коштів, оскільки відсутня розписка про їх отримання позивачем, є безпідставним, оскільки п.1 цього договору чітко закріплено, що позикодавець передав у власність позичальнику гроші в сумі 369000грн., що за домовленістю сторін на дату підписання цього договору є еквівалентом 45000 доларів США, а позичальник прийняв їх під час підписання цього договору. Вказаний пункт договору написаний таким чином, що не має подвійного змісту, та чітко встановлює факт отримання коштів позивачем під час підписання договору позики 07.12.2012 року. Крім того, факт начебто неотримання грошових коштів позивачем за вказаним договором позики також підтверджується подальшим підписанням його родичами договору іпотеки, реєстровий номер якого при реєстрації ПН ХМНО ОСОБА_4 наступний після реєстрації договору позики, а саме, 2831, що в свою чергу також свідчить про отримання грошових коштів позивачем. Договір іпотеки жодною стороною не оскаржувався. Щодо перебування позивача в тяжкому стані, то надати ґрунтовні пояснення не надається можливим, оскільки до матеріалів справи не додані докази, з яких можливо встановити, що позивач є засновником та керівником ТОВ «МЕТЕЛГРУПХАРКІВ», що вказане товариство перебуває в тяжкому фінансовому стані або банкрутстві. За відсутності таких доказів надавати свої доводи є недоречним. Щодо невигідності такої угоди. Вказані доводи позивача крім його слів також не обґрунтовані жодним доказом. Втім необхідно врахувати, що позивач отримав у власність грошові кошти, в еквіваленті 45000доларів США, а вартість квартири переданої по іпотеці в забезпечення позики не перевищує еквіваленту 30000доларів США. За таких обставин посилання представника позивача на укладання угоди на невигідних умовах є безпідставним. На даний час згідно реєстру речових прав за ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ» зареєстровано три арешти на підставі відкритих виконавчих проваджень, одна заборона ПАТ КБ «Мегабанк» та відомості про два договори іпотеки. Таким чином, ніякого введення в оману з боку відповідача, ставлення позивача в невигідний стан, укладання договору на вкрай невигідних умовах для позивача та інші обставини на які посилається представник позивача не існувало на час укладання договору; правових підстав для задоволення позову в позовній заяві не наведено, вини відповідача або хоча б доказів того, що відповідач знав про тяжкі обставини для позивача та юридичної особи - ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ», - де позивач є керівником, належними доказами не доведено, а відповідач їх оспорює, та наголошує, що він не знав вказані обставини на час укладання договору, оскільки позивач про ці обставини не повідомив.

Представник третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_12, який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовної заяви.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, проте в матеріалах справи є заява, в якій вона просить суд розглядати справу у її відсутність, а з приводу вимог позовної заяви вона зазначає, що підстав для визнання правочину недійсним не має, договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 07.12.2012 року посвідчено згідно вимог чинного законодавства.

Суд, заслухавши представників відповідача та третьої особи, дослідивши докази по справі встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 07 грудня 2012 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №2830. У відповідності до п.1 вказаного договору позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в сумі 369 000,00 грн., що за домовленістю сторін на дату підписання цього договору є еквівалентом 45 000,00 доларів США (із розрахунку 8,2 грн. за 1 долар США), а позичальник прийняв їх під час підписання цього договору та зобов'язується повернути позикодавцеві в строк по 06.06.2013 року без нарахування відсотків. У відповідності до п.15 договір вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошей. Разом з тим, згідно п. 4 договору позики, після виконання позичальником свого зобов'язання позикодавець повинен передати йому примірник договору, а наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору є свідченням прострочення позичальником виконання свого зобов'язання.

В забезпечення виконання вказаного вище договору між ОСОБА_2, з однієї сторони, та ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, з іншої сторони, 07 грудня 2012 року укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, зареєстровано за №383.

У відповідності до п.1.1 вказаного договору, ним забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстраційний номер 2831, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а саме: повернення суми боргу в розмірі 369000,00 в строк по шосте червня 2013 року без нарахування відсотків.

Згідно із п.1.3 договору іпотеки, предмет іпотеки належить іпотекодавцям (ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11) на підставі спільної часткової власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 25 травня 2001 року, виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, за реєстровим номером №5-01-225242, яке зареєстровано в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 13.06.2007 року, реєстровий номер: 19162872, номер витягу: 14881102, номер запису: П-5-57529 в книзі №1 та договором дарування частини квартири від 15.06.2007року посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_13, який зареєстровано в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 06.12.2012 року, реєстровий номер: 19162872, номер витягу: 36578367, номер запису: П-5-57529 в книзі №1.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.ст. 627, 628 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, визначені його умов; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ним та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору та може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в статті 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як зазначено у Постановах судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14 та від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Як вбачається із матеріалів справи, спірний правочин - договір позики від 07 грудня 2012 року між відповідачем та позивачем у справі, посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №2830, а отже сторонами дотримано вимоги ст.1047 ЦК України щодо письмової форми договору позики.

Враховуючи викладене вище, законодавством України передбачена лише можливість (право) надання розписки на підтвердження реальності отримання грошових коштів позичальником. З умов спірного договору позики не вбачається обов'язку позичальника надавати позикодавцеві розписки чи іншого документу про отримання грошових коштів, а тому аргументи позовної заяви спростовуються чітко окресленими положеннями нотаріально посвідченого договору та відповідними нормами закону.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 233 ЦК України правочин може бути недійсним, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Між тим, положення ст. 233 ЦК України роз'яснено в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9, де зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У позовній заяві позивач посилається на те, що договір позики можливо визнати недійним, оскільки його укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для нього умовах, адже на момент укладення ТОВ «МЕТАЛГРУПХАРКІВ», де він є директором, знаходилося на межі банкрутства. У зв'язку з цим, позивач вважає, що і договір іпотеки, який укладено в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, в силу положень статті 593 ЦК України припиняється у разі визнання основного зобов'язання недійсним.

Проте, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що правочин, який вчинений між сторонами укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, знаходячись на момент укладення на межі банкрутства, матеріали справи не містять, позивачем чи представником позивача до суду не надано. Разом з тим, позивач особисто здійснив підпис в договорі позики, договір вчинено в письмовій формі, засвідчено нотаріально. Своїм підписом в договорі позивач вказав на вільність свого волевиявлення. Доказів тяжкої обставини чи невигідних умовах, в яких перебував позивач під час укладання правочину, до суду не надав.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що правових підстав для задоволення позову немає, що узгоджується з положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, адже позивачем та його представником не було доведено обставини викладені в позовній заяві.

Разом з тим, відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки.

Представник відповідача надав до суду заяву про застосування позовної давності, так як договір, який позивач оскаржує було підписано ним 07 грудня 2012 року, а звернувся він до суду за захистом порушеного права лише 01 лютого 2016 року.

Оскільки, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, застосування строку позовної давності можливе лише за наявності порушення відповідачем прав позивача, а за результатом розгляду справи по суті встановлено, що відповідачем не порушено право позивача, то за таких обставин, суд не застосовує строк позовної давності.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог саме з підстав необґрунтованості позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 6, 10, 11, 60, 61, 212-215, 234, 256 ЦПК України, ст.ст. 215, 233 ЦК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору позики від 07.12.2012 року - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Я.А. Шинкарчук