Постанова

від 10.08.2016 по справі 910/4703/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 910/4703/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Данилової М.В. - головуючого, Данилової Т.Б., Корсака В.А. за участю представників: позивачаЯроцька Л. О. (дов. від 05.08.2016 р. №03/2/788) відповідачів 1)Євсеєв М.В. (дов. від 11.07.2016 р.) 2)Дорошенко О.С. (дов. від 13.06.2016 р. №225-КМГ-1928) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш", Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 р. у справі № 910/4703/15-г господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до 1) Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш" 2) Київської міської ради 3) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) провстановлення земельного сервітуту

В С Т А Н О В И В :

ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Будшляхмаш", Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про встановлення права постійного земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва, та перебуває в оренді ПАТ "Будшляхмаш".

Позовні вимоги мотивовані тим, що на земельній ділянці, яка перебуває в оренді ПАТ "Будшляхмаш" розташовані об'єкти нерухомого майна (нежитлові приміщення, заготівельно-зварювальний корпус № 3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. ХVІ (цифра)), загальною площею 12 363,50 кв.м.), які належать ПАТ "ВіЕйБі Банк" на праві приватної власності, можливості під'їзду та проходу до яких позивач не має.

Позивач просив суд зобов'язати відповідачів зареєструвати земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно та зобов'язати ПАТ "Будшляхмаш" не чинити ПАТ "ВіЕйБі Банк" перешкоди у користуванні сервітутом щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Після нового розгляду справи, рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2016 р. у даній справі (суддя Комарова О.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 р. (колегія суддів у складі головуючого судді Тищенко О.В., суддів Тарасенко К.В., Іоннікової І.А.), позовні вимоги задоволено повністю. Встановлено Публічному акціонерному товариству "Всеукраїнський Акціонерний Банк" право постійного земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8000 000 000:88:061:0133), яка знаходиться за адресою: по вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі м. Києва в межах відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, користувачем якої є Публічне акціонерне товариства "Будшляхмаш". Визнано істотні умови сервітуту: вид сервітуту - право проходу, проїзду на будь-якому виді транспортного засобу, стоянка транспорту, право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; строк сервітуту - без визначення строку; площа, на яку поширюється земельний сервітут - 14 495 кв.м. в межах відповідно до кадастрового плану земельної ділянки (кадастровий номер: 8 000 000 000:88:061:0133); плата за встановлення та користування сервітутом - безоплатно. Зобов'язано Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ЄДРЮОФОП 26199097 адреса: 01601, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32А) зареєструвати земельний сервітут щодо земельної ділянки, площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8 000 000 000:88:061:0133), яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва в межах відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство „Будшляхмаш" не чинити Публічному акціонерному товариству "Всеукраїнскьий Акціонерний Банк" перешкоди у користуванні сервітутом щодо земельної ділянки площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8000000000:88:061:0133), яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „Будшляхмаш" на користь Державного бюджету України судовий збір - 1 624,00 грн. Стягнуто з Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Державного бюджету України судовий збір 1 624,00 грн. Стягнуто з Київської міської ради на користь Державного бюджету України судовий збір - 1 624,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Будшляхмаш", Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулись до Вищого господарського суду України із касаційними скаргами, в якій просили постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 р. скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржників, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.07.2016 р. касаційні скарги прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У додаткових поясненнях Публічне акціонерне товариство "Будшляхмаш" висловлює позицію щодо даної справи, та просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для розгляду в межах справи про банкрутство.

У відзиві Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" висловлює позицію щодо даних касаційних скарг, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 10.08.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З огляду на матеріали справи, рішенням господарського суду м. Києві від 01.02.2012 р., залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.09.2012 р. у справі №34/12 за позовом ПАТ "ВіЕйБі Банк" до ПАТ "Будшляхмаш" про звернення стягнення на майно, позовні вимоги задоволені: звернуто стягнення на майно, що належить відповідачу шляхом надання права на продаж позивачу від свого імені нежитлового приміщення (заготівельно-зварювальний корпус №3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. XVI)), загальною площею 12 363, 50 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.04.2013 р. змінено спосіб та порядок виконання рішення господарського суду м. Києві від 01.02.2012 р. у справі № 34/12. Звернуто стягнення на майно, що належить ПАТ "Будшляхмаш" шляхом набуття права власності ПАТ "ВіЕйБі Банк" на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (заготівельно-зварювальний корпус №3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. XVI)), загальною площею 12 363, 50 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21.

Таким чином, право власності на вказане вище нерухоме майно позивач набув на підставі рішення від 01.02.2012 р. та ухвали від 03.04.2013 р. господарського суду міста Києва по справі № 34/12 за позовом про звернення стягнення на майно.

Судами встановлено, що земельна ділянка по вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі м. Києва площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8000000000:88:061:0133) із цільовим призначенням - для будівництва адміністративного корпусу з подальшою його експлуатацією та обслуговуванням на праві строкового користування терміном на 10 років належить ПАТ "Будшляхмаш" на підставі рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2008 р. у справі № 18/250, яким визнано укладеним договір оренди зазначеної земельної ділянки.

ПАТ "ВіЕйБі Банк" листами-пропозиціями, неодноразово, зверталось до ПАТ "Будшляхмаш" щодо забезпечення доступу до об'єктів нерухомості, які належать йому на праві власності, але відповіді не отримав.

З викладеного вбачається, що підставою для звернення з відповідним позовом стало недосягнення згоди щодо встановлення права сервітуту.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права зазначає про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Недодержання судом цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Направляючи справу на новий розгляд колегія суддів касаційної інстанції вказувала про необхідність дослідження судами попередніх інстанцій фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, а саме встановити наявність чи відсутність підстав, з якими закон пов'язує встановлення сервітуту, а відтак і виникнення у позивача права на обмежене користування спірним нерухомим майном.

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для господарського суду під час нового розгляду справи (частина перша статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, судами попередніх інстанцій вказівки, які містились в постанові касаційної інстанції у повній мірі виконані не були, що і стало підставою для повторного направлення справи на новий розгляд.

Так, у відповідності до статті 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно , яке полягає у можливості обмеженого використання чужого майна для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

За приписами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Таким чином, сервітут - це право обмеженого користування чужим майном.

Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь - якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Статтею 404 Цивільного кодексу України, зокрема, визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Спеціальні норми стосовно об'єкта сервітуту, такого як земельна ділянка, викладені у Земельному кодексі України.

Згідно із статтею 98 Земельного кодексу України, зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки має право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки.

Статтею 99 вказаного Кодексу передбачено види права земельного сервітуту, зокрема, як право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути.

Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.

Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.

Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що встановлення сервітуту здійснюється у правових формах, як договір, закон, заповіт або рішення суду.

Цей перелік є вичерпним.

Таким чином, судове рішення є окремою формою сервітуту.

При цьому, підставою для такої форми сервітуту є відсутність домовленості сторін.

Вказане кореспондується зі статтею 100 Земельного кодексу України, відповідно до якої, власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Задовольняючи позовні суди попередніх інстанцій, посилаючись на приписи статей 98, 100 Земельного кодексу України, статей 401 - 404 Цивільного кодексу України, дійшли висновку, що нормальне господарське використання ПАТ "ВіЕйБі Банк" земельної ділянки та належного йому нерухомого майна неможливо без встановлення земельного сервітуту, при цьому задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Таким чином, як місцевий господарський суд, так і суд апеляційної інстанції встановили для позивача право безстрокового безоплатного земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 14 495 кв.м., яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва.

Разом з тим , при вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій взагалі не врахували наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору оренди від 20.10.2008 р., Київською міською радою було передано ПАТ "Будшляхмаш" земельну ділянку площею 14 495 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва .

ПАТ "ВіЕйБі Банк", в свою чергу, набуло право власності лише на частину об'єктів нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці площею 14 495 кв.м. по вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва, а саме нежитлове приміщення (заготівельно-зварювальний корпус №3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. XVI )), загальною площею 12 363, 50 кв. м. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про іпотеку" якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Аналогічні положення містяться і у статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України , якими передбачено, що до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). У разі набуття права власності на будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. До особи, яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки (об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва та майнові права на них), розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в оренді іпотекодавця, переходить право оренди на таку земельну ділянку, а зазначений договір про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору, є документом, що посвідчує перехід права оренди земельної ділянки до нового власника предмета іпотеки і заміну особи орендаря у договорі оренди землі та підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Таким чином колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій не вірно розтлумачили вищевказані норми права, не врахували, що до позивача перейшло право оренди лише на земельну ділянку, на якій розміщене іпотечне нерухоме майно, а не на всю земельну ділянку.

Крім того, не встановили чи не порушуються при встановленні безоплатного земельного сервітуту для позивача, права відповідача у якого така земельна ділянка вже перебуває на праві платної та строкової оренди.

Також, при задоволенні позовних вимог судами попередніх інстанцій не було досліджено і те, в якому саме місці на земельній ділянці ПАТ "Будшляхмаш" знаходиться нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ПАТ "ВіЕйБі Банк"; яку площу і межі воно займає; не визначили яким чином буде відбуватись прохід або проїзд до спірного нерухомого майна та чи є інший під'їзд або прохід до спірної земельної ділянки; де саме слід встановити сервітут та у яких розмірах земельної ділянки.

Колегія суддів зауважує і про те, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суди повинні врахувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а тому в своєму рішенні суд має чітко визначати обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Судами при вирішенні спору не було враховано, що складовою договору про встановлення сервітуту має бути план земельної ділянки.

Відповідно до частин 1,2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Крім того, суди не встановили чи обґрунтовані заперечення відповідачів та третіх осіб проти встановлення земельного сервітуту або проти умов, запропонованих позивачем.

Стосовно доводів касаційної скарги ПАТ «Будшляхмаш», колегія суддів зазначає про таке.

Так, обґрунтовуючи касаційну скаргу ПАТ «Будшляхмаш» зазначало, що ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» не мало права звертатися до суду з вказаним позовом, оскільки з 16.09.2014 р. у справі №920/137/13-г ПАТ "Будшляхмаш" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а забезпечення кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбутися лише у порядку передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Повноваження суду касаційної інстанції чітко визначені у статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у суду касаційної інстанції відсутні повноваження скасовувати рішення судів попередніх інстанцій та об'єднувати справи в одне провадження.

Враховуючи вищевказане, під час нового розгляду справи, суду першої інстанції необхідно встановити наявність чи відсутність домовленості сторін про встановлення сервітуту, з метою забезпечення можливості реалізації процесуальних прав усіх учасників процесу; всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи; витребувати та залучити до матеріалів справи всі документи, які стосуються предмету даного спору, дати їм належну правову оцінку; об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З наведеного слідує, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не перевірили ґрунтовність юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права.

Враховуючи, що в силу статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 111 9 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 р. у справі № 910/4703/15-г та рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 р. - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш", Київської міської ради,Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 р. у справі № 910/4703/15-г та рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді Т. Данилова

В. Корсак