Рішення

від 09.08.2016 по справі 922/1812/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2016 р.Справа № 922/1812/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Мега-Транс", смт. Пісочин до Комунального підприємства "Обласний спортивний комплекс "Металіст", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 01.07.2016 року;

відповідача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.12.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Мега-Транс" смт. Пісочин (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Комунального підприємства "Обласний спортивний комплекс "Металіст", м. Харків, в якому просить суд стягнути з останнього 42512,05грн. заборгованості, яка складається з: 28114,80 грн. - сума основної заборгованості, 7020,15 грн. - пеня, 488,00 грн. - 3% річних, 1889,10 грн. - інфляційні витрати, 5000,00 грн. - витрати на правову допомогу, а також позивачем заявлено до стягнення судовий збір.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання транспортних послуг по вивозу ТПВ № 882 від 01.07.2009 року в частині повної та своєчасної сплати заборгованості за надані послуги; в якості правових підстав позову - на положення ст.ст. 526,610,625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.06.2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 05.07.2016 року о 12:20 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.07.2016 року розгляд справи було відкладено на 09.08.2016 року об11:15 год.

08 серпня 2016 року від позивача до канцелярії суду надійшла уточнена позовна заява за вх. № 26165, відповідно до якої позивач, враховуючи часткові проплати, просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 43726,00 грн., з яких: 25004,02 грн. основного боргу, за поставлений товар, 10941,10 грн. пені, 760,00 грн. 3% річних, 2020,87 грн. інфляційних. Також просить покласти на відповідача судові витрати у розмірі 1378,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В судовому засіданні були присутні представники позивача та відповідача.

Представник позивача просить прийняти уточнену позовну заяву до провадження та продовжити розгляд справи з її урахуванням.

Вирішуючи дане клопотання суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач в праві до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В пункті 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Дослідивши подану позивачем до суду уточнену позовну заяву, суд приходить до висновку, що позивачем подана заява саме про збільшення позовних вимог, а тому вказана заява на підставі ст. 22 ГПК України приймається судом до провадження та розгляд справи продовжується з її урахуванням.

Представник позивача в судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача визнає існування заборгованості, проте вказує, що відповідач не мав змоги розрахуватися з позивачем за надані послуги за відсутності коштів, оскільки ПАТ "Футбольний клуб "Металіст" не погасив перед відповідачем існуючу заборгованість. В підтвердження вказаного, позивачем до суду із супровідним листом за вх. № 26446 були надані Акти звірки взаємних розрахунків.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

01 липня 2009 року Приватним підприємством "Мега-Транс" (позивачем, виконавцем) та Комунальним підприємством "Обласний спортивний комплекс "Металіст" (відповідачем, замовником) було укладено Договір № 882, за умовами якого позивач зобов'язався вивозити ТПВ (тверді побутові відходи), а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи.

Відповідно до п. 4.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.02.2015 року), загальна вартість становить 59,40 грн. за м3, у тому числі ПДВ -9,90 грн.

Відповідно до п. 4.2. Договору, оплата послуг здійснюється не пізніше 10-го числа наступного за звітним місяця.

Свої зобов'язання за Договором позивач виконував в повному обсязі, про що свідчать прийняті та підписані відповідачем ОСОБА_3 виконаних робіт, проте починаючи з липня 2015 року відповідач свої зобов'язання виконував не в повному обсязі та несвоєчасно сплачував за надані послуги.

Відповідно до п.5.2. договору, будь-яка сторона може розірвати договір в односторонньому порядку, попередивши про це іншу сторону за 1 місяць, погасивши при цьому в повному об'ємі наявну заборгованість.

Відповідно до п. 6.3. Договору, за систематичне невиконання замовником п.п. 3.1., 3.2., 3.3., 3.4., 3.5., 3.6., 3.7., 4.2., а також за інших обставин, виконавець має право припинити виконання умов договору, попередив про це замовника.

Згідно п. 7.2.Договору, виконавець має право припинити вивіз ТПВ при затримці оплати більше 1 неділі.

Так, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач на підставі п. 6.3. та п. 7.2 Договору зупинив вивіз ТПВ.

Між сторонами 12.07.2016 року був підписаний Акт взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 року по 12.07.2016 року, відповідно до якого заборгованість відповідача складає 25004,02 грн.

Проте, враховуючи, що відповідачем заборгованість погашена так і не була, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства .

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частини 1 статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за оплату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилось неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт надання послуг відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання виконаних робіт, відповідно до яких відповідачу було надано відповідні послуги, однак відповідач, на час звернення позивача до суду, не виконав належним чином умови договору в частині оплати послуг, у зв’язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 25004,02 грн., яка до цього часу не сплачена.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 25004,02 грн. обґрунтованими, вони визнані відповідачем, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 760,00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2020,87 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 В«Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального праваВ» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З наданого позивачем до суду розрахунку вбачається, що відповідачу за період з 01.09.2015 року по 09.08.2015 року були нараховані інфляційні втрати у розмірі 2020,87 грн. та 3 % річних на суму у розмірі 760,00 грн.

Здійснивши перерахунок заявлених сум до стягнення відповідно до діючого законодавства, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 1661,96 грн. та сума 3% річних у розмірі 569,00 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 358,91 грн. та 3% річних у розмірі 191,00 грн., суд вважає за необхідне відмовити, оскільки вказані суми є необгрунтованими та безпідставними.

Крім того, позивачем до стягнення було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 10941,10 грн. за період прострочення з 01.09.2015 року по 09.08.2016 року.

Розглядаючи вказану вимогу суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що у випадку порушення умов п. 4.2. договору замовник несе відповідальність шляхом оплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем суми пені, судом встановлено, що позивачем нарахована пеня за більший період, ніж передбачено ст. 232 ГПК України.

За підрахунками суду, приймаючи до уваги ст. 232 ГК України щодо шестимісячного періоду нарахування, належною сумою до сплати є 5322,03 грн. пені, яка підлягає задоволенню. В частині стягнення пені у розмірі 5619,07 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 5000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача не находить правових підстав для задоволення цієї вимоги позивача, виходячи з наступного.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Ухвалою від 05.07.2016 року суд зобов'язував позивача надати правове та документальне обгрунтування щодо витрат на правову допомогу. Втім, витребуваних доказів позивачем суду подано не було.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України, статтями 6, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 625, 901, 903, 906 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33-34, 38 43, 44, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Обласний спортивний комплекс "Металіст" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 65, код ЄДРПОУ 24477221) на користь Приватного підприємства "Мега-Транс" (62416, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, в-д Шевченка, б. 3, код ЄДРПОУ 23465760) - 25004,02 грн. заборгованості, 5322,03 грн. пені, 1661,96 грн. інфляційних втрат, 569,00 грн. 3% річних, 1026,01 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 15.08.2016 р.

Суддя ОСОБА_4

справа № 922/1812/16