Рішення

від 10.08.2016 по справі 910/10161/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2016Справа №910/10161/16 За позовом Публічного акціонерного товариства «завод Маяк»

до Приватного підприємства «Термоінвест»

про стягнення 37 922,28 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Гопкало О.В. - по дов. №б/н від 01.02.2016р.

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Завод "Маяк" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Термоінвест» (далі - відповідач) про стягнення 37 922,28 грн., а саме: 31 918,95 грн. - основного боргу, 2 260,71 грн. - пені, 2 527,87 грн. - штрафу, 166,67 грн. - 3% річних, 1 048,08 грн. - інфляційних втрат.

04.07.2016р. представником позивача надані докази того, що частина боргу відповідачем сплачена, а тому позивач просить стягнути з відповідача 3320 грн. 09 коп. основного боргу, 2 260,71 грн. - пені, 2 527,87 грн. - штрафу, 166,67 грн. - 3% річних, 1 048,08 грн. - інфляційних втрат.

Дану заяву суд розцінює, як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідачем письмовий відзив на позов не подано, вимоги ухвали Господарського суду про порушення провадження у справі від 02.06.2016 не виконано.

У зв'язку з тим, що представник відповідача в судове засідання не з»явився, суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 18.07.2016р.

18.07.2016. позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 15 682, 87 грн. (9 798,53 грн. - сума основного боргу; 2150,43 грн. - пеня; 2527,87 грн. - штраф; 157,96 грн. - 3% річних; 1 048,08 грн. - збитки від інфляції).

Приписами пункту 3.10. постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог , відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Розглянувши дану заяву, суд приймає її до розгляду, а тому має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Відповідачем письмовий відзив на позов не подано, вимоги ухвали Господарського суду про порушення провадження у справі від 02.06.2016 та ухвали від 04.07.2016р. про відкладення розгляду справи не виконано.

У зв'язку з тим, що представник відповідача в судове засідання не з»явився, прийняття судом заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 10.08.2016р.

В судовому засіданні 10.08.2016. позивачем підтримано свої збільшені позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання 10.08.2016. втретє не заявився, заяв, клопотань на адресу суду не надходило.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 10.08.2016. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.15. між позивачем (далі - Споживач) та відповідачем (далі - Субспоживач) було укладено Договір № 10 на компенсацію витрат за користування енергетичними та іншими ресурсами (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 1.2) Споживач надає право Субспоживачеві використовувати енергетичні та інші ресурси в орендованих приміщеннях на першому поверсі під виробництво площею 10,0 кв.м корпуса № 20, за адресою проспект Московський, 20А, в межах виділених йому лімітів та дозволених до використання потужностей, а Субспоживач зобов'язаний компенсувати Споживачеві вартість прийнятих енергетичних та інших ресурсів згідно з умовами цього Договору. Субспоживач сплачує Споживачеві компенсацію за користування такими енергетичними та іншими ресурсами: електроенергією по III категорії надійності електропостачання; холодною водою для побутових потреб; системою каналізації для скиду стічних вод, якість яких не перевищує граничнодопустиму концентрацію шкідливих речовин (далі - предмет Договору).

Згідно з п. п. 3.1-3.3 Договору його сума за місяць залежить від прийнятих Субспоживачем електричної енергії, води та оплачується щомісячно згідно виставлених рахунків-фактур. Оплата компенсації за прийняті електричну енергію та воду є звичайною та встановлюється в грошовій формі. Оплата компенсації по Договору здійснюється щомісячно, незалежно від результатів господарської діяльності Субспоживача протягом трьох банківських днів від дня виставлення рахунків та не пізніше 15-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Споживача.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 5.1 (в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.01.16.) з 01.04.15. по 31.12.16.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем грошових коштів за Договором за стравень, червень 2016 року на суму 9 798, 53 грн., що зумовило нарахування позивачем пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, та звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до наявних в матеріалах справи рахунків на оплату за травень та червень 2016 року відповідач повинне був сплатити 13 118, 62 грн. позивачу за Договором на компенсацію витрат за користування енергетичними та іншими ресурсами від 01.04.2015р. Відповідач частково здійснив оплату за дані місця в сумі 3 320 грн. Заборгованість відповідача перед позивачем становить 9 798, 53 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, оплата компенсації по Договору здійснюється щомісячно, незалежно від результатів господарської діяльності Субспоживача протягом трьох банківських днів від дня виставлення рахунків та не пізніше 15-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Споживача (п. 3.3 Договору).

З огляду на вищенаведене позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 9 798, 53 грн. обґрунтовані, документально підтверджені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 157,96 грн. - 3% річних, 1 048,08 грн. - інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних встановив, що вони нараховані вірно, а тому підлягають задоволенню.

Позивач просить суд на підставі п. 4.4 Договору стягнути з відповідача 2 150,43грн. - пені, 2 527,87 грн. - штрафу.

Відповідно до п. 4.4 Договору, за несвоєчасну оплату компенсації витрат, передбачених Договором, Субспоживач сплачує Споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, а в разі прострочення оплати вказаної вище компенсації понад 30 календарних днів поспіль, сплачує штраф у розмірів 10% від суми простроченого платежу.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Крім вказаного судом враховано, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання та на підставі викладеного вище, здійснено перевірку правильності нарахування пені і штрафу та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 150,43 грн. пені та 2 527,87 грн. штрафу.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1 . Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Термоінвест» (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 160, ідентифікаційний код 30153912) на користь Публічного акціонерного товариства "Завод "Маяк" (04073, м. Київ, Московський проспект, б. 8; ідентифікаційний код 14307423) 9 798 (дев'ять тисяч сімсот дев'яносто вісім) грн. 53 коп. основного боргу, 2 527 (дві тисячі п'ятсот двадцять сім) грн. 87 коп. - штрафу, 2 150 (дві тисячі сто п'ятдесят) грн. 43 коп. - пені, 157 (сто п'ятдесят сім) грн. 96 коп. - 3% річних, 1 048 (одна тисяча сорок вісім) грн. 08 коп. - інфляційних втрат, 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.08.2016 р.

Суддя Трофименко Т.Ю.