Рішення

від 15.08.2016 по справі 912/1801/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2016 рокуСправа № 912/1801/16 Господарський суд Кіровоградської області колегією в складі головуючого судді Колодій С.Б., суддів Вавренюк Л.С. та Шевчук О.Б. розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 912/1801/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юрський Горизонт", м. Київ

до приватного підприємства "Екологія", м. Олександрія

про стягнення 54 558,88 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 11.02.2016 р.;

від відповідача - участі не брали.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрський Горизонт" звернулося до господарського суду з позовною заявою від 25.04.2016 р. про стягнення з приватного підприємства "Екологія" 12 800,00 грн. основного боргу, 494,45 грн. 3% річних, 6 264,43 грн. індекс інфляції, 30 000,00 грн. суму штрафних санкцій, з покладенням на відповідача 5000,00 грн. та судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати коштів згідно умов договору на буріння трубчастого колодязя № 110613-е від 11.06.2013 у визначений договором строк.

Представник позивача в судовому засіданні 15.08.2016 р. позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання 15.08.2016 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 51).

Пунктом 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 передбачено, що у випадку нез"явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.06.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю Юрський Горизонт" (Позивач, як виконавець) та приватним підприємством "Екологія" (Відповідач, як замовник) було укладено Договір на буріння трубчастого колодязя № 110613-е, відповідно до пункту 1.1. якого виконавець зобов'язався провести буріння трубчастого колодязя на ділянці розташованій за адресою звалище твердих побутових та нетоксичних промислових відходів розташоване на землях Лікарівської сільради.

Відповідно до пункту 2.3 Договору виконавець зобов"язаний приступити до виконання робіт після виконання Замовником передоплати згідно пункту 4.3 даного Договору.

Замовник зобов"язаний прийняти роботи зазначені в пункті 1.1 після проведення Виконавцем дослідної відкачки води з трубчастого колодязя до візуально прозорої, про що складається акт прийому передачі виконаних робіт (пункт 3.1 Договору).

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що Замовник зобов"язаний провести оплату наданих послуг відповідно до умов Договору.

Згідно пункту 4.1 Договору вартість робіт складає 50 000,00 грн., ПДВ 20% - 10 000,00 грн., всього 60 000,00 грн. згідно договірної ціни.

Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що передоплата становить 15 000,00 грн. У разі відмови Замовника від проведення робіт зазначених в пункті 1.1 даного Договору передоплата не повертається.

Розділом 9 сторони погодили Додаткові умови, відповідно до яких остаточний розрахунок здійснюється після внесення передоплати протягом 3-х місяців.

Договір підписано повноважними сторонами та скраплений печатками сторін.

Як свідчать матеріали справи відповідач на виконання пункту 4.3 Договору здійснив попередню оплату в розмірі 15 000,00 грн. (а.с. 19).

На виконання умов Договору позивачем було виконано бурові роботи на загальну суму 60 000,00 грн. відповідно до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 18 від 31.12.2014 р. (а.с. 8).

Відповідач за виконані роботи по Договору сплатив лише 47 200,00 грн., що підтверджується витягами з банківського реєстру (а.с. 19-24).

Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до відповідача з претензією від 27.02.2014, в якій просив сплатити борг (а.с. 57).

Відповідач у відповідь листом № 44 від 17.03.2014 визнав претензію обґрунтованою та такою, що підлягає оплаті та зазначив, що станом на 17.03.2014 р. борг становить 17 900,00 грн. гарантував погашення всієї заборгованості перед позивачем в повному обсязі (а.с. 10).

Станом на 02.03.2016 р. розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем склав 12 800,00 грн.

На суму боргу позивач нараховує 3% річних, інфляційні збитки та штрафні санкції.

Невиконання Замовником взятих на себе зобов"язань стало підставою для звернення Виконавця до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення заборгованості.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно пункту 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зі змісту укладеного між сторонами договору № 110613-е від 11.06.2016 р. вбачається, що він за правовою природою є договором підряду, а, відтак, правовідносини, які виникли у зв'язку з його виконанням регулюються положеннями глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно з частиною 1 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

У відповідності до частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 12 800,00 грн. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 494,45 грн. 3% річних за період з 18.11.2014 р. по 02.03.2016 р. та 6 264,43 грн. інфляційних втрат за період з 01.12.2014 р. по 01.03.2016 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно статтею 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

Оскільки, відповідач порушив строки, передбачені пункту 9 Договору, позивач на підставі пункту 5.8 Договору та статі 232 Господарського кодексу України нарахував йому штрафні санкції в сумі 220 800,00 грн. за період з 01.12.2014 р. по 31.05.2015 р., які склали 220 800,00 грн.

Так, відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень частин 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до пункту 5.8 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату замовник зобов"язаний сплатити виконавцю 2% від загальної вартості виконаних робіт за кожний день прострочення платежу.

Однак, виходячи з системного аналізу вказаних вище норм, суд приходить до висновку, що сторонами в укладеному договорі було погоджено штрафну санкцію, яка визначається у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором.

Позивач посилаючись на статті 233 Господарського кодексу України зменшив суму штрафних санкцій з 220 800,00 грн. до 30 000,00 грн.

Враховуючи те, що право на стягнення штрафної санкції передбачено сторонами в договорі, а також порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, суд вважає вимоги щодо стягнення штрафної санкції в сумі 30 000,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати повністю покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду саме з його вини.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем суду надано копію договору про надання правової допомоги укладеного 11.02.2016 р. № 02/03 між адвокатом ОСОБА_2, діючого на підставі свідоцтва № 3549 та ТОВ "Юрський Горизонт" (Клієнт); протоколу погодження договірної ціни правової допомоги від 11.02.2016 р.; рахунок № 2 від 16.02.2016 р.; платіжне доручення № 133 від 17.02.2016 р. про сплату 5 000,00 грн. (а.с. 11-18).

Зі змісту долученого до матеріалів справи рахунку №2 від 16.02.2016 р. вбачається, що оплата за правову допомогу здійснюється згідно договору № 04/01 від 20.01.2016 р., в той час як до матеріалів справи додано договір про надання правової допомоги від 11.02.2016 р. № 02/103. При цьому, в платіжному дорученні № 133 від 17.02.2016 р. про сплату 5000,00 грн. в призначенні платежу посилання на рахунок № 2 від 16.02.2016 р.

Таким чином, позивачем не надано належних доказів про сплату юридичних послуг у розмірі 5 000,00 грн. саме згідно договору № 02/103 від 11.02.2016 р., тому суд не вбачає підстав щодо покладення на відповідача витрат, пов"язаних з оплатою правової допомоги позивачу.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного підприємства "Екологія" (28008, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32412522) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юрський Горизонт" (02090, м. Київ, вул. Пражська, 44, код ЄДРПОУ 35727474) 12 800,00 грн. основний борг, 494,45 грн. 3% річних, 6 264,43 грн. інфляційних втрат, 30 000,00 грн. штрафні санкції, а також 1378,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.08.2016 р.

Головуючий суддя С.Б. Колодій

Суддя Л.С.Вавренюк

Суддя О.Б.Шевчук