Рішення

від 11.08.2016 по справі 910/7791/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2016Справа №910/7791/16

За позовом Державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології України»

про стягнення 15713,63 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Артеменко А.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - Смаль А.П. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Державне підприємство «Житомирський військовий лісгосп» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології України» про стягнення заборгованості за надані послуги у сфері інформатизації з використанням програмного продукту 1С:Підприємство в розмірі 12200 грн., а також нарахованих позивачем на вказану заборгованість 3% річних в розмірі 202,55 грн., 353,80 грн. інфляційних втрат, та 2957,28 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем відповідно до умов укладеного між сторонами договору №904/1С від 09.04.2014 про надання послуг у сфері інформатизації з використанням програмного продукту 1С:Підприємство, сплачено відповідачеві 34724 грн., проте відповідач у порушення умов укладеного між сторонами договору надав послуги лише на суму 22524 грн., внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 12200 грн., яку просить стягнути позивач.

Крім того, позивач просить стягнути нараховані на вказану заборгованість на підставі ст. 625 ЦК України 202,55 грн. 3% річних, 353,80 грн. інфляційних втрат та 2957,28 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача, в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначив, що позивачем належним чином не обґрунтовані позовні вимоги, а саме не надано конкретних зауважень стосовно того, які саме роботи, чи їх частина не виконані відповідачем відповідно до умов договору.

Також зазначив, що позивач не може самостійно об'єктивно дати оцінку проведеній роботі згідно договору, оскільки не має відповідних фахівців з досвідом чи знаннями роботи на програмному продукті 1С Підприємство.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 09.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології України» (виконавець) та Державним підприємством «Житомирський військовий лісгосп» (замовник) укладено Договір №904/1С про надання послуг у сфері інформатизації з використанням програмного продукту 1С:Підприємство відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги у сфері інформатизації з використанням програмного продукту « 1С: Підприємство» (продукт), а саме: послуги з доопрацювання продукту, консультаційні послуги по роботі з продуктом, послуги з налаштування (програмування) продукту.

Відповідно до п.1.2. договору під доопрацюванням розуміється: розробка індивідуального програмного продукту і створення спеціалізованої конфігурації продукту; адаптація продукту під потреби замовника.

Згідно з п.2.2. договору виконавець забезпечує надання послуг по даному договору в обсязі та строки, зазначені в пункті 4 цього договору.

У відповідності до п.3.1. договору, замовник зобов'язаний своєчасно сплачувати послуги виконавця в розмірі та строки, передбачені в пункті 4 цього договору.

Пунктом 4.1. договору визначено, що договірна вартість доопрацювання продукту становить 28524 грн. в тому числі ПДВ 4754 грн.

Перелік робіт та строки виконання зазначаються в технічному завданні Додаток 1 (п.4.2. договору).

Відповідно до п.п.4.3.,.4.4. договору виконання послуг завершується підписанням актів здачі-приймання виконаних робіт.

Виконання додаткових послуг завершується підписанням акту здачі-приймання робіт по кожному факту виконання таких робіт.

Згідно з пунктом 4.5. договору замовник здійснює 50%-у оплату загальної суми договору, згідно з рахунками-фактурами, що виставляються виконавцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури.

За умовами п.5.1. договору у разі збою в роботі продукту, що сталося з вини виконавця, послуги з відновлення налаштування виявляються за рахунок коштів виконавця.

У відповідності до п.5.4. договору за прострочення оплати вартості робіт замовник сплачує виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми простроченої оплати за кожний день прострочення оплати.

Пунктом 5.6. договору визначено, що сплати пені, штрафу і відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п.5.8. договору сторона, яка не виконала чи неналежним чином виконала зобов'язання за цим договором, зобов'язана відшкодувати іншій стороні заподіяні таким невиконанням збитки. Будь-які збитки, що підлягають відшкодуванню на підставі цього договору, підлягають відшкодуванню в межах прямої дійсної шкоди, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно з п.8.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

Договір може бути розірваний за обопільною згодою сторін або на вимогу однієї із сторін, з попередженням про це за місяць до розриву, протягом якого сторони повні і остаточні взаєморозрахунки.

Додатком №1 до договору №904/1С від 09.04.2014 сторони погодили перелік та строки виконання робіт за договором.

Вказаний договір було укладено сторонами шляхом підписання, направлених засобами електронної пошти примірниками договору і визнається обома сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, у подальшому позивач, на виконання умов договору перерахував відповідачеві перерахував на рахунок відповідача 34724 грн. в якості оплати вартості надання послуг, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №571 від 11.04.2014 на суму 11280 грн., №748 від 27.05.2014 на суму 11244 грн. та №767 від 02.06.2014 на суму 12200 грн.

Відповідач, в свою чергу надав послуги відповідно до умов укладеного між сторонами договору лише на суму 22524 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі приймання робіт (надання послуг) від 11.04.2015 та 25.05.2014 підписаними представниками сторін, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість в розмірі 12200 грн., що також підтверджується наданою позивачем довідкою №219 від 30.05.2016 про стан заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології України» перед позивачем станом на 28.04.2016.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За приписами ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст.ст. 610-611 ЦК України).

Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків

Частиною 4 ст. 631 ЦК України визначено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Враховуючи викладене, зокрема ненадання відповідачем послуг, передбачених умовами договору, та втрату позивачем інтересу до подальшого виконання договору, суд приходить до висновку, про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків, заподіяних невиконанням договору про надання послуг у сфері інформатизації з використанням програмного продукту 1С:Підприємство в сумі сплаченої позивачем передоплати в розмірі 12200 грн.

Разом з тим, щодо заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача 202,55 грн. 3% річних, 353,80 грн. інфляційних втрат та 2957,28 грн. пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту звернення до відповідача з вимогою про повернення заборгованості за договором, а отже суд не має можливості встановити належний період для нарахування пені та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання.

Разом з тим, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, судом не виявлено обов'язку відповідача щодо сплати на користь позивача пені за неналежне виконання своїх обов'язків за договором.

Відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології України» 202,55 грн. 3% річних, 353,80 грн. інфляційних втрат та 2957,28 грн. пені.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології України» (04119, м.Київ, вул. Мельникова, буд. 81-А, офіс 124; ідентифікаційний код 37027190) на користь Державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп» (10005, м. Житомир, вул. Черняховського, буд. 120; ідентифікаційний код 36548884) 12200 (дванадцять тисяч двісті) грн. заборгованості за договором та витрати по сплаті судового збору в сумі 1069 (одна тисяча шістдесят дев'ять) грн. 87 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписаний 16.08.2016

Суддя Я.В. Маринченко