Рішення

від 16.08.2016 по справі 910/12284/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2016Справа №910/12284/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АШ і КО",

про стягнення заборгованості в розмірі 13 720,47 грн.

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача: Левченко В.І. (представник за довіреністю);

від відповідача не з'явились.

У судовому засіданні 16 серпня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Київенерго", 05.07.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 94/11/4786 від 30.06.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "АШ і КО", про стягнення заборгованості в розмірі 13 720,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як споживач, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про постачання електричної енергії № 70786 від 29.06.2006 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки в повному обсязі не оплатив позивачу, як енергопостачальній організації, суму спожитої активної електричної енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2016 року порушено провадження у справі № 910/12284/16 та призначено розгляд справи на 26.07.2016 року.

Ухвалою суду від 26.07.2016 року розгляд справи було відкладено до 16.08.2016 року.

Через відділ діловодства суду 15.08.2016 року від позивача надійшло клопотання про долучення довідки про надходження коштів від відповідача в погашення основного боргу, яка була долучена до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16.08.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням раніше поданої довідки про надходження коштів від відповідача в погашення основного боргу та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача у судове засідання 16.08.2016 року не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2006 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка у квітні 2011 року відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 року була перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - позивач, енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АШ і КО" (надалі - відповідач, споживач) було укладено договір на постачання електричної енергії № 70786 (далі-договір).

Додатковою угодою від 29.09.2011 року до Договору на постачання електричної енергії № 70786, останній було викладено в новій редакції відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача за об'єктами Споживача згідно з умовами цього Договору та Додатків до Договору, що є його невід'ємною частиною, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та Додатків до Договору, що є його невід'ємною частиною. Точка продажу електричної енергії: на межі балансової належності електроустановок споживача. Приєднана та дозволена потужність у точці підключення визначена у Додатку «Перелік об'єктів Споживача».

Згідно з пунктом 2.2.2. Договору постачальник зобов'язався постачати споживачу електроенергію як різновид товару:

- в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (Додаток "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу");

- згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до правил улаштування електроустановок (ПУЕ) чинної редакції та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених Додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін";

- з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.

Порядок розрахунків сторони погодили Додатком 2 до Договору. Зокрема, пунктами 1, 2 сторони погодили, розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 17 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця. При розрахунках за фактично спожиту електроенергію поняття "розрахунковий період" та календарний місяць" вважаються прирівняними. Споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати. Попередня оплата здійснюється до 20 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі повної вартості договірної величини споживання електричної енергії згідно з Додатком до Договору "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачем". Споживач протягом перших трьох днів поточного розрахункового періоду здійснює платіж за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні в наступному розрахунковому періоді за тарифами. які діють на день здійснення платежу. Остаточний розрахунок за спожиту активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами цього Договору здійснюється на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків протягом 5 операційних днів з дня їх отримання. Споживач протягом 30 календарних днів з дати отримання рахунка постачальника здійснює повну оплату вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ).

Пунктом 2.3.2. Договору встановлено обов'язок споживача дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору та режиму роботи електорустановок відповідно до Додатків "Перелік об'єктів споживача" та "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу".

Згідно з пунктом 4.2.2. Договору за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього Договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. При цьому, плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаною потужністю електроустановок 150 кВт і більше та середньомісячним споживанням 5 0000 кВт/год і більше.

Позивач стверджує, що свої зобов'язання за Договором відповідач належним чином не виконував, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість за використану активну електричну енергію, яка станом на 01 червня 2015 року становила 10 357,64 грн. Як доказ наявності заборгованості позивачем надано акт прийняття-передавання продукції за серпень 2015 року та розрахунок основного боргу за спожиту активну електричну енергію.

Окрім того, представником позивача 15 серпня 2016 року було подано клопотання, в якому останній зазначив, що основний борг відповідач сплатив в розмірі 10 357,64 грн. Відповідна сплата підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №@2PL386067 від 04.08.2016 року, у зв'язку з чим позивач просив суд припинити провадження у справі в частині основного боргу, однак, на підставі того, що відповідач добровільно сплатив суму основного боргу вже після порушення провадження у справі, позивач просив стягнути суд інфляційну складову боргу в розмірі - 818,25 грн., 3 % річних - 259,65 грн. та пеню - 2 284,92 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині основного боргу в розмірі 10 357,64 грн. підлягають припиненню, а в іншій частині частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У відповідності до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 29 червня 2006 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка у квітні 2011 року відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 року була перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - позивач, енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АШ і КО" (надалі - відповідач, споживач) було укладено договір на постачання електричної енергії № 70786 (далі-договір).

Додатковою угодою від 29.09.2011 року до Договору на постачання електричної енергії № 70786, останній було викладено в новій редакції, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача за об'єктами Споживача згідно з умовами цього Договору та Додатків до Договору, що є його невід'ємною частиною, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та Додатків до Договору, що є його невід'ємною частиною. Точка продажу електричної енергії: на межі балансової належності електроустановок споживача. Приєднана та дозволена потужність у точці підключення визначена у Додатку «Перелік об'єктів Споживача».

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору поставив, а відповідач використав активну електричну енергію, втім, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив в повному обсязі оплату спожитої активної електричної енергії, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість за серпень 2015 року за спожиту активну електричну енергію, яка станом на 01.06.2015 року становила 10 357,64 грн.

Також, представником позивача 15 серпня 2016 року було подано клопотання, в якому останній зазначив, що основний борг відповідач сплатив в розмірі 10 357,64 грн. Відповідна сплата підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №@2PL386067 від 04.08.2016 року у зв'язку з чим позивач просив суд припинити провадження у справі в частині основного боргу, однак, на підставі того, що відповідач добровільно сплатив суму основного боргу вже після порушення провадження у справі, позивач просив стягнути суд інфляційну складову боргу в розмірі - 818,25 грн., 3 % річних - 259,65 грн. та пеню - 2 284,92 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, суд дійшов висновку про те, що провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 10 357,64 грн. підлягає припиненню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних в розмірі 259,65 грн. пеню - 2 284,92 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 818,25 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Пунктом 4.2.1. Договору сторони погодили, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3-2.3.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмір 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше розміру штрафних санкцій згідно з Господарським кодексом України.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені за інший період, а не за той, в якому наявна заборгованість відповідача. Отже, позивач зазначив, що у відповідача існує заборгованість за серпень 2015 року, а відтак позивач повинен був нараховувати пеню відповідачу з серпня 2015 року (на підставі умов договору) по лютий 2016 року, що складає 6 місяців відповідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Таким чином, здійснивши власний розрахунок пені суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 885,09 грн. за наведеним нижче розрахунком.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення 10357.64 01.09.2015 - 29.02.2016 182 0.1 % 1885.09

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати спожитої теплової енергії, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд встановив, що позивач здійснив нарахування 3% річних невірно, а відтак, здійснивши власний розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про стягненню з відповідача на користь позивача 233,26 грн. за наведеним нижче розрахунком.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 10357.64 01.09.2015 - 31.05.2016 274 3 % 233.26

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційної складової боргу суд дійшов висновку, що він складений відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 818,25 грн. інфляційної складової боргу є обґрунтованими та підлягає задоволенню повністю за розрахунками позивача.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення якого був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають припиненню в частині основного боргу в розмірі 10 357,64 грн. та частковому задоволенню про стягнення 2 936,60 грн. з них: пені - 1885,09 грн., 3% річних - 233,26 грн. та інфляційних втрат - 818,25 грн.

Судові витрати позивача щодо сплати судового збору в розмірі 1335,19 грн. пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, а також беручи до уваги те, що погашення боргу з боку відповідача відбулось після порушення провадження у справі, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Припинити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АШ і КО" (ЄДРПОУ 33400256; адреса: 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 18) основного боргу в розмірі 10 357,64 грн. (десять тисяч триста п'ятдесят сім гривень 64 копійки).

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АШ і КО" (ЄДРПОУ 33400256; адреса: 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 18) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305; адреса: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5) грошові кошти: 3% річних - 233,26 грн. (двісті тридцять три гривні 26 копійок), пені - 1885,09 грн. (одна тисяча вісімсот вісімдесят п'ять гривень 09 копійок), інфляційної складової боргу - 818,25 грн. (вісімсот вісімнадцять гривень 25 копійок) та судовий збір - 1335,19 грн. (одна тисяча триста тридцять п'ять гривень 19 копійок). Видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Копію рішення надіслати відповідачу у справі №910/12284/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 18.08.2016 року.

Суддя О.С. Комарова