КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/760/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
ПОСТАНОВА
Іменем України
17 серпня 2016 року м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Межевича М.В., Парінова А.Б.
за участю секретаря Генчмазлумо І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суді в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-СВ" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-СВ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
В С Т А Н О В И Л А
Позивач, Відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області, звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-СВ" і просить стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 65688,20 грн. адміністративно-господарських санкцій та 275,88 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-СВ" (р/р 26007039568, ПАТ "Східно-український банк "Грант", МФО 351607, код ЄДРПОУ 37048603) в дохід Державного бюджету України (Отримувач: Державний бюджет Новгород-Сіверського району, банк отримувача: ГУДКСУ у Чернігівській області, рахунок 31213230700334, МФО 853592, код ЄДРПОУ 38049215) 65688 (шістдесят п'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн. 20 коп. адміністративно-господарських санкцій та 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 88 коп. пені..
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-СВ" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно поданого 15.02.2016 відповідачем звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила - 39 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 2 особи; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб.
Тобто відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості двох робочих місць, встановлених чинним законодавством України.
Оскільки відповідачем не виконано нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, позивач прийшов до висновку про наявність підстав щодо сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 65688,20 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 275,88 грн. пені.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що відповідачем не виконано нормативу працевлаштування інвалідів та за відсутності доказів вжиття підприємством всіх заходів щодо інформування органів зайнятості населення, що не звільняє ТОВ «Відродження-СВ» від обов'язку сплати адміністративно-господарських санкцій за вчинення порушення вимог законодавства щодо соціального захищеності інвалідів.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, так як судом першої інстанції неповно з'ясовані всі обставини справи, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, становить чотири відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 осіб - у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до ст.19 вказаного Закону покладається на керівників підприємств. В разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, то підприємства зобов'язані сплачувати штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати (чи половини її розміру, якщо працює від 8 до 15 осіб).
Згідно до ч.2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу встановленого частиною першою цієї статті і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи (організації) незалежно від їх форм власності, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Розмір пені обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості. Місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я Інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Таким чином, чинним законодавством передбачений обов'язок повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів.
На виконання запиту Київського апеляційного адміністративного суду, Новгород-Сіверський районний центр зайнятості надіслав суду копії звітів за формою №3-ПН, з якими ТОВ "Відродження-СВ" зверталось до центру протягом 2015 року з проханням направити на підприємство осіб з обмеженими можливостями. У вказаних звітах підприємством відображено інформацію про наявність не працевлаштованих робочих місць для інвалідів із зазначенням вакантних посад, характеристики вакантних місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та основних вимог до претендентів на вакансії.
Крім того, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року було витребувано у Товариства докази створення робочих місць для інвалідів.
На виконання вищезазначеної ухвали, відповідачем було надано суду копію наказу №41 від 01.12.2014 року про створення робочих місць для інвалідів та копії штатного розпису за 2015 рік, які свідчать про створення вакантних місць для працевлаштування інвалідів.
Тобто, на думку колегії суддів підприємство вжило усі можливі заходи щодо працевлаштування інвалідів.
Доводи позивача щодо того, що подача звіту за формою №3-ПН не свідчить про виконання підприємством свого обов'язку з працевлаштування інвалідів, так як останнє зобов'язане і самостійно підшуковувати інвалідів, колегія суддів не приймає до уваги, так як обов'язок підприємства з створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов'язком підприємства займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях для працівників-інвалідів на підприємстві, а створення робочих місць і введення їх в дію має відбуватись з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, забезпечення прав яких на працевлаштування та на оплачувану роботу здійснюється, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в редакції закону від 23.02.2006р., шляхом безпосереднього звернення інвалідів до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
При цьому, жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку підприємства.
Посилання позивача на ту обставину, що у звіті № 10-ПІ (річному) про зайнятість та працевлаштування інвалідів відповідач сам зазначив суму штрафних санкцій колегія суддів не приймає до уваги зважаючи на наступне.
Зразок звіту та порядок заповнення звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» передбачені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42, який зареєстровано Міністерством юстиції України 13.02.2007 року №117/13384 та Інструкцією щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» (далі Інструкція).
Так, згідно затвердженого зразка звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів розділ «кількість працівників та фонд оплати праці» містить обов'язковий для заповнення розділ «сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Крім того, п.п.3.7 п.3 Інструкції передбачено, що у рядку 06 відображається сума коштів, які повинен сплатити роботодавець у разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, на відповідача покладено обов'язок заповнювати усі графи звітності не залежно від підстав невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 ст. 18 Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи в дома, здійснюється шляхом її безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Відповідно до ч. 33 ст. 18-1 Закону саме центр зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що протягом 2015 року районні центри зайнятості не направляли до відповідача для працевлаштування осіб з числа пільгових категорій громадян (інвалідів).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем виконано зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з його вини.
Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 24.04.2014 року у справі К/9991/52814/11, та інших, де зазначено, що у випадку створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на виконання ст. 19 Закону, та інформування центру зайнятості про наявні вакантні місця, у суду відсутні правові підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Також, такої ж правової позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права додержується і Верховний суд України, у постановах від 9 липня та 19 листопада 2013 року (№№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно), де чітко визначено, що підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій є виключно вчинення дій щодо неналежного інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, тобто неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості.
Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Доводи апелянта викладенні в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-СВ"- задовольнити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року - скасувати .
Прийняти нове рішення, в задоволенні позову яким позову Відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-СВ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: М.В. Межевич
А.Б. Парінов
Повний текст постанови виготовлено 18 серпня 2016 року
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Межевич М.В.
Парінов А.Б.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.08.2016 |
Оприлюднено | 23.08.2016 |
Номер документу | 59783408 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Земляна Г.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні