Рішення

від 12.08.2016 по справі 910/12293/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 серпня 2016 р. Справа № 910/12293/16

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузьменко В.В.

представників:

позивача: Сологуб О.В., довіреність № б/н від 10.05.2016р.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб" (вул. Є. Коновальця, 44-Б, м. Київ, 01133)

до : фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; АДРЕСА_1, 22100)

про розірвання договору про розробку та впровадження Інтернет-орієнтованого програмного забезпечення №21-47 від 12.11.2015р. та стягнення 267278 грн 92 коп.,

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 267278 грн 92 коп.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані істотним порушенням відповідачем умов договору, а саме не надання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 послуг, пов"язаних з проектуванням та дизайном, розробкою Інтернет сайтів, розміщенням хостингу та інш., у наслідок чого товариство з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб" значною мірою позбавлене того, на що воно розраховувало при укладені договору. Відтак, огляду на положення ст.651 ЦК України, позивач просить розірвати укладений договір, окрім того, також просить стягнути з відповідача 400000 грн перерахованих в якості передоплати на надання послуг, 313 грн 42 коп. пені, 1769 грн 50 коп. інфляційних втрат, 940 грн - 3% річних та 224256 грн упущеної вигоди.

Відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 06.07.2016р. позовну заяву з доданим до неї документами направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Вінницької області.

12.07.2016р. до господарського суду Вінницької області надійшли матеріали позову товариства з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб".

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 14.07.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/12293/16 з призначенням її до розгляду.

Відповідно до ухвали суду від 28.07.2016р. відкладено слухання справи до 12.08.2016р. через неявку в судове засідання представника відповідача та неподання ним витребуваних доказів.

В судовому засіданні (12.08.2016р.) представник позивача заявлений позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у ньому.

Натомість, відповідач в судове засідання повторно не з'явився, витребуваних ухвалою документів не надав не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою, яка надсилалася йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, котра відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач зареєстрований за адресою, яка відповідає тій адресі, за якою надсилались останньому ухвали від 14.07.2016р. та 28.07.2016р. Поряд з цим направлена судом на адресу відповідача ухвала від 14.07.2016р. була повернута поштовими відділеннями з відміткою "за закінченням терміну зберігання", в той час як ухвалу від 28.07.2016р. підприємством зв'язку не повернуто, відносно чого суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, відповідно до п. 3.9.2 вказаної Постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, враховуючи, що направлення кореспонденції здійснювалося за адресою відповідача, яка визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і наявних у матеріалах справи документах, приймаючи до уваги положення ст.64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

12.11.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб" (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (виконавець) укладено договір №21-47 про розробку та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення (Договір), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого виконавець зобов'язується за завданням замовника здійснювати проектування та дизайн, розробку Інтернет сайтів, розміщенням хостингу та інш. Конкретний перелік послуг згідно предмету договору, вимоги до послуг, спосіб їх надання, строки їх надання та вартість встановлюються у відповідних додатках до договору, які після підписання на те уповноваженим представниками сторін та скріплення печатками сторін становлять його невід'ємні частини.

Згідно із п.п. 2.1.1., 2.1.3., 2.1.4. виконавець зобов'язується: виконати роботи відповідно до переліку, що визначений сторонами у додатках; виконати роботи у терміни передбачені умовами договору та його додатками; після завершення робіт передати їх замовнику по акту приймання-передачі відповідно до умов розділу 4 договору.

Відповідно до п. 2.2.4. Договору замовник зобов'язується вчасно та в повному обсязі оплати вартість виконаних робіт відповідно до умов розділу 3 договору.

Згідно із п.п. 3.1., 3.2. Договору вартість робіт, що виконується виконавцем є договірною та визначена сторонами у додатках до договору. Оплата виконання робіт здійснюється замовником поетапно. Сума та спосіб оплати визначена у кошторисному розрахунку (додаток 1 до договору).

Після завершення виконання робіт виконавець передає виконані роботи замовнику по акту приймання-передачі, який підписується уповноваженим представниками сторін. Замовник не пізніше 3-ох робочих днів після передачі виконавцем акту приймання-передачі виконаних робіт зобов'язаний підписати його та передати виконавцю або надіслати останньому вмотивовану відмову від його підписання. У випадку вмотивованої відмови від підписання акту приймання-передачі виконаних робіт сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок та термінами їх виконання (п.п. 4.1., 4.2. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору термін виконання робіт визначений у додатках до договору та починається із дати надання виконавцю матеріалів для роботи та проведення авансового платежу згідно із п. 3.2. Договору. Виконавець має право на дострокову здачу виконаних робіт.

Додатком №1 від 12.11.2015р. до Договору сторонами серед іншого погоджено загальну кошторисну вартість послуг (80000 грн), термін надання послуг (30 робочих днів), перелік послуг та їх спосіб оплати: 50% - до початку робіт (надання послуг) та 50% - після затвердження та здачі кожного пункту в переліку послуг.

Судом встановлено, що взяті на себе договірні зобов'язання позивач виконав належним чином, здійснивши передоплату на надання послуг в розмірі 40000 грн, факт здійснення якої підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №42/2015.

Однак, як стверджує позивач у позові та слідує з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо проектування та дизайну, розробки Інтернет сайтів, розміщенням хостингу та іншого не виконав, перераховані йому в якості передоплати кошти не повернув.

Не виконання відповідачем умов договору щодо надання послуг та неповернення останнім коштів перерахованих позивачем в якості передоплати за надання послуг, слугувало підставою для звернення ТОВ "Брайт'н клаб" з відповідним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору №21-47 від 12.11.2015р. про розробку та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення між ними склалися правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється згідно із ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим Законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або Законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак відповідач у встановлений Договором строк (зокрема, відповідно до Додатку №1 від 12.11.2015р. до договору термін виконання робіт (надання послуг) становить 30 робочих днів) послуги не надав (роботи не виконав).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Розглядаючи вимогу позивач про розірвання договору та угод до нього, судом взято до уваги наступні приписи законодавства.

Згідно із ч.ч.1-4 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною. У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом.

Слід зазначити, що навіть недотримання стороною зазначеного порядку при наявності встановлених законом або договором матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови у захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечило б приписам статті 124 Конституції України.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, недотримання вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору.

Поряд з цим, частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до правової позиції, що викладена в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-75цс13 істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами прийнято до виконання зобов'язання за договором про розробку та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення. Так, позивачем належним чином виконано свої договірні зобов'язання щодо оплати надання послуг (виконання робіт), перерахувавши згідно із п. 3.2. Договору та Додатку №1 до вказаного договору відповідачу передоплату на надання послуг в розмірі 40000 грн, факт здійснення якої підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №42/2015. Натомість, відповідач свої зобов'язання не виконав, послуги обумовлені договором не надав та перераховані йому в якості передоплати кошти не повернув.

Таким чином, судом встановлено, що у визначений договором строк, послуги з проектуванням та дизайном, розробкою інтернет сайтів, розміщенням хостингу та іншого з наданні не були; акт приймання - передачі виконаних робіт сторонами не складався та не підписувався; факт не надання послуг (невиконання робіт) у повному обсязі відповідачем не спростовано; внаслідок порушення умов договору останній, фактично позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору. Вказані обставини, на думку суду, є ніщо іншим як істотним порушенням відповідачем умов укладеного з позивачем договору №21-47 від 12.11.2015р. про розробку та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення, що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про дострокове розірвання вказаного договору.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору .

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання договору №21-47 від 12.11.2015р. про розробку та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб" (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (виконавець) є обґрунтованими, оскільки підтверджують наявність факту порушення договору зі сторони відповідача, який призвів до того, що позивачем не отримано того результату, на який він розраховував при укладенні договору, що в свою чергу, на думку суду, є поважною причиною для розірвання договору.

Крім того, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення 40000 грн перерахованих в якості передоплати є нормативно та документально доведені, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 313 грн 42 коп. пені, 1769 грн 50 коп. інфляційних втрат та 940 грн - 3% річних за період прострочення з 14.12.2015р. по 05.05.2016р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення сум пені господарський суд враховує наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У частині другій статті 9 ЦК України зазначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Частиною першою статті 216 та частиною другою статті 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Пунктом 7.1 Договору сторони встановили, що за порушення термінів виконання робіт виконавець при вимозі замовника сплачує йому неустойку у вигляді пені в розмірі одинарної ставки НБУ, що діє на час прострочення, від суми договору за кожний день прострочення, якщо не доведе, що таке прострочення сталося не з його вини.

Як встановлено судом, відповідач у встановлений Договором строк послуги не надав (роботи не виконав). Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та вимогам чинного законодавства України.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку та періодів нарахування пені не виявлено помилок, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 313 грн 42 коп.

Стосовно вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 940 грн та 1769 грн 50 коп. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту глави 47 ЦК України, грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Поряд з цим, у п. 5.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Однак, зобов'язання відповідача повернути позивачу 40000 грн перерахованих в якості передоплати за надання послуг не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов договору щодо надання послуг (виконання робіт).

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки ця санкція застосовується у випадку порушення грошових зобов'язань, проте за договором у відповідача виникло зобов'язання надати послуги (виконати роботи), тобто негрошове зобов'язання, яке свою чергу є правовим наслідком порушення умов Договору. В зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування наслідків, встановлених ст. 625 ЦК України за порушення виконання грошового зобов'язання.

А тому, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 940 грн - 3% річних та 1769 грн 50 коп. інфляційних втрат задоволенню судом не підлягають.

Також судом розглянуто вимоги позивач про стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 224256 грн.

В обґрунтування заявлених вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач зазначає, що у зв'язку із невиконання відповідачем умов договору (щодо розробки сайту) товариство з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб" не мало змоги довести інформацію про власну продукцію до своїх клієнтів, відтак останні були необізнані щодо його товарів та не здійснювали замовлення послуг з ремонту взуття, що в свою чергу потягло неотримання запланованого доходу позивачем. У зв'язку з відсутністю інтернет-сайту та належної реклами, ТОВ "Брайт'н клаб" змушене було розпочати роботу не з січня, а з лютого 2016р. та прийняти до роботи лише двох майстрів з ремонту взуття, які роблять лише 20 ремонтів сукупно. Натомість при складані бізнес-плану ТОВ "Брайт'н клаб" було розраховано, що наявність діючого Інтернет-сайту з 11.01.2016р. дозволить рекламувати та залучати клієнтів перед весняним сезоном, коли взуття потребує ремонту та оновлення, враховуючи показники із розрахунку роботи в майстерні 4-ох майстрів, середньої вартості ремонту 175 грн 20 коп. та доходу від одного майстра за робочий день 1752 грн, а від чотирьох майстрів - 7008 грн. На підтвердження середньої вартості ремонту останнім надано виписки з сайтів інших підприємств щодо середньої вартості ремонту взуття.

Зазначені вище обставини, на думку позивача, свідчать про те, що внаслідок невиконання відповідачем зобов"язаня зі створення інтернет-сайту, призвело до завдання товариству з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб" збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 224256 грн.

Відповідно до п.4 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому згідно частини 2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обов'язку за договором є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, вимоги про стягнення завданої шкоди можуть бути задоволені лише у випадку, якщо позивач доведе кожний з елементів складу правопорушення (постанова ВСУ від 28.02.2011р. у справі №3-65гс10).

Окрім того, приписами ст.623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Зі змісту вказаної норми випливає, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню.

Аналогічні позиція висвітлена в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків", у якому зазначено, що відповідно до приписів статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначених приміщень. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Однак, як встановлено судом, позивачем, всупереч наведених норм, не обґрунтовано та не надано доказів в підтвердження наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача у вигляді упущеної вигоди, тобто, що неправомірні дії відповідача стали єдиною достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Так, позивач стверджує, що при складані бізнес-плану ТОВ "Брайт'н клаб" було розраховано на наявність діючого інтернет-сайту з 11.01.2016р., однак останнім не надано доказів на підтвердження того, що він вчиняв всіх можливих заходів для виконання ФОП ОСОБА_2 своїх зобов'язань зі створення інтернет-сайту, від яких залежало реалізація ним вказаного бізнес-плану (відсутня жодна переписки, листування з відповідачем щодо виконання ним зобов'язання зі створення інтернет-сайту, тощо). Крім того, як слідує з умов договору, позивачу було відомо про невиконання відповідачем своїх зобов'язань ще в грудні 2015р., відтак останній був обізнаний про можливість настання для нього тих чи інших ризиків пов'язаних зі створенням інтернет-сайту, відтак і наслідків, які можуть бути спричиненні товариству внаслідок невиконання ФОП ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань та мав час для того щоб вжити заходів щодо уникнення вказаних наслідків. Також останнім не надано і самого бізнес-плану, яким, як він стверджує, було розраховано, що наявність діючого Інтернет-сайту з 11.01.2016р. дозволить рекламувати та залучати клієнтів перед весняним сезоном, коли взуття потребує ремонту та оновлення.

Відтак, з огляду на вказане, вимоги позивача про стягнення з відповідача 224256 грн упущеної вигоди є недоведеним, необґрунтованими та такими, що не підтвердженні матеріалами справи. А тому, вимоги позивача в цій частині задоволенню судом не підлягають.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині розірвання договору про розробку та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення та стягнення коштів перерахованих в якості передоплати, судом враховано, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, процесуальним правом захисту своїх інтересів при розгляді справи в суді не скористався, не надав відзив на позов і витребувані судом документи, не брав участі у судових засіданнях, ніяким чином не сприяв всебічному та повному з'ясуванню всіх обставин справи при її розгляді.

Відтак, будучи достеменно обізнаним щодо предмету позовних вимог про розірвання договору та стягнення коштів перерахованих в якості передоплати, відповідач взагалі не надав жодного документального обґрунтування по суті даного господарського спору, з огляду на що, суд дійшов висновку, що подальше ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань порушує інтереси позивача.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з покладенням судових витрат на відповідача відповідно до приписів ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір №21-47 від 12.11.2015р. про розробку та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб" (вул. Є. Коновальця, 44-Б, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 40110351) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; АДРЕСА_1, 22100, ідент. код НОМЕР_1).

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; АДРЕСА_1, 22100, ідент. код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Брайт'н клаб" (вул. Є. Коновальця, 44-Б, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 40110351) 40000 грн перерахованих в якості передоплати, 313 грн 42 коп. пені та 1982 грн 70 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позову в частинні стягнення 940 грн - 3% річних, 1769 грн 50 коп. інфляційних втрат та 224256 грн упущеної вигоди відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Копію рішення направити сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 17 серпня 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Є. Коновальця, 44-Б, м. Київ, 01133)

3,4 - відповідачу (АДРЕСА_2; АДРЕСА_1, 22100)