Рішення

від 12.08.2016 по справі 910/13546/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2016Справа №910/13546/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Центр «Лідер Клас» доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 11686 грн. 69 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.07.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Центр «Лідер Клас» з вимогами до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 11686 грн. 69 коп., з яких 10051 грн. 35 коп. основного боргу, 333 грн. 97 коп. 3% річних та 1301 грн. 37 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору відповідального зберігання з наданням логістичних послуг № ЛЦ-6 від 01.03.2013 не здійснив оплату за надані позивачем послуги за період з березня 2015 року по листопад 2015 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 10051 грн. 35 коп. Крім того, у зв'язку з простроченням оплати відповідачем наданих позивачем послуг за Договором № ЛЦ-6 від 01.03.2013, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 333 грн. 97 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1301 грн. 37 коп. за загальний період нарахування з 15.04.2015 по 30.06.2016 (щодо кожного простроченого платежу окремо).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 порушено провадження у справі № 910/13546/16 та справу призначено до розгляду на 12.08.2016.

02.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Логістік Центр «Лідер Клас» у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

09.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 333 грн. 97 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1301 грн. 37 коп., що разом становить 1635 грн. 34 коп. (з огляду на сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 10051 грн. 35 коп. 03.08.2016).

11.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача повторно надійшла заява, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 333 грн. 97 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1301 грн. 37 коп., що разом становить 1635 грн. 34 коп. (з огляду на сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 10051 грн. 35 коп. 03.08.2016).

Розглянувши у судовому засіданні 12.08.2016 подані позивачем вказані заяви, суд дійшов висновку, що вони, по суті, є заявою про відмову від позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 10051 грн. 35 коп. з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Таким чином, у зв'язку з тим, що позивачем у поданих заявах не зменшено кількісні показники за вимогою про стягнення з відповідача суми основного боргу, а позивач наразі взагалі не просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу, суд дійшов висновку, що подані позивачем вказані заяви, по суті, є заявами про відмову від позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 10051 грн. 35 коп.

Представник позивача у судове засідання 12.08.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103039224619; у поданій до суду 11.08.2016 заяві просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судове засідання 12.08.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22121476 від 26.07.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 04.08.2016 поштове відправлення не було вручене під час доставки.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача та відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 12.08.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістік Центр «Лідер Клас» (зберігач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (поклажодавець) укладено Договір відповідального зберігання з наданням логістичних послуг № ЛЦ-6, відповідно до умов якого зберігач зобов'язується на підставі заявок поклажодавця отримувати, зберігати та повертати поклажодавцю у схоронності, передане йому на зберігання майно, найменування та кількість якого вказується поклажодавцем у заявці, та надавати поклажодавцю інші додаткові послуги, вартість, найменування та порядок надання яких визначаються цим договором та додатками до нього, а поклажодавець зобов'язується сплатити вартість зберігання та вартість наданих інших послуг згідно з тарифами (Додаток №1) та умов, встановлених в цьому договорі та додатках до нього.

Додатком № 1 до Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013 (Прайс-лист) сторони погодили вартість за відповідальне зберігання майна поклажодавця.

01.05.2014 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013, якою сторони визначили вартість за відповідальне зберігання на 2014 рік (Прайс-лист на 2014 рік); Додатковою угодою № 2 від 01.04.2015 сторони внесли зміни до Прайс-листа, встановивши нові тарифи на відповідальне зберігання.

Відповідно до п. 1.2 Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013 зберігання майна здійснюється зберігачем у приміщеннях, що охороняються, які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Киргизька, 19 та проспект 50-річчя СРСР, 149.

Згідно з п. 1.5 Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013 сторони цього договору надали свою згоду на використання факсиміле керівника підприємства на актах виконаних робіт, які надаються після закінчення кожного місяця користування послугами відповідального зберігання. Зразок факсиміле, разом з оригінальним підписом додається до договору відповідального зберігання з наданням логістичних послуг у Додатку № 4.

Відповідно до п. 5.6 Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013 за фактом надання послуг щомісячно зберігач надає поклажодавцю акт наданих послуг та рахунок-фактуру.

Згідно з п. 5.7 Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013 поклажодавець зобов'язаний отримати акт наданих послуг та рахунок-фактуру самостійно до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, та підписати акт наданих послуг та повернути його зберігачу впродовж 7-ми робочих днів з моменту його отримання.

Відповідно до п. 5.8 Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013 у разі неотримання самостійно рахунку-фактури та акту наданих послуг до 10 числа місяця наступного за розрахунковим, поклажодавець вважається належним чином проінформованим зберігачем про вартість наданих послуг.

Відповідно до п. 7.1 Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013 цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та діє до 31.12.2013.

Відповідно до п. 7.2 Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не заявить про свій намір розірвати його або змінити умови, договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів наявності заперечень сторін договору щодо продовження строку дії Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013, суд дійшов висновку, що вказаний договір був чинним у спірний період.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором зберігання.

У відповідності до частини 3 та 4 статті 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Судом встановлено, що за період з березня 2015 року по листопад 2015 року позивачем були надані відповідачу послуги за Договором № ЛЦ-6 від 01.03.2013 на загальну суму 10051 грн. 35 коп ., що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 72 від 31.03.2015 на суму 2803 грн. 60 коп., № 95 від 30.04.2015 на суму 2921 грн. 95 коп., № 119 від 31.05.2015 на суму 3998 грн. 40 коп., № 142 від 30.06.2015 на суму 68 грн. 00 коп., № 166 від 31.07.2015 на суму 52 грн. 00 коп., № 187 від 31.08.2015 на суму 52 грн. 70 коп., № 210 від 30.09.2015 на суму 51 грн. 00 коп., № 232 від 31.10.2015 на суму 52 грн. 70 коп., № 253 від 30.11.2015 на суму 51 грн. 00 коп., належним чином засвідчені копії яких долучено позивачем до позовної заяви.

Вказані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписані уповноваженими представниками сторін (шляхом проставлення факсиміле відповідно до п. 1.5 договору) та скріплені печаткою позивача.

При цьому, у кожному із вказаних актів міститься посилання на відповідні рахунки на оплату, які були виставлені позивачем, зокрема, в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 72 від 31.03.2015 на суму 2803 грн. 60 коп. міститься посилання на рахунок на оплату № 75 від 31.03.2015, в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 95 від 30.04.2015 на суму 2921 грн. 95 коп. - посилання на рахунок на оплату № 98 від 30.04.2015, в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 119 від 31.05.2015 на суму 3998 грн. 40 коп. - посилання на рахунок на оплату № 127 від 31.05.2015, в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 142 від 30.06.2015 на суму 68 грн. 00 коп. - посилання на рахунок на оплату № 146 від 30.06.2015, в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 166 від 31.07.2015 на суму 52 грн. 00 коп. - посилання на рахунок на оплату № 174 від 31.07.2015, в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 187 від 31.08.2015 на суму 52 грн. 70 коп. - посилання на рахунок на оплату № 195 від 31.08.2015, в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 210 від 30.09.2015 на суму 51 грн. 00 коп. - посилання на рахунок на оплату № 218 від 30.09.2015, в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 232 від 31.10.2015 на суму 52 грн. 70 коп. - посилання на рахунок на оплату № 240 від 31.10.2015, в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 253 від 30.11.2015 на суму 51 грн. 00 коп. - посилання на рахунок на оплату № 259 від 30.11.2015.

Копії вказаних рахунків на оплату, які були виставлені відповідачу, долучені позивачем до позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5.10 Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013 поклажодавець зобов'язаний сплачувати щомісячно усі виставлені рахунки впродовж 6 банківських днів з дати отримання рахунку шляхом перерахування суми платежу на розрахунковий рахунок зберігача.

Таким чином, враховуючи дати підписання вказаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) сторонами, беручи до уваги наявність посилання у кожному акті за спірний період на відповідний рахунок на оплату, суд дійшов висновку, що станом на дату підписання сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки на оплату, вказані в актах, відповідачем були отримані.

При цьому, інших доказів щодо отримання рахунків на оплату в інші дати, сторонами суду не надано.

Тобто, 31.03.2015 відповідачем було отримано рахунок на оплату № 75 від 31.03.2015 на суму 2803 грн. 60 коп., 30.04.2015 - рахунок на оплату № 98 від 30.04.2015 на суму 2921 грн. 95 коп., 31.05.2015 - рахунок на оплату № 127 від 31.05.2015 на суму 3998 грн. 40 коп., 30.06.2015 - рахунок на оплату № 146 від 30.06.2015 на суму 68 грн. 00 коп., 31.07.2015 - рахунок на оплату № 174 від 31.07.2015 на суму 52 грн. 00 коп., 31.08.2015 - рахунок на оплату № 195 від 31.08.2015 на суму 52 грн. 70 коп., 30.09.2015 - рахунок на оплату № 218 від 30.09.2015 на суму 51 грн. 00 коп., 31.10.2015 - рахунок на оплату № 232 від 31.10.2015 на суму 52 грн. 70 коп., 30.11.2015 - рахунок на оплату № 259 від 30.11.2015 на суму 51 грн. 00 коп.

Таким чином, враховуючи встановлений у п. 5.10 Договору № ЛЦ-6 від 01.03.2013 строк здійснення відповідачем оплати за надані позивачем послуги, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити надані позивачем послуги за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 72 від 31.03.2015 на суму 2803 грн. 60 коп. у строк до 08.04.2015 (включно), за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 95 від 30.04.2015 на суму 2921 грн. 95 коп. - у строк до 13.05.2015 (включно), за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 119 від 31.05.2015 на суму 3998 грн. 40 коп. - у строк до 09.06.2015 (включно), за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 142 від 30.06.2015 на суму 68 грн. 00 коп. - у строк до 08.07.2015 (включно), за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 166 від 31.07.2015 на суму 52 грн. 00 коп. - у строк до 10.08.2015 (включно), за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 187 від 31.08.2015 на суму 52 грн. 70 коп. - у строк до 08.09.2015 (включно), за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 210 від 30.09.2015 на суму 51 грн. 00 коп. - у строк до 08.10.2015 (включно), за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 232 від 31.10.2015 на суму 52 грн. 70 коп. - у строк до 09.11.2015 (включно), за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 253 від 30.11.2015 на суму 51 грн. 00 коп. - у строк до 08.12.2015 (включно).

Судом встановлено, що відповідач не здійснив у встановлені строки оплату за надані позивачем послуги за Договором № ЛЦ-6 від 01.03.2013 за спірний період з березня 2015 року по листопад 2015 року на суму 10051 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.

Вказані обставини відповідачем не були спростовані.

Разом з тим, судом встановлено, що 03.08.2016 відповідач оплатив позивачу у повному обсязі послуги за Договором № ЛЦ-6 від 01.03.2013 за період з березня 2015 року по листопад 2015 року у розмірі 10051 грн. 35 коп., що підтверджується долученою позивачем до матеріалів справи копією виписки з рахунку позивача станом на 03.08.2016, у зв'язку з чим позивачем були подані відповідні заяви, які по суті, як встановлено судом, є заявами про відмову від позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 10051 грн. 35 коп.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Згідно з частиною 4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Положеннями пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відповідно до частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Судом встановлено, що заява про відмову від позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу підписана уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Центр «Лідер Клас» (директором). При цьому, із змісту заяв про відмову від позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу вбачається, що позивач обізнаний з процесуальними наслідками відмови від позову, зокрема щодо неможливості повторного звернення до суду з аналогічним позовом, з огляду на те, що підставою для відмови від позову в частині стягнення суми основного боргу є сплата відповідачем суми основного боргу у повному обсязі.

У зв'язку з викладеним, суд приймає відмову позивача від позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 10051 грн. 35 коп.

Таким чином, з огляду на те, що судом прийнята відмова позивача від позову в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 10051 грн. 35 коп., суд дійшов висновку припинити провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Відповідно до заяв про відмову від позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 333 грн. 97 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1301 грн. 37 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням оплати відповідачем наданих позивачем послуг за Договором № ЛЦ-6 від 01.03.2013, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 333 грн. 97 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1301 грн. 37 коп. за загальний період нарахування з 15.04.2015 по 30.06.2016 (щодо кожного простроченого платежу окремо).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обгрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Центр «Лідер Клас» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3% річних у розмірі 333 грн. 97 коп. та інфляційних втрат у розмірі 1301 грн. 37 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У прохальній частині позовної заяви та заявах про відмову від позову в частині суми основного боргу позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. 00 коп.

У відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 4000 грн. 00 коп. позивачем долучено до матеріалів справи копію Договору про надання правової допомоги від 01.06.2016, укладеного з адвокатом Соловйовою Оленою Вікторівною, відповідно до умов якого адвокат надає правову допомогу та виконує ряд робіт, пов'язаних зі стягненням заборгованості з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за договором відповідального зберігання; копію Звіту адвоката від 30.06.2016 про виконані роботи та їх загальну вартість на суму 4000 грн. 00 коп., копію акту виконаних робіт від 30.06.2016 до Договору про надання правової допомоги від 01.06.2016, копію квитанції № 23 від 30.06.2016 та платіжне доручення № 23 від 30.06.2016 про сплату позивачем адвокату грошових коштів у розмірі 4000 грн. 00 коп.; витяг з Єдиного реєстру адвокатів України та копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3747 від 12.01.2011.

За змістом п. 6.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на розумну співрозмірність вартості послуг адвоката у даній справі відносно обсягу наданих ним послуг та ціни позову, суд дійшов висновку, що вимога позивача про компенсацію витрат на послуги адвоката є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, який не виконав своєчасно обов'язок з оплати наданих позивачем послуги, та сплата суми основного боргу (10051 грн. 35 коп.) була здійснена після порушення провадження у даній справі, судовий збір в частині позовних вимог, щодо яких провадження підлягає припиненню (щодо суми основного боргу), покладається на відповідача, як і судовий збір в частині задоволених вимог. Аналогічним чином на відповідача покладаються витрати на оплату послуг адвоката у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1, 2 ст. 49, ст. 75, ч. 4 ст. 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03126, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Центр «Лідер Клас» (61128, Харківська обл., м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, буд. 149; ідентифікаційний код: 35245185) 3% річних у розмірі 333 (триста тридцять три) грн. 97 коп., інфляційні втрати у розмірі 1301 (одна тисяча триста одна) грн. 37 коп., судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. та витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

3. Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Центр «Лідер Клас» від позовних вимог в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми основного боргу у розмірі 10051 грн. 35 коп.

4. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми основного боргу у розмірі 10051 грн. 35 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 18.08.2016

Суддя І.М. Отрош