Ухвала

від 16.08.2016 по справі 804/16928/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2016 року м. Київ К/800/9636/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Бухтіярової І.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015

у справі № 804/16928/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паллада ТБ»

до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2014, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 12.12.2013 №0005492201 та № 00055022201.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу, позивач просив залишити оскаржувані рішення без змін, скаргу - без задоволення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, складено акт від 28.10.2013 № 746/04-61-22-1/35448640, в якому зафіксовано порушення позивачем: пп.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 та ст. 201, ст.185, ст.188 Податкового кодексу України, п. 7.2, 7.3, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем допущено заниження податку на додану вартість всього в сумі 2 394 504,00 грн. грн.; пп. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, пп.135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, пп. 4.1.6. п. 4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27, ст.138, 140, 142, 143 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 1 354 247,00 грн.

На підставі акта перевірки, 12.12.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0005502201, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на 835312,00 грн., з яких за основним платежем - 729933,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 105379,00 грн. та №0005492201, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на 2257213,50 грн., з яких: за основним платежем - 1920800,00 грн. , за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 336432,50 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.131 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6 цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, факт здійснення господарських операцій позивача із ФОП ОСОБА_2, ТОВ «АТК «Днепр-Авто», ТОВ «Ларен», ТОВ «Агростройперспектива», ТОВ «ТД» Альянс 3», ПП «Геліос-Д», ПП «Інвестюгагротранс», ТОВ «Агро-Соя» та ПП ОСОБА_3 на виконання умов договорів надання транспортних послуг та поставки, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, актами здачі-прийняття виконаних робіт, транспортними заявками, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, договорами оренди приміщення.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Крім того, чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) І.О. Бухтіярова