Рішення

від 20.07.2016 по справі 359/3750/16-ц

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/3750/16-ц

Провадження № 2/359/1468/2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.,

при секретарі - Шляхетко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто інтернешнл +» про захист прав споживача, визнання договору майнового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсного правочину, -

В С Т А Н О В И В:

28.04.2016 позивач ОСОБА_1. звернувся до Бориспільського міськрайонного суду з позовом до ТОВ «Авто інтернешнл +», в якому просить: визнати недійсним з моменту укладення Договір № 902141 майнового лізингу від 17.12.2015 року, укладений між ним та ТОВ «Авто інтернешнл +»; стягнути з відповідача на користь позивача сплачену суму вартості фінансування в розмірі 28040 гривень

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в грудні 2015 року він знайшов в мережі інтернет пропозицію придбати в лізингової компанії ТОВ «Авто інтернешнл +» автомобіль 2012 року виробництва за ціною в гривні, яка діяла на той час. 17 грудня 2015 року він звернувся до відповідача з наміром придбати в лізинг вищевказаний автомобіль, де працівник відповідача повідомив позивачу, що необхідно сплатити вартість фінансування автомобіля в розмірі 20% від його вартості, а також надано відповідну квитанцію. В той же день позивач сплатив згідно з квитанцією 28040 гривень. Позивач стверджує, о при цьому представником відповідача не було роз'яснено призначення платежу, який виявився вартістю фінансування, тобто винагородою відповідачу за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладення договору, в той час як позивач був переконаний, що здійснює частикову оплату вартості транспортного засобу. В цей же день між позивачем та відповідачем був укладений Договір № 902141 майнового лізингу від 17.12.2015 року, під час підписання якого позивачу представником відповідача було роз'яснено, що в подальшому він буде щомісячно сплачувати 1594,99гривень до виплати вартості автомобіля. Позивач зазначає, що після підписання договору, працівником відповідача йому було повідомлено, що всі поточні грошові зобов'язання позивачем виконано та бажаний автомобіль він зможе отримати через п'ять календарних днів. Коли позивач в зазначений час прибув до відповідача, йому повідомили, що в такому порядку автомобілі вже не видаються і згідно умов договору, він повинен спочатку сплатити ще половину вартості автомобіля рівними платежами по 5841,67 гривень протягом 12 місяців, а потім передадуть автомобіль, а також при цьому виявилось, що скоріш за все автомобілі ВАЗ Larguis універсал 2012 року випуску на той час вже не буде і позивач повинен буде одноразово доплатити половину вартості більш новішого автомобіля. Одночасно позивачу було пояснено, що необхідний позивачу автомобіль ще не придбано, та що в автомобілі не зазначено, що це має бути автомобіль саме 2012 року випуску, не зазначені державні номерні знаки автомобіля, ідентифікаційні номери двигуна, шасі (кузова, рами, а отже це може бути будь-який автомобіль марки ВАЗ Larguis універсал 1,6МТ KSOY5(02К-42). Позивач стверджує, що повернувшись додому, обміркувавши ситуацію, він написав електронного листа відповідачу, в якому просив розірвати договір та повернути сплачені кошти, на який отримав 20.01.2016 року електронною поштою відповідь, проте, що згідно його заяви Договір №902141 від 17 грудня 2015 року вважається розірваним, згідно п.12.1 вартість фінансування лізингооджержувачу не повертається.

Позивач звертає увагу, що відповідач в договорі зазначив неправдиві відомості щодо юридичної особи, з якою укладеного договір, додавши до назви Лізингова компанія, а також, що фактично був укладений договір фінансового лізингу, оскільки кошти залучались для придбання транспортного засобу, що потребує статусу фінансової установи та наявності ліцензії на здійснення фінансових послуг, також не було дотримано нотаріальної форми договору в порушення вимог ч.2 ст.799 ЦК України, а також вважає несправедливими умови укладеного ним договору, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, вважає, що договір укладено відповідачем із застосуванням обману та нечесної підприємницької практики, чим порушені вимоги ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.229,230 ЦК України, ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.28,34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.7 Закону України «Про ліцензування певних господарської діяльності».

Сторони в судове засідання не з'явились. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх з позивачем відсутності, відповідно до якої позовні вимоги повністю підтримує, згодні на ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, за зареєстрованим місцем знаходження, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову, а також заяви про розгляд справи без його присутності не подав.

Відповідно до вимог ст. ст. 169, 224 Цивільного процесуального кодексу України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи представник позивача не заперечує.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 17 грудня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Авто інтернешнл +» (за змістом договору зазначено - Лізингова компанія ТОВ «Авто інтернешнл +») було укладено договір майнового лізингу № 902141 (а.с.15-25).

При цьому суд звертає увагу, що усі дані, що стосуються предмету лізингу, особи лізингодавця, номеру та дати укладання договору, вписані в бланк договору від руки, що свідчить про те, що сторони підписали розроблений, типовий для відповідача договір, роздрукований у формі бланку.

Предметом укладеного договору за змістом п. 2.1 розділу 2 зазначено: лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування майно (надалі предмет Лізингу визначений п.3.1 цього Договору), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

Як зазначено в п.п.2.2, 2.3. розділу 2 Договору строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) згідно з графіком сплати лізингових платежів (Додаток №3 до Договору) та починається з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі предмету лізингу за формою, встановленою Лізингодавцем. Замовлення предмету лізингу відбувається з моменту підписання лізингоодержувачем Специфікації (Додаток №4 до цього Договору) та сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця Авансового платежу.

Як визначено в п.п. 3.1., 3.2, 3.4 розділу 3 Договору предметом Лізингу по даному договору є ВАЗ Larguis KSOY5(02К-42). Вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору та розмір авансового платежу вказується в Додатку №2 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною У разі зміни вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансу лізингоодержувачем, останній повинен одноразового сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою виплати не менше 5% віл вартості предмета лізингу на моменту його передачі. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в Додатковій угоді до Даного Договору.

При цьому п.3.6 Договору зазначено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності Предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає Продавець.

П.5.1 , 5.2 розділу 5 Договору визначено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу. Лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного Договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в Додатку №2 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною та розрахований по формулі, визначені в п.8.2.2. даного Договору . Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати вартості фінансування.

Як зазначено в п.п.7.1,7.2,7.3 Договору Даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання зобов'язань сторонами, але не більше 76 календарних місяців з момент підписання даного Договору. Строк лізингу починається з дати передачі та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу та в останню дату платежу, зазначену в Додатку №3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами додаткових угод до даного Договору. Строк лізингу може бути змінений тільки за згодою сторін.

Крім того п.8.14 Договору зазначено, що дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту прийманні-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів в термін, визначений п.4.4.1 даного договору Лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10% від суми дострокового погашення.

За змістом розділу 1 Договору, в якому наведено визначення термінів, які вживаються в договорі, авансовий платіж - сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі, вказаному в Додатку №2 до Даного договору , сплачена лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу; вартість фінансування - розуміє під собою одноразову плату за організацію та оформлення даного договору лізингоодерувача лізингодавцю при укладанні Договору.

За змістом Додатку №2 до Договору майнового лізингу №902141 від 17 грудня 2015 року (а.с.27), він містить графік сплати першого лізингового платежу та складається з 12 періодів, кожний з яких дорівнює сумі 5841,67гривень. Також зазначено, що вартість предмета лізингу - 140200,00грн., відсоток платежів - 50%, сума виплат -70100грн., щомісячний платіж - 5841,67грн., вартість фінансування - 28040,00грн., комісія за передачу - 4206,00грн.

З дослідженого графіку сплати першого лізингового платежу вбачається, що графіком передбачено сплату лізингоодержувачем протягом 12 календарних місяців наступних сум: погашення вартості предмета лізингу на загальну суму 70100,00грн., вартість фінансування - 28040,00грн., комісія за передачу - 4206,00грн.

За змістом Додатку №3 до Договору майнового лізингу №902141 від 17 грудня 2015 року (а.с.28), він містить графік сплати другого лізингового платежу та складається з 60 періодів, кожний з яких дорівнює сумі 1594,99грн., яка в свою чергу складається з сум погашення вартості предмета лізингу, погашення відсотків та комісії. Також зазначено, що вартість предмета лізингу - 140200,00грн., авансовий платіж - 50%, сума лізингу -70100грн., викупна вартість - 2103 грн., відсоткова ставка -10%, комісія -3%, період лізингу(кількість місяців) -60, щомісячний платіж - 1594,99грн.

З дослідженого графіку сплати другого лізингового платежу вбачається, що графіком передбачено сплату лізингоодержувачем протягом 60 календарних місяців наступних сум: погашення вартості предмета лізингу на загальну суму 70100,00грн., погашення відсотків на загальну суму 19691,87 грн., комісія - 5907,56грн.

Таким чином, за змістом підписаних сторонами додатків на момент укладення договору, виходячи з визначеної сторонами вартості предмета лізингу -140200 гривень, було передбачено сплату лізингоодержувачем 198045 гривень 43 копійки, з яких 28040 гривень - вартість фінансування, як було наведено вище - одноразова плата за організацію та оформлення даного договору лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні Договору.

Згідно з квитанцією №N0MW042448 від 17 грудня 2015 року позивачем ОСОБА_1 на виконання вищенаведених умов Договору №902141 на рахунок ТОВ «Авто інтернешнл» сплачено вартість фінансування у визначеній договором сумі 28040 гривень (а.с.30).

Відповідно до вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Щодо заявлених позивачем вимог про недійсність укладеного Договір № 902141 майнового лізингу від 17.12.2015 року, дослідженням письмових матеріалів справи, в тому числі змісту укладеного договору, встановлено наступне.

За змістом вищенаведених умов так званого Договору майнового лізингу, фактично було передбачено, що лізингоодержувач оплачу наперед, до передачі предмету лізингу, авансові платежі, тобто фінансує 50% вартості автомобіля, після чого протягом 120 робочих днів передбачено передачу предмету лізингу.

За змістом ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 807 ЦК України встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З урахуванням викладеного, в судовому засідання встановлено, що, виходячи з вищенаведених умов укладеного сторонами договору та положень чинного законодавства, фактично сторонами було укладено договір фінансового лізингу.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 4, ч.1 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою, яка надається фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

За змістом п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку . До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії , довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг , а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з визначенням термінів, викладеному в п.5 ч. 1 ст. 1 Закону фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб , а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: .. надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Будь-яких доказів того, що відповідач ТОВ «Авто інтернешнл +» на момент укладення договору мало таку ліцензію, суду надано не було.

Згідно з листом від 12.05.2016 №3880/16-12 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг ТОВ «Авто інтернешнл +», код за ЄДРПОУ 38000541, до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилось, статусу фінансової установи не набувало, ліцензії та/або інші дозволи на надання фінансових послуг в Нацкомфінпослуг не отримувало, до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окрему фінансові послуги, не вносилось (а.с.54-55).

Таким чином відсутність у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб суперечить вищенаведеним вимогам законодавства, а також вимога п. 2.1 «Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами».

Висловлена Верховним судом України правова позиція в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, дає підстави зробити суду наступні висновки.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В судовому засіданні встановлено, що договір фінансового лізингу від 17.12.2015 №902141, укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було.

Крім того, з дослідженого в судовому засідання оспорюваного Договору майнового лізингу(за текстом договору) №902141 від 17 грудня 2015 року встановлено, що відповідачем при укладенні договору повідомлено позивачу завідома для відповідача неправдиву інформацію, про те, що відповідач є Лізинговою компанією, що, як встановлено з відповіді Нацкомпфінпослуг від 12.05.2016 року не відповідає дійсності, оскільки відповідач не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг, в тому числі послуг фінансового лізингу.

Крім того, дослідженням оспорюваного Договору встановлено наступне.

Згідно пункту 1.4 Договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Проте Договором не було визначено вибір продавця (постачальника) транспортного засобу Лізингоодержувачем, з чого вбачається, що такий вибір на свій розсуд здійснює лізингодавець, тобто відповідача.

В зв'язку з чим, положення вищенаведеного п.1.4 Договору суперечить вимогам ч. 1 ст. 808 Цивільного України, де передбачено, що, якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

В той час, як умовами укладеного Договору на Лізингоодержувача покладаються обов'язки нести всі ризики заподіяння шкоди предмету лізингу (п. 6.10), страхувати будь-яку можливу завдану шкоду користь Лізингодавця (як вигодонабувача) (п.10.3, 10.4, 10.8) в компанії-страховику обраній Лізингодавцем (п. 10.2).

Суд також звертає увагу, що передбачені розділом 8 договору зобов'язання лізингоодержувача сплатити комісію за організаційні заходи, комісію за передачу предмета лізингу, комісію за супроводження договору виходять за межі переліку передбачених Законом України «Про фінансовий лізинг» платежів.

При цьому договір містить нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмета лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів, що призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору, виконання зобов'язання забезпечено лише сплатою штрафу лізингоодержувачем, в той час як порушення договору з боку лізингодавця жодним чином не забезпечено, можливість дострокового погашення платежів лізингоодержувачем обмежена визначеними договором строками та має наслідком сплату штрафу(п.п.8.13,8.14,12.1-12.7).

Дослідженням умов договору також встановлено, що він передбачає жорстку односторонню відповідальність лізингоодердувача та не містить жодної майнової відповідальності лізингодавця за порушення умов договору (розділ 12 Договору).

Враховуючи викладене, такі положення договору є несправедливими, оскільки є істотний та очевидний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору.

Крім того встановлено, що умовами укладеного сторонами Договору Лізингодавець має право в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов Договору (зокрема п.4.3.2 даного Договору). При цьому лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного Договору (п.4.4.2 розділ 4).

В той час, як Лізингоодержувач позбавлений такого права (п.4.4 розділ 4), яким зазначено, що лізингоодержувач має право вимагати, в тому числі від Лізингодавця, усунення будь-яких порушень його законних прав на предмет лізингу.

Так, п.12.11 Договору передбачає, що у випадку розірвання даного Договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. В такому випадку вартість фінансування даного договору Лізингоодержувачу не повертається.

Проте, дослідженим договором встановлено, що при розірванні договору лізингодавцем в односторонньому порядку, в тому числі не з вини споживача послуг, ніяких санкцій для відповідача не передбачено.

Таким чином, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою відповідача, а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі і не з вини позивача, що на думку суду приводить до дисбалансу договірних відносин.

Дослідженням письмових матеріалів справи встановлено, що в укладеному сторонами договорі жодним чином не обґрунтовано визначений розмір такого платежу, як вартість фінансування, який згідно з Додатком №2 до Договору становить 20% від вартості предмета лізингу, що складає 28040 гривень, а саме: за організацію та оформлення даного договору лізингу.

Будь-яких доказів на підтвердження фактичних затрат відповідача на проведення робіт з організації та оформлення договору, а також щодо їх співмірності із визначеною в договорі сумою платежу «вартість фінансування», відповідачем суду надано не було та не зазначено джерел їх здобуття.

Дослідженням письмових доказів встановлено, що фактично організація з підготовки Договору лізингу полягала у виготовленні стандартної за формою, вочевидь типової для відповідача форми договору, про що свідчить вписані від руки співробітником відповідача індивідуальні дані щодо Лізингоодержувача, предмета лізингу.

Наведене на думку суду свідчить про порушення відповідачем принципів добросовісності та справедливості при укладенні договору.

Ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

У відповідності з ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 - 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Суд також звертає увагу, що згідно з вимогами ч. 1, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною .

Так, за змістом п.п.1,3,5 ч.2, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції , таких як: її наявність , переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація , географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька тактика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору .

За змістом ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч.2 вказаної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 21 ЗУ "Про захист прав споживачів" права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Так, зміст розділу 12 Договору, зокрема, пунктів 12.1-12.7, 12.11, свідчить про встановлення жорсткої односторонньої відповідальності лише лізингоодержувача за порушення зобов'язань за договором і за розірвання договору за його ініціативою. Положення розділу 12 Договору усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на лізингоодержувача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати вартість фінансування за організацію та оформлення договору та 20% суми авансових платежів у випадку дострокового розірвання договору споживачем, що є обмеженням визначених пунктами 3, 6 ч. І ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, а також передбачених ч. І ст. 7, п. 3 ч. І ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» прав споживача на розірвання договору.

Судом встановлено, що в укладеному сторонами договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця.

З огляду на зазначене, суд вважає, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними.

Крім того, судом встановлено наявність підстав для визнання договору недійсним, передбачених ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він був укладений з боку відповідача з використанням нечесної підприємницької практики, з приховуванням інформації про відсутність ліцензії та повідомленням неправдивих даних про те, що лізингодавець є лізинговою компанією, тобто -фінансовою установою.

Оскільки визнання недійсними вказаних умов договору щодо розміру та порядку повернення адміністративного платежу, зумовить і зміну інших, взаємопов'язаних з ними положень договору, відповідно до положень ч. 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1, 3 ст. 203, ч. 3 ст.215 ЦК України, оспорюваний договір має бути визнаний недійсним в цілому.

Як зазначено в ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо визнання оспорюваного ним договору фінансового лізингу недійсним.

Та обставина, що на підставі заяви позивача від 24 грудня 2015 року (а.с.31), як зазначено в направленому йому відповідачем листі від 20.01.2016 року, відповідач повідомив про те, що договір №902141 від 17 грудня 2015 року вважається розірваним (а.с.132, не є перешкодою для визнання договору недійсним.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.216 ЦК України сплачені позивачем на виконання укладеного договору лізингу кошти в сумі 28040 гривень (а.с.30) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

При подачі позову позивач був звільнений від сплати судового збору, а тому відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути належний до сплати судовий збір за ставками, визначеними ст.4 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88,169 209, 212, 214, 215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення Договір № 902141 майнового лізингу від 17.12.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто інтернешнл +».

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто інтернешнл +», код ЄДРПОУ 38000541, р/р в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005, юридична адреса 03057, м.Київ, пр.Перемоги, 49, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, сплачену суму вартості фінансування в розмірі 28040 гривень (двадцять вісім тисяч сорок гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто інтернешнл +» судовий збір на користь держави в сумі 510 гривень 20 копійок (п'ятсот десять гривень двадцять копійок).

Рішення суду може бути переглянуто Бориспільським міськрайонним судом Київської області за заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення, а також позивачем на рішення суду може бути подана апеляційна скарга Апеляційному суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В.Муранова-Лесів