Рішення

від 18.08.2016 по справі 902/484/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 серпня 2016 р.

Справа № 902/484/16

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінагротех" (23219, Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Вінницькі Хутори, вул. Чехова,45)

до :ПАТ "Хмільниксільмаш" (22000, Вінницька обл, м. Хмільник, вул. Небесної Сотні,26

про стягнення 25998,64 грн.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Кузьменко В.В.

Представники

позивача : ОСОБА_1

відповідача : не з"явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінагротех" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до ПАТ "Хмільниксільмаш" про стягнення 25 998,64 грн., з яких 24538,98 грн. заборгованості; 1080,68 грн. інфляційних втрат; 378,98 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовано наступним: 12 січня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Вінагротех» та публічним акціонерним товариством «Хмільниксільмаш» - було укладено договір поставки № 12/1-1 (далі договір). На виконання умов вказаного договору та у відповідності до затверджених специфікацій позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 33394,57 грн. Натомість відповідач розрахунки за поставлений товар здійснив частково, внаслідок чого у відповідача виник борг в розмірі 24538,98 грн., що і стало причиною виникнення спору.

Ухвалою суду від 09.06.2016 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/484/16 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30.06.2016 року.

Ухвалою суду від 30.06.2016 року розгляд справи було відкладено на 18.08.2016 року, за межами встановленого строку ст. 69 ГПК України.

В судове засідання з'явився представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення, копія якого наявна в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

12 січня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Вінагротех» та публічним акціонерним товариством «Хмільниксільмаш» - було укладено договір поставки № 12/1-1 (далі договір).

Відповідно до п.п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця запасні частини обладнання та комплектуючі (надалі товар), а Покупець зобов'язується оплачувати та приймати Товар на умовах даного Договору.

Пунктом 1.2 сторони погодили, що поставка товару здійснюється партіями. Найменування, кількість ціна та відповідно загальна вартість товару в кожній окремій партії зазначаються в окремих специфікаціях на кожну окрему партію Товару, які будуть являтися невід'ємними частинами даного Договору передбачена (п.1.3. договору)

Між сторонами було погоджено, що умови оплати кожної окремої партії товару зазначаються сторонами у відповідній специфікації на кожну окрему партію товару ( п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору поставка товару здійснюється на умовах EXW ( відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року)., за адресою м. Вінниця, вул. Чехова, 45 та/або за домовленістю.

Умовами договору було встановлено, а саме п.4.5., що датою поставки та переходу права власності на товар вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на товар.

До договору поставки, між сторонами було підписано ряд специфікацій, в яких зокрема між сторонами було обумовлено на яку суму поставляється товар та умови оплати, зокрема зазначено, що покупець здійснює оплату на р/р постачальника протягом 10 банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.

На виконання умов вказаного договору та у відповідності до затверджених специфікацій позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 33394,57 грн., що зокрема стверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Претензій щодо поставленого товару у відповідача не було.

Натомість відповідач розрахунки за поставлений товар здійснив частково, внаслідок чого у відповідача виник борг в розмірі 24538,98 грн., який відповідачем фактично визнаний, про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2015 року-20.10.2015 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Позивач 30 березня 2016 року звернувся до відповідача з вимогою № б/н про сплату боргу.

Позивач зазначає, що дану вимогу відповідач отримав, 04 травня 2016 року, що підтверджується витягом з реєстру поштових відправлень, але залишив без задоволення.

Непроведення повних розрахунків відповідачем спонукало позивача звернутися з позовом до суду про стягнення боргу із врахуванням штрафних санкцій.

Суд задовольняючи позовні вимоги виходив з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору, між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1 статті 625 ЦК України).

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як видно з матеріалів справи відповідачем були порушені умови договору, а саме щодо розрахунків за поставлений товар.

Борг в сумі 24538,98 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем було заявлено до стягнення 1080,68 грн. інфляційних втрат; 378,98 грн. 3 % річних.

Разом з тим, частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 47, 49, 82, 84, 115,116 ГПК України, ст.7 Закону України "Про судовий збір" -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Хмільниксільмаш" (22000, Вінницька обл, м. Хмільник, вул. Небесної Сотні,26, код ЄДРПОУ 00235750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінагротех" (23219, Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Вінницькі Хутори, вул. Чехова,45, код ЄДРПОУ 38503866) 24538,98 грн. заборгованості; 1080,68 грн. інфляційних втрат; 378,98 грн. 3 % річних; 1378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу.

Повне рішення складено 19 серпня 2016 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (22000, Вінницька обл, м. Хмільник, вул. Небесної Сотні,26)