Рішення

від 28.07.2016 по справі 448/557/16-ц

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 448/557/16-ц

Провадження № 2/448/248/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

28.07.2016 року Мостиський районний суд Львівської області в особі:

головуючого судді Борисенко В.В.

при секретарі Романченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВПАБ» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом, яким просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «ЛЬВІВПАБ» № 85-к від 24.04.2015 року в частині звільнення ОСОБА_2 з займаної ним посади кухаря з 24.04.2015 року у зв`язку із призовом на військову службу; поновити ОСОБА_2 на посаді кухаря ТОВ «ЛЬВІВПАБ» з 24.04.2015 року; стягнути з ТОВ «ЛЬВІВПАБ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19559 грн. 43 коп.

Заявлені вимоги мотивував тим, що з 13.11.2015 року ОСОБА_2 працював в ТОВ «ЛЬВІВПАБ» на посаді кухаря. 24.04.2015 року позивач надав відділу кадрів повістку щодо призову його на строкову військову службу, на підставі якої його цього ж дня було звільнено у зв`язку з призовом на строкову військову службу у відповідності до п.3 ст.36 КЗпП України. Вважає дане звільнення незаконним, оскільки призваний на строкову військову службу під час мобілізації на особливий період, а тому за ним закріплені гарантії щодо збереження місця роботи (посади) і середньої заробітної плати на термін, що не перевищує одного року.

Зазначав, що відповідно до довідки ТОВ «ЛЬВІВПАБ» про заробітну плату № 89 від 21.04.2016 року заробітна плата позивача за березень 2015 року становить 1364 грн. 19 коп. та за квітень 2015 року 1573 грн. 79 коп., що разом складає 2937 грн. 98 коп. Кількість відпрацьованих робочих днів у березні 2015 року становить 21 день, у квітні 2015 року 17 днів, що разом становить 38 днів. Середньоденна заробітна плата позивача, виходячи із розрахунку (2937 грн. 98 коп. / 38 днів) складає 77 грн. 31 коп.

Вказував, що за період з 25.04.2015 року по 05.05.2016 року (день написання позовної заяви), виходячи з розрахунку робочих днів помісячно за вищевказаний період було 253 робочих дні. Таким чином, вважає, що сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2015 року по 05.05.2016 року складає: 253 грн. (робочих днів) х 77 грн. 31 коп. (середньоденна заробітна плата) = 19559 грн. 43 коп.

Представник позивача ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, однак до матеріалів позовної заяви ним було долучено клопотання про розгляд даної справи у його та позивача відсутності. В цьому ж клопотанні він зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи й винесення заочного рішення у відповідності до ч.1 ст.224 ЦПК України.

Представник відповідача ТОВ «ЛЬВІВПАБ» в судове засідання жодного разу не з`явився та не повідомив про причини своєї неявки, а також від нього не надходило клопотання про відкладення розгляду справи. Натомість, 30.05.2016 року від представника відповідача надійшло в суд заперечення проти позову, де такий просив суд відмовити частково в задоволенні позову, покликаючись на те, що позов сторона відповідача не визнає з підстав того, що на даний час відсутній спір між сторонами, оскільки позивач не подав жодних письмових звернень до ТОВ «ЛЬВІВПАБ» та на даний час за ним (позивачем) зберігається робоче місце на Товаристві і по закінченню проходження військової служби й виявленні бажання позивача повернутися на колишню роботу Товариством буде забезпечена йому реалізація такого права. В частині стягнення заробітної плати вважає, що розрахунок загальної суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу здійснено невірно, так як відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», закріплено гарантії, норму щодо збереження за громадянами, які призвані на строкову військову службу на особливий період, місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві на «строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року». Окрім того, стверджував, що норма ч.3 ст.119 КЗпП України (в редакції за квітень 2015 року) також передбачає, що теж обмеження строку дії гарантій в межах одного року: «За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.». В той же час, як стверджувала сторона відповідача, позивачем здійснено невірно розрахунок загальної суми середнього заробітку, котрий підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2015 року по 05.05.2016 року (день написання позовної заяви), тобто строк, що перевищує рік. Таким чином, при розрахунку мав би братися до уваги період з 25.04.2015 року по 24.04.2016 року, виходячи з розрахунку робочих днів помісячно за вищевказаний період 252 робочих дні. Отже, вважає, що сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2015 року по 24.04.2016 року складає: 252 (робочих дні) х77 грн. 31 коп. (середньоденна заробітна плата) = 19482 грн. 12 коп.

Враховуючи наведене та беручи до уваги думку представника позивача, який не заперечує щодо можливості ухвалення заочного рішення, суд вважає, що у справі є в наявності достатньо матеріалів про права і взаємовідносини сторін для розгляду справи за відсутності представника відповідача і постановлення заочного рішення, оскільки прийняття такого рішення не суперечить закону та відповідає вимогам ст.224 ЦПК України.

У відповідності до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно ст. 43 Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2 з 13.11.2014 року був прийнятий на посаду кухаря у ТОВ «ЛЬВІВПАБ» згідно наказу № 35-к від 13.11.2014 року. Згідно наказу № 85-к від 24.04.2015 року його звільнено з займаної посади, у зв`язку з призовом на строкову військову службу на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, де з чинної на той час норми вбачається, що однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року. Наведене вбачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.07.1993 року, а також наказу № 85-к від 24.04.2015 року.

Спір між сторонами виник з тих причин, що сторона позивача вважає вказане звільнення незаконним та таким, що порушує права позивача ОСОБА_2 .

Згідно ч.1 ст.233КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільненняв місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі йому трудової книжки.

У разі пропуску з поважних причин строків, установленихст.233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п.11 постанови Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо при застосуванні позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється у випадку, якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Так, згідно іменного списку на військову команду № НОМЕР_2 , що направляється з Яворівсько-Мостиського ОРВК на обласний збірний пункт для відправлення у військову частину (№ 2/1237 від 26.04.2016 року) встановлено, що ОСОБА_2 необхідно було з`явитися у військкомат для відправлення у військову частину 27.04.2015 року, а довідкою т.в.о. командира військової частини НОМЕР_3 полковника ОСОБА_3 № 202 від 21.04.2016 року, підтверджено, що військовослужбовець строкової служби старший солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проходить строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_3 Національної гвардії України з 29.04.2015 року.

Наведене є свідченням того, що позивачем ОСОБА_2 строків звернення до суду з даним позовом не упущено.

Як видно з тлумачень ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 року (з наступними змінами та доповненнями):

- мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

- особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно Указів Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 року (затверджений Законом Українивід 17.03.2014 року № 1126-VII; діє з 18.03.2014 року) та № 15/2015 від 14.01.2015 року (затверджений Законом України від 15.01.2015 року № 113-VIII; діє з 20.01.2015 року) оголошено часткову мобілізацію, а тому числі й на території Львівської області.

Таким чином, згідно чинного законодавства, після оголошення Президентом мобілізації, в Україні наступає особливий період, що також стверджується наявними у справі копіями листів № 322/2/8417 від 01.10.2015 року та № 322/2/2163 від 19.04.2016 року, з яких вбачається, що відповідно ст.1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014 в Україні настав особливий період, скасування якого буде здійснюватися окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України.

Крім того, як видно з п.7 Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 року, було також надано розпорядження довести до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Згідно ч.1 ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Відтак, оскільки позивач був призваний на строкову військову службу під час мобілізації на особливий період, то за ним зберігаються гарантії щодо збереження його місця праці на посаді кухаря з середнім заробітком на термін, що не перевищує одного року.

У відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати (затвердженого постановою КМУ за № 100 від 08.02.1995 року), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Виплата нараховується шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Як видно з копії довідки про доходи № 89 від 21.04.2016 року (виданої ТОВ «ЛЬВІВПАБ» відносно ОСОБА_2 ), у березні 2015 року сукупний дохід позивача становив 1364 грн. 19 коп., а в квітні 2015 року 1573 грн. 79 коп., що разом складає 2937 грн. 98 коп.

Кількість відпрацьованих позивачем робочих днів у березні 2015 року становила 21 день, а в квітні 2015 року 17 днів, що разом складає 38 робочих днів. Відтак, середньоденна заробітна плата позивача, виходячи з вищевикладеного складає 77 грн. 31 коп. (2937,98 / 38).

Суд погоджується з проведеним стороною позивача розрахунком робочих днів, проти яких і немає заперечень у сторони відповідача, натомість суд не вправі погодитися з періодами, за які необхідно стягнути середню заробітну плату, викладеними в розрахунку позивача, проти яких і заперечує сторона відповідача, так як у відповідності до вимог чинного законодавства, за позивачем зберігається право на середню заробітну плату за термін, що не перевищує одного року. Відтак, з відповідача у користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за період 25.04.2015 року по 24.04.2016 року, що становить 19482 грн. 12 коп. (252 робочих дні х 77,31 грн.).

У відповідності ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Таким чином, підсумовуючи все вищенаведене, беручи до уваги, що за громадянами України, які працюють на постійні основі в державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, та призвані на строкову військову службу під час мобілізації, що припадає на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця праці на термін, котрий не повинен перевищувати одного року, суд, перевіривши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, дійшов висновку про часткове задоволення даного позову, а саме: визнати незаконним звільнення позивача ОСОБА_2 з посади кухаря в ТОВ «ЛЬВІВПАБ», шляхом скасування наказу № 85-к від 24.04.2015 року в частині такого звільнення, у зв`язку з призовом на строкову військову службу; поновити ОСОБА_2 на вказаній посаді з 24.04.2015 року, стягнувши з відповідача в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19482 грн. 12 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У відповідності до вимог ст.367 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду щодо поновлення на роботі незаконно звільненого ОСОБА_2 в ТОВ «ЛЬВІВПАБ» на посаді кухаря та виплати йому середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Також, у відповідності до ст.88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача судові витрати по сплаті судового збору за позовні вимоги немайнового характеру в розмірі 551 грн. 20 коп. та позовні вимоги майнового характеру в розмірі 551 грн. 20 коп., а всього в сумі 1102 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст.10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 224 226, 367 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВПАБ» № 85-к від 24.04.2015 року в частині звільнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 з посади кухаря з 24.04.2015 року, у зв`язку з призовом на строкову військову службу.

Поновити ОСОБА_2 на посаді кухаря Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВПАБ» з 24.04.2015 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВПАБ» (ЄДРПОУ 39224567) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19482 (дев`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 12 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі в ТОВ «ЛЬВІВПАБ» на посаді кухаря.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення із ТОВ «ЛЬВІВПАБ» на користь ОСОБА_2 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах платежу за 1 (один) місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ТОВ «ЛЬВІВПАБ» (ЄДРПОУ 39224567) судовий збір у дохід держави в сумі 1102 (одна тисяча сто дві) гривні 40 коп.,які перерахувати на рахунок № 31213206700252, код отримувача ЄДРПОУ: 37929037, МФО: 825014.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Львівської області через Мостиський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяВ.В. Борисенко