Рішення

від 18.08.2016 по справі 902/549/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 серпня 2016 р. Справа № 902/549/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", код ЄДРПОУ 33126849 (21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13)

до : Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №16", код ЄДРПОУ 13343285 (21050, м. Вінниця, вул. Володарського, 1)

про стягнення 236401,62 грн.

за участю секретаря судового засідання Жиляк С.І.

представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 - довіреність № юр/65 від 16.01.16р.;

відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ :

Комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №16" про стягнення 285696,17 грн, з яких: 104064,68 грн - сума основного боргу, 104064,68 грн - пеня, 9409,17 грн - 3% річних, 68157,64 грн - сума втрат від інфляції.

Ухвалою суду від 04.07.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/549/16 та призначено її до розгляду на 12.07.2016 р.

Ухвалою суду від 12.07.2016р. розгляд справи відкладено на 18.08.2016р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, ненаданням сторонами витребуваних судом доказів та необхідністю витребування додаткових доказів.

В судовому засіданні 18.08.2016р. представником позивача подано заяву, в якій позивач просить суд прийняти відмову від позову в частині стягнення 104064,68 грн пені та зменшує позовні вимоги в частині стягнення основного боргу на 9464,68 грн, у зв'язку з тим, що на момент звернення з позовом до суду, відповідно до Угоди про реструктуризацію боргу №5962 від 03.09.2012р., строк оплати вказаної частини заборгованості не настав, також позивач, у зв'язку з здісненням перерахунку, зменшує позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Таким чином позивач просить стягнути з відповідача 132336,94 грн, а саме: суму основного боргу в розмірі 94600 грн, 3535,06 грн 3% річних та 34201,88 грн втрат від інфляції.

Відповідно до 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки судом встановлено, що вищенаведені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача в частині зменшення позовних вимог до розгляду відповідно до ст. 22 ГПК України.

Як вбачається зі змісту п. 3.10 постанова Пленуму ВГСУ від 26.12.2011, № 18, під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Оскільки заява про зменшення позовних вимог прийнята господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 236401,62 грн.

Дослідивши подану представником позивача 18.08.2016р. заяву в частині відмови від позовних вимог щодо стягнення 104064,68 грн пені, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України представнику позивача роз'яснені процесуальні наслідки відмови від позову.

Відмова позивача від позову в частині стягнення пені не суперечить чинному законодавству та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, а тому підлягає прийняттю судом, а провадження у справі в частині стягнення 104064,68 грн пені - припиненню відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, документів витребуваних ухвалами суду не надав, причин неявки та неподання доказів не повідомив. Про час, місце та день розгляду справи відповідач повідомлявся ухвалою суду від 12.07.2016р., яка надсилалась останньому рекомендованою поштою з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною в позовній заяві, яка є ідентичною адресі місцезнаходження відповідача зазначеній у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Разом з тим, слід зазначити, що ухвала від 04.07.2016р. про порушення провадження у справі та від 12.07.2016р. про відкладення слухання, які надсилалися відповідачу, повернулись до суду з відмітками відділення поштового зв'язку "за зазначеною адресою не значиться", "вибули".

Враховуючи наведене, суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.01.2011р. між Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (постачальник) та Міським комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора №3" (споживач) укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №8663, згідно п.1.1 якого КП ВМП "Вінницяміськтеплоенерго" взяло на себе зобов'язання постачати МКП ЖЕК № 3 теплову енергію в потрібних обсягах, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни передбачені цим договором.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 459 від 01.03.2012р. "Про передачу заборгованості міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора № 3" зобов'язано МКП "ЖЕК № 16" прийняти дебіторську та кредиторську (в межах дебіторської) заборгованість МКП "ЖЕК №3" відповідно до розподілу житлового фонду згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №2597 від 28.10.2011р. Тексти зазначених рішень виконавчого комітету Вінницької міської ради знаходяться на офіційному сайті Вінницької міської ради на є загальнодоступними.

На виконання умов вищезазначених рішень виконавчого комітету Вінницької міської ради 14.03.2012р. МКП "Житлово-експлуатаційна контора № 3" передало, а МКП "Житлово-експлуатаційна контора №16" прийняло, кредиторську заборгованість по послузі опалення та гаряче водопостачання по службових приміщеннях в сумі 127327,22 грн, про що склали акт прийому-передачі заборгованості по опаленню та гарячій воді по службових приміщеннях. Відповідно до зазначено акту КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" списало зазначену заборгованість з МКП "ЖЕК №3" і зарахувало її на заборгованість МКП "ЖЕК №16".

В червні 2012р. між позивачем та відповідачем проведено зарахування зустрічних вимог на суму 9069,54 грн, в результаті чого, сума заборгованості по основному рахунку №5962 зменшилась та склала 118254,68 грн, наведене стверджується протоколом зарахування зустрічних грошових вимог від 15.06.2012р.

03.09.2012р. між Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" та Міським комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора №16" укладено угоду про реструктуризацію боргу № 5962/р, відповідно до п. 1 умов якої боржник (Міське комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора №16") визнає заборгованість, яка виникла станом на 01.09.2012р. за актом прийому-передачі заборгованості по опаленню та гарячій воді по службових приміщеннях від 12.03.2012р. у сумі 118254,68 грн.

В п. 2 угоди про реструктуризацію боргу сторони погодили графік реструктуризації боргу із внесенням щомісячних платежів в розмірі 2365 грн за період з вересня 2012 року по вересень 2016 року та останній платіж в розмірі 2369,68 грн - не пізніше 30.10.2016р.

Відповідно до п. 5 угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 30.12.2012р. угода може бути змінена за письмовим погодженням сторін.

23.06.2014р. сторони уклали додаткову угоду до угоди про реструктуризацію боргу №5962/Р від 03.09.2012р., якою внесли зміни в п. 5 угоди, виклавши його в наступній редакції: "Угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 30.12.2016р." Сторони в п. 4 угоди також погодили, що дана угода вступає в силу з 29.12.212р.

30.09.2012р. та 30.11.2012р. між позивачем та відповідачем було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 11825,00 грн, крім того, 26.11.2013р. відповідачем сплачено 2365,00 грн, що стверджується угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.09.2012р., від 30.11.2012р. та банківською випискою від 25.11.2013р.

Таким чином, станом на час звернення з позовом до суду (02.07.2016р.) за відповідачем рахується заборгованість згідно акту приймання-передачі заборгованості від 12.03.2012р., угоди про реструктуризацію боргу № 5962/р від 03.09.2012р. та додаткової угоди до неї від 23.06.2014р. в сумі 94600 грн.

Несплата відповідачем боргу спонукала позивача звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення боргу.

Враховуючи викладене, суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги встановлені обставини та наведені вище приписи законодавчих норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 94600,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 34201,88 грн інфляційних втрат та 3535,06 грн 3 % річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та умовам договору.

При перевірці правильності нарахування позивачем 3% річних та інфляційних нарахувань, згідно визначених в розрахунку періодів, судом встановлено, що позивачем не вірно здійснено розрахунок.

При здійсненні судом перерахунку інфляційних втрат та 3% річних, сума інфляційних втрат склала 34565,12 грн, а 3% річних - 3541,64 грн. Позивачем до стягнення заявлено 34201,88 грн втрат від інфляції та 3535,06 грн 3% річних, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню у розмірах визначених позивачем.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) .

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню (з урахуванням припинення провадження в частині стягнення пені).

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Розглянувши клопотання позивача про повернення сплаченого судового збору з урахуванням зменшення позовних вимог, викладене в заяві від 18.08.2016р., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України В«Про судовий збірВ» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» зменшення розміру позовних вимог згідно з п. 1 ст. 7 Закону України В«Про судовий збірВ» є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

За таких обставин судовий збір в сумі 739,42 грн підлягає поверненню позивачу з бюджету відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", на підставі ухвали суду.

18.08.2016 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №16", код ЄДРПОУ 13343285 (21050, м. Вінниця, вул. Володарського, 1) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", код ЄДРПОУ 33126849 (21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13) 94600,00 грн основного боргу, 34201,88 грн інфляційних втрат, 3535,06 грн 3 % річних, 1985,05 грн відшкодування витрат на судовий збір.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Провадження у справі в частині стягнення 104064,68 грн пені припинити по п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 23 серпня 2016 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13)

3 - відповідачу (21050, м. Вінниця, вул. Володарського, 1)