Рішення

від 28.07.2016 по справі 910/7768/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2016Справа №910/7768/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-інвестиційна компанія"

про стягнення 166 881,08 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Літвінов Є.В. - представник, довіреність б/н від 28.04.2016;

Від відповідача: Павлунько В.М. - представник, довіреність № 07/12 від 07.12.2015.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно - інвестиційна компанія " про стягнення з останнього заборгованості за Договором про фінансовий лізинг № 00006075 від 21.12.2012 в сумі 199 521, 41 грн., з яких: 44 152, 94 грн. - сума заборгованості за лізинговими платежами, 1 884, 59 грн. - 3% річних, 20 290,45 грн. - інфляційні втрати, 7 613,42 грн. - сума коштів за послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту, 3 900,00 грн. - витрати за вчинення виконавчого напису, 32 208, 70 грн. - витрати, за залучення третіх осіб, що надають послуги з вилучення об'єкта лізингу, 14 547,89 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 68 923,42 грн. - упущена вигода, 6 000,00 грн. - витрати на оплату юридичних послуг.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про фінансовий лізинг № 00006075 від 21.12.2012 в частині внесення лізингових платежів у розмірі та строки, передбачені даним договором, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, за наявності якої позивачем здійснені вищевказані нарахування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/7768/16 та призначено до розгляду на 19.05.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 розгляд справи відкладено на 15.06.2016.

У судовому засіданні 15.06.2016 судом оголошено перерву до 06.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 за клопотанням представника позивача продовжено строк розгляд у спору на 15 днів та розгляд справи відкладено на 21.07.16р.

В судовому засіданні з 21.07.16р. по 28.07.16р. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва.

У судові засідання 19.05.16р., 15.06.16р., 06.07.16р., 21.07.16р. та 28.07.16р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 19.05.16р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення по справі б/н від 19.05.2016, в яких останній зазначає підстави виникнення та стягнення з відповідача суми в розмірі 3 900,00 грн. за вчинення нотаріусом виконавчого напису щодо повернення об'єкту лізингу, упущеної вигоди в сумі 68 923,42 грн. та застосування аналогії права щодо зобов'язання відповідача сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 14547,89 грн. Пояснення разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

Окрім того, до початку судового засідання 19.05.16р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення б/н від 17.05.2016 на позовну заяву, в яких останній заперечив проти задоволення позовних вимог мотивуючи тим, що сума заборгованості несплачених лізингових платежів не відповідає сумі заявленій позивачем в позовній заяві, а повинна складати 46 546, 69 грн., та повідомив про сплату 20670,80 грн. лізингових платежів, а також зазначив, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3%, інфляційних втрат, процентів за користування чужими коштами, витрат щодо повернення майна, послуг з адміністрування та обслуговування, упущеної вигоди, юридичних послуг та витрат за вчинення виконавчого напису тощо не знаходять документального підтвердження та є безпідставними і необґрунтованими. Заперечення долучені судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 15.06.16р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі б/н від 15.06.2016, в яких позивачем надані пояснення щодо понесених позивачем витрат за вчинення нотаріусом виконавчого напису стосовно повернення об'єкту лізингу, юридичних послуг, вартість яких заявлена до стягнення з відповідача, а також черговості зарахування платежів, здійснених відповідачем. Пояснення судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 06.07.16р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі б/н від 04.07.2016р., в яких позивач підтримав надані раніше пояснення щодо порядку зарахування сплачених відповідачем платежів та зазначив про надання в підтвердження зарахування платежів кредитових повідомлень. Пояснення долучено судом до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 21.07.16р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі б/н від 18.07.2016р., в яких останній зазначив, зокрема, що згідно наявних в справі документів сума коштів, отриманих позивачем в рахунок оплати лізингових платежів за договором, становить 64 533,12 грн., а згідно кредитових повідомлень загальна сума грошових коштів, що надійшла від відповідача за даним Договором, становить 74 476,80 грн. Пояснення долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.07.16р. представник позивача подав заяву б/н від 28.07.16р. про зменшення позовних вимог, в якій останній зменшує позовні вимоги та просить вважати позовні вимоги, викладені у наступній редакції: 26 349,81 грн. - сума заборгованості за лізинговими платежами, 1 122,19 грн. - 3% річних, 12 085,27 грн. - інфляційні втрати, 7613,42 грн. - сума коштів за послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту, 3900,00 грн. - витрати за вчинення виконавчого напису, 32 208,70 грн. - витрати, за залучення третіх осіб, що надають послуги з вилучення об'єкта лізингу, 8 678,27 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 68 923,42 грн. - упущена вигода, 6000,00 грн. - витрати на оплату юридичних послуг, всього 166881,08 грн.. Заява судом долучена до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 28.07.16р. представник відповідача подав доповнення до заперечення б/н від 28.07.2016р., в яких останній визнав суму заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 26349,81 грн., нараховані 3% річних в сумі 1122,19 грн. та 12085,27 грн. інфляційних втрат. Доповнення до заперечення судом долучено до матеріалів справи.

Дослідивши в судовому засіданні 27.07.16р. зміст позовної заяви та подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині боргу за лізинговими платежами, процентів річних, втрат від інфляції та процентів за користування чужими грошовими коштами до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем на час проведення судового засідання 28.07.2016 суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судовому засіданні, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судових засіданнях 15.06.16р., 06.07.16р., 21.07.16р. та 28.07.16р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповів на питання суду.

В судових засіданнях 15.06.16р., 06.07.16р., 21.07.16р. та 28.07.16р. представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 21.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельно-інвестиційна компанія» (лізингоодержувач за договором, відповідач у справі) укладено Договір фінансового лізингу № 00006075 (далі - Договір), відповідно до умов якого об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 l benzin, шасі № НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_1.

До укладеного договору між сторонами були складені та підписані Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (які разом із Договором про фінансовий лізинг спільно іменуються як Контракт) та Графік покриття витрат та виплат лізингових платежів, які є невід'ємними частинами договору та являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг України", а також передачу об'єкту лізингу Лізингоодержувачу.

Розділами 3 - 13 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони визначили об'єкт контракту, наявність та доставку об'єкта лізингу, лізингові платежі, прострочення платежів, страхування та покриття ризиків, строк та закінчення лізингу/розірвання контракту вилучення об'єкту лізингу тощо.

Відповідно до розділу Договору «Умови лізингу» вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 13550 дол. США; авансовий платіж - еквівалент 2032,50 дол. США; обсяг фінансування - 11517,50 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу - 60 місяців; щомісячний платіж - еквівалент 336,02 дол. США; адміністративний платіж - еквівалент 203,26 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені у гривні і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до п. 6.3 та 2) відповідно до п. 6.4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу. Зобов'язання (вказані вище еквіваленти в дол. США) лізингоодержувача на момент доставки об'єкта лізингу будуть виражені у гривнях у акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору про фінансовий лізинг. Наступні розрахунки у гривнях будуть здійснюватися лізингодавцем та вказуватись у рахунках, що підлягають сплаті лізингоодержувачем.

Згідно п. 12.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

Як зазначено в п. 20.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу усі зміни, доповнення, відмови або положення цього контракту стають обов'язковими для виконання будь-якою стороною виключно у випадку їх оформлення у письмовій формі та письмового підтвердження належним чином уповноваженими представниками.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та засвідчений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статті 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг». Одночасно, відповідно до ст. 2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (ст. 806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням встановлених параграфом 6 цього Кодексу та законом; до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне визначення поняття договору фінансового лізину міститься в ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Згідно п. 3.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті, який був обраний у відповідності до специфікації лізингоодержувачем та у повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача.

Відповідно до п. 3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого українського законодавства та цього контракту.

У відповідності до п. 3.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями чинного законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до цього контракту.

Згідно з п. 3.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем лізингових платежів та інших платежів, що підлягають виплаті за цим контрактом, Порше Лізинг Україна приймає рішення про визначення купівельної ціни у розмірі вартості об'єкта лізингу, як це визначено у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а сплачені лізингоодержувачем авансовий платіж та платежі, що відшкодовують частину вартості об'єкта лізингу, будуть зараховані у сплату купівельної ціни. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом, розмір купівельної ціни буде відповідним чином збільшений.

Відповідно до п. 4.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено у цьому контракті).

За умовами п. 4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу після завершення строку дії цього контракту, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом та виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладають договір купівлі-продажу, підписують додаткову угоду до цього контракту або оформлюють таке придбання в інший спосіб, визначений Порше Лізинг Україна.

Відповідно до ч.2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов'язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

У ст. 11 вказаного нормативно - правового акту передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч.1 ст. 807 Цивільного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Згідно п. 12.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу строк лізингу починається з дати підписання акта прийому-передачі лізингоодержувачем об'єкту лізингу.

Окрім того, відповідно до п. 5.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та Порше Лізинг Україна акту прийому-передачі. Будь-які дефекти об'єкта лізингу фіксуються в акті прийому-передачі. Об'єкт лізингу вважається таким, що був прийнятий лізингоодержувачем в ідеальному стані та у відповідності до вимог останнього.

Так, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у платне користування об'єкт лізингу: транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 l benzin, шасі № НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_1, що підтверджується актом прийому-передачі від 27.12.12 р., копія якого міститься в матеріалах справи. Як зазначено у вказаному акті об'єкт лізингу перебуває у відмінному стані, у комплектації та на умовах, визначених в Договорі. Лізингодавець у якості власника передає предмет лізингу Лізингоодержувачу для користування.

Заперечень щодо стану та комплектації об'єкта лізингу, як на момент підписання акта прийому - передачі, так і протягом дії Договору відповідачем на надано.

Факт виконання позивачем зобов'язань з передачі лізингоодержувачу об'єкту лізингу, а також прийняття його в користування згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо виконання позивачем зобов'язань згідно Договору до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ „Порше Лізинг Україна" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі об'єкта лізингу за Договором, а відповідачем, в свою чергу, прийнятий об'єкт лізингу без будь - яких зауважень.

Положеннями частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Сторонами визначено в п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що є невід'ємною частиною цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом).

Згідно з п. 6.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого НБУ або українським комерційним банком (Райффайзен Банк Аваль або іншого банку), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші виплати, передбачені цим контрактом, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українській гривні за обмінним курсом вказаного вище банку (чинного станом на дату виставлення рахунку).

Відповідно до п. 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

Як вказувалось вище, розмір, кількість та строк сплати лізингових платежів за Договором визначено у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), зокрема, відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) до Договору перший лізинговий платіж підлягав сплаті 21.12.12р., останній - 15.12.17 р.

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копії рахунків-фактур за спірний період, які були виставлені позивачем відповідачу на оплату лізингових платежів після проведення перерахунку суми лізингових платежів, визначених в доларах США у гривню у спосіб, передбачений умовами спірного правочину, для здійснення оплат за Договором про фінансовий лізинг № 00006075 від 21.12.12 р., а саме: № 00207605 від 02.06.14 р., № 00207634 від 03.06.14 р., № 00210945 від 02.07.14 р., № 00217392 від 04.08.14 р., № 00223492 від 04.09.14 р., № 00229779 від 01.10.14 р., № 00236404 від 03.11.14 р., № 00243470 від 03.12.14 р., № 00250964 від 12.01.15 р., № 000257937 від 02.02.15 р., № 00263564 від 06.03.15 р, всього на загальну суму 43546,69 грн.

Таким чином, лізингоодержувач був зобов'язаний здійснювати перерахування лізингових платежів, в тому числі відшкодування частини вартості об'єкта лізингу й проценти та комісії, за період квітень 2014р. - березень 2015р. (період позовних вимог, заявлених у позові та заяві про зменшення розміру позовних вимог) у загальному розмірі 43546,69 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Натомість, як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, в порушення умов Договору відповідач лізингові платежі своєчасно (щомісячно 15 числа місяця) та у повному обсязі згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів не сплатив, сплативши тільки 74476,80 грн. належних до сплати за умовами Договору за період з дати його укладення по травень 2015р. включно, з яких 64553,12 грн. - у рахунок оплати лізингових платежів за Договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку та кредитовими повідомленнями про зарахування платежів за Договором, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за період квітень 2014 р. - травень 2015 р. в розмірі 26349,81 грн.

При цьому, відповідно до п. 6.11 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу якщо лізингоодержувач здійснює платежі, що не покривають усі його зобов'язання перед Порше Лізинг Україна та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені лізингоодержувачем, будуть розподілятися наступним чином: а) витрати на відновлення становища, стану об'єкта лізингу. Тому числі якщо такі витрати з будь - яких причин відшкодовані з боку страховика об'єкту лізингу відповідно до умов Контракту, в тч. Державний техогляд/обов'язковий технічний контроль, технічне обслуговування відповідно до рекомендацій виробника тощо; будуть першочергово покриватися, штрафні санкції за прострочення, потім лізингові платежі та страхові комісії, а також інші компенсації інших витрат Порше Лізинг Україна; б) штрафні санкції за порушення будь - яких платежів; в) лізингові платежі (при чому в першу чергу відсотки/проценти за користування обсягом фінансування, а потім частину від обсягу фінансування; г) інші компенсації інших витрат Порше Лізинг Україна у зв'язку з цим Контрактом. Лізингоодержувач не може змінювати цю послідовність в тому числі шляхом встановлення призначення платежу. Якщо лізингоодержувач має непогашені зобов'язання станом на дату оплати за декількома лізинговими договорами з компанією Порше Лізинг України, остання може на свій розсуд визначити послідовність платежів за такими договорами, при цьому для кожного окремого договору застосовується порядок, зазначений у реченні 1 пункту 6.11.

Вказаний пункт Загальних комерційних умов в свою чергу узгоджується з приписами ст. 534 Цивільного кодексу України щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням, згідно якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Враховуючи вищевикладені умови Договору та приписи чинного законодавства, оскільки за змістом п. 6.11 Загальних комерційних умов можливість зарахування оплат в іншій, ніж визначено відповідачем, послідовності, безпосередньо пов'язана з наявністю у лізингоодержувача несплачених/невчасно сплачених платежів, суд зазначає про обґрунтованість здійснених позивачем зарахувань оплат.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та відповідачем не спростовано, свої зобов'язання щодо сплати позивачу лізингових платежів в сумі 26349,81 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або виконання зобов'язань з передачі предмета лізингу лізингодавцю, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором зі сплати лізингових платежів у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 26349,81 грн. боргу з лізингових платежів за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати лізингових платежів у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення проценти річних в сумі 1122,19 грн. за період з 03.06.14р. по 07.04.16р., інфляційні нарахування в сумі 12085,27 грн. за період з 03.06.14 р. по 07.04.16 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно з пунктом 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахованих судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, в межах визначеного позивачем періоду, враховуючи приписи ст. 254 ЦК України, становить 1013,45 грн. процентів річних та 11368,68 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату лізингових платежів за Договором підлягають частковому задоволенню в розмірах, визначених судом, а саме 1013,45 грн. процентів річних та 11368,68 грн. втрат від інфляції.

Також суд зазначає, що згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

При цьому у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Зокрема, судом прийняті до уваги наявні в матеріалах справи доповнення відповідача до заперечення б/н від 28.07.2016, в яких ТОВ «УТІК» визнав суму заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 26349,81 грн., нараховані 3% річних в сумі 1122,19 грн. та 12085,27 грн. інфляційних втрат.

Окрім заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також нарахованих в зв'язку з простроченням відповідних оплат процентів річних та втрат від інфляції, позивачем в поданій позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог заявлені до стягнення з відповідача: 7613,42 грн. - витрат за послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту, 3900,00 грн. - витрат за вчинення виконавчого напису, 32 208,70 грн. - витрат за залучення третіх осіб, що надають послуги з вилучення об'єкта лізингу, 8 678,27 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 68 923,42 грн. - упущеної вигоди, 6000,00 грн. - витрат на оплату юридичних послуг.

Суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Правові наслідки розірвання договору визначені в частинах 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, згідно яких у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Таким чином, в силу прямої вказівки закону відмова лізингодавця від договору лізингу у часі повинна передувати реалізації лізингодавцем права вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки в противному разі у лізингодавця взагалі не виникає право вимагати повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

При цьому, відповідно до п. 8.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше ніж на 10 робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу у письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснив оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на вісім робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, контракт підлягає розірванню за пунктом 12.6.1. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Так, позивачем долучено до матеріалів справи копії нагадувань лізингодавця відповідачу про несплату, а саме: першого нагадування від 04.12.13 р., другого нагадування від 16.12.13 р., третіх нагадувань про несплату: від 03.01.14р., 16.01.14р., 05.02.14р., 17.02.14р., 04.03.14р., 17.03.14р., 17.04.14р., 05.05.14р., 19.05.14р., 17.06.14р., 05.06.14р., 03.07.14р., 17.07.14р., 04.08.14р., 15.08.14р., 04.09.14р., 17.09.14р.

Як узгоджено сторонами в Загальних комерційних умовах внутрішнього фінансового лізингу, зокрема, в п. 8.3.2, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитись від контракту та на повернення об'єкта лізингу в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

При цьому відповідно до п. 12.7 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу день, що вважатиметься датою припинення дії контракту, визначається Порше Лізинг Україна. У день припинення дії контракту Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення про припинення дії та, за можливості, зв'язується з ним за доступним номером телефону для повідомлення про припинення дії. Таке повідомлення/вимога надсилається Порше Лізинг України на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача. У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим.

В свою чергу згідно п. 12.8 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу негайно після розірвання/відмови від контракту Порше Лізинг Україна має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їх сплати.

Як встановлено сумом за матеріалами справи, та зазначено позивачем в позовній заяві, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором 17.09.14 р. позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00006075, в якій позивач повідомляє відповідача про відмову від Договору про фінансовий лізинг № 00006075 від 21.12.12 р., та вимагає від ТОВ «УТІК» повернення об'єкта лізингу протягом 10 робочих днів з дня доставлення вказаної вимоги на адресу відповідача.

Факт отримання вказаної вимоги відповідачем, на підтвердження якого позивачем надана копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ТОВ «УТІК» не заперечувався.

Проте вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення, об'єкт лізингу позивачу передано не було.

Згідно з п. 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у разі припинення лізингу відповідно до п. 12, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Відповідно до п. 12.13 у випадках, передбачених п.п 12.6 та 12.12 Контракт припиняється на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

В свою чергу, оскільки лізингоодержувач не виконав зобов'язання щодо повернення об'єкту лізингу у визначені Договором строки та продовжував користуватись транспортних засобом після повідомлення про відмову лізингодавця від Договору фінансового лізингу та вимоги про повернення майна, у позивача виникла необхідність повернення предмету лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".

З наявних матеріалів справи встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 18.02.15 р. вчинено виконавчий напис № 177 про повернення Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця об'єкта фінансового лізингу, що був переданий в користування на підставі Договору про фінансовий лізинг № 00006075 від 12.12.12р. та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі за період з 16.12.13 р. по 17.09.14р. в розмірі 29799,04 грн. та 5810,15 грн. штрафних санкцій.

Доказів оскарження вказаного виконавчого напису та/або визнання його таким, що не підлягає виконанню, станом на час проведення судового засідання 28.07.16р. сторонами суду не надано.

За вчинення виконавчого напису позивачем згідно рахунку № 9 від 18.02.15р. на суму 9750,00 грн. (без ПДВ) було перераховано приватному нотаріусу платіжним дорученням № 50021361 від 02.03.15р. грошові кошти в сумі 9750,00 грн., та в подальшому на підставі п. 8.2 Загальних умов виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «УТІК» рахунок - фактуру № 00260173 від 19.02.15р. на компенсацію витрат в сумі 3900,00 грн., в т.ч. ПДВ. Факт отримання рахунку відповідачем підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого поштового відправлення № 0430600641217.

Постановою ВДВС Деснянського РУЮ в м.Києві від 06.03.15р. було відкрите виконавче провадження № 46767279 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 № 177 від 18.02.15р. про повернення об'єкту лізингу, встановлено строк для добровільного виконання до 13.03.15р.

Як свідчать матеріали справи, підтверджено представником позивача та відповідачем не спростовано, постановою ДВС від 25.03.15р. виконавче провадження було закінчено, оскільки транспортний засіб повернуто стягувачеві за актом державного виконавця від 23.03.15р. Вказані факти підтверджуються наданими позивачем відповідними копіями документів.

За умовами п. 8.2.3 Загальних комерційних умов лізингоодержувач зобов'язаний у випадку прострочення сплати заборгованості компенсувати лізингоодержувачу витрати, в тому числі, на винагороду юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/сплачені з метою відшкодування заборгованості.

При цьому, оскільки відповідачем не було оплачено виставлений ТОВ «Порше Лізинг Україна» рахунок на компенсацію витрат на вчинення виконавчого напису нотаріусом в сумі 3900,00 грн., в позовній заяві посилаючись на умови вказаного пункту Загальних комерційних умов позивач просить стягнути з відповідача 3900,00 грн. відповідних витрат, в т.ч. 650,00 грн. ПДВ.

Наразі, суд зазначає, що включення при за явленні до стягнення наведених витрат суми податку на додатку вартість в сумі 650,00 грн. є безпідставним, оскільки за приписами ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, оскільки у даному випадку позивачем стягуються саме витрати, а не вартість наданих товариством послуг, зважаючи на оплату виставленого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 рахунку № 9 від 18.02.15 р. ТОВ «Порше Лізинг Україна» без ПДВ, у останнього відсутні підстави для збільшення суми витрат з вчинення виконавчого напису з метою повернення об'єкту лізингу на розмір податку на додану вартість.

Таким чином, зважаючи на те, що об'єкт лізингу був фактично повернутий позивачу 25.03.15р. відповідно до підписаного відповідачем та позивачем акту державного виконавця, складеного в процесі примусового виконання Відділом Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві виконавчого напису № 177 від 18.02.15 р., а позивачем заявлено до стягнення витрати тільки в частині одного з трьох включених до рахунку нотаріуса № 9 від 18.02.15р. Договорів фінансового лізингу (№№ 00003380, 00006474, 00006075), суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення з відповідача саме 3250,00 грн. витрат.

Окрім цього, як свідчать матеріали справи, пунктом 13.6 Загальних комерційних умов сторони погодили, що лізингоодержувач відшкодовує всі та будь - які витрати, понесені Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкту лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь - яких третіх осіб, що надають послуги з вилучення об'єкта лізингу.

Так, судом встановлено, що для супроводження процесу повернення заборгованості, яка виникла у відповідача, та повернення об'єкту лізингу позивач звернувся до спеціалізованої організації та уклав з нею відповідний договір, а саме з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» (виконавець за договором) Договір про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 03.02.11р., згідно з умовами якого позивач доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по здійсненню діяльності, спрямованої на забезпечення повного та своєчасного виконання умов Договорів лізингу, укладених між замовником та лізингоодержувачем, щодо повернення/вилучення об'єктів лізингу, що належать замовнику і на час звернення замовника щодо виконавця не були повернені лізингоодержувачами в супереч умов Договорів лізингу та вимогам законодавства. Копія вказаного договору міститься в матеріалах справи.

Як зазначає позивач, на виконання умов вказаного договору, працівниками ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» здійснювалось дії з повернення об'єкту лізингу, в оплату яких згідно рахунку № 86 від 30.03.15р. позивачем платіжним дорученням № 50021820 від 02.04.15р. було сплачено 32208,70 грн. При цьому на підтвердження надання позивачу ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» послуг із забезпечення виконання умов Договору позивач посилається Акт № 33 від 30.03.15р. приймання - передачі наданих до договору про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 03.02.11р., копія якого наявна в матеріалах справи, і згідно якого виконавець надав послуги з повернення майна - автомобіля VW Polo Sedan, державний номер НОМЕР_2, які, в свою чергу, надані виконавцем в повному обсязі.

Проте належних та допустимих доказів на підтвердження обсягів наданих позивачеві ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» послуг в сумі 32208,70 грн., з їх деталізацією, зокрема, з повернення об'єкта лізингу та первинних документів на підтвердження їх вартості, позивачем суду не надано.

Приймаючи до уваги вищезазначене та зважаючи на вилучення об'єкту лізингу саме Державною виконавчою службою в ході реалізації виконавчого провадження № 46767279 з примусового виконання виконавчого напису № 177 приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 18.02.15 р., оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження здійснення будь - яких дій Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» на виконання укладеного з позивачем договору, та відповідні витрати позивача не можуть бути віднесені до обов'язкових витрат, які позивач мав понести для відновлення свого порушеного права, за висновками суду підстави для задоволення вказаних вимог в сумі 32208,70 грн. відсутні.

Крім того, в поданій позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 7613,42 грн. за послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту.

Так, в обґрунтування своїх вимог щодо стягнення з відповідача вказаних витрат позивач посилається на абз. 2 п. 6.1 Загальних комерційних умов, згідно якого у разі, якщо позивач понесе такі витрати, лізингоодержувач зобов'язується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом 3 робочих днів з моменту відправлення позивачем відповідної вимоги відповідачу, та зазначає, що виходячи з умов вказаного пункту договору, позивачем було нараховано 7613,42 грн.

Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов лізингоодержувач також платить Порше Лізинг адміністративні платежі, як це передбачено договором про фінансовий лізинг. Нижчезазначені витрати не включаються до лізингових платежів: податком з власників транспортних засобів; будь-які інші податки, що можуть застосовуватися до контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.

Однак, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами наявності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 7613,42 грн., зокрема, не вказано підстави нарахування лізингодавцем вказаних грошових коштів, їх детального розрахунку.

Інших доказів, окрім виставленого позивачем відповідачу рахунку - фактури № 00276719 від 18.05.15р. на підтвердження вказаних позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» суду не надано.

При цьому суд зазначає, що згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За висновками суду, документами, які підтверджують як факт надання послуг згідно Договору, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є акт прийому - здачі наданих послуг, який сторонами належним чином оформлений та підписаний без зауважень.

Проте, суд наголошує, що саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, які засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість наданих послуг. При цьому рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку (рахунку-фактури) не належить до типових форм, що затверджується Держкомстатом, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено.

Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачають тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставляються (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги, а сам факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видаткової накладної постачальника або актом прийому - передачі виконаних робіт (послуг), про що вже говорилося вище.

Аналогічна позиція викладена у листі Мінфіну України від 30.05.2011 р. № 31-08410-07-27/13794.

Таким чином, зважаючи на той факт, що позивачем не наведено розрахунку витрат по адмініструванню та обслуговуванню контракту, не зазначено, за які саме конкретні адміністративні послуги чи послуги з обслуговування контракту відповідач повинен сплатити вказану суму, в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельно-інвестиційна компанія» грошових коштів за адміністрування та обслуговування контракту у розмірі 7613,42 грн. судом відмовлено.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 8678,27 грн. згідно ст.ст. 536, 1048 Цивільного кодексу України, в обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилається на безпідставне збереження коштів відповідачем та користування ними без достатньої правової підстави суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Крім того, оскільки договором та законом розмір процентів за користування чужими коштами за період прострочення виконання грошового зобов'язання не встановлений, на думку позивача, нарахування цих процентів повинно здійснюватися із застосуванням аналогії закону (ч.1 ст. 8 Цивільного кодексу України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

За висновками суду, оскільки умовами укладеного між сторонами Договору розмір процентів за користування грошовими коштами не встановлено, договори про фінансовий лізинг і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, тому застосування до договору фінансового лізингу положень про договір позики (зокрема, ст. 1048 Цивільного кодексу України) є безпідставним.

Крім того, не є стягувані кошти також і безпідставно отриманими, у зв'язку з чим застосування приписів ст. 1214 Цивільного кодексу України, за якими у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу), також не виявляється можливим.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 8678,27 грн. задоволенню не підлягають.

Звертаючись із позовною заявою у даній справі позивачем серед позовних вимог заявлено, зокрема, до стягнення з відповідача упущену вигоду в розумінні ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, тобто доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, в загальному розмірі 68923,42 грн., посилаючись при цьому на п. 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Суд зазначає, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Згідно статті 224 Господарського процесуального кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержавних доходів (упущеної вигоди) згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Крім того, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі користування відповідачем об'єктом лізингу з урахуванням визначеного Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів розміру щомісячних лізингових платежів. Тоді як такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях певного прибутку (доходу) та не підтверджені належними та допустимим доказами.

Згідно п.3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 №01-06/20/2014 у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування.

Крім того, при визначенні суми збитків у вигляді упущеної вигоди слід враховувати той факт, що саме позивач ініціював припинення договору лізингу. Таким чином за висновками суду, зважаючи на теоретичний (умовний) характер розрахунків позивача та їх побудування на можливих очікуваннях певного прибутку (доходу), а також непідтвердженість відповідними належними та допустимим доказами, оскільки позивач не довів наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заявленими до стягнення збитками (упущеною вигодою), суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 68923,42 грн. збитків у формі упущеної вигоди.

Також позивачем заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 6000,00 грн. вартості оплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» юридичних послуг, в обґрунтування яких позивач вказує на те, що зазначені витрати були понесені ним у якості оплати юридичних послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «КПД Консалтинг» щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором про фінансовий лізинг № 00006075 від 21.12.12р. у примусовому порядку, а саме шляхом подання позову до суду.

При цьому, позивач зазначає, що відповідно до п. 12.10 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема витрат на правову допомогу.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження вимог про стягнення вартості юридичних послуг позивачем долучено до матеріалів справи копію Договору про надання юридичних послуг від 26.05.2015, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КПД Консалтинг», копію заявки на надання юридичних послуг № 33 від 06.04.16р. до вказаного договору, копію рахунку на оплату № 150526_33_1 від 06.04.16 р. на суму 6000 грн. 00 коп., копію акту № 1 про надані послуги до заявки № 33 від 06.04.2016, а також копію банківської виписки з рахунку позивача про сплату грошових коштів у розмірі 6000 грн. 00 коп. відповідно до рахунку № 150526_33_1 від 06.04.16 р.

Однак, суд наголошує на тому, що витрати на оплату юридичних послуг не мають обов'язкового характеру, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про фінансовий лізинг № 00006075 від 21.12.12 р.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів перебування представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» Літвінова Є.В., який діє на підставі довіреності позивача б/н від 28.04.2016, в трудових відносинах з ТОВ «КПД Консалтинг», що, в свою чергу, за відсутності інших доказів надання відповідних послуг, позбавляє суд можливості вважати надання юридичних послуг саме зазначеним ТОВ «КПД Консалтинг».

З огляду на вищевикладене, в частині позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельно-інвестиційна компанія» понесених позивачем витрат за юридичні послуги Товариства з обмеженою відповідальністю «КПД Консалтинг» у розмірі 6000,00 грн. судом відмовлено.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на визнання відповідачем частини позовних вимог, суд доходить висновку, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 42, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельно-інвестиційна компанія» (01135, м. Київ, вул. Андрющенка, буд. 4-А, кв. 76; код 31170771) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, просп. Павла Тичини, буд. 1В; код 35571472) суму основного боргу у розмірі 26349 (двадцять шість тисяч триста сорок дев'ять) грн. 81 коп., 3% річних у розмірі 1013 (одна тисяча тринадцять) грн. 45 коп., інфляційні втрати у розмірі 11368 (одинадцять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 68 коп., 3250 (три тисячі двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. витрат за вчинення виконавчого напису стосовно повернення об'єкту лізингу та судовий збір у розмірі 629 (шістсот двадцять дев'ять) грн. 73 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 19 серпня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон