Рішення

від 23.08.2016 по справі 922/2602/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2016 р.Справа № 922/2602/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши справу

за позовом ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" в о. відокремленого підрозділу Північна електроенергетична система, м. Харків до ТОВ "Приват Електро плюс", м. Харків про стягнення коштів за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача -не з*явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» в особі відокремленого підрозділу «Північна електроенергетична система», м. Харків (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Електро плюс», м. Харків про повернення попередньої оплати в розмірі 339 778,84 грн., стягнення 14% річних за користування чужими коштами в сумі 19418,59 грн., стягнення інфляційних витрат - 14270,71 грн., пені - 78828,69 грн., та 7% штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів - 47596,04 грн. та судовий збір.

Свої вимоги позивач мотивує порушенням відповідачем умов за договором №80-4/4570-15 від 31.12.2015 року, невиконанням в строк своїх зобов'язань та не здійсненням в добровільному порядку сплати штрафних санкцій згідно умов договору.

За приписами статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Як убачається з матеріалів справи, ухвали господарського суду Харківської області від 04.08.16 про порушення провадження у справі та від 15.08.16 ро відкладення розгляду справи скеровувались ТОВ " Приват Електро Плюс" за адресою вказану позивачем. При цьому, поштові відправлення скеровані судом за адресою підприємства зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повертались до суду з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення. Отже, судом для забезпечення прав відповідача на участь у розгляді даної справи вжиті усі необхідні заходи для належного повідомлення сторін, розгляд справи відкладався , втім у судові засідання відповідач не з'являвся, про причини неявки суд не повідомляв, хоча був обізнаний про розгляд справи, відтак відповідач мав можливість на реалізацію процесуальних прав визначених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України , зокрема подати докази, письмові пояснення, в яких навести свої доводи та міркування.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача виконати роботи з реконструкції ВРП 330 кВ ПС 330 кВ "Кременчук" шляхом заміни трансформаторів напруги 330- кВ ! ТНШ на елегазові ( інв. № 657/1) згідно з Технічними вимогами ( Додаток № 1 до даного договору) та Робочим проектом "Реконструкція ВРП 330 кВ ПС 330 кВ2Кременчук" шляхом заміни трансформаторів напруги 330 кВ !ТНШ на елегазові ( інв. № № 657/1), а саме :

- придбати устаткування згідно із Робочим проектом, технічними вимогами ( додаток № 1 до договору) та локальними кошторисами №№ 2-1-3, 2-1-4, 2-2-2, ( Додатки №№ 5,6,8 до договору;

- виконати будівельно- монтажні роботи ( монтажі, будівельні, пусконалагоджувальні роботи) згідно із Робочим проектом, технічними вимогами ( додаток № 1 до договору), та локальними кошторисами №№ 2-1-1, 2-1-2, 2-2-1, 2-2-1, 2-3-1, 2-4-1, 2-4-2 ( Додатки №№ 3,4,7,9,10,11 до договору);

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Загальна сума договору становить 679557,68 грн. (п.3.1. договору).

Договором передбачено, а саме п. 4.1 , що позивач перераховує відповідачу попередню оплату в розмірі 50 % ціни договору, що складає 339778,84 грн., що підтверджує платіжне доручення за № 52 від 21.01.2016 року ( а.с.27).

Договором передбачено, що відповідач повинен виконати роботи протягом 124 календарні дні з моменту отримання попередньої оплати від позивача.

Судом встановлено, що відповідачем взагалі не виконані роботи за договором № 80-4/4570-15 від 31.12.2015 року на загальну суму 679 557,68 грн..

Так, 17.06.2016 року та 01.07.2106 року позивачем на адресу відповідача були направлені вимоги № 325/42 та 2494/01-54 ( а.с.20-22), щодо стягнення штрафних санкцій в сумі 126397,73 грн. та повернення попередньої оплати з урахуванням індексу інфляції.

На момент подачі позову, вимоги договору № 80-4/4570-15 від 31.12.2016 року відповідачем не виконані , грошові кошти, які отримані як попередня оплата не повернуті.

Відповідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вищевикладене та те, що сума попередньої оплати відповідачем не повернута. Відповідач не надав на вимогу суду докази своєчасного виконання своїх зобов'язань. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 339 778,84 грн.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 14 % річних, судом встановлено наступне, що повернення попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов договору, так чинним законодавством не передбачено нарахування інфляційних на попередню оплату, але у договорі N 80-4/4570-15 від 31.12.2015 року в п. 9.5 , сторонами встановлені не тільки 14 % процентів за користування чужими грошовими коштами, але і повернення грошових коштів з дати вимоги Замовника з урахуванням індексу інфляції.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, судом встановлено, що сума 14270,71 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Наведеною нормою передбачено обов'язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами. Виняток з цього правила може бути встановлений лише договором і тільки між фізичними особами. Тобто, користування юридичною особою чужими грошовими коштами завжди буде оплатним, а юридичні особи мають дотримуватися передбаченого ст. 536 ЦК України обов'язку.

Пунктами 6.1 та 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

На підставі викладеного, суд розглянувши вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 14 % річних за увесь час користування грошовими коштами Замовника ( чужими грошовими коштами) в розмірі 19418,59 грн. визнає такою що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення виконання зобов*язання в сумі 78 828,69 грн. та штрафу у розмірі 7% за прострочення виконання зобов*язання понад 30 днів у сумі 47 569,04 грн. суд зазначає наступне, так в силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у вигляді пені у разі несвоєчасної оплати, розмір якої дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ за кожен день прострочення платежу (п. 9.4 договору).

Судом встановлено, що розрахунок суми пені, що підлягає стягненню, наданий позивачем , є вірним та підлягає стягненню з відповідача в сумі 78828,69 грн.

Пунктом 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Таким чином, у зв`язку із тим, що у договорі сторони погодили конкретний розмір пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання умов договору, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов`язання має саме грошовий характер ( повернення грошових коштів отриманих як передплата) , у суду є підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу та пені на підставі ч.2. ст.231 Господарського кодексу України. Сума штрафу 47569,04 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1,2,33,44,75,82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ТОВ" Приват електро плюс " ( м.Харків, пр.Московський, буд. 144, код за ЄДРПОУ 38635140) на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" ( код за ЄДРПОУ 00100227) в особі відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система " державного підприємства Національна енергетична компанія "Укренерго" ( за кодом ЄДРПОУ 00131624 м. Харків, вул. Кооперативна 12/14 ) суму попередньої оплати 339778,84 грн., індекс інфляції 14270,71 грн., 14 % річних за користування грошовими коштами - 19418,59 грн., пеню 78828, 69 грн., 7 % штрафу 47569,04 грн. та судовий збір 7497,99 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.08.2016 р.

Суддя ОСОБА_2