Ухвала

від 26.08.2016 по справі 757/35500/16-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/35500/16-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2016 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі - ОСОБА_2 , за участю за участі представника особи, в інтересах якої подано клопотання, адвоката ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В :

Адвокат ОСОБА_3 , в інтересах власника майна ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12013110000001049 від 17.10.2013 року.

В обґрунтування клопотання зазначає, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.09.2015 року було задоволено клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні № 12013110000001049 та накладено арешт на ряд земельних ділянок на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із забороною відчуження і змін меж земельних ділянок, зокрема на земельні ділянки, що мають кадастрові номери № 3222486200:03:010:5241; № 3222486200:03:010:5240; № 3222486200:03:010:5239; № 3222486200:03:009:5236; № 3222486200:03:010:5238; № 3222486200:03:010:5237; № 3222486200:03:010:5236; № 3222486200:03:009:5235; № 3222486200:03:010:5216; № 3222486200:03:009:5128, що на праві власності належать ОСОБА_5 . Зазначає, що арешт накладено необґрунтовано, а існування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження порушує права та законні інтереси ОСОБА_5 , як законного власника та добросовісного набувача земельних ділянок, оскільки остання не знала і не повинна була знати про те, що її земельні ділянки можуть підпадати під дію положень п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, цивільний позов в рамках кримінального провадження до неї не пред`являвся. Також наголошує на тому, що ОСОБА_5 не перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого чи будь-якого іншого учасника кримінального провадження. Звертає увагу, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що незастосування арешту майна може призвести до пошкодження, псування, приховування або знищення відповідного майна. Також вважає, що за наявною у нього інформацією відповідні земельні ділянки не визнані речовими доказами, з чого вбачається, що вони не є предметом кримінального правопорушення.

В судовому засіданні представник власника майна - адвокат ОСОБА_3 клопотання підтримав з викладених в ньому підстав, просив його задовольнити.

Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував, зазначаючи, що арешт слідчим суддею накладено обґрунтовано, на даний час підстави для арешту майна не відпали, досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

Згідно ч. 1 ст. 107 КПК України фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Слідчий суддя, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Таким чином, виходячи з наведених положень ст. 174 КПК України, питання про скасування арешту розглядається слідчим суддею за відповідним зверненням осіб, визначених частиною першої цієї статті.

В судовому засіданні встановлено, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013110000001049 від 17.10.2013 року стосовно службових осіб Міністерства аграрної політики та продовольства України, Київської обласної державної адміністрації, Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Державного агентства земельних ресурсів України, Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та інших, які у період 2010-2013 років при наданні згоди на вилучення з постійного користування ДП «НДВАК «Пуща-Водиця» земельних ділянок загальною площею 944,8 га та подальшої передачі вказаних земельних ділянок у приватну власність, за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 197-1, ч. ч. 1, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.09.2015 року задоволено клопотання слідчого слідчої групи Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 та накладено арешт із забороною відчуження і зміни меж земельних ділянок на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, у тому числі на земельні ділянки із кадастровими номерами: № 3222486200:03:010:5241; № 3222486200:03:010:5240; № 3222486200:03:010:5239; № 3222486200:03:009:5236; № 3222486200:03:010:5238; № 3222486200:03:010:5237; № 3222486200:03:010:5236; № 3222486200:03:009:5235; № 3222486200:03:010:5216; № 3222486200:03:009:5128.

При судовому розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя повинен перевірити відповідність змісту клопотання вимогам закону, з`ясувати питання наявності правових підстав для накладення арешту та доцільності його накладення в межах даного кримінального провадження (ст. ст. 171, 173 КПК України).

Так, відповідно до ст.170 КПК України, в редакції станом на час розгляду даного клопотання, арешт може бути накладено: на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України; на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 ч. 1 статті 96-2 КК України; на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України; на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у вигляді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна; на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

При накладенні арешту на земельні ділянки, слідчий суддя, з огляду на дані досудового розслідування в кримінальному провадженні, виходив з того, що на час розгляду клопотання у органу досудового розслідування були підстави для висновку, що вони відповідають критеріям, визначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України, тобто є предметом кримінального правопорушення, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та (або) є доходом від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

Проте, під час розгляду вказаного клопотання про скасування арешту майна, прокурором не надано суду доказів на підтвердження того, що вказані земельні ділянки були отриманні у власність злочинним шляхом, останні не визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, відповідне майно, на яке накладено арешт, не відповідає критеріям ст. 96-2 КК України.

Також, незважаючи на тривалість досудового розслідування, прокурором не підтверджено обставин можливої причетності власника земельних ділянок ОСОБА_5 до вказаного кримінального провадження чи факту їх перебування у власності підозрюваного, обвинуваченого або іншого учасника кримінального провадження.

Окрім того, як вбачається, предметом кваліфікації у кримінальному проваджені № 12013110000001049 від 17.10.2013 року є кримінальне правопорушення, вчинене протягом 2010-2013 років, при цьому, згідно з відомостями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, державну реєстрацію земельних ділянок, що знаходяться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, було здійснено на протязі вересня 2015 року, та останні належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49-62, від 10.05.2007). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Як встановлено п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Виходячи з викладеного, враховуючи зміст фабули кримінального правопорушення та тривалість досудового розслідування, слідчий суддя приходить до висновку, що доводи клопотання про скасування арешту є обґрунтованими, а наданими матеріалами доведено відсутність підстав для арешту земельних ділянок, а також ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя вважає за необхідне задовольнити клопотання представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 та скасувати арешт на земельні ділянки, які знаходяться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 174, 309 КПК України, слідчий суддя,

У Х В А Л И В :

Клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт та заборону відчуження і зміну меж земельних ділянок, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2015 року у справі № 757/33206/15-к у кримінальному провадженні № 12013110000001049 від 17.10.2013 року, які знаходяться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, зокрема на земельні ділянки, що мають кадастрові номери № 3222486200:03:010:5241; № 3222486200:03:010:5240; № 3222486200:03:010:5239; № 3222486200:03:009:5236; № 3222486200:03:010:5238; № 3222486200:03:010:5237; № 3222486200:03:010:5236; № 3222486200:03:009:5235; № 3222486200:03:010:5216; № 3222486200:03:009:5128.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1