Постанова

від 23.08.2016 по справі 905/708/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.08.2016 справа №905/708/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 Не з'явився; Не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ на рішення господарського суду Донецької області від 10 травня 2016 р. (повний текст складено та підписано 16.05.2016р.) у справі№ 905/708/16 (суддя О.В. Кротінова) за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компаніїя "Нафтогаз України", м.Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю В«ВодотеплокомунікаціяВ» , м.Вугледар Донецької області простягнення 1 839 021,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.05.2016р. у справі №905/708/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю В«ВодотеплокомунікаціяВ» , м.Вугледар Донецької області про стягнення стягнення 1 839 021,32 грн., з яких: 444720,31 грн. пені, 115 452,47 грн. 3% річних та 1 278 848,54 грн. інфляційних втрат задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 20 888,58 пені, 167 548,47 грн. інфляційних витрат та 20 023,89 грн. 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано зменшив розмір пені, оскільки, на його думку, наведені відповідачем у клопотанні обставини не є винятковими у розумінні чинного законодавства, внаслідок чого при задоволення даного клопотання, за твердженням скаржника,судом першої інстанції не враховано матеріальні інтереси позивача. Також зазначає про неврахування судом першої інстанції практики Вищого господарського суду України при вирішенні спору при вирішенні аналогічних спорів.

Представники сторін наданими їм правом не скористались, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду про порушення апеляційного провадження у даній справі та про відкладення апеляційної скарги сторони були попереджені про те, що у разі нез'явлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю В«ВодотеплокомунікаціяВ» , м.Вугледар Донецької області про стягнення 1 839 021,32 грн., з яких: 444720,31 грн. пені, 115 452,47 грн. 3% річних та 1 278 848,54 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю В«ВодотеплокомунікаціяВ» , м. Вугледар Донецької області мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань згідно договору на купівлі-продажу природного газу №2587/14 ТЕ(Р) від 26.11.2014р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу.

Як зазначає позивач, за наведеним договором останній поставив відповідачу природний газ протягом січня - квітня, жовтня 2014р. на загальну суму 4 419 945,62грн., що підтверджує наявними у матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу. При цьому, вартість поставленого газу відповідач сплатив з порушенням строків, встановлених договором у зв'язку з чим позивачем нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором купівлі- продажу природного газу №2587/14 ТЕ(Р) від 26.11.2014р. щодо своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу. При цьому, у процесі розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин сторін положень Закону України В«Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурсиВ» № 85-VIII від 13.01.2015р. в частині стягнення пені.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, 26.11.2014р. між Публічним акціонерним товариством В«Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«ВодотеплокомунікаціяВ» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №2587/14ТЕ(Р), згідно з яким Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

За визначеннями п.2.1 договору, Продавець передає Покупцеві у листопаді 2014р. газ в обсязі 3376,066 тис.куб.м., використаний Покупцем у період січень-квітень 2014р., жовтень 2014р., в тому числі по місяцях (тис.куб.м.): січень - 1236,921, лютий - 989,811, березень - 710,398, квітень - 271,582, травень - 0, червень - 0, липень - 0, серпень - 0, вересень - 0, жовтень - 167,354, листопад - 0, грудень - 0.

Відповідно до п.3.2 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві, оформлюється актом приймання-передачі газу.

За умовою п.3.3 договору, акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 5.1 договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.

За змістом п.5.2 договору до сплати ціна за 1000 куб.м. природного газу - 1091,00грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Згідно з п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця передачі газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п.6.3 договору, сторони обумовили необхідність зазначення у платіжних дорученнях Покупцем номеру договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у Покупця за цим договором Продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між Сторонами з 1 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 30 листопада 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. (п.11.1 договору).

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору купівлі-продажу газу №2587/14ТЕ(Р) від 26.11.2014р. позивач передав протягом січня - квітня, жовтня 2014р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 419 945,62 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2014р. про споживання відповідачем природного газу за січень 2014р. - 1236,921 тис.м.куб. на суму 1619376,98 грн.; за лютий 2014р. - 989,811 тис.м.куб. на суму 1295860,56 грн.; за березень 2014р. - 710,398 тис.м.куб. на суму 930053,07 грн.; за квітень 2014р. - 271,582 тис.м.куб. на суму 355555,16 грн.; за жовтень 2014р. - 167,354 тис.м.куб. на суму 219099,85 грн.

Як зазначено в ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена особа, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

За твердженнями позивача, відповідач розрахувався за спірними зобов'язаннями у повному обсязі, але, в супереч статтей 525 та 526 Цивільного кодексу України, з порушенням строків, встановлених договором. В свою чергу, у зв'язку з тим, що відповідач порушив умови договору в частині невчасного проведення розрахунків за поставлений природний газ, позивачем на суму заборгованості нараховано пеню на підставі п. 7.2 Договору у розмірі 444 720,31 грн., інфляційні витрати у розмірі 1 278 848,54 грн. та 3% у розмірі 115 452,47 грн.

Одночасно, як зазначалось вище, п.6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий обсяг газу здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

При цьому, як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, споживання природного газу у січні 2014р. на суму 1619376,98 грн., у лютому 2014р. на суму 1295860,56 грн., березні 2014р. на суму 930053,07 грн., у квітні 2014р. - 271,582 тис.м.куб. на суму 355555,16 грн., у жовтні 2014р. - 167,354 тис.м.куб. на суму 219099,85 грн. зафіксовано у актах приймання-передачі природного газу №б/н від 30.11.2014р.

Тобто, остаточний обсяг спожитого відповідачем газу за період січень-квітень, жовтень 2014р. сторонами остаточно визначено лише 30.11.2014р., про що свідчать відповідні акти.

Таким чином, за висновком господарського суду акти приймання-передачі природного газу №б/н від 30.11.2014р. - є підставою для остаточного розрахунку між сторонами у сумі, визначеній у них та обумовлюють обов'язок відповідача щодо сплати безпосередньо такої вартості природного газу, а тому, з урахуванням строків оплати, визначених в пункті 6.1. договору, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обов'язку відповідача з оплати вартості спожитого природного газу, обсяги якого відображено в актах приймання-передачі №б/н від 30.11.2014р. - здійснити розрахунок за ними за зобов'язаннями січня-квітня, жовтня 2014р. не пізніше 14.12.2014р., що є поточним строком до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (в означеному випадку - складання актів).

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком господарського суду з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Згідно з пунктом 3.2. договору, акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту пункту 6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу.

Умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу, а тому час підписання сторонами відповідного акту жодним чином не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

При цьому, з огляду на вищевикладене, наявність або відсутність підписаних актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу у встановлений договором строк.

Відповідна правова позиція узгоджується із висновками Вищого господарського суду України, викладеними в постанові від 21.06.2016р. у справі №910/28812/15.

Крім того, обсяг природного газу, що постачається, погоджувався сторонами при укладенні договору та відповідно до актів приймання - передачі не змінювався у спірний період.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат здійнюється у відповідності до умов п. 6.1 договору, а не з моменту підписання сторонами актів приймання- передачі.

Наразі, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 278 848,54 грн. за загальний період з лютого 2014р. по квітень 2015року та 3% річних у сумі 115 452,47грн., нарахований за період з 14.02.2014р. по 31.03.2015р.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Одночасно, приписами п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Здійснивши перерахунок 3% річних на загальну суму 115 452,47грн., а також інфляційних нарахувань за зазначений вище період у розмірі 1 278 848,54 грн., колегія суддів дійшла висновку щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на невірний арифметичний розрахунок, здійснений позивачем та приймаючи до уваги строк настання виконання зобов'язань за кожним із зобов'язань у відповідності до приписів Постанови пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» №14 від 17.12.2013р., у зв'язку з чим рішення господарського суду Донецької області підлягає скасуванню в цій частині.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 115089,17 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 016 966,01грн.

Також, за прострочення сплати вартості поставленого товару, позивачем нараховано до стягнення пеню в розмірі 444 720,31 грн.

Згідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 означеного договору, він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Приймаючи строки, встановлені актами приймання - передачі, суд першої інстанції здійснив перерахунок пені з 14.12.2014р. та дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині в розмірі 20 888,58грн.

Одночасно, відповідач у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу просив звільнити його від стягнення пені на підставі ч.2 ст.2 Закону України В«Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурсиВ» від 13.01.2015 № 85-VIII (далі - ОСОБА_4), відповідно до яких встановлено мораторій на стягнення пені та інших штрафних санкцій.

Господарським судом Донецької області зроблено висновок про те, що позивач не є енергопостачальником (енергопостачальною компанією) у розумінні приписів чинного законодавства України, зокрема, Закону України В«Про теплопостачанняВ» , Закону України В«Про електроенергетикуВ» , ст. 275 Господарського кодексу України та мети і сфери застосування Закону України В«Про встановлення додаткових гарантій…В» , а тому відсутні підстави для звільнення відповідача від стягнення пені та інших штрафних санкцій.

Однак, з таким висновком господарського суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України В«Про визначення гарантованих постачальників природного газуВ» від 25.07.2012 № 705 - гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. м3, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» , що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п. 5 Статуту ПАТ В«НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747, встановлено, що метою діяльності компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Предметом діяльності компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії (п. 6 названого Статуту).

Таким чином, враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, гарантованим постачальником якого є підприємство позивача, тому ПАТ В«НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» є енергопостачальною компанією.

Згідно з ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю В«ВодотеплокомунікаціяВ» є виробником і виконавцем житлово-комунальних послуг, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно з якими основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.30). Відповідно до рішення Виконавчого комітету Вугледарської міської ради №3 від 09.01.2014р. на відповідача покладені функції з виробництва, транспортування та реалізації теплової енергії.

З огляду на вищезазначене, відповідач є підприємцем-виконавцем (виробником) житлово-комунальних послуг та споживачем відповідних енергетичних ресурсів, щодо яких позивач є енергопостачальником, що постачає відповідачеві зазначені енергетичні ресурси.

Місцезнаходженням відповідача є м. Вугледар, Донецької області. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014р. затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, яке втратило чинність у зв'язку із прийняттям розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р, відповідно до якого, м.Вугледар віднесено до таких територій.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України В«Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурсиВ» № 85-VIII від 13.01.2015р., на час, визначений у статті 1 цього Закону, встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

ОСОБА_4 набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (ч. 1 ст. 2 названого Закону), тобто з 07.02.2015р.

Виходячи з наведеного, нарахування пені за спірним Договором не здійснюється з 07.02.2015р.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приписи ч. 2 ст. 2 Закону України № 85-VIII від 13.01.2015р. поширюють свою дію на правовідносини сторін у данній справі, а тому, приймаючи до уваги строк виконання зобов'язань відповідно до п. 6.1 Договору, розрахунок пені за зобов'язаннями січня - квітня 2014р. та жовтня 2014р. повинен здійснюватись за загальний період з 15.02.2014р. по 06.02.2015р.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення пені за кожною поставкою окремо, враховуючи здійснення відповідачем часткових оплат, апеляційна інстанція вважає його арифметично невірним з огляду на невірне визначення позивачем періодів просточення заборгованості та зазначає, що вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у сумі 432 613,74грн.

В свою чергу, посилання позивача в апеляційній скарзі про зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50% з 444 720,31грн. до 222 360,15грн. не знайшли свого підтвердження, оскільки господарським судом при прийнятті рішення перераховано розмір пені, а не зменшено, що також вбачається з резолютивної частині рішення суду.

Крім того, розмір пені, наведений у апеляційній скарзі позивачем, на який судом начебто зменшено пеню, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки господарським судом стягнуто пеню у розмірі 20 888,58грн., а не 222 360,15грн, як зазначає позивач.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.

Виходячи з чого, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства В«Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2016р. у справі № 905/708/16 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні стягнення пені у розмірі 411 725,16грн., 3% річних у розмірі 95 065,28грн. та інфляційних втрат у розмірі 849 417,54грн. з наведених вище підстав, а в іншій частині оскаржуване рішення залишає без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають пропорційному розподілу між сторонами згідно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариста "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2016р. у справі №905/708/16 скасувати в частині відмови у задоволенні стягнення суми пені у розмірі 411 725,16грн., 3% річних у розмірі 95 065,28грн. та інфляційних втрат у розмірі 849 417,54грн.

Викласти абзац 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

В«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«ВодотеплокомунікаціяВ» (85670, Донецька область, м.Вугледар, вул. 13 Десантників, б.53, ЄДРПОУ 38886911, р/р26005300360984 у ТВБВ №100048/018 філії - ДОУ АТ В«ОщадбанкВ» , МФО 335106, р/р26007051825088 в ПАТ КБ В«Приват БанкВ» , МФО 335496) на користь Публічного акціонерного товариства В«Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» (01001, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р 26002301921 в ПАТ В«Державний ощадний банк УкраїниВ» , МФО 300465) 1 564 668,92 грн., у тому числі пені у розмірі 432 613,74грн., 3% річних у розмірі 115 089,17 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 016 966,01грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 20 343,12грн. В»

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 10 травня 2016 р. у справі № 905/708/16 - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«ВодотеплокомунікаціяВ» (85670, Донецька область, м.Вугледар, вул. 13 Десантників, б.53, ЄДРПОУ 38886911) на користь Публічного акціонерного товариства В«Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» (01001, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 22 377,43грн.

Господарському суду Донецької області видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України „Про виконавче провадження.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

ОСОБА_3