Рішення

від 25.07.2016 по справі 911/1673/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2016 р. Справа № 911/1673/16

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства В«Ал-ГрупВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Манна ГрупВ»

про стягнення 23795,30 грн.

секретар судового засідання (ст. секретар): Зінченко С.С.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (договір № 27/1 від 03.01.2016 р.);

від відповідача: не з’явився.

Обставини справи:

Приватне підприємство В«Ал-ГрупВ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Манна ГрупВ» (далі - відповідач) про стягнення 23706,99 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на помилкове перерахування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю В«Манна ГрупВ» 21000,00 грн., які не були повернуті відповідачем, у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача 21000,00 грн. основного боргу та 522,99 грн. пені в розмірі 3 % річних, 2184,00 грн. інфляційних втрат, а також відшкодувати 1378,00 грн. судового збору та витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката.

Розгляд справи відкладався.

05.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника позивача було подано клопотання № 589 від 05.07.2016 р. (вх. № 13925/16 від 05.07.2016 р.) про ознайомлення з матеріалами справи.

05.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника позивача було подано клопотання № 590 від 05.07.2016 р. (вх. № 13926/16 від 05.07.2016 р.) про долучення документів до матеріалів справи.

07.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника позивача було подано додаткові пояснення № 591 від 06.07.2016 р. (вх. № 14144/16 від 07.07.2016 р.).

07.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника позивача було подано додаткові пояснення № 592 від 06.07.2016 р. (вх. № 14143/16 від 07.07.2016 р.), за змістом яких позивач зазначає, що між ПП «Ал-Груп» та ТОВ «Манна Груп» велися переговори щодо початку співпраці у господарській діяльності, за результатами яких відповідачем на електронну адресу позивача було надіслано рахунок на оплату № 5 від 02.07.2015 р. та проект договору № 01-07/15 від 02.07.2015 р., який у подальшому не був укладений, а отже не виникли і зобов’язання за даним договором.

07.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника позивача було подано клопотання б/н від 07.07.2016 р. (вх. № 14146/16 від 07.07.2016 р.) про долучення до матеріалів справи оригіналу платіжного доручення № 27 від 02.07.2015 р., на підтвердження перерахування позивачем ТОВ «Манна Груп» коштів у сумі 21000,00 грн.

07.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника позивача було подано заяву № 593 від 06.07.2016 р. (вх. № 14145/16 від 07.07.2016 р.) про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 21000,00 грн. заборгованості, 590,30 грн. пені у розмірі 3 % річних, 2205,00 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір та витрати на послуги адвоката у розмірі 4000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. № 18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

За вказаних обставин суд здійснює розгляд позовних вимог в редакції заяви позивача № 593 від 06.07.2016 р. (вх. № 14145/16 від 07.07.2016 р.) про збільшення розміру позовних вимог, а саме - про стягнення з відповідача 21000,00 грн. заборгованості, 590,30 грн. пені у розмірі 3 % річних, 2205,00 грн. інфляційних втрат, а також судового збору у розмірі 1378,00 грн. та витрат на послуги адвоката у розмірі 4000,00 грн.

07.07.2016 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано клопотання б/н від 07.07.2016 р. (вх. № 14162/16 від 07.07.2016 р.) про продовження строку розгляду справи на 15 днів в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.07.2016 р. було продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

15.07.2016 р. до господарського суду Київської області позивачем було подано клопотання № 611 від 11.07.2016 р. (вх. № 14739/16 від 15.07.2016 р.) про долучення документів до матеріалів справи.

У судових засіданнях 09.06.2016 р., 07.07.2016 р. та 25.07.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання 09.06.2016 р., 07.07.2016 р. та 25.07.2016 р. представника не направив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належно. Відзиву на позов відповідач не надав.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 25.07.2016 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що між Приватним підприємством В«Ал-ГрупВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манна Груп» велися переговори щодо співпраці в господарській діяльності, у зв’язку з чим на електронну адресу позивача відповідачем було надіслано проект рахунку на оплату № 5 від 02.07.2015 р. та проект договору № 01-07/15 від 02.07.2015 р. (копії яких долучено до матеріалів справи), але в подальшому даний договір так і не був укладений між сторонами, оскільки не були погоджені його істотні умови.

02.07.2015 р. Приватним підприємством В«Ал-ГрупВ» платіжним дорученням № 27 було перераховано кошти в розмірі 21000,00 грн. на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Манна Груп» з призначенням платежу «Сплата за гіпс форми Дод 1, Дог 01-07/15 у т.ч. ПДВ 20,00%», про що зазначено у вказаному платіжному дорученні.

03.07.2015 р. ПП «Ал-Груп» звернулось до ТОВ «Манна Груп» з електронним листом № 030715-8, яким просило товариство повернути помилково сплачені кошти в сумі 21000,00 грн. у зв’язку з непогодженням сторонами умов договору № 01-07/15 від 02.07.2015 р.

Відповіді на лист отримано не було, грошові кошти не повернуто, у зв’язку з чим 02.02.2016 р. позивач повторно звернувся до ТОВ «Манна Груп» з вимогою № 453 від 01.02.2016 р. щодо повернення помилково сплачених коштів та претензією № 452 від 01.02.2016 р. про сплату протягом 1 дня, з моменту отримання претензії, суми боргу та штрафних санкцій.

Оскільки кошти в розмірі 21000,00 грн., перераховані згідно з платіжним дорученням № 27 від 02.07.2015 р., так і не були повернуті відповідачем на рахунок позивача, останній і звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як слідує з матеріалів справи, договір № 01-07/15 від 02.07.2015 р. між сторонами укладений не був, і поставка відповідачем позивачеві товару, вказаного в призначенні платежу в платіжному дорученні № 27 від 02.07.2015 р., не здійснювалася.

Доказів протилежного до матеріалів справи не додано.

Поряд з цим, відповідачем не надано суду доказів повернення позивачу безпідставно перерахованих останнім коштів у сумі 21000,00 грн.

З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги Приватного підприємства «Ал-Груп» в частині стягнення з відповідача 21000,00 грн. безпідставно перерахованих коштів підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачем (за заявою про збільшення розміру позовних вимог) було заявлено вимогу про стягнення з ТОВ «Манна Груп» 590,30 грн. пені у розмірі 3 % річних, 2205,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих позивачем в порядку ст. 625 ЦК України на суму 21000,00 грн. безпідставно перерахованих ПП «Ал-Груп» на рахунок ТОВ «Манна Груп» коштів.

Слід зазначити, що чинним законодавством України не передбачено такого виду відповідальності як «пеня у вигляді 3% річних».

Натомість, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки у даному випадку стягнення пені договором або актами законодавства не передбачене, підстави для застосування до відповідача такого виду відповідальності є відсутніми.

Водночас, як слідує з матеріалів справи, позивач, звертаючись з вимогою про стягнення 590,30 грн. пені у вигляді 3% річних, здійснював нарахування останніх з посиланням на статтю 625 ЦК України.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пп. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Пунктом 5.2 цієї ж постанови передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

У зв’язку з наведеним вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Ал-Груп».

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі, зокрема, в частині покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України В«Про адвокатуру та адвокатську діяльністьВ» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

За приписами статті 30 Закону України В«Про адвокатуру та адвокатську діяльністьВ» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В абзаці 4 пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 13), встановлено, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п’ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України В«Про адвокатуру та адвокатську діяльністьВ» ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 підтверджуються договором № 27 від 03.01.2016 р. про надання правової допомоги.

У відповідності зі Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія № 005594, виданим 23.04.2015 р., ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг від 07.07.2016 р. до договору про надання правової допомоги № 27 від 03.01.2016 р., адвокат надав клієнту правову допомогу у вигляді консультацій, представництва інтересів клієнта у відносинах із ТОВ «Манна Груп» та господарським судом Київської області з питань, пов’язаних з поверненням безпідставно перерахованих коштів. Сторони погодили, що розмір оплати послуг адвоката за даним договором становить 4000,00 грн.

Сплата позивачем вартості адвокатських послуг за вказаним договором підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 27 від 03.01.2016 р. на суму 4000,00 грн.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об’єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, а також наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених ПП «Ал-Груп» витрат по оплаті за договором про надання правової допомоги в сумі 4000,00 грн. в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України.

З огляду на викладене, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору та витрати на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манна Груп» (08132, АДРЕСА_1, код 38183551) на користь Приватного підприємства «Ал-Груп» (49061, АДРЕСА_2, код 35544611) 21000 (двадцять одну тисячу) грн. 00 коп. безпідставно перерахованих коштів, 3530 (три тисячі п’ятсот тридцять) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, 1216 (одну тисячу двісті шістнадцять) грн. 09 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 01.08.2016 р.

Суддя В.М. Бабкіна