Рішення

від 25.08.2016 по справі 925/1358/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2016 р. Справа № 925/1358/15

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М., з секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія "ЕТАЛОН"

до товариства з обмеженою відповідальністю Плодово-ягідна компанія "Квітучий сад"

про стягнення 83 572,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 02.11.2016 (том 1, а.с. 129-139) позовні вимоги було задоволено частково і присуджено :

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Плодово-ягідна компанія «Квітучий сад» на користь позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» 17842,02 грн. залишку боргу по лізингових платежах; 3214,20 грн. штрафу за порушення терміну сплати лізингових платежів; 2911,40 грн. пені; 3943,07 грн. - інфляційних; 316,89 грн. 3 % річних; 3969,80 грн. судового збору.

- вилучити у товариства з обмеженою відповідальністю Плодово-ягідна компанія «Квітучий сад» предмет лізингу - автомобіль ВАЗ 212140 (номер кузова ХТА212140Е2157911, номер двигуна НОМЕР_1, 2013р. випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_2) з приналежностями (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САТ 499569, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 - 2 шт., комплект ключів, сервісну книжку, інструкцію по експлуатації транспортного засобу).

В частині вимог про стягнення 316,87 грн. як процентів за користування чужими грошовими коштами, суд прийшов до висновку, що за своєю правовою природою ці кошти підпадають під визначення неустойки, а саме - пені, бо їх розрахунок визначено за кожний день прострочення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання. Подвійне стягнення пені законом не передбачено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (том 1, а.с. 204-213) рішення господарського суду Черкаської області від 02.11.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 26.05.2016 ( том. 2, а.с. 60-65) рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 року прийняті у справі № 925/1358/15 скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плодово-ягідна компанія "Квітучий сад": 17 842, 02 грн. лізингових платежів; 3 214, 20 грн. - штрафу за порушення терміну сплати лізингових платежів; 2911, 40 грн. - пені; 3 943, 07 грн. - інфляційних; 316, 89 грн. - 3% річних та стягнення судового збору в розмірі 3 969, 80 грн. В цій частині справу направлено на новий розгляд. При повторному розгляді справи суду слід надати належну оцінку в частині включення у вказаних в додатку № 2 до договору між сторонами сум, щодо визначення відсоткової ставки та комісії, без узгодження їх розміру з відповідачем та визначити, як ця обставина може вплинути на нарахування штрафу, пені, інфляційних та 3% річних.

При первісному розгляді справи, заявою від 12.10.2015 року (а.с. 56 том 1) позивач збільшив свої грошові вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь 17842,02 грн. залишку боргу по лізингових платежах; 64 284,00 грн. штрафу за порушення терміну сплати лізингових платежів; 2911,40 грн. пені; 316,87 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами; 7 934,59 грн. - інфляційних та 316,89 грн. як 3 % річних по ст. 625 ЦК України.

При повторному розгляді справи відповідач заявив про застосування до позовних вимог в частині нарахування пені та штрафу строку позовної давності, оскільки вимоги заявлено до стягнення за більш ніж річний період. Проти позову відповідач заперечує з мотивів, що позивач не має права стягувати вартість предмету лізингу після того, як договір між сторонами було розірвано та не має права нараховувати санкції за договором між сторонами, які встановлені за невиконання додатку № 2 до договору, в той час як позовні вимоги обґрунтовані умовами додатку № 2/1 до договору.

Представник позивача заявою від 19.07.2016 № 1096 (а.с. 93 том 2) змінив позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу і провів нарахування цих сум стягнення за річний період.

Уточнені позовні вимоги представник позивача в ході розгляду справи підтримував повністю та просить суд їх задовольнити.

В останні судові засідання позивач свого представника не направляв, подаючи клопотання про розгляд справи без своєї участі, що не перешкоджає суду вирішити спір за наявними доказами. Всі витребувані додаткові докази, пояснення і заперечення проти доводів відповідача позивачем на вимогу суду надано та приєднано до справи.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ч. 3ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судовим рішенням господарського суду Черкаської області від 02.11.2015 року, в тій частині, яка була залишена в силі за результатами касаційного перегляду, встановлено наступні обставини:

24.10.2013р. між ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (Лізингодавець за договором, позивач у справі), в особі представника ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності № 4 від 09 жовтня 2013 року, та ТОВ «Плодово-ягідна компанія «Квітучий сад» (Лізингоодержувач за договором, відповідач у справі), в особі ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту, було укладено договір фінансового лізингу №000119 (далі - Договір, а.с. 23-31) з Додатками №№1, 2, 3, які є невід'ємною частиною даного Договору, за умовами якого Лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (надалі - Предмет Лізингу, визначений у п. 3.1 цього Договору - автомобіль ВАЗ 212140 Нива, номер кузова ХТА212140Е2157911, номер двигуна НОМЕР_1, 2013р. випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_2, вартістю 107140 грн.), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет Лізингу та сплачувати Лізингові та інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Умовами Договору встановлено таке:

- Строк користування Лізингоодержувачем Предметом Лізингу складається з періодів (місяців) згідно з Графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 2 до Договору) та починається з дати підписання ОСОБА_4 приймання-передачі Предмету Лізингу за формою, встановленою Лізингодавцем (пункт 1.2. Договору);

- предметом Лізингу по даному Договору є ВАЗ 2121 Нива.

- вартість Предмета Лізингу на момент укладання даного Договору та розмір авансового платежу вказується в Додатку № 1 до даного Договору;

- Лізингоодержувач зобов'язаний у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного Договору (п. 4.2.3 Договору);

- Лізингоодержувач зобов'язаний негайно повернути Предмет Лізингу Лізингодавцю у випадках, передбачених даним Договором (п. 4.2.8 Договору);

- предмет лізингу передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця Авансового платежу та Комісії за передачу Предмету Лізингу (п. 5.1.);

- Лізингоодержувач має право сплачувати Авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного Договору платежами, визначеними Лізингодавцем залежно від вартості Предмета Лізингу в Додатку № 1 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною та розрахований по формулі, визначеній в п. 8.2.2. даного Договору (п. 5.2.).

- усі поточні авансові та лізингові платежі по даному Договору сплачуються Лізингоодержувачем рівними частинами з 1-го по 10-е число поточного місяця, що вказується в Додатках № 1 та № 2 (п. 8.5);

- лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем незалежно від результатів його господарської діяльності і незалежно від будь-яких обставин, пов'язаних з роботою або простоєм Предмета Лізингу та економічною ефективністю його роботи в період лізингу, крім випадків, прямо передбачених цим Договором. Лізингові та/бо інші платежі відповідно до даного Договору не зменшуються й не припиняються під час технічного обслуговування, ремонту, модифікації Предмета Лізингу, або в іншому випадку, коли Лізингоодержувач не може використовувати Предмет Лізингу за призначенням з будь-якої причини (п. 8.7);

- датою виконання будь-якого платежу за даним Договором вважається дата фактичного надходження грошових коштів на банківський рахунок Лізингодавця. Лізинговий платіж, перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, тягне за собою накладання штрафних санкцій, передбачених Договором фінансового лізингу та чинним законодавством України (п. 8.12);

- за несвоєчасне внесення лізингових платежів Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, починаючи від дня, наступного за днем оплати поточного платежу, зазначеного в Додатку № 2 до даного Договору, до дня фактичної оплати цього платежу включно. За несвоєчасне внесення лізингових платежів Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати Лізингодавцю проценти за користування чужими коштами в розмірі 3% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення сплати лізингових платежів, починаючи від дня, наступного за днем оплати поточного платежу, зазначеного в Додатку №2 до Договору фінансового лізингу, по день фактичної оплати цього платежу включно (п. 12.1 Договору);

- за використання Предмета Лізингу не за призначенням, невиконання обов'язку з утримання його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації, інструкції виробника Предмета Лізингу, неподання інформації про стан та місцезнаходження Предмета Лізингу, порушення умов п.п. 4.2 даного Договору, Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Лізингодавцю штраф у розмірі 3% від загальної вартості Предмета Лізингу на момент укладення Договору за кожен окремий випадок такого порушення (п. 12.2);

- Лізингодавець має право достроково припинити дію Договору фінансового лізингу та вимагати повернення Предмета Лізингу у випадку якщо Лізингоодержувач не сплатив або сплатив не в повному обсязі лізинговий платіж у строк, встановлений Додатком №2 до даного Договору, і прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів, а також всі належні до оплати платежі (штрафні санкції, пеню та інші відшкодування відповідно до умов даного Договору) - п. 12.4 Договору;

- у випадку, якщо Лізингоодержувач не виконав свої зобов'язання згідно Розділу 12 Договору фінансового лізингу, Лізингодавець вправі стягнути заборгованість, що утворилася на день стягнення, і вимагати повернення Предмета Лізингу в судовому порядку згідно з положеннями чинного законодавства України (п. 12.6 Договору).

Протягом січня 2014р. - серпня 2015р. відповідач перерахував на рахунок позивача передбачені Договором авансовий платіж в загальній сумі 10195,44 грн.

13.12.2013р. між ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» та ТОВ «Плодово-ягідна компанія «Квітучий сад» було складено та підписано ОСОБА_4 приймання-передачі Предмета Лізингу, в якому вказано, що на підставі договору фінансового лізингу №000119 від 24.10.2013 Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв згідно специфікації Предмет Лізингу: ВАЗ 212140, номер кузова ХТА212140Е2157911, номер двигуна НОМЕР_1, а також було передано приналежності до цього автомобіля. В пункті 4 ОСОБА_4 вказано, що з моменту його підписання зобов'язання Лізингодавця з передачі Предмета Лізингу в лізинг вважаються виконаними (а.с. 32).

Спір між сторонами виник з підстав, що відповідач виконав лише зобов'язання зі сплати першої частини лізингового платежу, виходячи із збільшеної вартості автомобіля 107140 грн., та не виконав взяті на себе за цим Договором зобов'язання щодо сплати платежів другого лізингового платежу, перерахувавши лише 15.04.2014р. кошти в сумі 5097,72 грн. та 26.06.2014 кошти в сумі 5097,72 грн., що загалом складають суму, яка дорівнює сумі 8-ми лізингових платежів (по 1 274,43 грн. кожен), у зв'язку з чим станом на момент розгляду справи несплаченими є 14 лізингових платежів, заборгованість по яких станом на 10.10.2015р. склала 17 842,02 грн.

Заперечення відповідача про те, що не ТОВ ПЯК "Квітучий сад", а інша юридична особа була фактичним одержувачем предмету лізингу і відповідач не повинен нести ніякої відповідальності за договором фінансового лізингу № 000119 від 24.10.2013 суд відхилив, спираючись на зібрані у справі докази.

Так, суд прийшов до висновку, що проставлення на акті приймання-передачі предмета лізингу від 13.12.2013р. печатки іншої юридичної особи не змінює змісту цього акту та не спростовує факту його підписання директором відповідача, враховуючи те, що ОСОБА_3 є також директором ТОВ «Торговий дім «Екотехнології».

Цей висновок господарського суду Черкаської області про покладення відповідальності за договором фінансового лізингу №000119 від 24.10.2013 саме на відповідача по справі було підтверджено і апеляційною та касаційною інстанціями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В ст. 292 Господарського кодексу України зазначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

В пункті 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За приписом частини 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вказано вище, постановою ВГСУ від 26.05.2016 року судам було вказано на необхідність при повторному розгляді справи надати належну оцінку доказам в частині включення у вказаних в додатку № 2 до договору між сторонами сум, щодо визначення відсоткової ставки та комісії, без узгодження їх розміру з відповідачем та визначити як ця обставина може вплинути на нарахування штрафу, пені, інфляційних та 3% річних.

З матеріалів справи вбачається, що для обґрунтування позовних вимог та розрахунків до них позивачем було подано в якості додатків до договору фінансового лізингу №000119 від 24.10.2013 додаток № 1 (а.с. 29 том 1), яким передбачено вартість предмету лізингу в сумі 107 000,00 грн. і графік сплати першого лізингового платежу та додаток № 2/1 (а.с. 30 том 1), який передбачає графік сплати другого лізингового платежу зі збільшеною вартістю предмету лізингу до суми 107 140,00 грн.

Обидва ці додатки позивачем подано без підписів відповідача, як лізинодержувача. При цьому, за доводами сторін, графік платежів згідно додатку № 1 відповідачем вже повністю виконано, а на пред'явленому суду для огляду оригінальному екземплярі додатку № 1 відповідача стоять "мокрі" печатки обох сторін.

В ході розгляду справи відповідач пред'явив суду для огляду оригінали наявних у нього додатків № 2 та додатку № 1 до договору лізингу із "мокрими печатками" обох сторін (а.с. 138-139 том 2).

З приводу додатку № 2 судом встановлено, що до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції відповідач приклав у додатках копію додаткової угоди № 1 від 04.12.2013 року (а.с. 174-175 том 1), згідно умов п. 2 якої сторони у справі домовилися про те, що Додаток № 2 до договору (графік сплати другого лізингового платежу) припиняє свою дію з моменту укладення додаткової угоди № 1 до договору лізингу. Замість нього починає діяти Додаток № 5.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив, що додаткова угода № 1 до договору лізингу у позивача відсутня, її оригіналу не існує, а тому слід вважати, що вона сторонами взагалі не підписувалася. Також позивач вказує, що між сторонами ніколи не складався і не виконувався додаток № 5 до договору лізингу ( п. 3 відзиву на а.с. 41 том 2).

З приводу додатку № 2/1 до договору лізингу, яким обґрунтовано позовні вимоги, представник відповідача заявив, що товариство його ніколи не підписувало і цей додаток без підпису додано до позову.

Зі свого боку представник позивача просить суд звернути увагу на те, що перші 8 платежів за графіком сплати лізингового платежу по додатку № 2/1 відповідач сплатив повністю, але двома платежами по 5 097,72 грн. (1274,43 х 8). На думку представника позивача це прямо вказує на те, що сторонами виконувався саме цей додаток № 2/1 до договору, яким позивач і обґрунтовує свої позовні вимоги.

Суд погоджується, що фактична сплата відповідачем коштів по додатку № 2/1 (а.с. 30 том 1) є доказом того, що відповідач прийняв до виконання цей додаток до договору фінансового лізингу № 000119 від 24.10.2013.

При цьому суд враховує таке:

Пункт 8.15. договору фінансового лізингу №000119 від 24.10.2013 передбачає можливість зміни розміру лізингових платежів, у разі чого сторони договору складають додаткову угоду до договору, підписують акт коригування вартості предмета лізингу. Якщо лізингоодержувач відмовляється від підписання такої додаткової угоди, то позивач має право розірвати угоду між сторонами, а відповідач повинен повернути предмет лізингу протягом 5 діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розміру лізингових платежів.

У додатку 2/1 сторонами узгоджено графік сплати другого лізингового платежу із щомісячною сумою сплати 1 274,43, що включає в себе платежі для погашення вартості предмета лізингу, відсотків та комісії, а також збільшено вартість предмета лізингу до 107 140,00 грн.

Представник відповідача не зміг пояснити суду, на підставі якого ще документу, крім додатку № 2/1 до договору, відповідачем могли бути сплачені вказані платежі в сумах по 5 097,72 грн. (це сума 4х платежів по 1274,43 грн.) і звідки стало відомо відповідачу про нову суму щомісячного платежу у розмірі 1274,43 грн., яка передбачена лише додатком № 2/1 до договору фінансового лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що додаток № 1 до договору фінансового лізингу № 000119 від 24.10.2013 (а.с. 29 том 1), як екземпляр позивача, також не підписано з боку відповідача у справі. Однак представники обох сторін повідомили суду про те, що перший лізинговий платіж за умовами Додатку № 1 на час розгляду справи вже виплачено повністю.

Тобто, між сторонами склалася практика виконання договірного зобов'язання і без підписання сторонами додатків до договору з боку відповідача у справі.

З цих підстав суд вважає, що своїми фактичними діями по оплаті перших 8ми щомісячних платежів за додатком № 2/1 відповідач підтвердив, що ним цей додаток погоджено і він прийняв його до виконання, хоча текст додатку не підписано керівником відповідача та не скріплено печаткою.

У відповідності до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно положень ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

З урахуванням наявності у справі доказів про те, що відповідач навіть без підписання додатку № 2/1 виконував його умови ( а позивач приймав платежі) і враховуючи відсутність у справі доказів про те, що у встановлений законом спосіб відповідач заперечував позивачу проти зміни графіку внесення лізингових платежів по додатку № 2/1 та передавав цей спір на вирішення суду, то суд вважає, що умови додатку № 2/1 є узгодженими обома сторонами та підлягають до виконання.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання первісного судового рішення у цій справі від 02.11.2015 року про вилучення у відповідача предмету лізингу, було відкрито виконавче провадження, за результатами якого автомобіль ВАЗ 212140 (номер кузова ХТА212140Е2157911, номер двигуна НОМЕР_1, 2013р. випуску, білого кольору, державний номер НОМЕР_2) з при належностями (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САТ 499569, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 - 2 шт., комплект ключів, сервісну книжку, інструкцію по експлуатації транспортного засобу ) було вилучено та передано позивачу (а.с. 122 оборот -123 том 2 - постанова ДВС від 25.05.2016 року про закінчення виконавчого провадження).

Відповідач вказує, що пред'явленням у серпні 2015 року позовної вимоги про вилучення у відповідача предмету лізингу, позивач фактично розірвав договірні стосунки між сторонами і після цієї дати позивач вже втратив право на нарахування і стягнення з відповідача на свою користь платежів, які призначені для погашення вартості предмета лізингу. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що договір лізингу фактично поєднує в собі договір купівлі-продажу та оренди. Якщо предмет лізингу витребовується у боржника, то відпадають підстави виплачувати кошти, які призначені для погашення вартості предмета лізингу, як прострочені так і майбутні платежі.

Таку точку зору викладено у постанові Верховного Суду України від 29.10.2013 року у справі № 7/5005/2240/2012 за позовом ТОВ "УніКредитЛізинг" до ДП "Націонал Плюс" (а.с. 111 том 2).

При розгляді даної справи Верховним Судом було встановлено, що 29.04.2011 року предмет лізингу було повернуто лізингодавцю. Станом на цю дату у лізингоодержувачи малася заборгованість по лізингових платежах за період з 25.04.2010 року по 25.03.2011 року в сумі 123 777,84 грн.

Суд вказав, що частиною 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Тому наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і відповідно відсутність права вимагати його оплати. Враховуючи наведене і те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодуванняя вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставним.

У відповідності до ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

ОСОБА_4 не надано суду переконливих аргументів на заперечення проти висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 29.10.2013 року по справі № 7/5005/2240/2012 при вирішенні аналогічного спору.

Пункт 12.4 договору фінансового лізингу між сторонами передбачає право позивача достроково припинити дію договору фінансового лізингу та вимагати повернення предмету лізингу, зокрема, у випадку несплати або неповної сплати лізингового платежу у строки, встановлені додатком № 2 до договору. Такі ж права передбачає і ЗУ "Про фінансовий лізинг".

При цьому п. 12.5. договору передбачає, що при настанні обставин, передбачених п. 12.4. договору вже після передачі відповідачу предмету лізингу, останній повинен протягом 10 днів з моменту повідомлення лізингодавця про розірвання договору сплатити лізингодавцю всі неоплачені платежі, визначені додатком № 2 до договору, що залишилися до сплати до моменту повернення позивачу предмету лізингу.

Оскільки позивач доводить виникнення у відповідача обов'язку внесення лізингових платежів саме на підставі додатку № 2/1 до договору, то обов'язки з п. 12.5 про обов"язкову сплату всіх прострочених і поточних платежів аж до часу повернення предмету лізингу, на відповідача не можуть поширюватися, бо цей пункт посилається виключно на додаток № 2 до договору.

При цьому додаток № 2 із графіком лізингових платежів та вартістю предмета лізингу в сумі 107 000.00 грн. із підписами та "мокрими печатками" сторін існує в оригіналах у відповідача та пред'явлений суду (а.с. 138 том 2).

Отже, умова договору між сторонами про те, що відповідач повинен сплатити позивачу всі лізингові платежі аж до моменту фактичного повернення предмету лізингу, в будь-якому випадку не може бути застосована як переважна обставина перед висновками із постанови Верховного Суду України по справі № 7/5005/2240/2012.

Таким чином, суд погоджується із запереченнями відповідача про те, що після настання факту припинення договору фінансового лізингу між сторонами, у відповідача зник обов'язок сплачувати позивачу вартість предмета лізингу, оскільки предмет лізингу ніколи не буде передано у його власність. Це стосується також і прострочених платежів.

Вже сплачені відповідачем платежі як вартість предмету лізингу поверненню не підлягають, оскільки у відповідності до ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Представник відповідача вказав, що позивач не надсилав відповідачу вимоги про розірвання договору. Позивач доказів про протилежне суду не надав. Пункт 4.3.5. договору між сторонами вказує, що лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання договору.

У відповідності до пп. 4 ч. 1 ст. 10 ЗУ "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Частиною 3 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Отже, оскільки позивач не надав доказів про завчасне попередження відповідача про розірвання договору між сторонами, то слід вважати, що відповідач про відмову від договору лізингу чи про його розірвання і про вимогу повернути предмет лізингу дізнався після отримання позовної заяви.

Представник відповідача вказав, що він позовну заяву по даній справі також не отримував і про вимогу повернути предмет лізингу, що може бути наслідком припинення договірних стосунків, відповідач взнав лише після отримання ухвали суду про порушення провадження у справі від 18.08.2015 року ( в якій визначено предмет спору), що зі слів відповідача сталося 21 серпня 2015 року.

Доказів на спростування цих доводів відповідача позивач суду не надав.

Суд відхиляє доводи позивача (а.с. 121 том 2) про те, що дія договору лізингу між сторонами припинилася лише після прийняття у даній справі постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 року, оскільки позивач для пред"явлення позовної вимоги про вилучення предмету лізингу фактично застосував односторонню відмову від договору і реалізував її. Правомірність такої дії позивача фактично підтверджена залишенням без змін рішення господарського суду Черкаської області в частині вилучення предмету лізингу. Рішення в цій частині вже навіть виконано.

Таким чином слід рахувати, що припинення договірних стосунків з фінансового лізингу за односторонньою вимогою позивача, викладеній у позовній заяві по даній справі про повернення предмету лізингу, між сторонами відбулося з 21 серпня 2015 року. Тоді відповідач з ухвали суду про порушення провадження достеменно взнав про припинення договірних стосунків і вимогу позивача про вилучення предмету лізингу.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг", лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За умовами додатку № 2/1 до договору фінансового лізингу між сторонами, у складі другого лізингового платежу відповідач сплачує на користь позивача вартість предмету лізингу, відсотки та комісію, загальна сума яких щомісячно складає 1274,43 грн. При цьому у графіку вказано щомісячну суму до сплати кожного із вказаних платежів окремо.

Отже, враховуючи вищевикладене, після припинення дії договору фінансового лізингу між сторонами, відповідач не повинен сплачувати вартість предмету лізингу ( в т.ч. і прострочені платежі по ньому), а лише повинен сплатити всі відсотки та комісію до моменту припинення між сторонами договірних стосунків.

Таким чином, до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 6 702,51 грн. основного боргу, як суми платежів лише по відсотках та комісії на підставі додатку № 2/1 до договору фінансового лізингу , нарахованих за період з 09 по 20 платіж, тобто до серпня 2015 року включно.

Представники обох сторін визнали, що графік сплати другого лізингового платежу згідно додатку № 2/1 до договору лізингу між сторонами починається з 10.01.2014 року, що відповідає п. 8.5. договору між сторонами, яким визначено, що всі поточні авансові та лізингові платежі по даному договору оплачуються лізингоодержувачем рівними частинами з 01 по 10 число поточного місяця.

Як вказано вище, 15.10.2015 року (а.с. 56 том 1) позивачем було подано суду заяву від 12.10.2015 року про збільшення розміру позовних вимог.

За цією заявою позивач просив зокрема, стягнути з відповідача 316,89 грн. як 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України (а.с. 38 том 1).

У відповідності до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги в цій частині підлягають лише до часткового задоволення, оскільки суд прийшов до висновку, що через припинення між сторонами договірних стосунків у серпні 2015 року, відповідач не повинен сплачувати позивачу вартість предмету лізингу, навіть за простроченими платежами.

Тобто, по таблиці розрахунку 3% річних (а.с. 67,68 том 1) та з урахуванням графіку платежів з додатку № 2/1 (а.с. 30 том 1) відповідач повинен сплачувати 3% річних за всі прострочені платежі, які слід внести з 01 по 08 платіж.

Вже починаючи з 11.09.2014 року (як розраховує у таблиці позивач) і до періоду з 11.08.2015 року по 10.10.2015 року 3% річних слід нараховувати лише за прострочення сплати відсотків та комісії.

Останнє нарахування 3% річних за період з 11.09.2015 року і по 10.10.2015 року (а.с. 68 том 1) є неправомірним, оскільки воно знаходиться поза межами дати припинення між сторонами договірних стосунків (серпень 2015 року), коли всі зобов'язання між сторонами припиняються.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 155,80 грн. як 3% річних.

Позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 7 934,59 грн. розраховані за період з 11.01.2014 року по 30.09.2015 року (а.с. 65-66).

Виходячи з вищевказаних зауважень про належні розрахунки інфляційних втрат з повної суми боргу лише за перші 8 платежів по графіку з додаткової угоди № 2/1 до договору між сторонами і лише за проценти та комісію за наступні платежі аж до часу припинення договірних стосунків у серпні 2015 року, до стягнення належить лише 1699,16 грн. інфляційних.

При цьому нарахування позивачем інфляційних за періоди з 01.09 та 11.09.2015 року по 10.09 та 30.09.2015 року з боку позивача є неправомірним, через припинення у цей час договірних стосунків між сторонами.

В частині позовних вимог про стягнення пені та штрафу судом встановлено наступне:

Клопотанням від 19.07.2016 року (а.с. 93 том 2) позивач перерахував суми штрафу та пені згідно річного терміну позовної давності для стягнення цих платежів, про що було заявлено відповідачем у справі.

Так, позивач просить стягнути 38 570,40 грн. штрафу на підставі п. 12.2. договору лізингу між сторонами та 2 606,10 грн. пені на підставі п. 12.1 договору між сторонами.

У відповідності до ст. 546,547,549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 12.1. договору лізингу між сторонами передбачено, що за несвоєчасне внесення лізингових платежів, лізингоодержувач повинен сплачувати Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення, починаючи від дня, наступного за днем оплати поточного платежу, зазначеного в додатку № 2 до даного договору, до дня фактичної сплати цього платежу включно.

Відповідач вважає, що відповідальність у вигляді пені для відповідача не повинна наставати, оскільки п. 12.1. встановлює право на нарахування пені лише за порушення умов додатку № 2 до договору. В той же час позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням сплати відповідачем платежів згідно додатку № 2/1 до договору лізингу між сторонами.

Суд також вже встановив, що між сторонами виконується додаток № 2/1 до договору, а не додаток № 2.

Оскільки пеню за договором між сторонами встановлено виключно за порушення додатку № 2 до договору, то у позивача немає підстав нараховувати пеню за порушення додатку № 2/1 до договору, яким обґрунтовано позовні вимоги.

З цих підстав в частині вимог про стягнення пені позивачу слід відмовити повністю.

Заперечення позивача проти доводів відповідача про неможливість застосування пені за порушення строків розрахунків (а.с. 134 том 2) вищевказаних висновків суду не спростовують.

У відповідності до п. 12.2. договору лізингу між сторонами, за використання предмету лізингу не за призначенням, невиконання обов'язку з утримання відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації, інструкції виробника з Предмета лізингу, неподання інформації про стан та місцезнаходження предмета лізингу, порушення умов п. 4.2. даного договору, лізингоодержувач повинен сплатити лізингодавцю штраф у розмірі 3% від загальної вартості предмета лізингу на момент укладення договору, за кожен окремий випадок такого порушення. Дана відповідальність до конкретного додатку до договору між сторонами не прив"язана.

Пункт 4.2. договору, на який посилається п. 12.2., містить перелік обов'язків відповідача, як лізингоодержувача, серед яких є обов'язок у встановлений термін та в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного договору.

Позивач доводить, що кожний прострочений платіж по графіку є самостійною підставою для нарахування відповідачу штрафу згідно п. 12.2 договору між сторонами, який дає право нараховувати штраф за кожний окремий випадок порушення.

Відповідач вважає, що "кожен окремий випадок порушення" -- це лише ті самостійні види порушення, які перелічені у п. 12.2. договору і порушення з п. 4.2. договору теж повинні братися як один вид порушення, а не поширювати його на кожний окремий платіж.

Суд вважає, що для надання переваги точці зору позивача у п. 12.2. не вистачає для цього більше конкретизуючих умов, які б однозначно встановлювали право позивача нарахувати відповідачу штраф за кожний окремий прострочений лізинговий платіж. Тому суд вважає більш виваженою точку зору відповідача, оскільки третього варіанту тлумачення змісту п. 12.2. із договору між сторонами суд не вбачає.

Суд вважає, що обрахунок штрафу слід проводити із вартості предмету лізингу в розмірі 107 000,00 грн., яка вказана у додатку № 1 до договору лізингу та відповідає "вартості предмета лізингу на момент укладення договору", як вказано у п. 12.2. договору лізингу між сторонами. Додаток № 2/1, як випливає із обставин взаємовідносин сторін, ними було укладено вже після укладення договору лізингу.

На підставі викладеного, до стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 3 210,00 грн. штрафу (107 000,00 х 3% х 1).

Доказів проведення між сторонами розрахунку за позовними вимогами у справі немає, строки виконання зобов'язань за позовними вимогами для відповідача вже є такими, що настали.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають лише до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути лише 6 702,51 грн. залишку боргу по лізингових платежах, 155,80 грн. як 3% річних, 1699,16 грн. інфляційних втрат, 3210,00 грн. штрафу на підставі укладеного між сторонами договору № 000119 фінансового лізингу від 24.10.2013 року та додатку № 2/1 до нього, а всього - 11 767,47 грн.

В решті вимог слід відмовити.

На підставі ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням задоволення позовної вимоги про вилучення предмету лізингу при первісному вирішенні спору, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 319,31 грн. (176,51 + 2142,80).

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Плодово-ягідна компанія «Квітучий сад» (Черкаська область, Христинівський район, смт. Верхнячка, вул. Леніна, 65, код ЄДРПОУ 36781820) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» ( м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, оф. 613, код ЄДРПОУ 38865527) -- 6 702,51 грн. залишку боргу по лізингових платежах, 155,80 грн. як 3% річних, 1699,16 грн. інфляційних втрат, 3210,00 грн. штрафу на підставі договору № 000119 фінансового лізингу від 24.10.2013 року, додатку № 2/1 до нього та 2 319,31 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог відмовити повністю.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 30 серпня 2016 року

Суддя Н.М. Спаських