Рішення

від 30.08.2016 по справі 927/724/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

РІШЕННЯ

Іменем України

від 30 серпня 2016 року у справі №927/724/16

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г., розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/724/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», вул. Європейська, 57, м. Полтава, 36039

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова хімія», АДРЕСА_1, 14013

про стягнення 13657грн.04коп.

у присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 14.07.2016)

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 30.08.2016 на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 7245грн. боргу, 3523грн.24коп. пені, нарахованої за період з 23.05.2015 по 23.05.2016, 2179грн.45коп. 30% річних, нарахованих за період з 23.05.2015 по 23.05.2016, 709грн.35коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з 23.05.2015 по 23.05.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору №70051 від 03.03.2015 позивачем надано відповідачу послуги з організації перевезення відправлень загальною вартістю 7245грн., про що складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №НП/19-002134 від 31.03.2015 на суму 4782грн. та №НП/19-002944 від 30.04.2015 на суму 2463грн. За твердженням позивача відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання, вартість наданих послуг не оплатив.

Відповідач в письмовому відзиві на позовну заяву визнає факт укладення договору №70051 від 03.03.2015 про надання послуг з організації перевезень відправлень та факт підписання актів здачі-прийняття робіт №НП/19-002134 від 31.03.2015 на суму 4782грн. та №НП/19-002944 від 30.04.2015 на суму 2463грн. Однак відповідач проти позову заперечує, та зазначає, що ним частково оплачені послуги на загальну суму 1945грн., внаслідок цього сума заборгованості, за повідомленням відповідача, становить 5300грн. За твердженням відповідача, позовні вимоги не можуть бути задоволенні в заявленому до стягнення розмірі, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки не враховують часткової оплати за надані послуги. Відповідач зазначає, що ним визнаються позовні вимоги частково, лише на суму реального боргу в розмірі 5300грн.

22 серпня 2016 року до господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру та уточнення позовних вимог від 19.08.2016, до якої додано докази направлення її примірника відповідачу.

Як вбачається зі змісту даної заяви позивачем зменшено розмір заявленого до стягнення боргу до 5300грн. та збільшено розмір заявленої до стягнення пені у зв'язку зі зміною періоду нарахування до 3673грн.08коп. Позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 30% річних та інфляційних нарахувань залишені позивачем без змін.

Заява обґрунтована погашенням відповідачем частини заявленого до стягнення основного боргу на суму 1945грн.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Приймаючи до уваги, що дія позивача по зменшенню розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу не суперечить чинному законодавству та не порушують чиї-небудь права або охоронювані законом інтереси, судом приймається заява позивача до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

В зв'язку із прийняттям судом вищевказаної заяви позивача до розгляду має місце нова ціна позову - 11861грн.88коп., а позовні вимоги полягають у стягненні з відповідача 5300грн. боргу, 3673грн.08коп. пені, нарахованої за період з 03.04.2015 по 06.05.2016, 2179грн.45коп. 30% річних, нарахованих за період з 23.05.2015 по 23.05.2016, 709грн.35коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з 23.05.2015 по 23.05.2016.

В судовому засіданні, яке відбулось 30.08.2016, прийняв участь представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресату.

Враховуючи, що явка представника відповідача не визнавалась господарським судом обов'язковою, тому відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом сторони, яке вона реалізує на власний розсуд та яким відповідач не скористався. Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, з метою уникнення затягування вирішення спору, суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача в засіданні господарського суду за наявними у справі матеріалами.

У зв'язку із задоволенням клопотання позивача про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

03 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (позивач у справі, експедитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Побутова хімія» (відповідач у справі, замовник за договором) укладено договір №70051 про надання послуг з організації перевезення відправлень (далі за тестом рішення - договір), за умовами якого експедитор зобов'язався за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу послуг, пов'язаних із перевезенням відправлення (послуги), а замовник зобов'язався їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором.

Згідно із п.2.3. договору за надані експедитором послуги замовник сплачує експедитору винагороду згідно з чинними тарифами експедитора, розміщеними на офіційному сайті експедитора novaposhta.ua.

В силу п.5.4. договору надання замовником відправлення для транспортування є свідченням того, що замовник погоджується з тарифами експедитора.

Відповідно до п.8.1. договору цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє протягом 1 (одного) року з дати підписання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором.

Як вбачається з наданого до матеріалів справи примірника договору №70051 від 03.03.2015, останній підписаний сторонами та скріплений їх печатками, що за умовами цього договору свідчить про набрання ним чинності.

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст.629 Цивільного кодексу України договір №70051 від 03.03.2015 є обов'язковим для виконання сторонами, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході розгляду справи.

Аналіз змісту договору №70051 від 03.03.2015, свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини з транспортного експедирування, які регулюються нормами глави 32 Господарського кодексу України та глави 65 Цивільного кодексу України, а також нормами спеціального щодо даної сфери правовідносин Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Відповідно до ст.316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Аналогічне визначення поняття договору транспортного експедирування міститься і в ст.929 Цивільного кодексу України, а також в ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

На виконання договору позивачем надано відповідачу послуги з організації перевезення відправлень загальною вартістю 7245грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №НП/19-002134 від 31.03.2015 на суму 4782грн. та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №НП/19-002944 від 30.04.2015 на суму 2463грн.

Як вбачається зі змісту вищевказаних актів, в них відсутні застереження замовника щодо якості, обсягу та вартості наданих послуг, навпаки, в них зазначено, що «сторони претензій одна до одної не мають». Акти підписані сторонами та скріплені їх печатками, що, в свою чергу, свідчить про належне виконання позивачем взятих на себе за договором зобов'язань.

Факт надання позивачем послуг у визначених в актах обсягах в ході розгляду даної справи в місцевому господарському суді відповідачем також не оспорювався.

Відповідно до ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

В силу ч.2 ст.12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт

зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до п.5.1. договору оплата вартості наданих експедитором послуг відбувається за чинними тарифами експедитора шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100% вартості наданих послуг упродовж 2 (двох) банківських днів після виконання замовлення на підставі актів наданих послуг експедитора.

З огляду на вищенаведену умову договору та враховуючи правила обчислення строків, встановлені ст.253, 254 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що послуги з організації перевезення відправлень, визначені в акті №НП/19-002134 від 31.03.2015 здачі-прийняття робіт (надання послуг), мали бути оплачені відповідачем до 02 квітня 2015 року включно, а послуги, визначені в акті №НП/19-002944 від 30.04.2015 здачі-прийняття робіт (надання послуг), - до 06 травня 2015 року включно.

В рахунок оплати отриманих послуг відповідачем сплачено позивачу: 245грн. платіжним дорученням №550 від 18.04.2016, 200грн. платіжним дорученням №613 від 11.05.2016, 200грн. платіжним дорученням №620 від 12.05.2016, 200грн. платіжним дорученням №638 від 16.05.2016, 400грн. платіжним дорученням №686 від 01.06.2016, 200грн. платіжним дорученням №765 від 23.06.2016, 200грн. платіжним дорученням №853 від 27.07.2016, та 300грн. платіжним дорученням №888 від 05.08.2016. Загальна сума сплачених відповідачем позивачу коштів згідно вищенаведених платіжних доручень становить 1945грн.

Оскільки під час перерахування коштів відповідач не посилався на конкретний акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), позивачем правомірно зараховано отримані кошти, в рахунок оплати послуг, наданих раніше.

Отже, позивачем сплачені відповідачем 1945грн. зараховані в рахунок оплати послуг, визначених в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) №НП/19-002134 від 31.03.2015.

За повідомленням позивача більше грошових коштів в рахунок оплати наданих позивачем послуг від відповідача не надходили, внаслідок чого за відповідачем рахується борг у розмірі 5300грн., який позивач і просить стягнути з останнього в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач доказів оплати в повному обсязі вартості наданих позивачем послуг в ході розгляду даної справи в місцевому господарському суді не надав. У відзиві на позовну заяву факт сплати позивачу в рахунок оплати отриманих від позивача послуг лише 1945грн. відповідач підтвердив, наявність боргу у розмірі 5300грн. визнав.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання зобов'язання сплив, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасної оплати отриманих від позивача послуг, що свідчить про неналежне виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань.

За змістом ч.5 ст.22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Враховуючи, що процесуальна дія відповідача по визнанню позову в частині заявленого до стягнення боргу не суперечить законодавству, та не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, неналежне виконання відповідачем зобов'язання з своєчасної оплати послуг підтверджується матеріалами справи, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 5300грн. боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до підп.6.3.1. п.6.3. договору за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих експедитором послуг замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 30% річних від суми заборгованості. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань є більшим, ніж це передбачено ч.6 ст.232 ГКУ, і становить 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З посиланням на вказану умову договору позивач просить стягнути з відповідача 3673грн.08коп. пені, нарахованої за період з 03.04.2015 по 06.05.2016.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у нарахуванні неустойки.

Згідно із ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч.3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи, що в п.6.3.1. договору сторонами узгоджено, що строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань є більшим, ніж це передбачено ч.6 ст.232 ГКУ, і становить 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, суд приходить до висновку, що нарахування позивачем пені поза межами шестимісячного строку є правомірним, оскільки норма ч.6 ст.232 Господарського кодексу України є диспозитивною та наділяє сторін правом самостійно встановлювати у договорі строк нарахування пені.

Здійснивши перевірку правильності обчислення пені, судом встановлено, що розрахунок відповідає фактичним обставинам справи, здійснений з урахуванням умов договору та облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховано пеню, і є арифметично вірним.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по оплаті отриманих від позивача послуг, а тому суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача 3673грн.08коп. пені, нарахованої за період з 03.04.2015 по 06.05.2016, є правомірною і задовольняється судом в повному обсязі.

З посиланням на підп.6.3.1. п.6.3. договору позивач також просить стягнути з відповідача 2179грн.45коп. 30% річних, нарахованих за період з 23.05.2015 по 23.05.2016, а також 709грн.35коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з 23.05.2015 по 23.05.2016.

Згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку процентів річних, судом встановлено, що позивачем не враховано здійснені відповідачем оплати частини вартості отриманих послуг до 23.05.2016 згідно платіжних доручень №550 від 18.04.2016 на суму 245грн., №613 від 11.05.2016 на суму 200грн., №620 від 12.05.2016 на суму 200грн., №638 від 16.05.2016 на суму 200грн. та нараховано проценти річних на всю суму боргу, а саме 7245грн.

Фактично розмір процентів річних за визначений позивачем період становить 2168грн.16коп.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань фактично вказані нарахування здійсненні позивачем за період з травня 2015 року по квітень 2016 року.

Здійснивши перевірку розрахунку втрат від інфляції, судом встановлено, що він не суперечить встановленим обставинам справи.

Враховуючи, що факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 30% річних задовольняється судом частково у сумі 2168грн.16коп., а вимога про стягнення 709грн.35коп. інфляційних нарахувань задовольняються судом в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково і з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 5300грн. боргу, 3673грн.08коп. пені, 2168грн.16коп. 30% річних та 709грн.35коп. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому як зазначено в абз.4 підп.4.1. п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

За подання даного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1378грн., що є мінімальною ставкою судового збору за подання до господарського суду позову майнового характеру, визначеною Законом України «Про судовий збір».

У зв'язку з задоволенням позовних вимог частково, сплачений за подання даного позову судовий збір у сумі 1376грн.69коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача. В іншій частині (1грн.31коп.) судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.193, 230, 232, 316 Господарського кодексу України, ст.253, 254, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 929, 931 Цивільного кодексу України, ст.22, 32, 33, 49, 78, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова хімія», АДРЕСА_2, 14013 (ідентифікаційний код 39148476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», вул. Європейська, 57, м. Полтава, 36039 (ідентифікаційний код 31316718) 5300грн. боргу, 3673грн.08коп. пені, 2168грн.16коп. 30% річних, 709грн.35коп. інфляційних нарахувань та 1376грн.69коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено та підписано 01 вересня 2016 року.

Суддя Т.Г. Оленич