Рішення

від 22.08.2016 по справі 910/11062/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2016№910/11062/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еларт»

до 1. Комунального підприємства «Київський метрополітен»

2. Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Лень М.В. за довіреністю б/н від 13.05.2016 р.;

Юрчик М.В. за довіреністю б/н від 13.05.2016 р.;

від відповідача-1: Кравченко Т.В. за довіреністю № 168 від 25.12.2015 р.;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еларт» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київський метрополітен» (далі - відповідач-1) та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-2) про зобов'язання відповідачів укласти з позивачем Додаткову угоду про внесення змін до Договору № 868 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду від 23.11.2012 р. щодо продовження строку його дії на термін до 19.11.2018 р. на тих самих умовах, які передбачені ним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 23.11.2012р. між сторонами було укладено Договір оренди №868, відповідно до п. 1.1 якого відповідач-2 передав, а позивач прийняв в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: станція метро «Либідська», б/н, для змішаної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами. Пунктом 9.1. Договору визначено, що він вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 21.11.2015 р. Згідно з пунктом 9.7. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору. За твердженням позивача, він після закінчення строку Договору не отримував від відповідачів повідомлення про припинення Договору, а тому вважає, що відповідач-2 безпідставно ухиляється від укладення Додаткової угоди про продовження строку дії Договору оренди. Оскільки в цій частині між сторонами виник спір, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2016р. було порушено провадження у справі № 910/11062/16, її розгляд призначено на 11.07.2016 р.

05.07.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки Договір припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а вчинення стороною дій, направлених на укладання чи продовження строку дії Договору є правом сторони, яке реалізується у встановленому законом порядку, а не її обов'язком.

08.07.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, оскільки строк дії Договору сплив, і листом від 23.11.2015р. № 516-НЗК відповідач-1 повідомив позивача про те, що термін дії Договору закінчився і продовжуватись не буде, у зв'язку з чим вимагав від позивача повернути орендоване майно за актом приймання-передачі.

В судовому засіданні 08.07.2016 р. представником відповідача-1 подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/11062/16 до завершення розгляду Київським апеляційним господарським судом апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2016р. у справі № 910/33160/15 про виселення позивача з орендованого майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 27.07.2016 р.

В судовому засіданні 27.07.2016 р. судом було залишено без задоволення подане представником відповідача-1 клопотання про зупинення провадження у справі № 910/11062/16 до вирішення пов'язаної з нею іншої справи № 910/33160/15.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.08.2016 р.

09.08.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.08.2016 р. в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк вирішення спору у справі № 910/11062/16 на п'ятнадцять днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.08.2016 р.

Представник позивача в судовому засіданні 22.08.2016 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 22.08.2016 р. проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача-2 в судове засідання 22.08.2016 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. №1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім того, в судовому засіданні 22.08.2016 р. представником позивача подано клопотання про призначення у справі судової експертизи для з'ясування питання відповідності об'єкта оренди Правилам пожежної безпеки в метрополітені.

Заслухавши думку представників сторін, суд відхилив клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи, оскільки з урахуванням встановлених під час розгляду справи по суті обставин визнав його недостатньо обґрунтованим.

Так, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

У судовому засіданні 22.08.2016р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.11.2012 р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), позивачем (орендар), відповідачем-1 (підприємство), що іменуються разом - «Сторони», було укладено трьохсторонній Договір № 868 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір).

За умовами п. 1.1. Договору орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 30.10.2012 р. № 133 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, що знаходиться за адресою: станція метро «Либідська», б/н, для змішаної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.

Згідно з п. 2.1. Договору об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 66,4 м.кв. та зазначена в викопіюванні з схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП «Київський метрополітен» (п. 2.4. Договору).

На виконання умов Договору відповідач-2 передав позивачу в оренду частину переходу, що перебуває на балансі КП «Київський метрополітен», загальною площею 66,4 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, станція метро «Либідська», що підтверджується трьохстороннім актом приймання-передачі нерухомого майна від 23.11.2012 р.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 23.11.2012 р. по 21.11.2015 р.

Згідно з п. 9.4. Договору, останній припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 9.7. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

З матеріалів справи вбачається, що 19.10.2015 р. позивач звернувся до відповідача-2 з листом № 276 від 19.10.2015 р., в якому просив надати згоду на продовження строку дії Договору.

Одночасно, позивач звернувся до відповідача-1 з листом № 275 від 19.10.2015 р., в якому просив надати позивачу згоду (доручення на виготовлення експертної оцінки та підготовку договору) на продовження строку дії спірного Договору оренди.

Листом № 516-НЗК від 23.11.2015 р. відповідач-1 повідомив позивача про те, що не має наміру продовжувати дію Договору та вимагав позивача повернути орендоване майно по акту приймання-передачі.

04.12.2015 р. відповідач-2 направив на адресу позивач лист № 062/07/10-13385 від 03.12.2015 р., в якому зазначив, що листами від 25.09.2015 р. № 062/07/10-10740 та від 02.11.2015 р. № 062/07/10-12130 позивача було повідомлено про припинення терміну дії Договору № 868 від 23.11.2012 р., у зв'язку з чим вимагав від позивача здій лити орендоване приміщення та передати його по акту приймання-передачі балансоутримувачу - КП «Київський метрополітен».

31.12.2015 р. позивач повторно звернувся до відповідача-1 з листом № 278 від 30.12.2015 р., в якому просив надати згоду (доручення на виготовлення експертної оцінки та підготовку проекту договору) на продовження строку оренди до 3-х років частини підземного переходу станції метро «Либідська» загальною площею 66,4 кв.м. для здійснення роздрібної торгівлі на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 04.07.2005 р. № 1144 (в редакції згідно з розпорядженням від 03.09.2011 р. № 1600).

Оскільки позивач вимог щодо повернення об'єкту оренди не виконав, відповідач-1 звернувся з позовом до суду про виселення позивача з орендованого майна.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2016 р. у справі № 910/33160/15 було вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю „Еларт" (код ЄДРПОУ 21478125, 04107, м. Київ, пров. Делегатський, 12) з нерухомого майна (частини переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначене відповідно до проектної документації, розробленої ДП "НІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря), що знаходиться за адресою: станція метро "Либідська" Б/Н та демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать Товариству з обмеженою відповідальністю „Еларт" (код ЄДРПОУ 21478125, 04107, м. Київ, пров. Делегатський, 12), що знаходиться за адресою: станція метро „Либідська" Б/Н, загальною площею 66,4 м 2 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ «Еларт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 р. у справі № 910/33160/15 провадження було зупинено до вирішення пов'язаної з нею даної справи № 910/11062/16.

Під час провадження у справі відповідач-1 проти позову заперечив, посилаючись, зокрема, на те, що повідомленням № 516-НЗК від 23.11.2015 р. він повідомив позивача про відмову від продовження дії Договору та вимагав позивача повернути орендоване майно по акту приймання-передачі.

Відносно вказаних доводів відповідача-1 позивач займає позицію, згідно з якою відповідач-1 є лише отримувачем коштів за Договором, проте не орендодавцем спірного майна, так як загальна площа нежитлових приміщень, яка передана в оренду на станціях Київського метрополітену та перебуває на балансі відповідача, перевищує 200 кв.м., з огляду на що, на його думку, відповідач-1 неуповноважений приймати рішення про припинення Договору, а тому його лист № 516-НЗК від 23.11.2015 р. не є доказом волевиявлення орендодавця та уповноваженої особи з розпорядження об'єктом оренди за договором оренди щодо заперечення проти продовження користування позивачем орендованим майном та не може спричиняти для позивача таких юридичних наслідків як не продовження договору оренди на новий строк.

Відповідач-2, у свою чергу, під час розгляду справи зазначив, що вчинення стороною дій, направлених на укладення, і, відповідно, підписання будь-якого правочину є правом сторони, яке реалізується у встановленому законом порядку, а не її обов'язком, що узгоджується,зокрема, із приписами ст. ст. 6, 203, 627, 628, 637 Цивільного кодексу України та ст. ст. 180, 181 Господарського кодексу України, виходячи з обумовлених законом прав та охоронюваних інтересів сторін договору, зокрема свободи укладання договору, відповідно підписання будь-якого цивільно-правового договору, зокрема і додаткової угоди про продовження строку дії Договору до 19.11.2018 р. є саме правом, а не обов'язком сторони.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, слід відзначити, що положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено такі способи захисту, як зміна правовідношення та примусове виконання обов'язку в натурі, приписами ст. 20 Господарського кодексу України передбачено можливість установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.

Так, розглядаючи заявлені позовні вимоги, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правовідносини з оренди державного та комунального майна, врегульовані положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" , Главою 58 Цивільного кодексу України та параграфом 5 глави 29 Господарського кодексу України.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Аналогічні приписи встановлені у ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, обов'язковою передумовою для пролонгації договору оренди є саме відсутність заперечень орендодавця у встановлений місячний термін, а в даному конкретному випадку орендодавець заперечив проти продовження дії договору на новий строк.

Так, зі змісту вказаних норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, на яких цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець, при цьому такі заперечення мають бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах від 16.06.2015 р. у справі № 925/2355/14 та від 27.11.2016 р. у справі № 920/1826/15, від 17.05.2016 р. у справі № 910/21712/15.

Позивачем не доведено наміру орендодавця й надалі передавати спірне майно в оренду, при цьому, останній заперечив у встановлений строк проти поновлення договору.

З наведених вище норм законодавства вбачається, що можливість продовження дії договору оренди на той же термін і на тих же умовах законодавець поставив у залежність, зокрема, від відсутності волевиявлення однієї із сторін про припинення цього договору у зв'язку із закінченням терміну його дії, та зазначив про те, що таке волевиявлення має відбуватись у відповідні строки. Тому, будь-яке документальне підтвердження факту здійснення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, зокрема, в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна", а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що 04.12.2015 р. відповідач-2 як орендодавець листами № 062/07/10-12130 від 02.11.2015 р. та № 062/07/10-13385 від 03.12.2015 р. повідомив позивача про припинення терміну дії спірного Договору та необхідність звільнити орендовані приміщення та передати їх по акту приймання-передачі відповідачу-1 як балансоутримувачу.

Доводи позивача в частині того, що з наданих відповідачем-2 копій фіскальних чеків та поштових повідомлень від рекомендованих листів неможливо встановити, що в поштових конвертах на адресу позивача були направлені саме листи № 062/07/10-12130 від 02.11.2015 р. та № 062/07/10-13385 від 03.12.2015 р., а не якісь інші документи, суд вважає необґрунтованими та до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Факт направлення відповідачем-2 на адресу позивача листа № 062/07/10-12130 про припинення дії Договору безпосередньо вбачається зі змісту Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0104403014958.

Також, з наявного в матеріалах справи Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0104403023825 вбачається факт направлення відповідачем-2 на адресу позивача листа про припинення дії Договору № 062/07/10-13385 від 03.12.2015 р.

За таких обставин, суд вважає, що вищевказані рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення разом з фіскальними чеками № 2823 від 04.11.2015 р. та № 4522 від 04.12.2015 р. є належними доказами направлення відповідачем-2 листів про припинення строку дії Договору оренди відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Крім того, листом № 516-НЗК від 23.11.2015 р. відповідач-1 також повідомляв позивача про відсутність наміру продовжувати дію Договору та вимагав повернути орендоване майно.

Означений лист відповідачем-1 було направлено позивачу 24.11.2015 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 24.11.2015 р. та поштового конверту зі штрихкодовим ідентифікатором 0305607096479.

Водночас, суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено можливості в судовому порядку примусити особу здавати певне майно в оренду, якщо вона не має наміру взагалі вступати в орендні правовідносини з будь-ким, а позивачем всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів того, що укладення спірного Договору між ним та відповідачами про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду є обов'язковим для них в силу закону або прийнятого на його основі нормативно-правового акта.

Таким чином, враховуючи встановлений статтею 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору та відсутність у відповідачів обов'язку на укладення з позивачем спірного договору, суд дійшов висновку, що права позивача з цього приводу не порушені.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що заявлені у даній справі вимоги є неправомірними.

Посилання позивача на п. 12.4. Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджено рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 34/6250, суд до уваги не приймає, оскільки вказане Положення не було чинним на момент закінчення строку дії спірного Договору та згідно з п. 12 рішення Київської міської ради № 415/1280 від 21.04.2015 р. було визнано таким, що втратило чинність.

Інші доводи позивача, викладені у позові та наданих суду поясненнях, зокрема, щодо його звернення про продовження строку дії Договору до відповідача-2 та відповідача-1 з клопотанням про надання пакету документів для подальшого звернення про продовження Договору оренди, а також описані у позові та письмових поясненнях правовідносини з іншими особами щодо об'єкту оренди, судом до уваги не приймаються, оскільки вони не впливають на результат вирішення спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 29.08.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова