Постанова

від 25.08.2016 по справі 926/96/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2016 р. Справа № 926/96/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання: Марочканич І.О.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр», № 15 від 12.04.2016 року (вх. № ЛАГС 01-05/1935/16 від 18.04.2016 року),

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 березня 2016 року

у справі № 926/96/16 (суддя Паскарь А.Д.),

порушеній за позовом

Позивача: Навчального закладу об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України», м. Сокиряни, Чернівецької обл.,

До відповідача: Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр», м. Чернівці,

Про стягнення заборгованості в сумі 26289,35 грн. з яких: 20671,00 грн. основний борг, 284,92 грн. 3% річних, 1596,73 грн. інфляційні втрати, 3736,70 грн. штрафні санкції та стягнення судових витрат (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог вх. № 489 від 31.03.2016 р.).

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 квітня 2016 року, справу № 926/96/16 Господарського суду Чернівецької області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Костів Т.С., Малех І.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 року прийнято апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр», № 15 від 12.04.2016 року (вх. № ЛАГС 01-05/1935/16 від 18.04.2016 року) до провадження та розгляд скарги призначено на 18.05.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(а. с. 125-126).

З підстав зазначених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р., від 15.06.2016 р. та від 29.06.2016 р. розгляд справи було відкладено, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а. с. 144-145/зворот, 150-151/зворот, 156-157/зворот).

Розпорядженнями керівника апарату суду № 290 від 14.06.16 р., № 329 від 24.06.2016 р., та протоколами автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.06.2016 р. та від 24.06.2016 р. внесено зміни у склад судової колегії з розгляду даної справи, замість судді Малех І.Б. (перебування у відпустці) введено суддю Орищин Г.В. (а. с. 146, 147) та замість судді Костів Т.С. (перебування у відпустці) введено суддю Галушко Н.А. (а. с. 152, 153).

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна складу колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення»).

У судове засідання, яке відбулося 25.08.2016 р. представник апелянта/відповідача повноважного представника не направив, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано скаржником/відповідачем 23.04.2016 р. за № 58004 00397567 (докази - оригінал повідомлення про вручення знаходиться в матеріалах справи)(а. с. 126) та наступними рекомендованими кореспонденціями, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Як вбачається з апеляційної скарги (а. с. 127-131), скаржник просить задовольнити апеляційну скаргу повністю, скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2016 р. в частині стягнення з Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр» на користь Навчального закладу об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» 14195,84 грн. основного боргу, 3736,70 грн. пені, 1596,73 грн. інфляційних втрат, 284,92 грн. 3% річних та відмовити в задоволенні позову в цій частині. В частині стягнення з Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр» на користь Навчального закладу об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» 6475,16 грн. основного боргу рішення Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2016 р. залишити без змін та стягнути судові витрати (пункт 2 та 3 прохальної частини апеляційної скарги).

Позивач, повторно, повноважного представника у судове засідання не направив, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду позивачем подано лист вих. № 119 від 09.08.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5822/16 від 12.08.2016 р.), в якому просить розглядати справу при відсутності представника Навчального закладу об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України», також позивачем у першому судовому засіданні, на виконання вимог ухвали суду від 20.04.2016 р. через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду було подано відзив на апеляційну скаргу вих. № 71 від 11.05.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3542/16 від 16.05.2016 р.) в якому просив суд рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 березня 2016 року у справі № 926/96/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр» на рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 березня 2016 року у справі № 926/96/16 залишити без задоволення (а. с. 136/зворот).

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне:

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представників сторін, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр», № 15 від 12.04.2016 року (вх. № ЛАГС 01-05/1935/16 від 18.04.2016 року) до провадження та розгляд справи неодноразово було відкладено, з підстав зазначених в ухвалах суду від 18.05.2016 р., від 15.06.2016 р. та від 29.06.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України. Однак, уповноважені представники апелянта/відповідача та позивача в судове засідання жодного разу не прибули.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. участь повноважних представників сторін судом обов'язковою не визнавалась (а. с. 156-157).

Крім того, позивачем через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду позивачем подано лист вих. № 119 від 09.08.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5822/16 від 12.08.2016 р.) в якому просить розглядати справу у відсутності представника позивача.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 926/96/16 та прийшла до висновку розглядати справу без участі представника апелянта/відповідача та позивача, оскільки в матеріалах справи є достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 31 березня 2016 року у справі № 926/96/16 (суддя Паскарь А.Д.) позов задоволено, вирішено стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр» (58004, м. Чернівці, вул. Ростицька, 32; ідентифікаційний код 32027400) на користь Навчального закладу об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» (60200, Чернівецька область, Сокирянський район, м. Сокиряни, вул. Коцюбинського, 4; ідентифікаційний код 02723412) 20671,00 грн. основного боргу, 3736,70 грн. пені, 1596,73 грн. інфляційних втрат, трьох процентів річних у розмірі 284,92 грн. та 1378,00 грн. судового збору (а. с. 110, 111-114).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/відповідач (Приватне науково-виробниче підприємство «Геоцентр») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 127-131), просить задовольнити апеляційну скаргу повністю, скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2016 р. в частині стягнення з Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр» на користь Навчального закладу об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» 14195,84 грн. основного боргу, 3736,70 грн. пені, 1596,73 грн. інфляційних втрат, 284,92 грн. 3% річних та відмовити в задоволенні позову в цій частині. В частині стягнення з Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр» на користь Навчального закладу об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» 6475,16 грн. основного боргу рішення Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2016 р. залишити без змін та стягнути судові витрати (пункт 2 та 3 прохальної частини апеляційної скарги).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, з неповним з'ясуванням судом усіх обставин справи, а висновки суду, які викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення в частині стягнення з відповідача 14195,84 грн. основного боргу, 3736,70 грн. пені, 1596,73 грн. інфляційних втрат, 284,92 грн. 3% річних, відтак вважає, що дане рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Апелянт в апеляційній скарзі не заперечує факт укладення спірного договору та підписання акту приймання-передачі спірних приміщень, однак зазначає, що починаючи з 06.07.2015 р. на день звернення позивача з позовними вимогами до суду першої інстанції частину спірного приміщення, яке орендувалось скаржник не використовував, оскільки, починаючи з 06.07.2015 р. частина спірного приміщення була звільнена від майна відповідача в односторонньому порядку, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка № 1 від 16.02.2016 р., відтак, відповідач після 06.07.2015 р. не мав доступу до зазначеного приміщення та не користувався ним з 06.07.2015 р.

Також апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що внаслідок передачі 06.07.2015 року за актом № 3 приміщення з ключами від нього та відмови від виконання зобов'язань з вказаної дати у відповідача не виникало зобов'язання зі сплати передбаченої умовами договору плати за користування приміщенням, що позбавляє позивача права вимагати її стягнення за період починаючи з 06.07.2015 року, проте не позбавляє від права на відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань та односторонньою відмовою від зобов'язань з боку відповідача, однак така вимога не була предметом спору по справі № 926/96/16, однак, в тій частині суд першої інстанції зробив помилковий висновок про існування у позивача права на стягнення саме орендної плати, а не збитків за період, починаючи з 06.07.2015 року, відтак рішення в цій частині на думку скаржника підлягає скасуванню.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не заперечує стягнення з нього заборгованості з орендної плати, що утворилася внаслідок невиконання умов договору та користування орендованим приміщенням у період з 01.03.2015 року по 06.07.2015 року в сумі 6475,16 грн.

Також, на думку скаржника не відповідає нормам матеріального права стягнення з відповідача заявленої позивачем орендної плати за користування допоміжним приміщенням у розмірі 40 грн. за місяць, що у сумі становить 440,00 грн., оскільки між сторонами у справі таке приміщення не було передано, згідно з положеннями ч. 1 ст. 795 ЦК України, так як акт приймання передачі, щодо такого приміщення не було укладено між сторонами, оскільки на думку апелянта, наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі від 01.03.2015 року засвідчує передачу від орендодавця орендарю тільки орендованого приміщення площею 47 кв.м. та, відповідно, виникнення у відповідача зобов'язання зі оплати за користування ним із передбаченої пунктом 3.1. договору оренди ціни оренди в 43 грн. без ПДВ за 1 кв.м. орендованого приміщення за один календарний місяць, що складається з орендної плати та опалення і становить 2021,00 грн. за місяць, яка могла нараховуватися за час користування ним до моменту повернення ключів з приміщенням та відмови від зобов'язання, що відбулося 06.07.2015 року. Відсутність документу (акту) про передачу відповідачеві в користування так званого допоміжного приміщення, в силу ч. 1 ст. 795 ЦК України, обумовлює відсутність права на стягнення плати за користування ним, відтак рішення господарського суду Чернівецької області про стягнення вказаної суми 440,00 грн. та пені, 3% річних і інфляційних нарахувань на цю суму, як і пені, 3% річних та інфляційних нарахувань на неіснуючу орендну плату у розмірі 13755,84 грн., що безпідставно нарахована і стягнута за період починаючи з 06.07.2015 року, є помилковим і підлягає скасуванню.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що апелянт/відповідач: Приватне науково-виробниче підприємство «Геоцентр» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 32027400, місце знаходження юридичної особи: 58004, м. Чернівці, вул. Ростицька, 32.

Позивач: Навчальний заклад об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 02723412, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 60200, Чернівецька обл., Сокирянський район, м. Сокиряни, вул. Коцюбинського, буд. 4, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 11) та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) № 459 від 14.12.2015 р.(а. с. 12).

З матеріалів справи вбачається, що 19 .01.2016 р. Навчальний заклад об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовними вимогами до Приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр» про стягнення заборгованості в сумі 78260,45 грн. з яких: 22920,00 грн. основний борг, 627,60 грн. 3% річних, 1531,55 грн. інфляційні втрати, 2125,00 грн. штрафні санкції, 51056,30 грн. пеня та стягнення судових витрат, які ухвалою суду першої інстанції від 20.01.2016 р. прийнято до розгляду та розгляд справи було призначено на 02.02.2016 р.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем, 02.02.2016 р., через канцелярію місцевого господарського суду, подано заяву вх. № 161 про зменшення позовних вимог (а. с. 35), а саме: стягнути 29497,58 грн., в т.ч. 22920,00 грн. - основного боргу, 627,60 грн. - 3% річних. 1531,55 грн. - інфляційних втрат, 4418,43 грн. - пені та судовий збір.

31.03.2016 р. позивачем, через канцелярію місцевого господарського суду, подано заяву вх. № 489 про зменшення позовних вимог (а. с. 103) у якій просить стягнути 26289,35 грн., в т.ч. 20671,00 грн. - основного боргу, 284,92 грн. - 3% річних, 1596,73 грн. - інфляційних втрат, 3736,70 грн. - штрафних санкцій та судовий збір.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заява позивача від 31.03.2016 р. вх. № 489 про зменшення позовних вимог (а. с. 103) була прийнята місцевим господарським судом до розгляду, та даний спір розглянуто по суті в межах позову з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 31.03.2016 р. (вх. № 489).

З огляду на викладене колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року №18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про В«доповненняВ» або В«уточненняВ» позовних вимог, або заявлення В«додатковихВ» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Як встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви (а. с. 5-7) до місцевого господарського суду заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 78260,45 грн., в т.ч. 22920,00 грн. - основного боргу, 627,60 грн. - 3% річних, 1531,55 грн. - інфляційних втрат, 2125,00 грн. - штрафних санкцій, 51056,30 грн. - пені та судові витрати. В другій заяві про зменшення позовних вимог вх. № 489 від 31.03.2016 р. (а. с. 103), позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 26289,35 грн., в т.ч. 20671,00 грн. - основного боргу, 284,92 грн. - 3% річних. 1596,73 грн. - інфляційних втрат, 3736,70 грн. - штрафних санкцій та судовий збір.

Відтак, колегія судів вважає, що місцевий господарський суд правомірно оцінив подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог від 31.03.2016 року (вх. № 489), як заяву про зменшення розміру позовних вимог за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01 березня 2015 року між Навчальним закладом об'єднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» в особі директора ОСОБА_2 (Орендодавець - за договором, Позивач - у справі), діючого на підставі Статуту з однієї сторони та Приватним підприємством «Геоцентр» (Орендар - за договором, Відповідач - у справі), в особі керівника ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту, було укладено Договір оренди № 18/2015 (далі за текстом - Договір) (а. с. 14-17, 25-28).

Колегією суддів встановлено, що договір оренди (найму) № 18/2015, укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін за договором, засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст. ст. 207, 208 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України).

За своїми основними та другорядними ознаками, зазначений вище правочин є договором найму (оренди), відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 18/2015, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 47 метрів квадратних, що знаходиться на першому поверсі літера «А», за адресою: вул. Коцюбинського, 4, м. Сокиряни (надалі приміщення) (згідно акту передачі).

Згідно пункту 2.1. Договору позивач зобов'язується передати відповідачеві, а відповідач прийняти приміщення за актом прийому-передачі (додаток №1), який є невід'ємною частиною договору протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підписання договору.

Слід зазначити, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.10.2014 № 27937866, позивачу на підставі Свідоцтва про право власності серії САС № 058499, виданого 11.11.2008 р., належать на праві приватної власності нежитлові будівлі за адресою: Чернівецька область, Сокирянський район, м. Сокиряни, вул. Коцюбинського, будинок 4, що складаються, у тому числі з учбового корпусу з підвалом літ. «А», загальною площею 1713,7 кв. м. (а. с. 52).

На підставі умов зазначеного Договору, 01.03.2015 р. між сторонами у справі було укладено двосторонній ОСОБА_2 здачі-приймання до договору оренди № 18/2015 від 01.03.2015 р. (а. с. 18, 29).

У ОСОБА_2 здачі-приймання до Договору оренди № 18/20 від 01.03.2015 р., який складено сторонами на виконання Договору оренди (найму) № 18/2015, сторони погодили наступне: « 1). Відповідно до статті 1 та статті 4 договору оренди № 18/2015 від 01 березня 2015 року, Орендодавець передав, а Орендар прийняв приміщення загальною площею 47 кв. м.; 2). Надане орендоване приміщення знаходиться в стані, придатному для експлуатації, ремонтних робіт потребує ремонту; 3). Орендодавець передав, а Орендар прийняв ключі від орендованого приміщення. 4. На момент передачі приміщення Сторони не мають претензій одна до одної».

Акт здачі-приймання від 01.03.2015 р. підписано представниками сторін без зауважень та/або застережень.

Слід зазначити, що факт укладення спірного Договору та Акту здачі-приймання між сторонами у справі - не заперечується, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до пункту 3.1. Договору орендна плата за користування приміщення складає 43 грн. без ПДВ за один календарний місяць, що складається з орендної плати та опалення і становить 2021,00 грн., та плата за користування допоміжними приміщеннями, що становить 5,00 грн. за 1 метр квадратний 40,00 грн.

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що крім плати за користування приміщенням, відповідач сплачує позивачеві компенсацію вартості комунальних послуг (електропостачання).

Відповідно до пункту 3.3. Договору нарахування платежів, визначених пунктом 3.2. Договору, визначається наступним чином: компенсація вартості електроенергії розраховується згідно із показниками лічильника активної електроенергії або згідно розрахунку по установленій потужності електроприладів, що розміщені в приміщені відповідно до акту, узгодженого сторонами, з урахуванням реактивної електроенергії та втрат на трансформаторі та кабельних мережах. Електрична енергія, використана в місцях загального користування розраховується пропорційно до займаної площі (пункт 3.1.1. договору); компенсація вартості комунальних послуг розраховується пропорційно до займаної площі або орендар установлює лічильники, відкриває особисто рахунки і веде самостійно оплату за комунальні послуги (електроенергію) (пункт 3.1.2. договору).

Пунктом 3.6. Договору сторони передбачили, що щомісячна сума плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів зазначається позивачем в рахунках-фактурах, які відповідач не пізніше першого числа поточного місяця повинен самостійно отримати в офісі позивача. Водночас пунктом 3.8. Договору вчинено застереження, що несвоєчасне отримання відповідачем рахунків у позивача не звільняє його від зобов'язання своєчасно сплатити платежі, визначені Договором.

Згідно пункту 3.7. Договору відповідач зобов'язаний сплатити: плату за користування приміщенням за поточний місяць не пізніше десятого числа поточного місяця; компенсацію вартості комунальних послуг протягом 10 календарних днів з моменту отримання рахунку від позивача, але не пізніше п'ятнадцятого числа поточного місяця; шляхом перерахування грошових коштів на поточних рахунок позивача.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що відповідач зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати позивачу плату за користування приміщенням та інші платежі, визначені договором.

Однак, відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за Договором оренди в частині своєчасності та повноти сплати орендних платежів та комунальних послуг, та сплатив позивачу за період з 01.03.2015 по день подання позову лише 2000,00 грн. (призначення платежу за оренду приміщення та комунальні послуги згідно рахунку № 40 від 02.03.2015р. без ПДВ), що підтверджується платіжним дорученням від 03.07.2015 № 1036 (а. с. 60).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже було вище зазначено у цій постанові, Договором сторонами погоджено, що щомісячна орендна плата складається з орендної плати за користування приміщення у сумі 2021,00 грн., плати за користування допоміжними приміщеннями у сумі 40,00 грн. та компенсації вартості комунальних послуг (електроенергію), розмір якої залежить від обсягів використання відповідачем електроенергії (п.п. 3.1., 3.2. договору).

Відповідно до вищенаведеного вбачається, що станом на 31.03.2016 р., час подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, заборгованість відповідача перед позивачем по орендній платі разом із допоміжними приміщеннями складає - 20671,00 грн. за період березня 2015 року по січень 2016 року.

Слід зазначити, що позивач в ході розгляду справи відмовився від стягнення з відповідача компенсації вартості комунальних послуг, що слугувало підставою для зменшення суми заборгованості, яка становить орендну плату за користування приміщенням у розмірі 20231,00 грн. та плату за користування допоміжними приміщеннями у розмірі 440,00 грн.

Відтак, основна сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором оренди приміщень, включаючи допоміжне приміщення, становить 20671,00 грн.

Щодо заперечень апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, що заборгованість, включаючи з 07.07.2015 по день подання заяви про уточнення позовних вимог (13.01.2016 р.) відсутня, у зв'язку з передачею ключів від приміщення відповідно до пунктів 2.2., 2.4. та 2.6. Договору, що підтверджує актом від 06.07.2015 № 3 (надалі - акт 3), посилаючись на частину 2 статті 795 ЦК України.

Частиною 2 статті 795 ЦК України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Вищенаведені твердження апелянта колегією суддів до ваги не приймаються, оскільки вони спростовуються наступним.

Відповідно до пункту 2.2. Договору, право користування приміщення виникає у відповідача з дати підписання сторонами ОСОБА_2 прийому-передачі приміщення. Пунктом 2.4. Договору визначено, що в момент підписання ОСОБА_2 прийому-передачі позивач передає відповідачеві ключі від замків дверей приміщення та надає право доступу в приміщення персоналу та відвідувачів відповідача.

Пунктом 2.6. Договору передбачено, що по закінченню строку оренди відповідач зобов'язується передати позивачеві приміщення та всі наявні ключі від замків дверей приміщення за відповідним актом прийому передачі, протягом трьох робочих днів, починаючи від дати закінчення строку оренди. Пунктом 10.1. Договору встановлено, що датою закінчення строку оренди є 01 березня 2016 року (а.с. 17).

У пункті 7.4. Договору сторони погодили, що позивач має право у разі прострочення відповідачем оплати платежів, визначених пунктами 3.1. та 3.2. Договору за будь-який місяць оренди, більше ніж на 20 (двадцять) календарних днів, до моменту погашення заборгованості (у тому числі збитків) застосувати до відповідача господарські санкції у (в тому числі без попередження) шляхом закриття доступу до орендованих приміщень або відключення від мереж електро-, водо-, теплопостачання.

Відповідно до наявного в матеріалах справи ОСОБА_2 № 3 від 06.07.2015 року (а.с. 59), комісія в складі: головного бухгалтера АШ - ОСОБА_4, завгоспа АШ - ОСОБА_5, викладача АШ - ОСОБА_6, в присутності представника відповідача ОСОБА_7, «здійснила вилучення ключів від орендованого приміщення площею 47 кв.м. та опечатання приміщення згідно договору оренди № 18/2015 від 01.03.2015 року пункт 7.4.».

ОСОБА_8 № 3 підписано всім складом комісії та представником ПП «Геоцентр» ОСОБА_7

Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 ГК України .

Частиною третьою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 235 ГК України встановлено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором (частина 2 статті 235 ГК України ).

Статтею 236 ГК України встановлено види оперативно-господарських санкцій, однак їх перелік відповідно до частини 2 зазначеної статті не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у пункті 7.4. Договору встановлено оперативно-господарську санкцію, підставою для застосування якої є факт порушення господарського зобов'язання відповідачем, а саме прострочення оплати орендної плати, про що останнім не заперечується. Застосовано санкцію позивачем як потерпілою особою від правопорушення, скоєним відповідачем, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання, що узгоджується з нормами частини 1статті 237 ГК України .

Згідно частини 2 статті 237 ГК України у разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції відповідач мав можливість і може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Посилання скаржника/відповідача на довіреність від 02.07.2015 № 0024, якою представника відповідача уповноважено передати ключі з приміщенням та підписати ОСОБА_7 у зв'язку із припиненням договору оренди, судом не береться до уваги, оскільки 06.07.2015 р. за участю представника ПП «Геоцентр» комісією здійснено виключно вилучення ключів від орендованого приміщення, а не передача від орендаря орендодавцю самого орендованого приміщення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_7 № 3 не є актом приймання-передачі самого приміщення від орендаря до орендодавця у розумінні умов Договору оренди та частини 2 статті 795 ЦК України , а тому посилання апелянта/відповідача на припинення дії Договору оренди № 18/2015 власне 06.07.2015 є безпідставними та такими, що не відповідають реальним обставинам справи.

Позиція суду знаходить своє відображення у постанові Вищого господарського суду України від 17.02.2016 у справі № 910/21756/15, в якій йдеться про те, що орендодавець у випадку відсутності акту приймання-передачі вправі вимагати з орендаря стягнення орендної плати за весь період фактичного користування орендованим приміщенням.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо одностороннього розірвання договору оренди, передбаченими статтею 784 ЦК України чи досягнення домовленостей між сторонами про розірвання договору.

Скаржник/Відповідач в свою чергу не був позбавлений права розірвати договір у судовому порядку та відсутні підстави для застосування до спірних відносин положень частини 6 статті 762 ЦК України , відповідно до якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, оскільки як встановлено вище у цій постанові, обставини невикористання приміщення виникли саме з вини апелянта/відповідача у зв'язку з несплатою, передбачених Договором оренди платежів.

У постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28 травня 2015 року у справі № 910/19384/14 зазначено, що тільки форс-мажорні обставини, які підтверджені належними та допустимими на те доказами, можуть визнаватись судом поважною причиною невиконання орендарем своїх обов'язків щодо сплати орендної плати та підставою звільнення від її сплати.

Відповідно до частини третьої статті 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених кодексом.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що основна заборгованість відповідача перед позивачем за Договором оренди № 18/2015 від 01.03.2015 р., за користування приміщенням та допоміжними приміщеннями станом на 31.03.2016 р., становить 20671,00 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем крім основної суми заборгованості розраховано відповідачу пеню відповідно до п. 9.2 Договору в сумі 3736,70 грн. з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 31.03.2016 р.

Відповідно до пункту 9.2. Договору за порушення встановлених п. 3.7. Договору термінів оплати плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 2 % від суми несплаченої плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів за кожен день прострочення.

Пунктом 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України , розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Таким чином позивач, враховуючи приписи статті 343 ГК України , зменшив розмір пені та правомірно розрахував відповідачу 3736,70 грн. штрафних санкцій.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1596,73 грн. - інфляційних втрат та 284,92 грн. - 3 % річних, які місцевим господарським судом задоволено, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З розрахунку поданого позивачем до справи вбачається, що позивачем розраховано інфляційні втрати та 3 % річних за період з березня 2015 року по січень 2016 року включно по кожному платежу окремо.

Відтак, нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 1596,73 грн. та 3% річних в сумі 284,92 грн. є правомірними та підлягають до задоволення.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2016 р. у справі № 926/96/16 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 березня 2016 року у справі № 926/96/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Чернівецької області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

25.08.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 30.08.2016 р.