Постанова

від 18.07.2006 по справі 20-3/381-11/248-7/373

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

18 липня 2006 р.                                                                                  

№ 20-3/381-11/248-7/373 

Вищий господарський суд України у складі

колегії суддів:

головуючого судді:                              Плюшка

І.А.

суддів:                                               

Плахотнюк С.О., Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу          Відкритого

акціонерного товариства “Техком Севастополь”

на рішення          

господарського суду м. Севастополя від 09.12.2005 року

на постанову         

Севастопольського апеляційного господарського суду від

10.01.2006 року

у справі          №20-3/381-11/248-7/373

за позовом          

СПД ОСОБА_1

до          1. Відкритого акціонерного товариства

“Техком Севастополь”

          2.

Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської

державної адміністрації

про           визнання

договору та додаткової угоди до нього не дійсними та про визнання права

власності на столярний цех, склад утильної резини та зварювальний пост

за зустрічним позовом           Відкритого

акціонерного товариства “Техком Севастополь”

до          СПД

ОСОБА_1

про           визнання

договору купівлі-продажу будівлі недійсним, повернення сторін у первісний стан,

зобов'язання повернення майна.

За

участю представників:

-         

позивача -ОСОБА_2

-         

відповідача - Гребенева О.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.

Севастополя від 09.12.2005 року (суддя Ілюхіна А.П.) у справі

№20-3/381-11/248-7/373 позов СПД ОСОБА_1 до 

Відкритого акціонерного товариства “Техком Севастополь” та Управління з

питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної

адміністрації про визнання договору купівлі-продажу будівлі (споруди,

приміщення) шляхом викупу б/н від 09.09.2002 року дійсним та визнання права

власності на столярний цех, склад утильної резини та зварювальний пост

задоволено. В задоволенні зустрічного позову ВАТ “Техком Севастополь” до СПД

ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення)

шляхом викупу б/н від 09.09.2002 року недійсним -відмовлено.

Постановою Севастопольського

апеляційного господарського суду від 10.01.2006 року у справі №20-3/381-11/248-7/373

відповідне рішення господарського суду м. Севастополя від 09.12.2005 року

залишено без змін, а апеляційна скарга ВАТ “Техком Севастополь” без

задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими

судовими рішеннями ВАТ “Техком Севастополь” звернулося в порядку касаційного

оскарження судових рішень до Вищого господарського суду України з касаційною

скаргою, в якій просить скасувати відповідні судові рішення з мотивів порушення

та неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального

і процесуального права. У справі прийняти нове рішення яким в задоволенні

первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши суддю доповідача,

перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої

і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та

процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про відмову в задоволенні

касаційної скарги, з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 1117

Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені

господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними,

вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та

достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної

інстанції.

Відповідно до встановлених судами

першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи, між СПД ОСОБА_1

(покупець) та ВАТ “Севастопольська автобаза” (продавець) (правонаступником

якого є ВАТ “Техком Севастополь”) 09.09.2002 року було укладено договір

купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу б/н, згідно якого

продавець передає покупцю не житлові приміщення: столярний цех, склад утильної

резини та зварювальний пост (деревообробну майстерню) загальною площею 258

кв.м. з навісом за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 39900,0 грн. згідно експертної

оцінки. Пунктом 1.2 цього договору передбачалось, що право власності на вказано

майно переходить до покупця з моменту його нотаріального посвідчення.

Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом т відмовляючи в задоволенні

зустрічного позову суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що

відповідно до ст. 47 ЦК УРСР (1963 року) та п. 4 Перехідних положень ЦК України

та ст. 220 ЦК України (2004 року), в разі якщо сторона ухиляється від виконання

умови щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочин, суд може визнати

відповідний правочин дійсним що зумовлює відсутність подальшої необхідності

його нотаріального посвідчення. Суди першої та апеляційної інстанції прийшли до

висновку, що відповідач ВАТ “Техком Севастополь” ухиляється від добровільного

нотаріального посвідчення правочину, про що свідчить заявлення зустрічного

позову та не визнання останнім первісного позову, що в свою чергу, дало

відповідним судовим інстанціям підстави визнати відповідний договір дійсним та

зобов'язати виконати останній відповідно до його умов. Проаналізувавши доводи

касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, колегія суддів касаційної

інстанції в обґрунтування прийнятого рішення виходить з наступного.

Оскаржуючи відповідні судові

рішення скаржник -ВАТ “Техком Севастополь”, посилався на порушення судами

першої та апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права,

зокрема, незавчасне повідомлення останнього судом апеляційної інстанції про час

і місце слухання справи. Однак колегією суддів касаційної інстанції відповідні

посилання до уваги не беруться, оскільки скаржником не подано відповідних

належних доказів своїх обґрунтувань.

Колегія суддів відхиляє також

посилання скаржника на обставини неправильності застосування положень ст. 47 ЦК

УРСР, як підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки,

всупереч посиланням скаржника на положення ст. 47 ЦК УРСР щодо обов'язкової

наявності вимог щодо нотаріального посвідчення виключно в законі, колегія

суддів вважає, що викладена в ст. 47 ЦК УРСР вимога, дійсно свідчить про

обов'язковість нотаріального посвідчення правочину в разі якщо того вимагає

закон, проте останнє не є виключними випадками необхідності нотаріального

посвідчення, оскільки частина друга зазначеної статті свідчить про можливість

сторін на власний розсуд, керуючись принципом свободи договору, визначити в

якості обов'язкової умови -умову нотаріального посвідчення правочину, що і

випливає з аналізу ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР. Отже, судами першої та апеляційної

інстанції правомірно застосовано положення ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, яка передбачає,

що в разі ухилення сторони від виконання умови про нотаріальне посвідчення

договору, суд може визнати відповідний правочин дійсним та таким що не потребує

подальшого нотаріального посвідчення. Відповідне положення, згідно п. 4

Перехідних положень ЦК України міститься і в ст. 220 ЦК України.

Не знаходять, на думку колегії

суддів касаційної інстанції, свого обґрунтованого підтвердження і посилання

скаржника щодо відсутності законодавчої вимоги щодо обов'язкового нотаріального

посвідчення договорів купівлі-продаж майна виробничого призначення. Оскільки,

погоджуючись з викладеними судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові

обґрунтуваннями, колегія суддів відзначає, що чинне законодавство враховуючи

триваючий характер спірних правовідносин не передбачає різниці між майном

виробничого та невиробничого призначення відповідно до ст. 190 ЦК України.

Відносно посилань скаржника на

положення договору згідно яких право власності набувача переходить до

останнього з моменту нотаріального посвідчення, колегія суддів приходить до

наступного висновку. Оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної

інстанції, умовами договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення)

шляхом викупу б/н від 09.09.2002 року передбачено момент переходу права

власності на спірне майно з моменту нотаріального посвідчення правочину, то

враховуючи положення ст. 47 ЦК УРСР та ст. 220 ЦК України, в разі визнання

відповідного договору судом дійсним наступне його нотаріальне посвідчення не

вимагається. Таким чином, відповідно до ст.ст. 638, 640 ЦК України спірний

правочин вважається укладеним з моменту постановлення відповідного рішення

суду.

Інші посилання скаржника викладені

в касаційній скарзі, на думку колегії суддів призводять до встановлення

фактичних обставин справи та дослідження доказів, що не були встановлені та

досліджені судами першої та апеляційної інстанції. Встановлення таких фактичних

обставин справи призведе до порушення касаційною інстанцією норм процесуального

права, а саме положень ст. ст. 1117 ГПК України, якою встановлені

межі касаційного перегляду.

Згідно роз'яснень пленуму

Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11

“Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно

відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і

підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального

законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності

з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних

правовідносин. Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення на

предмет порушення та недотримання норм матеріального і процесуального права,

відповідних порушень колегією суддів не виявлено.

Відповідно до вищевикладеного,

керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111,

11112, Господарського процесуального кодексу України, Вищий

господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Відкритого

акціонерного товариства “Техком Севастополь” залишити без задоволення.

     2.         

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від

10.01.2006 року у справі №20-3/381-11/248-7/373 залишити без змін.

Суддя, головуючий у засіданні                                             І.

Плюшко

Судді:                                                                                                 

С. Плахотнюк

                                                                                                       С.

Самусенко