Рішення

від 30.08.2016 по справі 914/1837/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2016р.                                                                       Справа№ 914/1837/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія АЛЕКС», М.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пустомитишляхрембуд», м.Пустомити Львівської області

про стягнення 167 782,59 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з»явився

від відповідача: не з»явився

Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія АЛЕКС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пустомитишляхрембуд» про стягнення 167 782,59 грн.

Ухвалою від 11.07.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 26.07.2016 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить протокол судового засідання від 26.07.2016 року, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 11.07.2016року, про відкладення розгляду справи виконав частково.

Крім того, представником позивача подано клопотання про розгляд справи в наступному судовому засіданні у відсутності представника позивача.

Відповідач вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 11.07.2016року, про відкладення розгляду справи не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про вручення від 18.07.2016 року №30185/16, повернуте на адресу суду, а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.08.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія АЛЕКС» (надалі – позивач, по договору - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пустомитишляхрембуд» (надалі – відповідач, по договору - покупець) укладено Договір №2/71 (надалі – договір) (а.с. 18-20).

Відповідно до розділу 2 договору, продавець зобов»язується систематично поставляти на умовах DDP (залізнична станція призначення) граніту камнещебнєву продукцію (надалі – товар) за цінами, фракціями та кількості у відповідності до Специфікації.

Сторонами договору були узгоджені ціна, кількість, фракція товару, про що було підписано та скріплено печатками сторін Специфікацією №01 від 15.08.2013 року, специфікацією №02 від 29.08.2013 року, специфікацією №03 від 03.09.2013 року.

На виконання умов договору та відповідно до заявок відповідача, позивачем поставлено товар за видатковими накладними на загальну суму 769 726,90 грн.: (769 726,81грн. за підрахунком суду)

№19/08-01 від 19.08.2013 року на суму 89 921,00 грн.

№20/08-1 від 20.08.2013 року на суму 88 699,00 грн.

№23/08-1 від 23.08.2013 року на суму 89 063,00 грн.

№06/09-1 від 06.09.2013 року на суму 91 496,65 грн.

№07/09-1 від 07.09.2013 року на суму 45 516,10 грн.

№14/09-1 від 14.09.2013 року на суму 91 271,06 грн.

№20/09-1 від 20.09.2013 року на суму 91 191,44 грн.

№21/09-1 від 21.09.2013 року на суму 91 072,01 грн.

№23/09-2 від 23.09.2013 року на суму 91 496,65 грн.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчить підпис представника відповідача та відбиток печатки відповідача у вищезазначених видаткових накладних. Будь-яких претензій від відповідача щодо кількості або якості поставленого товару не надходило.

Крім того, позивач стверджує, що підтвердженням факту отримання товару є оплати, які здійсненні відповідачем, що підтверджується банківською випискою. При цьому призначенням платежу у виписці зазначено посилання на договір №2/71 від 15.08.2013 року, укладений між позивачем та відповідачем.

Проте, вартість поставленого товару відповідачем буда сплачена частково, згідно банківських виписок:

19.08.2013 року – 89 697,24 грн.

19.08.2013 року – 89 697,24 грн.

22.08.2013 року – 77 000,00 грн.

03.09.2013 року – 10 898,52 грн.

04.09.2013 року – 135 000,00 грн.

13.09.2013 року – 263 700,00 грн.

23.12.2013 року – 18 733,92 грн.

Товар був відвантажений у день підписання видаткових накладних, що підтверджується інформацією, яка зазначена у залізничних накладних.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 769 726,81 – 684 726,92 = 84 999,89 грн.

У зв»язку з вищевказаною заборгованістю позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою оплати у 10-тиденний термін заборгованості яка виникла за договором. Відповіді на зазначений лист позивач не отримав, заборгованість відповідач не сплатив.

Вказана заборгованість підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за вересень 2013 року, підписаного представниками сторін та скріпленого печатками, а також листом за підписом директора ТОВ «Пустомитишдяхрембуд» №68 від 13.11.2013 року. Зазначеним листом директор ТОВ «Пустомитишляхрембуд» визнав заборгованість у сумі 103 733,91 грн. та вказав строк, у який зазначена заборгованість буде сплачена, а саме 20 грудня 2013 року.

Проте, 20.12.2013 року заборгованість сплачена була частково в розмірі 18 733,92 грн.

Таким чином, станом на момент звернення з позовом заборгованість відповідача перед позивачем становить 84 999,89 грн.

Згідно з п.5.1 договору, оплата здійснюється шляхом відстрочки платежу, яка складає 10-15 календарних днів від дня відвантаження товару, якщо інше не зазначено в специфікаціях. Підписані сторонами специфікації не містять іншого порядку оплати за поставлений товар.

За видатковою накладною №21/09-1 від 21.09.2013 року товар був відвантажений 21.09.2013 року, отже, останнім днем оплати є 06.10.2013 року, проте, 06.10.2013 року припадає на вихідний день, таким чином, останнім днем оплати є 07.10.2013 року. Зазначена видаткова накладна була своєчасно сплачена лише частково, а заборгованість у сумі 12 237,26 грн. була сплачена 23.12.2016 року, що підтверджується банківською випискою.

За видатковою накладною №23/09-2 від 23.09.2013 року товар був відвантажений 23.09.2013 року, останнім днем оплати є 08.10.2013 року, проте, зазначена видаткова накладна була оплачена лише частково у сумі 6 496,66 грн., залишок в розмірі 84 999,89 грн. станом на дату звернення з позовом сплачений не був.

Крім того, позивачем нараховано до стягнення 3% річних в розмірі 6 838,65 грн. та інфляційні втрати в розмірі 75 943,75 грн.

За твердженням позивача, всупереч умовам укладеного договору та вимогам чинного законодавства України, відповідач взяті на себе зобов»язання в повній мірі не виконав.

Тому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 84 999,99 грн., 3% річних в розмірі 6 838,85 грн. та інфляційні втрати в розмірі 75 943,75 грн.

На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.

Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) за договором поставки одна сторона – постачальник зобов»язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується видатковими накладними

№19/08-01 від 19.08.2013 року на суму 89 921,00 грн.

№20/08-1 від 20.08.2013 року на суму 88 699,00 грн.

№23/08-1 від 23.08.2013 року на суму 89 063,00 грн.

№06/09-1 від 06.09.2013 року на суму 91 496,65 грн.

№07/09-1 від 07.09.2013 року на суму 45 516,10 грн.

№14/09-1 від 14.09.2013 року на суму 91 271,06 грн.

№20/09-1 від 20.09.2013 року на суму 91 191,44 грн.

№21/09-1 від 21.09.2013 року на суму 91 072,01 грн.

№23/09-2 від 23.09.2013 року на суму 91 496,65 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача у видаткових накладних не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи вищеперелічені видаткові накладні, погодився із об'ємом та вартістю поставленого товару.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчить підпис представника відповідача та відбиток печатки відповідача у вищезазначених видаткових накладних. Будь-яких претензій від відповідача щодо кількості або якості поставленого товару не надходило.

Проте, вартість поставленого товару відповідачем буда сплачена частково, згідно банківських виписок:

19.08.2013 року – 89 697,24 грн.

19.08.2013 року – 89 697,24 грн.

22.08.2013 року – 77 000,00 грн.

03.09.2013 року – 10 898,52 грн.

04.09.2013 року – 135 000,00 грн.

13.09.2013 року – 263 700,00 грн.

23.12.2013 року – 18 733,92 грн.

Товар був відвантажений у день підписання видаткових накладних, що підтверджується інформацією, яка зазначена у залізничних накладних.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 769 726,81 – 684 726,92 = 84 999,89 грн. Хоч, згідно позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 84 999,99 грн. Однак, враховуючи суми, вказані у видаткових накладних, а також відповідні проплати відповідача, суд перерахував розмір основної заборгованості, який становить 84 999,89 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи норми чинного законодавства та умови договору, позивачем також нараховано 3% річних – 6 838,85 грн. та інфляційні втрати – 75 943,75 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних суд дійшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 6 838,85 грн.

Щодо нарахованих позивачем втрат від інфляції в розмірі 75 943,75 грн. суд зазначає наступне:

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат наведених у розрахунку, суд встановив, що позивачем невірно визначена сума інфляційних втрат.

Враховуючи норми чинного законодавства України, суд здійснив перерахунок інфляційних втрат.

Отже, інфляційні нарахування по видатковій накладній №21/09-1 на суму боргу 12 237,26 грн. за період 08.10.2013 року - 23.12.2013 року становить 135,22 грн.

Інфляційні нарахування по видатковій накладній №23/09-2 на суму боргу 91 496,65 грн. за період 09.10.2013 року – 30.11.2013 року становить 640,47 грн.

Інфляційні за грудень 2013 року, враховуючи проплату відповідача у грудні у сумі 6 496,66 грн., на суму боргу на кінець місяця – 84 999,89 грн. становлять 169,10 грн. (84 999,89 * 100,2 – 84 999,89 = 169,10);

інфляційні за 2014 рік на суму боргу 84 999,89 грн. становлять 21 164,97 грн.;

інфляційні за січень 2015 року на суму боргу 84 999,89 грн. становить 4 505,10 грн.

інфляційні за лютий 2015 року на суму боргу 84 999,89 грн. становить 9 180,10 грн.

інфляційні за березень 2015 року на суму боргу 84 999,89 грн. становить 11 899,98 грн.

інфляційні за квітень 2015 року на суму боргу 84 999,89 грн. становить 1 869,10 грн.

інфляційні за травень 2015 року на суму боргу 84 999,89 грн. становить 339,10 грн.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відтак, стягненню з відповідача підлягають втрати від інфляції в сумі 49 903,14 грн.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку підставності позову до задоволення частково. До стягнення з відповідача підлягає 141 741,88 грн., з яких 84 999,89 грн. основна заборгованість, 6 838,85 грн. три проценти річних, 49 903,14 грн. інфляційних нарахувань.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача загальна сума заборгованості – 141 741,88 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги не спростував.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія АЛЕКС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пустомитишляхрембуд» про стягнення 167 782,59 грн. є частково обґрунтованими та підлягають до задоволення частково.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пустомитишляхрембуд» (81100, Львівська область, м.Пустомити, вул.Грушевського,66; ідентифікаційний код 38718389) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія АЛЕКС» (01042, м.Київ, вул.Академіка Філатова,22/8) заборгованість в розмірі 141 741,88 грн.: з яких 84 999,89 грн. основної заборгованості, 6 838,85 грн. – 3% річних, 49 903,14 грн. – інфляційних втрат, а також 2 126,13 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 02.09.2016 р.

Суддя Горецька З. В.