Рішення

від 29.08.2016 по справі 914/1634/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2016р. Справа№ 914/1634/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Державного підприємства «Підприємство Миколаївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№50)», с.Заклад Миколаївського району, Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармата ЛТД», м.Львів

про стягнення 48 772,80 грн .

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-представник (довіреність від 18.07.2016 року), ОСОБА_2 - директор, наказ від 04.11.2014 року №168/ОС-14

від відповідача: не з'явився

Представникам позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державного підприємства «Підприємство Миколаївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№50)» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармата ЛТД» про стягнення 48 772,80 грн.

Ухвалою від 15.06.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 05.07.2016 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Представники позивача в судове засідання 26.029.087.2016 року з'явилися, вимог ухвали суду не виконали повністю, позовні вимоги підтримали згідно позовної заяви.

Відповідач вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 15.06.2016 року, про відкладення розгляду справи не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить поштовий конверт від 19.07.2016 року №30389/16, повернути на адресу суду з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання», а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно спеціального витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.08.2016 року за №22194344, місцезнаходженням юридичної особи - ТзОВ «Гармата ЛТД» вказано адресу: 79041, АДРЕСА_1. На вказану адресу направлялися ухвали суду, однак, поштові конверти поверталися до суду з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка належним чином повідомленого відповідача про час, дату та місце судового розгляду не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.03.2016 року між Державним підприємством «Підприємство Миколаївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№50)» (надалі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гармата ЛТД» (надалі - відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу (надалі - договір), згідно умов якого позивач продає, а відповідач купує продукцію, в подальшому товар (п.1. договору) (а.с. 16).

Предметом даного договору була купівля-продаж решітки Р2.

Позивачем належним чином виконано свої зобов»язання відповідно даного договору, а саме, відповідно до видаткової накладної №42 від 28.03.2016 року відповідачем отримано товар - решітку Р2 в кількості 24 шт. на загальну суму 43 200,00 грн.

Відповідно до п.3.3 договору 50% вартості продукції повинна була бути сплачена в 5-ти денний термін з дня відвантаження продукції, остаточний розрахунок - протягом 25-ти днів з дня поставки продукції.

Незважаючи на факт отримання продукції відповідачем та на відсутність з його сторони будь-яких зауважень, станом на момент звернення з позовом відповідач не оплатив вказаний товар.

Непогашеною залишається сума основного боргу в розмірі 43 200,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 24.05.2016 року, яка залишена останнім без виконання та належного реагування.

Крім того, за порушення строків виконання зобов»язання позивачем нараховано пеню в розмірі 2 548,80 грн. та штраф в розмірі 3 024,00 грн. відповідно до ст.231 ГК України.

В судовому засіданні представники позивача підтвердили, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем, розмір боргу не змінився.

На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір купівлі-продажу від 25.03.2016 року (а.с. 16), у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторонам (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно п.1. договору продавець продає, а покупець купує продукцію, в подальшому товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна товару вказуються в Специфікації, яка є невідємною частиною цього договору.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується накладною від 28.03.2016 року №42 на суму 43 200,00 грн.

Судом встановлено, що дана накладна відповідачем не оплачена, отже, борг за цією накладною складає 43 200,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача у цій накладній не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи накладну, погодився із об'ємом та вартістю поставленого товару.

Згідно п.3.7 договору, право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару від продавця за видатковою накладною.

Відповідно до п.3.6 договору, датою здійснення розрахунків є дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця.

Станом на момент розгляду справи розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 43 200,00 грн., а партія поставки продукції згідно видаткової накладної залишається неоплаченою.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Крім того, позивачем нараховано на суму заборгованості пеню в розмірі 2 548,00 грн. та штраф в розмірі 3 024,00 грн. на підставі статті 231 ГК України.

Щодо нарахування пені і штрафу у відповідності до статті 231 ГК України суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. 2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. 3. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. 4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). 5. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. 6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. 7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу і пені, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Згідно п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань», господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року в справі N 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі N 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі N 3-11гс11, від 04 лютого 2014 року у справі №903/610/13.

Як судом встановлено, що згідно преамбули Статуту Державного підприємства «Підприємство Миколаївської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області», затвердженого наказом Державної пенітенціарної служби України 28.05.2012 року №353, ДП «Підприємство Миколаївської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області» засноване на державній власності і належить до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, яка є його засновником. Організаційно-правова форма підприємства: державне підприємство. Ідентифікаційний код 08680483.

Виходячи з вищенаведено, позивач підпадає під статус суб»єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки в розуміння статті 231 ГК України, однак для нарахування штрафу і пені за вказаною нормою чинного законодавства, необхідно дотримання усіх умов в їх сукупності, про які йшлося вище.

Крім того, між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати вартості поставленого товару за договором купівлі-продажу, а тому необхідно з'ясувати, яке саме це зобов'язання - грошове чи негрошове.

За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, договір купівлі-продажу складається із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому продавець має надати у власність майно (товар) другій стороні, а покупець наділений правом або зобов'язується прийняти майно (товар); 2) правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити надану послугу, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому покупець зобов'язаний оплатити товар (майно) грошима, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Ураховуючи, що між сторонами у справі, що розглядається, виникло грошове зобов'язання, нарахування штрафу і пені згідно статті 231 ГК України є неправомірним.

Також, однією з умов нарахування пені і штрафу за статтею 231 ГК України є якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом.

Однак, судом встановлено, що відповідно до п.8.4 договору, в разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов»язань за цим договором, вина сторона зобов»язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, враховуючи умови договору, розмір пені, яка підлягає сплаті з відповідача на користь позивача становить - 2 725,61 грн. (пеня на суму боргу 21 600,00 грн. за період з 02.04.2016 року по 10.06.2016 року становить 1 622,00 грн., пеня на суму боргу 21 600,00 грн за період з 23.04.2016 року по 10.06.2016 року становить 1 103,61 грн.)

Згідно п.1.12 постанови Пленуму №14, з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу , протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Отже, враховуючи вищевикладене, здійснивши перерахунок пені та не виходячи за межі розміру нарахованої позивачем пені, суд дійшов до висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 2 548,80 грн.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача загальна сума заборгованості - 45 748,80 грн .

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги не спростував.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Підприємство Миколаївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№50)» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармата ЛТД» про стягнення 48 772,80 грн. є частково обґрунтованими та підлягають до задоволення частково.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 11 ЦК України, ст. ст. 174, 193 ГК України, ст.ст. 28, 33, 34, 44, 48, 49, 82-84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити часково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармата ЛТД» (79015, м.Львів, вул.Городоцька,134/17, код ЄДРПОУ 39740944) на користь Державного підприємства «Підприємство Миколаївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№50)» (81606, Львівська область, Миколаївський район, с.Заклад, вул.Стуса,2, код ЄДРПОУ 08680483) - 45 748,80 грн. заборгованості, з яких: 43 200,00 грн. основного боргу, 2 548,80 грн. пені та 1 292,56 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 02.09.2016 р.

Суддя Горецька З. В.