Постанова

від 25.08.2016 по справі 914/806/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2016 р. Справа № 914/806/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання: Марочканич І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг», б/н від 03.06.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2780/16 від 07.06.2016 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 23 травня 2016 року

у справі № 914/806/16 (суддя Горецька З.В.),

порушеній за позовом

Позивача: Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг», м. Львів,

До відповідача: Спільного українсько-канадського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтинент», м. Львів,

Про стягнення основного боргу в сумі 14296,89 грн. експлуатаційних витрат будинку № 20 по вул. Б. Лепкого у місті Львові, та прибудинкової території.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: ОСОБА_2 - п/к за довіреністю б/н від 16.11.2015 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю б/н від 05.05.2016 р.;

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представниками апелянта/позивача та відповідача подано спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2016 року, справу № 914/806/16 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 року прийнято апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг», б/н від 03.06.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2780/16 від 07.06.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 29.06.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах оскарження (том ІІ, а.с. 28, 29).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р., за спільним клопотанням апелянта та відповідача (том ІІ, а. с. 49), продовжено строк розгляду спору відповідно до ст. 69 ГПК України та розгляд справи відкладено на 25.08.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІІ, а.с. 52-53/зворот).

В судове засідання, яке відбулось 25.08.2016 р. представник апелянта/позивача прибув, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи апеляційної скарги підтримав, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ЛМКП «Айсберг» задовольнити повністю.

Від відповідача представник в судове засідання прибув, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у Відзиві на апеляційну скаргу (вх. № ЛАГС 01-04/4590/16 від 23.06.2016 р.), просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2016 р. у справі № 914/806/16 - без змін, а апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» - без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 914/806/16.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого суду - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.05.2016 року у справі № 914/806/16 (суддя Горецька З.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю (том ІІ, а. с. 12, 13-20).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду апелянт/позивач (Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІ, а. с. 30-39), просить скасувати рішення суд3у першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ЛМКП «Айсберг» задоволити повністю. Стягнути з Спільного українсько-канадського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтинент» (адреса місцезнаходження юридичної особи: 79007, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код юридичної особи: 23951465) на користь Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» (адреса місцезнаходження юридичної особи: 79007, м. Львів, пр.. Свободи, 39, Ідентифікаційний код юридичної особи: 20772578) 14296,89 грн. основного боргу за експлуатаційні витрати будинку № 20 по вул. Б.Лепкого у місті Львові та прибудинкової території та стягнення судових витрат (пункти 2-4 прохальної частини апеляційної скарги ).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки судом неповно з'ясовано усі фактичні обставин справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому їх розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Так, апелянт/позивач в апеляційній скарзі зазначає, що між сторонами у справі 01.06.2006 р. було укладено договір № 155 про відшкодування експлуатаційних витрат, щодо приміщення та додаток до договору, відповідно до наведеного апелянт стверджує, що між сторонами виникли правовідносини відповідно до яких відповідач зобов'язався сплачувати експлуатаційні витрати, в тому числі і на прибирання прибудинкової території, однак, всупереч умовам укладеного договору відповідачем не було здійснено оплату за надані послуги, у зв'язку з чим позивачем було надіслано на адресу відповідача лист-попередження з вимогою у семиденний строк від дня отримання згаданої вимоги оплатити заборгованість, яка останнім залишена без відповіді та реагування.

Крім того, апелянт стверджує, що спірний договір між сторонами було укладено на невизначений термін, відтак є дійсним, оскільки доказів про дострокове його розірвання за погодженням сторін, за рішенням суду, яке передбачено п. 6.1. спірного договору відсутнє.

Також апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що ним належним чином були надані послуги з утримання будинку та його прибудинкової території відповідно до актів прийому-передачі виконаних робіт, які знаходяться в матеріалах справи.

Апелянт також в апеляційній скарзі звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що додатковим підтвердженням надання послуг ЛМКП «Айсберг» є договори, які укладені з спеціалізованими підприємствами, що надають послуги з дератизації та дезінфекції, освітленням місць загального користування, вивезення сміття, аварійними службами та актами виконаних робіт.

Крім того, на думку скаржника, не вірним є висновок місцевого господарського суду про те, що у спірному договорі сторонами в переліку надання послуг щодо утримання нежитлового приміщення (будинку, споруди) та прибирання прибудинкових територій «стоять прочерки», то такі послуги не надавались і ЛМКП «Айсберг» не зобов'язане було забезпечувати утримання нежитлового приміщення та прибудинкової території, однак, на думку скаржника такі доводи спростовуються ухвалою Верховного Суду України від 08 квітня 2009 року у справі № 6-16645св07, де зазначено, що у випадку відсутності договору, правовідносини між сторонами щодо надання вказаного виду житлово-комунальних послуг мають регулюватись нормами спеціального акту в цій сфері правовідносин - Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до наведеного, скаржник вважає, що обов'язок споживача житлово-комунальних послуг власника житла ґрунтується не тільки на договорі, але й на законі, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення із оплати житлово-комунальних послуг.

В апеляційній скарзі апелянт також зазначає, що місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення сум, з урахуванням встановлених і затверджених цін і тарифів та методики розрахунку, а також не доведено факту надання відповідачам вказаного виду житлово-комунальних послуг, однак, на думку скаржника, з таким висновком не можна погодитись, оскільки він не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи, встановленим на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, які кожна із сторін подала на підтвердження своїх вимог і заперечень, якім суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції невірно встановив, що поданий позивачем акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.06.2006 р. до 31.03.2011 р., в якому вартість наданих послуг за вивіз та утилізацію сміття по рахунках зазначено в окремій колонці та вписано представником позивача власноруч, не є належним та допустимим доказом, однак з таким висновком суду скаржник не погоджується, оскільки зазначена в акті сума повною мірою відповідає бухгалтерській документації та підписаний посадовою особою ЛМКП «Айсберг» - бухгалтером, скріплений підписом керівника та печаткою ЛМКП «Айсберг».

Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, апелянт стверджує, що неоплата відповідачем наданих позивачем послуг, негативно впливає на фінансову стабільність комунального підприємства, яке створене Львівською міською радою та підпорядковане Управлінню житлового господарства Львівської міської ради.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовними вимогами до Спільного українсько-канадського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтинент» про стягнення основного боргу в сумі 14296,89 грн. за експлуатаційні витрати будинку № 20 по вул. Б. Лепкого у місті Львові та прибудинкової території.

Колегією суддів встановлено, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, місцевий господарський суд виходив з того, що останнім не доведено належними та допустимими доказами надання послуг з утримання будинку № 20, розташованому на вул. Б.Лепкого у м. Львові, окрім послуг з вивезення та утилізації твердих побутових відходів (надалі ТПВ), оскільки сторонами у спірному договорі, а саме: п. 1.1. та додатку до спірного договору іншого окрім вивезення та утилізації ТВП іншого не зазначено.

Також судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні звернуто увагу на те, що сторони погодили ціну договору, яка є істотною умовою для укладення договорів та протягом дії спірного договору не змінювалась, а твердження скаржника/позивача, що спірний договір є типовим договором та включає в себе інші послуги також є хибним та не заслуговує на увагу суду.

Крім того, в оскаржуваному рішенні судом було встановлено, що на підставі укладеного між ТзОВ «Трансконтинент» та ТзОВ «АВЕ Львів» за погодженням з ЛМКП «Айсберг» договору № Г/АЙ 176/к про надання послуг з вивезення побутових відходів від 01.01.2011 року (том І. а.с. 38), зобов'язання між ЛКП «Айсберг» та ТзОВ «Трансконтинент» за договором №155 про відшкодування експлуатаційних витрат від 01.06.2006 року починаючи з 01.01.2011 року фактично припинилися.

З приводу вищенаведеного, колегія суддів, оцінивши подані сторонами докази, які наявні в матеріалах справи, погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є Договори та інші правочини.

Згідно ст. 67 ГК України відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

Відповідно до положень ст.ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До виконання господарських договорів, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01 червня 2006 року між Львівським міським комунальним підприємством «Айсберг» (Позивач - у справі, Підприємство - за договором) та Спільним українсько-канадським підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансконтинент» (Відповідач - у справі, Користувач - за договором) було укладено Договір № 155 про відшкодування експлуатаційних витрат та Додаток до Договору від 01.06.2006 р. із змінами внесеними до додатку № 1 до договору № 155 від 01.06.2007 р. про відшкодування експлуатаційних витрат (далі за текстом - Договір) (том І, а. с. 13, 14).

Відповідно до п. 1.1. Договору, користувач, який згідно з договором (чи свідоцтвом на право власності) № 065075 від 01.09.2006 року, займає нежитлові приміщення (будинок, споруду) для піцерії за адресою: вул. Лепкого, 20/4, загальною площею 104,3 кв. м., сплачує експлуатаційні витрати (розрахунок згідно додатку).

01 червня 2006 року сторонами було укладено Додаток до Договору № (том І. а.с. 13) згідно умов визначених сторонами у Додатку: п. 1. ТзОВ «Трансконтинент»; 2. Вид діяльності: піцерія; 3. Адреса приміщення (будинку, споруди): м. Львів, вул. Лепкого, 20/4, 4. Характеристика приміщення (будинк,споруди) площею 104,3 кв.м., торговою площею 60,0 кв.м., поверхів - 1, категорія приміщення ІІІ, вхід - з вулиці, 5. Кількість співробітників - 7; 6. Річна норма накопичення ТПВ - куб.м., місячна норма 1,79 м. куб.; 7. Ставка експлуатаційних витрат ст. на: оплата в місяць: а) по утриманню будинку та прибудинкової території - грн/кв.м.; - грн.: б) по прибиранню прибудинкової території І.07 - 19.66 грн./кв.м.; - грн.; в) по вивозу та утилізації ТПВ - грн./куб.м.; встановлено ставку експлуатаційних витрат із вивезення та утилізації твердих побутових відходів (ТПВ) у розмірі 30,00 грн. в місяць (том І, а. с. 13).

Відповідно до п.3.1. Договору № 155 про відшкодування експлуатаційних витрат, підприємство до 10-числа місяця, наступного за звітним, надає користувачу відповідних рахунок на оплату експлуатаційних витрат.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що користувач до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом, вносить оплату пропорційно займаній площі на розрахунковий рахунок підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 червня 2007 року сторони за Договором № 155 внесли Зміни до додатку № 1 до договору № 155 про відшкодування експлуатаційних витрат від 01.06.2006 року, згідно умов якого, ставка експлуатаційних витрат по вивозу та утилізації ТПВ становить 70,38 грн. в місяць (том І, а. с. 14).

Як зазначає апелянт/позивач в апеляційній скарзі, відповідачем, всупереч умов укладеного Договору та змін до нього, не здійснено оплату за надані послуги та станом на 24.04.2015 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 10727,36 грн., у зв'язку з чим, позивач, 24.04.2015 р., на адресу відповідача скерував вимогу/претензію (том І, а.с. 15-16) та акт взаєморозрахунків за договором, що підтверджує фотокопією Опису вкладення у цінний лист та фотокопією фіскального поштового чеку від 24.04.2015 р. (том І, а. с. 15/зворот).

Однак, як стверджує апелянт, зазначена вимога/претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та реагування, а станом на 31.01.2016 р. заборгованість відповідача за надані послуги склала суму 14296,89 грн., за період з травня 2008 року по лютий 2016 року, яку відповідачем не погашено, у зв'язку з чим позивач звернувся з до суду з вимогою про їх стягнення.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, між сторонами у справі 01.06.2006 р. було укладено Договір № 155, відповідно до якого пунктом 1.1 сторони погодили, що користувач сплачує експлуатаційні витрати на відшкодування витрат із вивезення та утилізації ТПВ (твердих побутових відходів), а підприємство (ЛМКП «Айсберг») забезпечує вивіз та утилізацію ТПВ (контейнерна тара підприємства - майданчик за адресою вул. Лепкого,20).

З аналізу умов вищезазначеного Договору вбачається, що на підставі цього правочину, МЛКП «Айсберг» надавав ТзОВ «Трансконтинент» послуги із вивозу та утилізації ТПВ - до 31.12.2010 року, а ТзОВ «Трансконтинент» оплачував надані ЛМКП «Айсберг» послуги.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, станом на 01.03.2011 року, у ТзОВ «Трансконтинент» була заборгованість перед ЛМКП «Айсберг» за надані послуги із вивозу та утилізації ТПВ у сумі 377,44 грн., що підтверджується рахунком ЛМКП «Айсберг» № 1/03 від 01.03.2011 року (том І, а.с.46), яка була оплачена відповідачем 01.03.2011 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 01.03.2011 року (том І, а.с.47).

З вищенаведеного вбачається, що станом на 01.03.2011 р. у відповідача перед позивачем, згідно умов Договору № 155 (пункту 1.1) відсутня заборгованість за надані експлуатаційні послуги із вивезення та утилізації твердих побутових відходів (ТПВ), відтак твердження апелянта/позивача про те, що у відповідача є наявною заборгованість за надані послуги з експлуатаційних витрат станом на 30 січня 2016 р. у розмірі 14296,89 грн. є такими, що не заслуговують на увагу суду та спростовуються матеріалами справи.

Є правомірними висновки суду першої інстанції в частині ненадання позивачем належних та допустимих доказів в розумінні статей 33, 34 ГПК України, що підтверджують надання позивачем відповідачу будь-яких інших послуг, окрім вивезення та утилізації ТПВ, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість, оскільки із спірного договору та змін до нього чи додатку іншого не вбачається.

Слід зазначити, що сторони, укладаючи Зміни до додатку №1 договору №155 від 21.06.2007 року погодили: п. 6 додатку викласти в наступній редакції: місячна норма ТПВ 3,58 куб. м., п.7. в) оплата в місяць - 70,38 грн. Дані зміни укладено в 2-х примірниках та вступають в дію з 01.01.2007 р. (том І, а.с. 14).

Отже, як вбачається з договору та додатку № 1 позивачем надавалися послуги лише по вивозу та утилізації ТПВ, а послуги, передбачені договором, на утримання нежитлового приміщення (будинку, споруди) та прибирання прибудинкової території не давалися і ЛКП «Айсберг» не зобов'язане було забезпечувати утримання нежитлового приміщення (будинку, споруди) (п.1.1. п. В«гВ» ), та прибирання прибудинкової території (п.1.1. п. В«дВ» ), оскільки біля переліку цих послуг стоять прочерки (том І, а. с. 13).

Крім того, також є вірним висновок суду першої інстанції, що істотною умовою договору є ціна, тобто фіксований платіж за норму.

Згідно ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно ч.2 ст.632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як уже було встановлено, в договорі №155 та додатку договору сторонами досягнуто згоди щодо ціни лише за вивіз та утилізацію ТПВ.

Крім того, як зазначалося вище, на підтвердження оплати заборгованості відповідачем надано квитанцію до прибуткового касового ордера від 01.03.2011 року (том І, а.с.47), в якій вказано, що платіж прийнято від ТзОВ «Трансконтинент», а підставою оплати є вивіз сміття. Цей платіж оплачений відповідачем на підставі рахунку №1/03 від 01.03.2011 року, в якому зазначено що сума в розмірі 377,44 грн. це борг по вивозу та утилізації ТПВ (том І, а. с. 46).

Відповідно до п.3.1. договору № 155 про відшкодування експлуатаційних витрат, підприємство до 10-числа місяця, наступного за звітним, надає користувачу відповідних рахунок на оплату експлуатаційних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем суду першої інстанції подано акти звірки взаємних розрахунків та вказано рахунки, на підставі яких відповідач повинен був сплачувати заборгованість позивачу, однак, у вказаних проектах актів звірки взаєморозрахунків позивачем зазначено різну вартість наданих ТзОВ «Трансконтинет», які не передбачені спірним договором, додатком та змінами до договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 01.01.2011 року між ЛМКП «Айсберг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕ Львів», за погодженням СУКП ТзОВ «Трансконтинент», було укладено договір №Г/АЙ-176/к про надання послуг з вивезення побутових відходів (том І, а.с. 38), що в свою чергу свідчить про припинення позивача із відповідачем договору про послуги по вивозу та утилізації ТПВ.

Відтак слід зазначити, що Договір №Г/АЙ-176/к про надання послуг з вивезення побутових відходів, був погоджений ТзОВ «Трансконтинент», оскільки пунктами 3, 4, 16, 17 та 26 вказаного договору передбачено, що контейнери для збирання і зберігання відходів від діяльності ТзОВ «Трансконтинет» належить ЛКП «Айсберг» і знаходяться на його території.

Отже, факт підписання ЛКП «Айсберг» договору № Г/АЙ-176/к (том І, а.с. 38/зворот, 74/зворот) свідчить про повідомлення позивача про укладення ТзОВ «Трансконтинент» нового договору на вивіз твердих побутових відходів з ТзОВ «АВЕ Львів».

Відтак, у зв'язку із укладенням між ЛКП «Айсберг» та ТзОВ «АВЕ Львів» за участю ТзОВ «Трансконтинент» договору № Г/АЙ-176/к про надання послуг з вивезення побутових відходів від 01.01.2011 року, що підтверджується матеріалами даної справи, зобов'язання між ЛКП «Айсберг» та ТзОВ «Трансконтинент» за договором №155 про відшкодування експлуатаційних витрат від 01.06.2006 року, починаючи з 01.01.2011 року, фактично припинилися. З зазначеними виковками місцевого господарського суду в повному обсязі погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вказані обставини не спростовані апелянтом належними та допустимими доказами у справі.

Згідно ст.604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Крім того, факт припинення між сторонами у справі договірних відносин за спірним договором також підтверджується довідкою ТзОВ «АВЕ Львів» № 0105 від 15.12.2015 року (том І, а. с.48), а також квитанціями про проведення оплати за збір, вивіз та захоронення ТПВ, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за збір та захоронення ТПВ, актами звірки взаємних розрахунків, які оформлялися ТзОВ «АВЕ Львів» та Спільним українсько-канадським підприємством ТзОВ «Трансконтинент» (том І. а.с. 65-73, 39, 40) на підставі договору № Г/АЙ-176/к (том І, а.с. 74).

Із наведеного вище випливає, що надання для ТзОВ «Трансконтинент» послуг із вивезення побутових відходів відбувалося за Договором №Г/АЙ/176/к про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.01.2011 року, укладеним між ТзОВ «Трансконтинент» та ТзОВ «АВЕ Львів». Розрахунки за надання послуг по вивезенню побутових відходів здійснювалися між ТзОВ «Трансконтинент» та ТзОВ «АВЕ Львів», який є чинним на даний час, апелянтом доказів зворотнього суду надано не було.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачем в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, було подано відзив на позовну заяву вх. 19409/16 від 05.05.2016 р. (том І, а. с. 34-37), про застосування судом строку позовної давності, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Роз'яснення щодо застосування позовної давності викладені у Постанові Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., зокрема, у пункті 2.1 зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Як уже було вище встановлено у цій постанові, заборгованість за надані послуги по вивозу та утилізації ТПВ відповідачем позивачу сплачена в повному обсязі, відтак відсутні підстави у задоволенні такого клопотання.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач не надав суду всіх належних та допустимих доказів, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Разом з тим, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, представники апелянта не надали доказів та обгрунтованих пояснень щодо пов'язаності угоди № 46 без зазначення дати за січень 2015 р., договору № 46 від 01.03.2016 р., договору № 46 від 04.01.2016 р. (том І, а.с. 80-84), які укладено між Обласним підприємством профілактичної дезінфекції та ЛКП «Айсберг», з умовами договору № 155 про відшкодування експлуатаційних витрат від 01.06.2006 р., так як умовами Договору № 155 та додатками до нього, надання ЛКП «Айсберг» послуг з профілактичної боротьби з паразитами та шкідниками (дератизація, дезінсекція, дезіфекція) передбачено не було, а проведення ЛКП «Айсберг», щомісячної оплати за дератизацію за липень 2012 р. - квітень 2016 р. ( том І. а.с. 85-123), не спростовують факту наявності Договору №Г/АЙ/176/к про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.01.2011 року, укладеним між ТзОВ «Трансконтинент» та ТзОВ «АВЕ Львів» та надання останнім відповідних послуг ТзОВ «Трансконтинент».

Разом з тим, платіжні доручення надані позивачем у копіях ( том І. а.с. 85-123) ніким не посвідчені та, зокрема, відсутній підпис працівника банківської установи та печатка про проведення платежів банківською установою, відтак в силу ст.ст. 33, 34 ГПК України вони є неналежними та не допустимими доказами у справі.

Інші твердження апелянта/позивача, які зазначені ним в апеляційній скарзі та письмових поясненнях колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами у справі.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу приписів ст. ст. 32, 33 ГПК України, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. За положеннями статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін по справі, оглянувши та дослідивши зібрані місцевим судом та подані сторонами докази в їх сукупності, приходить до висновку, рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2016 р. у справі № 914/806/416 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2016 р. у справі № 914/806/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

25.08.2016 р. проголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст оформлено та підписано, з урахуванням святкових та вихідних днів, 30.08.2016 р.