Рішення

від 31.08.2016 по справі 362/6356/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/6356/15-ц Головуючий у І інстанції Лебідь-Гавенко Г. М. Провадження № 22-ц/780/1650/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 26 31.08.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

31 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Гуля В.В., Іванової І.В.,

за участю секретаря Воробей В.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 17 липня 2007 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кошти в сумі 77 500 доларів США для придбання земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої по вул. Ірпінська, с. Дзвінкове Васильківського району, кадастровий номер 3221482201:01:024:0015, з терміном повернення кредиту 16 липня 2027 року та оплатою відсотків в розмірі 14,5 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 17 липня 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є зазначена вище земельна ділянка.

Вказуючи на те, що позивач в повному обсязі виконав свої договірні зобов'язання, проте відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконував, систематично порушуючи умови кредитного договору, у зв'язку з чим Банк звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2010 року позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено, стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість 871 464,52 грн.

Зазначене судове рішення набрало законної сили 10 серпня 2011 року.

З метою виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва у вересні 2014 року Банк звернувся із відповідною заявою про примусове його виконання до ВДВС Васильківського РУЮ у Київській області.

Однак, рішення суду про стягнення заборгованості виконано не було, заборгованість за кредитним договором не погашена, розмір її становить 7 894 230,01 грн., в рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 17 липня 2007 року.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2016 року в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального права.

Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову у зв'язку з ненаправленням позивачем вимоги-попередження на адресу відповідача, оскільки додержання вказаної процедури є обов'язковим у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Невиконання іпотекодержателем вказаної вимоги закону в разі пред'явлення ним позову не є підставою для відмови у позові.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 17 липня 2007 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кошти в сумі 77 500 доларів США для придбання земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої по вул. Ірпінська, с. Дзвінкове Васильківського району, кадастровий номер 3221482201:01:024:0015, з терміном повернення кредиту 16 липня 2027 року та оплатою відсотків в розмірі 14,5 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 17 липня 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є зазначена вище земельна ділянка.

Згідно розрахунку загальної суми заборгованості по кредитному договору № 08-07-ИЗ/01 від 17.07.2007 року, станом на 21 серпня 2015 року за офіційним курсом НБУ її розмір становить 7 894 230,01 грн. та складається з:

- 1 539 943,45 грн. - сума строкової заборгованості по основному боргу;

- 130 262,17 грн. - сума простроченої заборгованості по основному боргу;

- 13 454,43 грн. - сума строкової заборгованості по відсоткам;

- 1 506 954,97 грн. - сума простроченої заборгованості по відсоткам;

- 4 703 614,99 грн. - пеня за прострочення заборгованості по основному боргу, відсоткам та комісії.

Встановлено також, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2010 року позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено, стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість 871 464,52 грн. Рішення на даний час не виконане, що не заперечувалось обома сторонами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним, оскільки позивач, у порушення ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» не направив відповідачу письмової вимоги про усунення порушень з виплати кредиту.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки обґрунтованими є доводи позивача про те, що не направлення іпотекодержателем письмової вимоги-попередження не є підставою для відмови у позові, оскільки позивачем в даному випадку реалізується не позасудовий, а судовий порядок звернення стягнення на іпотечне майно.

Таким чином, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, а тому, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «КБ «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України , яка визначає способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи, одним із таких способівзахисту є визнання права, в тому числі визнання права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом даної норми власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який, визначається законом чи договором.

Спеціальним законом, який регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки є Закон України «Про іпотеку» .

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до положень ст. 36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначають можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону . Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» .

Відповідно до частин 1, 3 ст.37 вказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

В той же час порядок звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду врегульовано ст.39 вказаного Закону , якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону .

Тобто, Закон України «Про іпотеку» передбачає як судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки - ст.ст.38,39 Закону, так позасудове врегулювання - ст.36,37 Закону, які відрізняються за процедурою та правовими наслідками.

Аналогічні положення щодо можливості судового і позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки містить іпотечний договір, укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 17.07.2007р., право вимоги за яким набув ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Зокрема, у п. окрема, у п.12 іпотечного договору передбачено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (п.12.1), у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.12.2) та згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пп.12.3.1, 12.3.2 цього договору (п.12.3).

Згідно з п.12.3.1 іпотечного договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Отже, як Закон України «Про іпотеку» , так і наведений іпотечний договір передбачають можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання виключно в позасудовому порядку.

Таке узгоджується із законодавством, яке регулює питання набуття права власності в судовому порядку.

Так, можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у ст.335та ст.376 Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України ).

Стаття 392 ЦК України , у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує вже наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує, або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Така ж правова позиція щодо набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки викладена у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яка згідно ст.3607 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у спосіб, який визначено останнім, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб згідно згідно Закону України «Про іпотеку» є позасудовим способом врегулювання такого питання, що повністю узгоджується із п.12.3.1 іпотечного договору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2016 року - скасувати.

Ухвалити по даній справі нове рішення, яким у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: