Рішення

від 20.01.2016 по справі 758/12508/15-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/12508/15-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Трегубенко Л. О. ,

при секретарі - Ковальчуку О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Малого приватного торгово-виробничого підприємства «Оніко» про стягнення заборгованості, та зустрічним позовом про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом до МПТВП «Оніко» про стягнення заборгованості.

Обґрунтовує позовні вимоги тим, що підставі п. п. 1.1., 2.1. договору про поворотну фінансову допомогу №17/09 передала відповідачу у власність грошові кошти у сумі 1.208.573 грн. 30 коп., які він зобов'язався повернути у визначений цим договором строк.

Відповідно п. 4.1. договору строк повернення поворотної фінансової допомоги розпочинається з часу набрання ним чинності протягом 30 календарних місяців, згідно графіку, що міститься в додатку до цього договору та є невід»ємною його частиною.

Відповідно графіка повернення фінансової допомоги відповідач повинен був повернути суму 10000 грн. у термін до 30.09.2015.

Відповідно п. 5.2 договору поворотна фінансова допомога повертається у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на рахунок надавача та вважається поверненою з часу зарахування коштів на рахунок у банківській установі, що його обслуговує.

Станом на 30.09.2015 грошові кошти на рахунок у банківській установі не надійшли, на день подання позовної заяви умови договору щодо строків повернення фінансової допомоги не виконані.

Відповідно п. 8.5. договору у разі порушення строків повернення поворотної фінансової допомоги згідно графіку більше ніж на 10 календарних днів відповідач повинен сплатити штраф у розмірі одного відсотка від суми залишку поворотної фінансової допомоги.

Відповідач не здійснив в рахунок погашення поворотної фінансової допомоги жодного платежу, залишок становить 1 208 573 грн. 30 коп., загальна сума боргу урахуванням штрафу складає: 10000 грн. + 12085 грн. 73 коп. = 22085 грн. 73 коп.

Позивач просила позов задовольнити.

Відповідач, МПТВП «Оніко», позовні вимоги не визнав, подав зустрічний позов про визнання договору поворотної фінансову допомогу №17/09 від 17.09.2015 недійсним.

Обґрунтовує тим, що при укладенні цього договору позивач не надала доказів наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності, зокрема письмової згоди свого чоловіка на розпорядження спільним сумісним майном подружжя.

Вважає, що за відсутності згоди співвласника, висловленої у встановленій законодавцем формі, оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, крім того вбачає, що за наведених обставин має місце укладення договору, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, та є нікчемним.

Відповідач просив зустрічні позовні вимоги задовольнити, у задоволенні первісного позову відмовити.

У судовому засідання представник позивача на підставі довіреності, ОСОБА_2, підтримала первісний позов з тих же підстав, просить задовольнити, і у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача на підставі довіреності, Школяр А.В., первісні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, у задоволенні просить відмовити, підтримав зустрічний позов з тих же підстав, просить задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підтверджені та підлягають задоволенню частково, у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити, враховуючи наступне.

Відповідно ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено положеннями ст. 16 ЦК .

Частиною 2 цієї статті визначені способи захисту судом цивільних прав та інтересів, а також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ( ст. 610 ЦК).

Відповідно ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 612 ЦК передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частинами 1, 3 статті 1049 ЦК передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Суд установив, що 17.09.2015 сторони уклали договір про поворотну фінансову допомогу №17/09, відповідно п. 1.1. якого позивач надала МПТВ «Оніко» у власність грошові кошти у сумі 1 208 573 грн. 30 коп., які відповідач зобов'язався повернути протягом 30 календарних місяців, згідно графіку, що міститься в додатку до цього договору та є невід»ємною його частиною (а. с. 5-10).

Графіком повернення фінансової допомоги передбачено, що відповідач повинен був повернути суму 10000 грн. у термін до 30.09.2015 ( а. с. 10).

Пунктом п. 5.2 договору поворотна фінансова допомога повертається у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на рахунок позивача та вважається поверненою з часу зарахування коштів на рахунок у банківській установі, що його обслуговує.

Станом на 30.09.2015 грошові кошти на рахунок позивача у банківській установі не надійшли, на день подання позовної заяви умови договору щодо строків повернення фінансової допомоги відповідачем не виконані.

Умовами п. 8.5. договору сторони передбачили, що у разі порушення строків повернення поворотної фінансової допомоги згідно графіку більше ніж на 10 календарних днів відповідач сплачує позивачеві штраф у розмірі одного відсотка від суми залишку поворотної фінансової допомоги.

Відповідно розрахунку позивач просить стягнути з відповідача несплачений згідно графіка у термін до 30.09.2015 перший черговий платіж у сумі 10000 грн. та нарахований, з урахуванням умов п. 8.5. договору, штраф за порушення зобов»язання в розмірі одного відсотка від всієї суми залишку поворотної фінансової допомоги у сумі 1 208 573 грн. 30 коп., що складає суму 12085 грн. 73 коп., всього суму 22085 грн. 73 коп..

Разом з тим, позовні вимоги щодо стягнення штрафу за п. 8.5. договору за порушення строків повернення поворотної фінансової допомоги більше ніж на 10 календарних днів у розмірі одного відсотка від всієї суми поворотної фінансової допомоги - 1 208 573 грн. 30 коп., повернення якої передбачено частинами (з розстроченням) згідно графіка, строк повернення яких не настав, не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За загальним правилом, сторони відповідно ст. 627 ЦК, з урахуванням вимог ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 статті 549 ЦК передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При цьому закон дозволяє сторонам домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

Норми цивільного законодавства передбачають право сторін зобов»яння визначатися з розміром штрафу в договорі (збільшувати, зменшувати), але кваліфікуючу ознаку штрафу - як обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, що прямо визначено ч. 2 ст. 549 ЦК, та є імперативною нормою, не вправі змінювати.

Отже норми закону передбачають, що забезпечення виконання зобов'язання у виді неустойки (штрафу, пені) - це санкція, спрямована на виконання зобов'язання, що може бути застосована лише до реальних зобов'язань, які є чинними і повинні бути виконаними; нею може забезпечуватися лише дійсна вимога, розмір якої обраховується із суми невиконаного, неналежно виконаного чи несвоєчасно виконаного зобов'язання, така санкція не може нараховуватися на майбутнє та щодо зобов»язань (не порушених), строк виконання яких не настав.

Умова п. 8.5. договору про обчислення штрафу в розмірі одного відсотка ( не від суми невиконаного зобов»язання - 10000 грн.), від всієї суми поворотної фінансової допомоги 1 208 573 грн. 30 коп., строк повернення якої щодо чергових платежів не настав, не відповідає правовій природі неустойки як виду забезпечення виконання зобов»язання, тобто є нікчемною, не створює для сторін договору ніяких юридичних наслідків, але й не призводить до недійсності цього договору в цілому чи інших його частин.

Відповідно ст. 1050 ЦК, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, відповідно ч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Що стосується зустрічних позовних вимог про визнання договору поворотної фінансову допомогу №17/09 від 17.09.2015 недійсним з тих підстав, що при його укладенні позивач не надала доказів наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності, зокрема: письмової згоди свого чоловіка на розпорядження спільним сумісним майном подружжя, та що ці ж обставини свідчать про укладення договору, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, і відповідно закону є нікчемним, то вони не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності саме на момент вчинення правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Щодо підстави, передбаченої ч. 2 ст. 203 ЦК, то суд вважає необхідним зауважити наступне: вчиняти правочини мають право суб'єкти цивільних прав, зокрема: фізичні особи, повна дієздатність яких наступає з 18 років.

Частиною 3 ст. 368 ЦК передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників ( ч. 2 ст. 369 ЦК)

Частинами 1-3 статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Отже закон виходить з презумпції згоди іншого подружжя при вчиненні правочину одним з них. Тому визнання недійсним правочину повинно ґрунтуватись на незгоді іншого учасника спільної сумісної власності з укладеним правочином, як такого, що суперечить його інтересам, а не на відсутності формальної згоди на укладення правочину.

Сумнівним є припущення представника відповідача та, на думку суду, не потребує уточнення позовних вимог, у частині подвійної кваліфікації підстав визнання одного і того ж оспорюваного договору поворотної фінансову допомогу №17/09 від 17.09.2015, як вчиненого за відсутності згоди другого з подружжя, та за ст. 228 ЦК України як такого, що порушує публічний порядок, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, та відповідно до закону є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказав на перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, це: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно ч. ч. 1, 3 сттатті 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази повинні бути належними та допустимими відповідно ст. ст. 58, 59 ЦПК.

Частинами 1, 4 статті 60 ЦПК передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач, як сторона договору про поворотну фінансову допомогу № 17/09 від 17.09.2015, не зазначив, які його цивільні права та інтереси порушено внаслідок укладення з позивачем цього договору без письмової на то згоди чоловіка, жодним чином об»єктивно доказово не підтвердив зустрічні позовні вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги доведені та підлягають задоволенню частково, у частині стягнення з відповідача на користь позивача чергового платежу в рахунок повернення позики у сумі 10000 грн., у стягненні штрафу в сумі 12085 грн. 73 коп., а також у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору поворотної фінансову допомогу №17/09 від 17.09.2015 недійсним відмовляє.

Відповідно до ст. 88 ЦПК суд присуджує з відповідача на користь позивача понесені нею та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 487 грн. 20 коп..

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_1 до Малого приватного торгово -виробничого підприємства «Оніко» про стягнення заборгованості в загальній сумі 22085 грн. 73 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Малого приватного торгово-виробничого підприємства «Оніко» ( код ЄРДПОУ - 19242964) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) борг у сумі 10 000 грн. та витрати від сплати судового збору в сумі 487 грн. 20 коп., всього суму 10487 грн. (десять тисяч чотириста вісімдесят сім грн. коп. 20), у стягненні штрафу в сумі 12085 грн. 73 коп. відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Малому приватному торгово-виробничому підприємству «Оніко» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд міста в установленому законом порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час його проголошення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. О. Трегубенко