Рішення

від 30.08.2016 по справі 910/12797/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2016Справа №910/12797/16

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Приватного підприємства "Укртарф"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний авіаційний університет

про стягнення 55480,36 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Гармашов Б.С. (довіреність № 14 від 08.02.2016)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Укртарф" (відповідача) 51168,19 грн. з яких: 45856,73 грн. - заборгованість з орендної плати, 93,57 грн. - інфляційні втрати, 5217,89 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5362 від 23.04.2010 в частині сплати орендної плати, у зв'язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати становить 45856,73 грн. У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував 93,57 грн. - інфляційних втрат та 5217,89 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 порушено провадження по справі № 910/12797/16, відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі та призначено дану справу до розгляду на 28.07.2016.

28.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та розрахунки заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 залучено до участі у справі № 910/12797/16 Національний авіаційний університет як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відкладено розгляд справи на 30.08.2016.

В судове засідання 30.08.2016 з'явився представник позивача, надав суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 55480,36 грн. з яких: 45856,73 грн. - заборгованість з орендної плати, 93,57 грн. - інфляційні втрати, 8154,36 грн. - пеня, 1375,70 грн. - штрафу.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що заява позивача про збільшення позовних вимог, відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до розгляду, у зв'язку із чим, позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 30.08.2016 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити в редакції заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 30.08.2016 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи надсилались на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а відтак, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. Ухвали суду від 14.07.2016, від 28.07.2016 були повернуті на адресу суду поштовим відділенням зв'язку з посиланням на те, що адресат за даною адресою не розміщений та не зареєстрований.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Третя особа була повідомлена про час та місце розгляду справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016, яку було надіслано на юридичну адресу третьої особи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 30.08.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.04.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець, позивач) та Приватним підприємством "Укртарф" (орендар, відповідач) укладено договір оренди №5362 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди), відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 241 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 53, на 1-му поверсі в будівлі гуртожитку № 4, що перебуває на балансі Національного авіаційного університету (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31 серпня 2009 року і становить 1649500,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 1.2 договору оренди, майно передається в оренду з метою розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи на площі 221,00 кв.м. та розміщення більярдних столів на площі 20,00 кв.м.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (п. 2.1. договору оренди).

23.04.2010 згідно із актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 53, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 241,00 кв. м., розміщене за адресою: 03058, м. Київ, вул. Гарматна, 53, на І-му поверсі в будівлі гуртожитку № 4, що перебуває на балансі Національного авіаційного університету.

Згідно з п. 3.1 договору оренди, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - січень 2010 року - 12698,9 грн.

25.08.2011 між сторонами укладено додатковий договір № 5362/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5362 від 23.04.2010, відповідно до якого, зокрема, сторони вирішили викласти в новій редакції пункт 3.1 договору: "орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - липень 2011 року - 14999,42 грн."

Відповідно до п. 3.3 договору оренди, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 договору оренди передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50 % щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установленого Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно із п. 5.3. договору оренди, орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

В пункті 10.10. договору оренди сторони погодили, що майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 23.04.2010 до 23.04.2011 включно.

Додатковим договором № 5362/01 від 25.08.2011 термін дії договору було продовжено на один рік з 23 квітня 2011 року до 23 квітня 2012 року включно.

В подальшому договором № 5362/02 від 27.06.2012 термін дії договору було продовжено до 23.04.2013 та договором № 5362/03 від 16.09.2013 - до 23.04.2014.

Згідно із актом державного виконавця від 12.02.2016 складеним головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві при виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 по справі №910/16520/16, орендоване приміщення передано представнику Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавцю).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач в порушення зобов'язань за договором оренди, у період з листопада 2015 року по лютий 2016 року не здійснив орендну плату в розмірі 45856,73 грн.

Також, внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання з орендної плати, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 8154,36 грн. за періоди з 11.12.2015 по 09.06.2016, з 11.01.2016 по 10.07.2016, з 11.02.2016 по 21.07.2016, з 11.03.2016 по 21.07.2016, інфляційні втрати у розмірі 93,57 грн. нараховані за грудень 2015 року та штраф на підставі п. 3.8. договору у сумі 1375,70 грн. (у редакції заяви про збільшення позовних вимог).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Як встановлено судом, під час розгляду справи №910/16520/14 за позовом прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву до Приватного підприємства "Укртарф" про виселення та стягнення 21002,36 грн. судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що договір оренди припинив свою дію 23.04.2014, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено (рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 по справі №910/16520/14 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015).

Відповідно до п. 3.11 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує оренду плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

З матеріалів справи вбачається, що орендоване приміщення 12.02.2016 було передано представнику Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавцю), що підтверджується актом державного виконавця від 12.02.2016 складеним головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві при виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 по справі №910/16520/16,

Отже, враховуючи, що п. 3.11. договору, нарахування позивачем орендної плати за період фактичного користування (по 12.02.2016) орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору є правомірним.

Як встановлено судом, в порушення умов договору оренди, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендної плати за період фактичного користування з листопада 2015 року по лютий 2016 року належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача за договором оренди становить 45856,73 грн. Відповідачем доказів сплати боргу у сумі 45856,73 грн. не надано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5362 від 23.04.2010 за період з листопада 2015 року по лютий 2016 року у сумі 45856,73 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку із чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 45856,73 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 8154,36 грн. нараховану за періоди з 11.12.2015 по 09.06.2016, з 11.01.2016 по 10.07.2016, з 11.02.2016 по 21.07.2016, з 11.03.2016 по 21.07.2016 та штраф на підставі п. 3.8. договору у сумі 1375,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення суму пені нараховану за періоди з 11.12.2015 по 09.06.2016, з 11.01.2016 по 10.07.2016, з 11.02.2016 по 21.07.2016, з 11.03.2016 по 21.07.2016, тобто після закінчення терміну дії договору оренди.

Заявлена позивачем до стягнення сума штрафу нарахована на підставі п. 3.8. договору, у зв'язку із наявністю боргу за період з листопада 2015 року по лютий 2016 року, тобто також після закінчення терміну дії договору оренди.

З огляду на зазначене, у задоволені позовних вимог про стягнення пені та штрафу слід відмовити, оскільки пеня та штраф є забезпеченням основного зобов'язання, яке припинилося, у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди 23.04.2014. Наведені висновки узгоджуються із судовою практикою, зокрема постанова Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року у справі № 910/28800/15.

Також, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховані за грудень 2015 року інфляційні збитки у сумі 93,57 грн. (на суму заборгованості за листопад 2015 року).

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Розрахунок інфляційних збитків у розмірі 93,57 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим, вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву частково.

З приводу розподілу судових витрат за розгляд даної справи, суд зазначає наступне.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 судом було відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

Пунктами 3.3., 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 роз'яснено, що якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення. У разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Оскільки, судом було відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у даній справі, проте, станом на час прийняття рішення сплата судового збору позивачем не здійснена, то судові витрати підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" визначено, що станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1378 гривень.

Згідно із пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюються у таких розмірах: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1378,00 грн.) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (206700,00 грн.).

Оскільки, сума заявлених вимог становила 55480,36 грн., за подання даного позову позивач мав сплатити 1378,00 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а тому з відповідача підлягають стягненню в доход Державного бюджету України судові витрати у розмірі 1141,30 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Укртарф" (03058 м. Київ, вул. Гарматна, будинок 53, ідентифікаційний код 34963782) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 31112093700011, КЕКД 22080200, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) заборгованість з орендної плати у розмірі 45856,73 грн., інфляційні збитки у розмірі 93,57 грн.

Стягнути з Приватного підприємства "Укртарф" (03058 м. Київ, вул. Гарматна, будинок 53, ідентифікаційний код 34963782) на користь Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1141,30 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 02.09.2016.

Суддя С.О. Турчин