Рішення

від 05.09.2016 по справі 918/557/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 вересня 2016 р. Справа № 918/557/16

за позовом Заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури

в особі Малошпаківської сільської ради, відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації

до відповідача ОСОБА_1 державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта"

третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Іваницький навчально - виховний комплекс "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа 1 ступеня"

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернення приміщення

Суддя Андрійчук О.В.

Представники учасників судового процесу:

від ОСОБА_2, посв. від 29.10.2015 року

від позивача-2: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 22.06.2016 року

від третьої особи: не з'явився

від прокуратури: ОСОБА_4, посв. № 013823 від 06.12.2012 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2016 року заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Малошпаківської сільської ради, відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації (позивачі) до Рівненської дирекції ОСОБА_1 державного підприємства зв'язку "Укрпошта" (відповідач), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Іваницький навчально - виховний комплекс "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І ступеня" про визнання недійсним договору оренди та про повернення приміщення вартістю 8 650,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

14.02.2008 року між позивачем-1 (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, що належить на праві комунальної власності № 20/100 (договір), за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення для розміщення відділення поштового зв'язку, за адресою: с. Іваничі, Рівненський район, Рівненської області, площею 26 кв.м., яке знаходиться на балансі сільської ради.

Заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури вважає вказаний договір недійним, оскільки об'єкти освіти, навчальні заклади, засновані на комунальній власності, не підлягають приватизації та використанню не за призначенням.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури посилається на ст.ст. 16, 203, 215, 216, 236, 785, 795 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 6, 63 Закону України "Про освіту", ст.ст. 20, 207 ГК України, ст. 44 Закону України "про загальну середню освіту", ст.ст. 11, 16, 38 Закону України "Про дошкільну освіту" тощо.

Ухвалою суду від 12.07.2016 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 25.07.2016 року.

Ухвалою суду від 25.07.2016 року розгляд справи відкладено на 05.09.2016 року.

Оцінивши правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.02.2008 року між позивачем-1 (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, що належить на праві комунальної власності № 20/100 (договір), за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення для розміщення відділення поштового зв'язку, за адресою: с. Іваничі, Рівненський район, Рівненської області, площею 26 кв.м., яке знаходиться на балансі сільської ради (п. 1.1. договору).

За п.п. 2.1., 2.2. договору строк договору оренди встановлюється з 14.02.2008 року по 14.01.2011 року. При відсутності протягом місяця заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.3. договору орендар вступає в строкове платне користування приміщенням у строк, вказаний у договорі, але не раніше підписаннями сторонами цього договору акта приймання-передачі приміщення. Орендар повертає приміщення орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі приміщення орендарю цим договором. Приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

14.02.2008 року між позивачем-1 та відповідачем підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, що є предмет договору.

У матеріалах справи відсутні докази припинення договору та повернення орендованого приміщення за актом прийому-передачі, отже договірні відносини є такими, що тривають.

Як вбачається з умов договору, цільове призначення орендованого приміщення - розміщення відділення поштового зв'язку.

Судом з матеріалів справи та пояснень представників учасників судового процесу встановлено, що майно, яке предметом оренди, знаходиться за адресою: вул. Млинівська,38, с. Іваничі, с. Малий Шпаків, Рівненський район, Рівненська область.

У свою чергу, за вказаною адресою знаходиться Іваницький навчально - виховний комплекс "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І ступеня", тобто у приміщенні навчального закладу орендується частина приміщення для розміщення відділення зв'язку.

Про вказане свідчать листи відповідача № 19-33 від 25.02.2016 року, позивача-1 № 78 від 26.02.2016 року, третьої особи на стороні позивачів № 13 від 29.02.2016 року.

Згідно з приписами ст.ст. 28, 29 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Статтею 2 Закону України "Про дошкільну освіту"(у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) передбачено, що основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є: забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти; визначення змісту дошкільної освіти; визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень; визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту; створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.

Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є: забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти; забезпечення нормативно-правової бази щодо обов'язковості повної загальної середньої освіти; визначення структури та змісту загальної середньої освіти; визначення органів управління системою загальної середньої освіти та їх повноважень; визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про загальну середню освіту (ст. 2 Закону України "Про загальну середню освіту" (у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору).

За змістом наведених норм законодавства, під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

Дошкільний навчальний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту. Статут дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності розробляється відповідно до Конституції України, Закону України "Про освіту", цього Закону, Положення про дошкільні навчальні заклади. Положення про дошкільні навчальні заклади затверджується Кабінетом Міністрів України. (ч.ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про дошкільну освіту"(у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору)).

За Статутом третьої особи (у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) передбачено, що Іваницький навчально - виховний комплекс "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І ступеня" (НВК) це навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття дошкільної освіти та загальної середньої освіти (п. 1.1. Статуту).

Пунктом 1.4. Статуту третьої особи встановлено, що засновником НВК є пайове сільськогосподарське підприємство "Україна". 31.07.1996 року НВК переданий на баланс Малошпаківської сільської ради, яка є власником та здійснює фінансування НВК, його матеріально-технічне забезпечення, надає необхідні будівлі з обладнанням і матеріалами, організовує будівництво і ремонт приміщення та медичне обслуговування працівників і дітей.

У п. 1.6. Статуту третьої особи визначено, що головною метою НВК є забезпечення реалізації права громадян на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти.

До основних завдань НВК, зокрема відноситься створення умов для різнобічного розвитку дитини дошкільного віку, створення умов для здобуття дітьми дошкільного віку, учнями безперервної дошкільної та загальної середньої освіти, розвитку їх творчих здібностей і нахилів тощо (п. 1.7. Статуту).

Згідно з п. 1.8. Статуту НВК складається з двох підрозділів - дошкільного та шкільного. Дошкільний підрозділ забезпечує належний рівень дошкільної освіти дітей дошкільного віку відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти. Шкільний підрозділ забезпечує відповідний рівень початкової освітньої підготовки учнів згідно з вимогами Державного стандарту загальної середньої освіти.

Управління навчально-виховним процесом визначене у Розділі V Статуту третьої особи.

Враховуючи викладене вбачається, що НВК забезпечує отримання дошкільної освіти та загальної середньої освіти.

За п.п. 6.7., 6.8. Статуту третьої особи джерелами формування кошторису навчально-виховного комплексу є: кошти, місцевого бюджету в розмірі, передбаченими нормативами фінансування. Навчально-виховний комплекс за погодженням із засновником має право, зокрема здавати в оренду приміщення, споруди, обладнання юридичним та фізичним особам для провадження освітньої діяльності згідно із законодавством.

За приписами ч. 1 ст. 38 Закону України "Про дошкільну освіту", ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальну середню освіту" матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу, загальноосвітніх навчальних закладів включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 52 Постанови КМ України від 12.03.2003 року № 305 "Про затвердження Положення про дошкільний навчальний заклад" (у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено у балансі дошкільного навчального закладу або централізованої бухгалтерії, яка обслуговує цей заклад.

Судом встановлено, що приміщення НВК перебуває на балансі позивача, що стверджується поясненнями позивача та інвентарною карткою № 12 обліку основних засобів.

Фінансово-господарська діяльність дошкільного навчального закладу провадиться відповідно до законодавства та його статуту (п. 49 Постанови КМ України від 12.03.2003 року № 305 "Про затвердження Положення про дошкільний навчальний заклад", п. 19 Постанови КМ України від 12.03.2003 року № 306 "Про затвердження Положення про навчально-виховний комплекс "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад").

Частиною 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Як зазначалося, НВК фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету.

У силу вимог ч. 5 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

Відповідно до приписів п. 3.19. Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 року № 63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

За ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про дошкільну освіту" держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Держава сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча ч. 4 ст. 61 Закону України "Про освіту" визначено, що додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих в тому числі на комунальній власності, можуть бути доходи від надання в оренду приміщень, однак оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 5 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (у тому числі на умовах оренди).

Судом з матеріалів справи встановлено, що предметом оренди за оспорюваним договором є розміщення відділення зв'язку.

У свою чергу, як встановлено судом, орендарем приміщення НВК є відповідач, основними видами діяльності якого відповідно до витягу з ЄДРЮФОП є, зокрема надання інших допоміжних комерційних послуг, неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, інші види грошового посередництва тощо.

Таким чином, ні предмет діяльності відповідача, ні цільове призначення орендованого приміщення не мають жодного відношення до навчально-виховного процесу.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Частиною 3 ст. 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди) тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до ст. 216 ЦК України та ч. 2 ст. 208 ГК України.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що зміст оспорюваного договору, пов'язаного з орендою об'єкту освіти і науки, суперечить законодавству, зокрема ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 5 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту", п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 року № 63, оскільки його використання здійснювалося не за цільовим призначенням.

Враховуючи викладене, оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, а нежитлове приміщення, що є предметом договору оренди, - поверненню позивачу.

Згідно з п. 9.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на викладене, заступник керівника Рівненської міської прокуратури належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів заявлені позовні вимоги, а сторони, в свою чергу, не надали доказів в їх спростування, відтак останні підлягають задоволенню.

Щодо судового збору, сплаченого Прокуратурою Рівненської області, то як встановлено судом, оспорюваний правочин вчинено двома сторонами - позивачем-1 та відповідачем, тобто кожна із його сторін винна у порушенні вимог чинного законодавства України, допущенного при укладенні договору. Про те, що дії позивача також призвели до порушення вимог чинного законодавства, вказує і заступник керівника Рівненської міської прокуратури у позовній заяві.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд вважає, що судовий збір підлягає розподілу між обома сторонами - учасниками оспорюваного правочину - порівну.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір № 20-100 оренди нежитлового приміщення, що належить на праві комунальної власності, від 14.02.2009 року, укладений між Малошпаківською сільською радою (вул. Шевченка,5а, с. Малий шпаків, Рівненський район, Рівненська область, 35362, код ЄДРПОУ 04526638) та ОСОБА_1 державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" в особі директора Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (вул. Чорновола,1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 22565760) про передачу в орендне користування нежитлове приміщення Іваницького навчально - виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І ступеня", що знаходиться за адресою: с. Іваничі, Рівненський район, Рівненська область, загальною площею 26 кв.м., для розміщення відділення зв'язку.

ОСОБА_1 державному підприємству поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (вул. Чорновола,1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 22565760) звільнити та повернути нежитлове приміщення Іваницького навчально - виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І ступеня", що знаходиться за адресою: с. Іваничі, Рівненський район, Рівненська область, загальною площею 26 кв.м., Малошпаківській сільській раді (вул. Шевченка,5а, с. Малий шпаків, Рівненський район, Рівненська область, 35362, код ЄДРПОУ 04526638) шляхом підписання акту прийому-передачі.

Стягнути з ОСОБА_1 державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (вул. Чорновола,1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 22565760) на користь Прокуратури Рівненської області (вул. 16 Липня,52, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 02910077) 1 378,00 грн. судового збору.

Стягнути з Малошпаківської сільської ради (вул. Шевченка,5а, с. Малий шпаків, Рівненський район, Рівненська область, 35362, код ЄДРПОУ 04526638) на користь Прокуратури Рівненської області (вул. 16 Липня,52, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 02910077) 1 378,00 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 05.09.2016 року.

Суддя Андрійчук О.В.