Рішення

від 05.09.2016 по справі 918/486/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 вересня 2016 р. Справа № 918/486/16

за позовом Першого заступника прокурора Рівненської області

в особі Рівненської обласної державної адміністрації

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Сіагрус"

до відповідача ОСОБА_2 районної державної адміністрації

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

Суддя Андрійчук О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_3, дов. від 11.05.2016 року

від відповідача-1: ОСОБА_4, дов. від 08.07.2016 року

від відповідача-2: не з'явився

від прокуратури: ОСОБА_5ВУ., посв. № 010593 від 20.10.2012 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2016 року Перший заступник прокурора Рівненської області в особі Рівненської обласної державної адміністрації (позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 підприємства "Сіагрус" (відповідач-1), ОСОБА_2 районної державної адміністрації (відповідач-2) про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

06.12.2005 року між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого відповідпчу-1 надана в оренду строком на 10 років земельна ділянка площею 661,0745 га для ведення лісового господарства.

Заступник прокурора вважає, що вказаний договір суперечить вимогам законодавства, оскільки плата за використання лісових ресурсів та орендна плата за договором оренди землі є двома окремим платежами, які орендар зобов'язаний сплачувати, та не може справлятися як єдиний платіж. Тому визначення в спірному договорі орендної плати як складової плати за використання лісових ресурсів, що визначається згідно з лісовим законодавством, не ґрунтується на вимогах закону. Крім того, усупереч вимогам законодавства, під час укладення оспорюваного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, не проводилася. Також, на думку заступника прокурора, сторонами договору порушено процедуру його державної реєстрації, зокрема зареєстровано сільською радою, тоді як реєстрацію мала проводити регіональна філія ДП "Центр державного земельного кадастру".

Зважаючи на викладене, заступник прокурора вважає, що оспорюваний договір суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 116, 122, 125, 152 ЗК України, ст.ст. 1, 3 ЛК України, ст.ст.203, 215, 216, 257 ЦК України, ст.ст. 1, 6, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", ст. 13 Закону України "Про оцінку земель",

Ухвалою від 23.06.2016 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 11.07.2016 року.

Ухвалою суду від 11.07.2016 року розгляд справи відкладено на 18.07.2016 року.

Ухвалою суду від 18.07.2016 року розгляд справи відкладено на 25.07.2016 року.

Ухвалою суду від 25.07.2016 року продовжено строк розгляду господарського спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 05.09.2016 року.

Оцінивши правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.12.2005 року розпорядженням голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації "Про передачу земельних ділянок із земель запасу (землі водного та лісового фонду) Стовпецької сільської ради в оренду" № 504 надано в оренду земельну ділянку, зокрема лісового фонду для ведення лісового господарства в оренду строком на 10 років із земель запасу Стовпецької сільської ради відповідачу-1 загальною площею 661,0745 га (п. 1 розпорядження).

За п. 3 розпорядження зобов'язано директора відповідача-1 у місячний строк укласти договір оренди земельних ділянок із земель запасу Стовпецької сільської ради.

Розпорядження голови райдержадміністрації від 08.07.2005 року № 257 "Про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо надання в оренду земель запасу (водного фонду) та (лісового фонду) СПП "Сіагрус" для рибогосподарських потреб та ведення лісового господарства" визнано таким, що втратило чинність (п. 4 розпорядження).

06.12.2005 року між відповідачем-2 (орендодавець) та відповідачем-1 (орендар) укладено договір оренди землі, за п. 1.1. якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення лісового господарства біля с. Стовпець за рахунок земель запасу Стовпецької сільської ради Дубенського району Рівненської області.

Відповідно до п.п. 2, 5, 8, 15, 16 договору передбачено, що в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 661,0745 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки - не оцінювалася. Договір оренди укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію. Земельна ділянка передається в оренду для ведення лісового господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення лісового господарства.

Пунктом 18 договору встановлено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту відведення.

Згідно з п.п. 9-11 договору орендна плата вносить орендарем як складова плати за використання лісових ресурсів і визначається згідно з лісовим законодавством. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вносить щомісячно в рівних частинах до 01 числа кожного місяця.

Частиною 1 ст. 2 ЗК України (у редакції, чинній на дату вчинення оспорюваного правочину) передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ст. 3 ЗК України).

За п. е ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема на землі лісового фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 55, ст. 57 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Частинами 1-3, 5, 6 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

За приписами ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного правочину) передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них (ст. 3 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст. 14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 124 ЗК України унормовано, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому ст.ст. 118, 123 цього Кодексу.

Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 9 ЛК України у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного правочину).

Згідно зі ст. 10 ЛК України у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за угодою сторін у договорі. Орендар має переважне право на поновлення договору оренди земельних ділянок лісового фонду після закінчення строку його дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЛК України спеціальне використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт є платним. Плата справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

За ст. 90 ЛК України розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, передбачене ст. 89, встановлюється виходячи з лімітів їх використання і такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості і доступності. Такси і порядок справляння таких платежів встановлюються Кабінетом Міністрів України. У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів плата за них встановлюється не нижче від діючих такс. Розмір орендної плати визначається за угодою сторін у договорі оренди, але не нижче від встановлених такс на лісові ресурси.

У свою чергу, за п. 1 Постанови КМ України від 20.01.1997 року № 44 "Про затвердження такс на деревину лісових порід, що відпускається на пні, і на живицю" ці такси застосовуються під час відпуску будь-яким заготівельникам деревини лісових порід на пні в порядку рубок головного користування, суцільних санітарних та лісовідновних рубок, а також інших рубок (розчищення земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, доріг тощо). У разі здійснення рубок догляду за лісом, вибіркових санітарних рубок, рубок, пов'язаних з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік, створенням протипожежних розривів тощо, такси застосовуються під час відпуску деревини лісових порід на пні заготівельникам, які не є постійними користувачами ділянок лісового фонду.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю") (ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

За ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про плату за землю" об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (ст. 13 Закону України "Про плату за землю").

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про плату за землю" платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Статтею 15 Закону України "Про плату за землю" унормовано, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Таким чином, з огляду на наведені приписи чинного законодавства України у випадку надання земель лісового фонду суб’єкту господарювання у тимчасове користування за договором оренди плата за землю справляється у вигляді орендного платежу, який визначається сторонами договору та не може бути нижчий діючих такс на лісові ресурси.

При цьому, оскільки відповідач-1 як орендар є суб’єктом справляння саме орендної плати, а не земельного податку, дія ст. 10 Закону України В«Про плату за землюВ» не поширюється на регулювання спірних правовідносин з цієї справи.

У той же час ні прокурором, ні позивачем у справі не надано суду у порядку, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, доказів того, що розмір орендної плати за оспорюваним правочином станом на дату його вчинення був нижчим від діючих такс на лісові ресурси (лист ОСОБА_2 ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області № 7704/17-17-22-308 від 02.09.2016 року).

Стосовно державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, то слід зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір укладено 06.12.2005 року та зареєстрований у Стовпецькій сільській раді, про що у Державному реєстрі вчинено запис від 06.12.2005 року за № 2.

У силу вимог ст. 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній станом на дату укладення оспрюваного договору) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

У період дії цього Закону, а саме з 01.01.2004 року, набрав чинності ЦК України, ст. 182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (набрав чинності 03.08.2004 року) у ст. 3 передбачав, що речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом.

Оскільки чинна з 01.01.2004 року ст. 182 ЦК України передбачає реєстрацію речових прав на нерухомість, то така реєстрація повинна була проводитись за законом, яким у період до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тобто до 03.08.2004 року, був Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 33 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею).

Вказана позиція відображена у постановах Верховного Суду України № 6-108цс12 від 10.10.2012 року, № 6-105цс12 від 31.10.2012 року, № 6-55цс12 від 31.10.2012 року, № 6-61цс12 від 31.10.2012 року.

У той же час, з 03.08.2004 року речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягали обов’язковій державній реєстрації в порядку, установленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом. Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Адміністратором Державного реєстру прав є центр державного земельного кадастру, який здійснює його ведення. Статут центру державного земельного кадастру затверджує центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі (ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" місцеві органи державної реєстрації прав є відділеннями державної госпрозрахункової юридичної особи з консолідованим балансом (центру державного земельного кадастру). Місцеві органи державної реєстрації прав проводять, зокрема реєстрацію прав на нерухоме майно, їх обмежень, правочинів щодо нерухомості або відмовляють у реєстрації.

За п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на Кабінет Міністрів України покладено такі повноваження: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів, передбачених цим Законом, а також перегляд і скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити створення єдиної системи органів державної реєстрації прав, а також формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру та на основі інформації комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації.

Приписами п. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що до приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з п.п. 1-5 Постанови КМ України від 17.07.2003 року № 1088 "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" до 01.01.2005 року створено на базі державного реєстру земель та державного реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно. Держателем Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно є Державний комітет по земельних ресурсах, який забезпечує створення і функціонування цього Реєстру. Адміністратором Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно є Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах, який здійснює його ведення. До створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах проводить реєстрацію земельних ділянок та прав на них шляхом внесення записів про реєстрацію земельних ділянок та прав на них до бази даних державного реєстру земель, а комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації вносять дані про об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, та права на них до бази даних державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Після створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них проводиться виключно Центром державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах шляхом внесення записів до Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно.

Враховуючи викладене, станом на дату укладення оспорюваного договору державна реєстрація земельних ділянок проводилася виключно Центром державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах, а не органом місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 125, ч. 2 ст. 126 ЗК України, ст. 18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній станом на укладення оспорюваного договору) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Приписами ст. 210 ЦК України (у редакції, яка діяла станом на дату укладення оспорюваного договору) унормовано, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

Отже, не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

У свою чергу, недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Зважаючи, що оспорюваний договір оренди землі не пройшов державної реєстрації у порядку, визначеному станом на дату його укладення, отже не є укладеним, а відтак не може бути визнаним недійсним у судовому порядку.

Враховуючи викладене, щодо вказаного правочину не могло вирішуватися питання про його поновлення у порядку, визначеному ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Отже, у задоволенні позовної вимоги про визнання правочину недійсним слід відмовити з підстави його неукладення.

Зважаючи, що земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача-1 безпідставно, тобто за відсутності укладеного договору, відтак останній зобов'язаний її повернути.

За таких обставин вимога прокурора про повернення земельної ділянки до земель запасу Стовпецької сільської ради є обґрунтованою та такою, яку належить задоволити.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Такими чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, господарський покладає на них судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 06.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_2 районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 підприємством "Сіагрус", який зареєстровано у Стовпецькій сільській раді, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.12.2005 року за № 2, відмовити.

ОСОБА_1 підприємству "Сіагрус" (вул. Петлюри,30, м. Дубно, Рівненська область, 35600, код ЄДРПОУ 31000849) повернути до земель запасу Стовпецької сільської ради Дубенського району земельну ділянку загальною площею 661,07545 га та вартістю 20 761 613,20 грн, що розташована на території Стовпецької сільської ради Дубенського району, у стані не гіршому, ніж її було одержано, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Сіагрус" (вул. Петлюри,30, м. Дубно, Рівненська область, 35650, код ЄДРПОУ 31000849) на користь Прокуратури Рівненської області (вул. 16 Липня,52, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 02910077) 1 378,00 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 районної державної адміністрації (вул. Д. Галицього,17, м. Дубно, Рівненська область, 35600, код ЄДРПОУ 23304458) на користь Прокуратури Рівненської області (вул. 16 Липня,52, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 02910077) 1 378,00 грн судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 05.09.2016 року.

Суддя Андрійчук О.В.