Ухвала

від 16.10.2012 по справі 2-а/1570/4676/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2012 р.Справа № 2-а/1570/4676/11

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -ОСОБА_1 судді - ОСОБА_2 судді - ОСОБА_3

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року по справі за позовом приватного підприємства „ІПФ-ТрансВ» до державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.06.2011 року, -

встановиЛА:

Позивач, приватне підприємство „ІПФ-ТрансВ» , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.06.2011 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси № НОМЕР_1 від 20.06.2011 року.

Державна податкова інспекція в Суворовському районі м. Одеси не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року та винести нову постанову, якою відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Крім того, сторона посилається на те, що при розгляді даної справі судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що приватне підприємство «ІПФ-ТРАНС»зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської Ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 29.05.2007 року № 15561020000028058, взято на податковий облік в органах державної податкової служби від 07.06.2007 року за № 5226 та перебуває на обліку в ДПІ у Суворовському районі м. Одеси (т. 1 а.с.22-25 ).

Співробітниками ДПІ в Суворовському районі м. Одеси відповідно до Наказу ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 07.06.2011 року № 1198 «Про проведення невиїзної документальної перевірки»та на підставі акту ДПІ у м. Іллічівську від 14.04.2011 року № 898/23-0304/34643755 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Логоконсалтинг»(код ЄДРПОУ) з питання правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, проведено документальну невиїзну перевірку приватного підприємства «ІПФ-ТРАНС»(код ЄДРПОУ 35178465) з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Логоконсалтинг» (код ЄДРПОУ 34643755) за період з 01.02.2011 року по 30.04.2011 року. За результатами перевірки складено акт № 2576/231/35178465 від 09.06.2011 року (т. 1 а.с. 11-20).

ДПІ у Суворовському районі м. Одеси 20 червня 2011 року винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, в якому зазначено, що на підставі акту перевірки № 2576/23-1/35178465 від 09.06.2011 року встановлено порушення п.185.1 ст. 185, 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 ст. 198, 198.2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання приватного підприємства «ІПФ-ТРАНС»за платежем: податок на додану вартість за основним платежем - 4005 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями -1 гривня (а.с. 10).

У висновку акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення ПП "ІПФ-ТРАНС" п.185.1 ст. 185, 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 ст. 198, п.198.2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість всього в сумі 220517 грн., у тому числі по періодам лютий 2011 року -160770 грн., квітень 2011 року - 50747 грн.; п.185.1 ст. 185, 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ (із змінами і доповненнями), в результаті чого завищено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 216642 грн., у тому числі по періодам: березень 2011 року -216462 грн.; п.1, п.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Логоконсалтинг" з зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями; п. 185.1 ст. 185, 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено суму податкового кредиту з податку на додану вартість всього в сумі 4055 грн., у тому числі по періодам: квітень 2011 року-4055 грн..

Згідно п.2. ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІV від 16.07.99 р. передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно п.14.1.181 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.п. а) 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування, крім іншого, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 186.1. Податкового кодексу України місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно п.п. а) п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, крім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Судом першої інстанції встановлено, що правовідносини між приватним підприємством "ІПФ-ТРАНС" та його контрагентом ТОВ "Логоконсалтинг" виникли на підставі договору поставки товарів від 01.11.2010 року № 09/2010 (т. 1 а.с. 61-62).

Відповідно до договору поставки товарів від 01.11.2010 року № 09/2010 ТОВ "Логоконсалтинг" на адресу ПП "ІПФ-ТРАНС" були виписані накладні та податкові накладні на реалізацію ТМЦ, на підставі яких ПП "ІПФ-ТРАНС" за період з 01.02.2011 року по 30.04.2011 року до складу податкового кредиту було включено суму податку на додану вартість у розмірі - 220 518 грн.. Оплата по операціям поставки проводилась у безготівковій формі згідно виписок банку та картки по pax. № 311 "Поточні рахунки у національній валюті". Зазначені обставини містяться в акті перевірки та не оспорюються відповідачем (а.с. 15-16, 61-75).

В подальшому, згідно наданих до перевірки документів ПП «ІПФ-ТРАНС», зазначені товарно-матеріальні цінності були реалізовані наступним контрагентам-покупцям протягом березня 2011 року, а саме: відповідно договору поставки від 07.12.2010 року № 29/2010, укладеного між ПП «ІПФ-ТРАНС»(постачальник) та ТОВ «Сантарен» (покупець), договору поставки від 01.02.2011 року № 11/4, укладеного між ПП «ІПФ-ТРАНС»(постачальник) та ТОВ «Пальмар»(покупець), договору поставки від 03.03.2011 року № 11/8, укладеного між ПП «ІПФ-ТРАНС»(постачальник) та ТОВ «Камелан Трейд»(покупець), договору поставки № 11/7 від 02 березня 2011 року, укладеного між ПП «ІПФ-ТРАНС»(постачальник) та ПП «КАРД-POM», ПП «ІПФ-ТРАНС»на адресу контрагентів виписані накладні та податкові накладні на реалізацію ТМЦ. По контрагентам ТОВ «Сантарен»та ТОВ «Пальмар» відсутня дебіторська/кредиторська заборгованість, по контрагентам ТОВ «Камелан Трейд», ПП «Кард-Ром»обліковується дебіторська заборгованість (т. 1 а.с. 39-60).

Факт передачі товарів, зазначених в накладних, крім іншого, підтверджується довіреностями на отримання товарів, даними журналу ордеру та відомостями по рахунку 281 Товари на складі ПП «ІПФ-ТРАНС», а також виписками з банківського рахунку за зазначений період (а.с. 98-151, 219-274).

Крім цього, в акті перевірки не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені до реєстру отриманих податкових накладних від вказаних контрагентів, включені до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкових декларацій з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними. Зазначені обставини також не оспорювались відповідачем у судовому засіданні.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновків про порушення позивачем податкового законодавства, на відсутність у ТОВ «Логоконсалтинг»необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд вважає необґрунтованими, оскільки ці обставини стосуються не позивача, а його контрагента -ТОВ «Логоконсалтинг».

ТОВ «Логоконсалтинг»на час здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, знаходилось на податковому обліку, мало свідоцтво платника податку на додану вартість (а.с. 79-81).

Жодною нормою діючого законодавства не передбачено обов'язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Доводи викладені в акті перевірки, а саме, що позивачем порушено ст. ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг, при цьому відповідач в акті посилається на статтю 228 Цивільного кодексу України щодо нікчемності правочинів, суд також вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статі 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статі 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За таких підстав, суд не приймає до уваги твердження відповідача, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, правочин між ТОВ «Логоконсалтинг»та ПП «ІПФ -ТРАНС»не створює юридичних наслідків, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 215, ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України недійсність правочину повинна встановлюватись судом. Однак, рішення суду про недійсність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом суду представлено не було. Згідно статі 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.І статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Перелічені у зазначених частинах ст. 203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, потребують підтвердження порушень цих вимог саме судовим рішенням.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги приватного підприємства „ІПФ-ТрансВ» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.06.2011 року належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 200, 205, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року по справі № 2-а/1570/4676/11, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року по справі за позовом приватного підприємства „ІПФ-ТрансВ» до державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.06.2011 року, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючийсуддя ОСОБА_1 суддя ОСОБА_2 суддя ОСОБА_3