Рішення

від 30.08.2016 по справі 922/5651/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2016 р.Справа № 922/5651/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алсен", м. Одеса до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Вербівка простягнення 57 599,18 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_2 (договір).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2015 року у позові відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2015 року у справі № 922/5651/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2016 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алсен" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року та рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2015 року у справі № 922/5651/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Повертаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що при новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене у постанові Вищого господарського суду України, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи (у тому числі з'ясувати фактичні обставини щодо всіх складових, на яких базується застосування частини 1 статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів), перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Після повернення матеріалів справи № 922/5651/15 до суду першої інстанції, автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено для розгляду судді Ємельяновій О.О.

Ухвалою суду від 11.07.2016 року прийнято справу № 922/5651/15 до розгляду та призначено на 26.07.2016 року.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 16.08.2016 року задоволено клопотання (вх. № 27086 від 16.08.2016 року) представника відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

05.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 25873 про витребування фінансового звіту та інших документів відповідача у якому просить суд: витребувати у відповідача копію фінансових звітів, включно із копіями балансів та звітів про фінансові результати (за відсутності інші документи), що містять повні відомості про рух коштів (обороти) за 2-й, 3-й, 4-й квартал 2014 року, 1-й, 2-й, 3-й квартал 2015 року; витребувати у відповідача обігово-сальдову відомість по рахунку № 631 (включно х дати по дебету кредиту) за 2-й, 3-й, 4-й квартал 2014 року, 1-й, 2-й, 3-й квартал 2015 року.

05.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 25876 про продовження строку розгляду справи якому просить суд продовжити строк розгляду справи на 15 днів.

25.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав заву вх. № 27948 на виконання вимог ухвали суду , а саме з приводу надання письмових пояснень щодо клопотання про витребування доказів.

25.08.2016 року відповідач через канцелярію суду надав письмові пояснення вх. № 27969 у яких зазначає, що відповідачем повністю спростовано належними та допустимими доказами відсутності в його діях зазначених складових вини у формі умислу у зв'язку із чим просить суд. визнати безпідставною заяву позивача про застосування застереження про трирічний термін позовної давності встановлений статтею 32 Конвенції, у зв'язку із недоведеністю належними та допустимими доказами наявності умислу (вини у формі умислу) в діях відповідача. Застосувати загальний річний термін позовної давності, встановлений статтею32 Конвенції та у зв'язку із його спливом і відсутністю підстав для відновлення, відмовити у задоволенні позову повністю.

25.08.2016 року відповідач через канцелярію суду надав письмові пояснення вх. № 27970 щодо клопотання позивача про витребування фінансових звітів, у якому зазначає, що відповідач не заперечує позовні вимоги із підстав відсутності у нього грошових коштів. Відповідач просить суд відмовити у позові із підстав пропущення річного терміну позовної давності. Просить суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів та надав копію банківської виписки для долучення до матеріалів справи.

Уповноважений представник позивача у призначене судове засідання не з'явився.

Присутній у судовому засіданні (в режимі відеоконцеренції) представник відповідача проти задоволення позову та клопотання позивача про витребовування документів заперечував із підстав викладених у наданих до суду документах та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд розглянувши клопотання вх. № 25876 від 05.08.2016 року позивача про продовження строку розгляду справи, відмовляє у його задоволенні у зв'язку із необґрунтованістю та відсутністю доказів в обґрунтування викладених у ньому обставин.

Щодо клопотання позивача про витребування доказів, суд зазначає наступне.

Згідно частини 3 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Крім того, суд зазначає, що покладення судом за ініціативою однієї сторони обов'язку на іншу сторону щодо надання доказів на підтвердження своєї позиції є таким, що суперечить принципу змагальності (статті 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України). Згідно положень цих норм судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, у заявника і у суду відсутні правові підстави для спонукання однієї сторони подати докази на підтвердження своєї позиції, або позиції противної сторони. Сторони компетентні самостійно вирішити це питання, і самостійно несуть ризик недостатності поданих ними доказів.

Відповідно до вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повару до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд повно та всебічно дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки заявником не зазначено обставин, які передбачені статтею 38 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, обставин, що перешкоджають наданню цих доказів (заявник не довів, що вживав заходи щодо самостійного отримання вказаних доказів та йому було відмовлено у їх наданні, тощо), а також підстави, з яких випливає, що ці докази мають підприємство чи організація.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.08.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Як зазначає позивач, 22.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алсен" (далі-позивач, перевізник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі-відповідач, експедитор) було укладено договір №ДГ-2201/14 про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом (т. 1, а.с. 10-11).

Згідно пункту 6.5. договору, сторони погодили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання за допомогою факсимільного зв'язку та діє 31.12.2014 року.

Даний договір вважається продовженим на один рік і на тих же умовах , якщо хоча б одна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про його розірвання (пункт 6.6. договору).

Відповідно до умов пункту 1.2. договору, перевізник на підставі письмових заявок від експедитора виконує транспортне перевезення вантажу шляхом залучення транспортних засобів належних перевізнику, у відповідності до умов даного договору і заявок.

Згідно пункту 3.2.2. договору, експедитор зобов'язаний здійснювати оплату послуг перевізника в порядку і строки передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 4.3. сторони погодили, що оплата здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту отримання від перевізника оригіналів документів: акта виконаних робіт, податкової накладної, ТТН(СМR) та інших документів, передбачених заявкою, а також завірену копію листа простою при виникненні простою по маршруту слідування (т. 1, а.с. 11).

Як зазначає позивач, 22.01.2014 року перевізнику надійшла заявка №52/14 на перевезення вантажів автотранспортом за маршрутом м. Шатобріан (Франція) - м. Саверн (Франція) - н/п Ягодин (Волинська область) - м. Київ (т. 1, а.с. 12).

Зазначені умови заявки погоджені перевізником - документ із підписом та печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛСЕН" направлений замовнику перевезення.

Вартість перевезення, згідно із заявкою склала 32 728,94 грн. Форма оплати -безготівкова, протягом 10 банківських днів після отримання оригіналів документів (рахунок, акт, договір, CMR), які за звичаями ділового обороту, що склалися в галузі вантажних перевезень, підтверджують належне виконання послуги та є підставою для здійснення оплати. Дата та час прибуття 29.01.2014 року 9:00 ранку.

На підтвердження укладення договору перевезення № ДГ-2201/14 та на виконання вимоги частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України, сторонами складені коносаменти у вигляді міжнародних товаротранспортних накладних CMR А№0608990 та А№0608988 ( т. 1, а.с. 13,14).

За твердженнями позивача, вищезазначені послуги були надані якісно, без будь яких зауважень та застережень. Про що свідчить підпис відповідальної особи вантажоодержувача в графі № 24 накладних CMR, а також підписаний сторонами договір та акт.

29.01.2014 року між сторонами було підписано акт надання послуг № 35 (т. 1, а.с. 15) у якому зазначено, що експедитор претензій по об'єму, якості та строках виконання робіт (надання послуг) не має.

Також позивач у позовній заяві зазначає, що оригінали документів, отримання, яких за умовами заявки, є підставою проведення оплати були направлені на адресу відповідача 18.02.2014 року та вручені відповідачу 18.02.2014 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, 25 лютого 2014 року (т. 1, а.с. 16).

З наступної дати - 26.02.2014 року 10 банківських днів, визначених для проведення оплати минули 11.03. 2014 року. З 12.03.2014 року у правовідносинах, що склалися між сторонами, відповідач виступив боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання на суму 32 728,94 грн.

Як вбачається з копії виписки по банківському рахунку (т. 1, а.с. 17) 21.05.2014 року відповідач здійснив часткову оплату виконаного за договором перевезення у сумі 2 000,00 грн., у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 30 728,94 грн. що і стало причиною звернення із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір, є договором перевезення вантажу.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до пункту 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з статті 917 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 Цивільного кодексу України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як вбачається із матеріалів справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем у сумі 30 728,94 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості у сумі 30 728,94 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів» від 01.08.2006 року Україна приєдналась до міжнародної Женевської Конвенції 1956 року про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, шляхом підписання відповідного протоколу.

Відповідно до частини 1 статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Згідно з частиною 2 цієї статті, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Враховуючи вищевикладене, до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем щодо виконання міжнародного перевезення вантажу слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналась Україна, оскільки застосування положень цієї Конвенції має пріоритет перед національним законодавством, а відповідно до статті 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідачем надано до суду заяву вх. № 47870 від 30.11.2015 року про застосування позовної давності тривалістю в один рік, яка встановлена для вимог, що випливають з договору міжнародного перевезення частини 1 статті 32 Женевської Конвенції 1956 року про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (т. 1, а.с. 66-69).

Позивачем надано до суду заяву № б/н від 11.11.32015 року, в якій останній просив суд розглядати справу із застосування трирічної позовної давності, яка встановлена для вимог, що випливають з договору міжнародного перевезення ч. 1 статті 32 Женевської Конвенції 1956 року про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у виняткових випадках - навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно із законодавством, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення (т. 1, а.с. 47).

При цьому позивач в цій заяві в обґрунтування наявності у діях відповідача навмисного правопорушення або такого неналежного виконання ним своїх обов'язків, яке може бути прирівняне до навмисного правопорушення, зазначив наступні підстави, які викладені у заяві (т. 1, а.с. 47).

Дослідивши обставини справи і правовідносини, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» міжнародні перевезення вантажів-перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Згідно з частиною 1 статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів Термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відповідач у наданій до суду 30.11.2015 року заяві вх. № 47870 зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах виступає, як експедитор та не є безпосереднім замовником. 22.01.2014 року між відповідачем та ТОВ "Консалтинг України ЛТД" було укладено договір транспортного експедирування вантажів. Відповідно до пункту 4.1.9. договору відповідач як експедитор, має право за рахунок ТОВ "Контракт України ЛТД" робити розрахунки із перевізниками. Таким чином відповідач залучив до виконання позивача. Проте ТОВ "Контрак Україна ЛТД" не виконало прийняті на себе зобов'язання та не оплатило відповідачу грошові кошти. Також відповідач у підтвердження відсутності вини посилається на те що, він діяв як експедитор та за рахунки інших осіб - замовника здійснював організацію перевезення, та намагався на протязі всього часу стягнути із замовника заборгованість, яка включає і вартість перевезення, часткова оплата за власні кошти перевезення у розмірі 2 000, 00 грн., всі ці обставини на думку відповідача свідчать про відсутність будь якого умислу у простроченні платежу позивача (т. 1, а.с. 66-69). Окрім цього, як зазначає відповідач, він дізнався про те, що ТОВ «Контракт Україна» в особі його директора» фактично одержало плату від вантажовідправника згідно з СМR, але не здійснило розрахунок з цих коштів із ним як експедитором, у зв'язку з чим ним було подано заяву до правоохоронних органів про вчинення керівником зазначеного Товариства злочину передбаченого ч. 1 статті 190 Кримінального кодексу України(а.с.85). Вказана заява внесена до ЄДР 06.11.2015 р. та за нею триває слідство у кримінальному провадженні № 12015100100013350, що підтверджується витягу з цього провадження. Вищевказані обставини на думку відповідача є підставою для застосування до спірних правовідносин річний термін позовної давності (т. 1, а.с. 87).

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Згідно з частиною 2 цієї статті відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Виходячи зі змісту цієї статті вина - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запобігання заподіянню шкоди.

При цьому вина у формі умислу включає в себе намір не вживати зазначені заходи для належного виконання зобов'язання.

Оскільки вина відповідно до вказаної статті презюмується, відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України саме відповідач повинен довести відсутність у нього наміру із вжиття всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов'язання.

Як вбачається умов пункту 4.3. договору, оплата проводить в протягом 10 банківських днів з моменту отримання від перевізника оригіналів документів. Відповідно до пункту 7.2. договору сторони погодили, що сторона для якої виникла неможливість виконання зобов'язання за договором, повинна невідкладно, не пізніше 3-х календарних днів, у письмовій формі повідомити другу сторону.

Відповідачем доказів у підтвердження належного виконання пункту 4.3. та виконання пункту 7.2. договору до суду не надано, також відповідні докази відсутні у матеріалах справи.

Посилання відповідача на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Контрак Україна ЛТД" прийнятих на себе зобов'язання та не оплати відповідачу грошових коштів, як підставу для відсутності умислу у діях відповідача щодо прострочення платежу позивачу, не приймаються судом, оскільки відповідно до приписів статей 617 Цивільного кодексу України та 218 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (невиконання, неналежне виконання).

Таким чином, суд прийшов до висновку про застосування до спірних правовідносин визначеного вимогами статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів трирічного терміну позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача вх. № 47870 від 30.11.2015 року.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення із відповідача інфляційні втрати у розмірі 24 653, 83 грн. за період з березня 2014 року по червень 2016 року та 3 проценти річних за у розмірі 2 216, 41 грн. за період з 13.04.2014 року по 31.07.2016 року.

Щодо стягнення із відповідача нарахованих позивачем 3 процентів річних у розмірі 2 216, 41 грн. за період з 13.04.2014 року по 31.07.2016 року, відповідно до наданого розрахунку (т. 2, а.с. 8-9) суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку нарахування позивачем відповідачу 3 процентів річних у розмірі 2 216, 41 грн. за період:

- з 13.03.2014 року по 20.05.2014 року на суму боргу 32 728, 94 грн. нараховано 188, 30 грн.;

- з 21.05.2014 року по 31.07.2016 року на суму боргу 30 728, 94 грн. нараховано 2 028, 11 грн. у системі законодавство та встановлено, що позивачем вищезазначені нарахування здійснені вірно. Тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення із відповідача, нарахованих позивачем 24 653, 83 грн. - інфляційних втрат за період:

- з березня 2014 року по травень 2014 року на суму боргу 32 728, 94 грн. нараховано 3 136, 86 грн.;

- з червня 2014 року по червень 2016 року на суму боргу 30 728, 94 грн. нараховано 21 516, 97 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2.1. інформаційного листа ВГСУ 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 24 653, 83 грн. за вищезазначений період, судом встановлено, що такий розрахунок здійснено вірно, а тому вони підлягають до задоволення у повному обсязі.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (статті 32 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене та вказівки постанови Вищого господарського суду України від 21.06.2016 року у справі № 922/5651/15, які у відповідності до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, такими що відповідають обставинам справи, та підлягають до задоволення у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. При частковому задоволення позовних вимог судові витрати покладаючи на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому судовий збір у розмірі 1 218, 00 грн. підлягає до стягнення із відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алсен" (65076, м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, буд. 18, прим. 43, ЄДРПОУ 33721973) суму у розмірі - 57 599,18 грн. ( з яких: 30 728, 94 грн. - суму основного боргу, 24 653, 83 грн. - інфляційні втрати, 2 216, 41 грн. - 3 проценти річних) та 1 218, 00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.09.2016 р.

Суддя О.О. Ємельянова