Рішення

від 01.08.2016 по справі 910/12237/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2016Справа №910/12237/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петромак»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Удар»

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Горецька М.В. - за довіреністю від 08.06.2016 року;

від відповідача: Волошин І.В. - за довіреністю від 06.07.2016 року.

В судовому засіданні 01 серпня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Петромак» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Удар» (відповідач) про стягнення 112 759,00 грн. основного боргу, 2 784,99 грн. 3% річних, 2 142,42 грн. інфляційних втрат, 26 357,80 грн. пені. Крім того, просив покласти на відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов Договору № 06/24-П від 24.06.2015 року.

Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому проти задоволення позовної вимоги про стягнення пені та покладення витрат на правову допомогу просив відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі №910/12237/16. Розгляд справи призначено на 25.07.2016 року.

В судовому засіданні 25.07.2016 року у справі оголошено перерву до 01.08.2016 року.

25.07.2016 року в судовому засіданні представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про об'єднання справ № 910/12237/16 та № 910/11139/16 в одне провадження, яке було відхилено судом з урахуванням наступного.

Згідно з п. 3.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні.

Таким чином, об'єднання в одне провадження кількох справ є правом судді, в провадженні якого знаходяться вказані справи. З огляду на те, що справа № 910/11139/16 знаходиться в провадженні іншого судді, підстави для об'єднання зазначеної справи і справи № 910/12237/16 в одне провадження у суду відсутні.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Петромак» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Удар» (замовник) укладено Договір № 06/24-П (надалі - Договір), згідно з п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по ремонту та технічному обслуговуванню техніки та окремих її складових частин.

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що розрахунки за договором проводяться в 2 етапи:

перший етап: замовник проводить попередню оплату в розмірі 50% від вартості робіт зазначених у додатку, протягом 3 банківських днів з дати його підписання на підставі рахунку наданого виконавцем (пп. 2.1.1.);

другий етап: остаточні розрахунки за договором (рахунком) проводяться протягом 5 банківських днів після підписання сторонами акту здачі-прийняття виконаних робіт (пп. 2.1.2.).

Відповідно до п. 6.2. Договору за порушення строків оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла на момент прострочення, від загальної суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 року (п. 10.1. Договору).

Специфікацією до Договору сторони погодили, що вартість робіт складає 112 759,00 грн.

На виконання умов Договору позивачем виконано обумовлені специфікацією роботи (на загальну суму 112 759,00 грн.), а відповідачем такі роботи прийняті, що підтверджується актом надання послуг № 53 від 17.09.2015 року.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання умов Договору № 06/24-П від 24.06.2015 року щодо оплати виконаних робіт, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 112 759,00 грн. основного боргу, 2 784,99 грн. 3% річних, 2 142,42 грн. інфляційних втрат, 26 357,80 грн. пені.

Відповідач у відзиві вказав, що при нарахуванні пені позивачем допущено порушення п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Крім того, зазначив що позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання правової допомоги адвокатом Горецьким О.В.

Відповідач звернувся до суду із заявою, у якій просив застосувати строк позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконано роботи на замовлення відповідача на загальну суму 112 759,00 грн., а відповідачем такі роботи прийняті.

Разом з тим, доказів неналежної якості таких робіт та доказів оплати останніх відповідачем суду не надано.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що строк оплати робіт згідно п. 2.1. Договору настав, доказів оплати таких робіт станом на день розгляду справи відповідачем не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з останнього 112 759,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивача, суд, з урахуванням умов Договору, фактичних обставин справи, дійшов висновку про правильність такого розрахунку, у зв'язку із чим з відповідача підлягає стягненню 2 784,99 грн. 3% річних, 2 142,42 грн. інфляційних втрат.

Щодо позовної вимоги про стягнення 26 357,80 грн. пені та застосування строку позовної давності до останньої, суд повідомляє наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 258 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що позивач звернувся до суду із позовом 04.07.2016 року, що підтверджується відбитком печатки канцелярії Господарського суду міста Києва, ст. 258 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про сплив позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені (за першим етапом розрахунків) за період з 30.06.2015 року по 03.07.2015 року.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За розрахунком суду, з урахуванням п.п. 2.1., 6.2. Договору, ст. 232 Господарського кодексу України, спливу позовної давності за вимогою про стягнення пені (за першим етапом розрахунків) за період з 30.06.2015 року по 03.07.2015 року, з відповідача підлягає стягненню 19 656,38 грн. пені: за прострочення першого етапу розрахунків (з 04.07.2015 року по 24.09.2015 року) - 7 432,83 грн., за прострочення другого етапу розрахунків - 12 223,55 грн. (з 25.09.2015 року по 22.03.2016 року) за наступними розрахунками.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 56379.5 04.07.2015 - 27.08.2015 55 30.0000 % 0.164 %* 5097.32 56379.5 28.08.2015 - 24.09.2015 28 27.0000 % 0.148 %* 2335.50

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 56379.5 25.09.2015 - 29.10.2015 35 22.0000 % 0.121 %* 2378.75 56379.5 30.10.2015 - 17.12.2015 49 22.0000 % 0.121 %* 3330.25 56379.5 18.12.2015 - 28.01.2016 42 22.0000 % 0.121 %* 2854.50 56379.5 29.01.2016 - 03.03.2016 35 22.0000 % 0.120 %* 2372.25 56379.5 04.03.2016 - 22.03.2016 19 22.0000 % 0.120 %* 1287.79

Щодо стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (пп. 6.3 п. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до вимог частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі судових витрат тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як встановлено судом, 08.06.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Петромак» (довіритель) та адвокатом Горецьким О.В. (повірений) укладено Договір № 08-06/16 про надання правової допомоги, згідно з п. 1.1. якого довіритель доручає, а повірений приймає доручення та зобов'язується провести всі необхідні дії по стягненню суми заборгованості з ТОВ «Удар», що виникла на підставі Договору № 06/24-П від 24.06.2015 року, а саме: надати усні консультації; провести аналіз правової позиції щодо стягнення заборгованості за договором; підготувати позовну заяву та інші матеріали для подачі до суду; підготувати розрахунок 3% річних, індекс інфляції та ін.; подати позовну заяву до суду; підготувати адвокатський договір та довіреність; підготувати звіт про виконану роботу про надання правової допомоги; брати участь у судових засіданнях; складати супровідні листи, пояснення по справі; подавати відповідні заяви до державної виконавчої служби, тощо, за винагороду.

У матеріалах справи міститься належним чином засвідчені копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3756/10 від 25.09.2008 року, виданого Горецькому Олегу Васильовичу, звіту про виконану роботу до договору на суму 10 440,00 грн., рахунку на оплату на 10 000,00 грн. та платіжного доручення № 354 від 01.07.2016 року про сплату 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу за рахунком.

Як роз'яснено у пп. 6.5 п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи викладене, зважаючи на співрозмірність ціни позову та розміру наданих позивачу адвокатських послуг, відсутність адвоката Горецького О.В. в судових засіданнях 25.07.2016 року та 01.08.2016 року, суд дійшов висновку про обмеження розміру відшкодування позивачу витрат на оплату послуг адвоката, та стягнення з відповідача на користь позивача витрат за послуги адвоката в розмірі 3 000,00 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УДАР" (04119, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 21-У, ідентифікаційний код 38260536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОМАК" (08623, Київська обл., Васильківський район, селище міського типу Калинівка, вулиця Залізнична, будинок 158, ідентифікаційний код 37705248), грошові кошти: 112 759,00 грн. (сто дванадцять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять гривень) основного боргу, 2 784,99 грн. (дві тисячі сімсот вісімдесят чотири гривні 99 копійок) 3% річних, 2 142,42 грн. (дві тисячі сто сорок дві гривні 42 копійки) інфляційних втрат, 19 656,38 грн. (дев'ятнадцять тисяч шістсот п'ятдесят шість гривень 38 копійок) пені, 3 000,00 грн. (три тисячі гривень) витрат на оплату послуг адвоката та 2 060,14 (дві тисячі шістдесят гривень 14 копійок) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 29.08.2016 року.

Суддя Ю.В. Цюкало