Постанова

від 31.08.2016 по справі 916/375/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2016 р.Справа № 916/375/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Головея В.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання Максіміхіна Ю.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 31.08.2016:

від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Дунай"

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2016

по справі № 916/375/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Дунай"

про стягнення 321 565,25 грн.

У судовому засіданні 31.08.2016 згідно ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ" (далі також - позивач, ТОВ "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ", Фірма) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Дунай" (далі також - відповідач, ТОВ "Рибоконсервний завод "Дунай", Завод) про стягнення з останнього 321565,25 грн., з яких: 169564,00 грн. - основний борг, 29518,37 грн. - пеня, 122482,88 грн. - відсотки за користування чужими грошовими коштами.

У правове обґрунтування позову Фірма послалась на ст. ст. 526, 530, 536, 538, 612, 692, 693, 694 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2016 у справі № 916/375/16 (суддя Петренко Н.Д.) позовну заяву ТОВ "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ" задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Рибоконсервний завод "Дунай" на користь ТОВ "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ" заборгованість у сумі 164564 грн., пеню у сумі 29510,74 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами у сумі 122482,88 грн. У решті позову відмовлено.

Рішення суду щодо часткового задоволення позовних вимог мотивовано тим, що відповідні суми нараховані у відповідності до обставин справи та вимог чинного законодавства. Що стосується відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у сумі 7,63 грн., суд послався на те, що позивачем при розрахунку пені була допущена арифметична помилка. Відмовив суд також у задоволенні щодо стягнення 5000,00 грн. основної заборгованості через сплату даної суми відповідачем у ході розгляду справи.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "Рибоконсервний завод "Дунай" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Заводу пені та відсотків у вищезгаданих сумах та прийняти нове рішення, яким зменшити суму нарахованих штрафних санкцій. При цьому, скаржник зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги ступінь невідповідності розміру стягуваної неустойки наслідкам поведінки винної сторони та не враховано, що відповідачем вживаються всі можливі заходи до виконання майнових зобов'язань перед контрагентом. Крім того, на думку скаржника, в розрахунку розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами допущено арифметичну помилку, оскільки сплаті підлягають відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 122086,08 грн., в той час як позивач просив стягнути 122482,88 грн.

Від ТОВ "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ" до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У судовому засіданні 10.08.2016 представники сторін підтримали свої правові позиції щодо рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2016.

Згідно абз. 2 п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

У судове засідання від 31.08.2016 представник відповідача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується протоколом судового засідання від 10.08.2016, в якому відображені відомості про явку сторін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні припустився неправильного застосування норм процесуального закону та помилкового висновку щодо відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 5000 грн. основного боргу, що призвело до прийняття неправильного рішення в цій частині.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 23 вересня 2015 року між ТОВ "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ" (Постачальник) та ТОВ "Рибоконсервний завод "Дунай" (Покупець) був укладений договір на постачання № 2309/15 (далі також - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується на умовах, передбачених цим договором, поставляти і передавати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується приймати й оплачувати товар в асортименті, іменовані надалі "Товар". Повне найменування Товару, його опис і характеристика, кількість Товару, ціна одиниці Товару, вартість партії в цілому і ін. параметри товару містяться в накладних і рахунках-фактурах та/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.5 Договору передача Товару Покупцю проводиться на підставі наступних документів: рахунок-фактура (в разі необхідності); видаткова накладна; податкова накладна; товарно-транспортна накладна.

Згідно п. 4.1 Договору вартість Договору визначається загальною вартістю товару відповідно до накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору. Ціни на продукцію повинні бути затверджені до початку постачання продукції шляхом підписання Специфікацій до даного Договору.

У пункті 4.2 Договору сторони погодили, що оплата за Товар Покупцем здійснюється на умовах 100 % передоплати.

За умовами п. 5.2. Договору за несвоєчасну оплату поставленого Товару Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Покупець також зобов'язався сплатити Постачальникові відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару, за кожний календарний день, починаючи з дати закінчення строку оплати вартості поставленого Товару, визначеного п. 4.2. даного Договору.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що даний Договір набирає сили з моменту його підписання представниками обох Сторін, є укладеним на термін до 31 грудня 2015 року і діє до виконання Сторонами своїх зобов'язань за даним договором у повному обсязі. У випадку, якщо жодна зі Сторін не попереджає письмово іншу сторону про розірвання Договору (за 10 календарних днів до закінчення дії Договору), дія Договору вважається подовженою на наступний 2016 рік на діючих умовах.

На виконання умов Договору Фірмою було поставлено Заводу Товар (морожені кілька та салака) на загальну суму 259064,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 91 від 28.09.2015, товарно-транспортною накладною № 28-09-15 від 28.09.2015 та не заперечується відповідачем.

Але, відповідач за поставлений Товар розрахувався лише частково, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 169 564 грн.

Несплата відповідачем вказаної заборгованості зумовила звернення ТОВ "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ" з вказаним вище позовом.

У ході розгляду справи відповідач сплатив частину основного боргу у сумі 5 000 грн., що підтверджується Довідкою № 2-3-9-15/1771-ЦРД від 31.03.2016.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Рибоконсервний завод "Дунай" неналежно виконав свої зобов'язання за Договором на постачання від 23.09.2015 № 2309/15 щодо своєчасної та повної оплати поставленого Товару, у зв'язку з чим на час подання позову існувала заборгованість в сумі 169 564,00 грн. (основний борг), крім того, ТОВ "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ" нараховано 29518,37 грн. пені та 122482,88 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Як вище згадувалось, у ході розгляду справи відповідач сплатив частину основного боргу у сумі 5000 грн., що підтверджується Довідкою № 2-3-9-15/1771-ЦРД від 31.03.2016. Наявність же решти основного боргу в сумі 164564,00 грн. матеріалами справи не спростовується та не заперечується Заводом.

Відтак, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ТОВ "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ" про стягнення з ТОВ "Рибоконсервний завод "Дунай" 164564,00 грн. основного боргу.

Разом з тим, зі змісту резолютивної частини оскаржуваного рішення вбачається, що Господарський суд Одеської області відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення частини основного боргу в сумі 5000,00 грн., що була сплачена відповідачем в процесі розгляду справи. Судова колегія не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

У пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 5000,00 грн. основного боргу через сплату цієї суми в ході розгляду справи, так як провадження в цій частині підлягало припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2016 по справі № 916/375/16 підлягає частковому скасуванню в зазначеній частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 29518,37 грн. пені та 122482,88 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає відшкодуванню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Як вище згадувалось, пунктом 5.2. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату поставленого товару Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Покупець також зобов'язався сплатити Постачальникові відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару, за кожний календарний день, починаючи з дати закінчення строку оплати вартості поставленого товару, визначеного п. 4.2. даного Договору.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у сумі 29518,37 грн., місцевий господарський суд вірно встановив, що визначена позивачем сума пені підлягає частковому задоволенню у сумі 29510,74 грн., так як позивачем при розрахунку пені була допущена арифметична помилка (за період з 26.01.2016 по 10.02.2016 (16 днів) розмір пені становить 3261,56 грн.), тому обґрунтовано частково задовольнив позовну вимогу про стягнення пені.

Також, господарським судом першої інстанції перевірено наданий Фірмою розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами у сумі 122482,88 грн. та встановлено, що позивач вірно нарахував відповідачу відсотки за користування чужими грошовими коштами у зазначеній сумі, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи скаржника, що позивачем допущено арифметичну помилку при розрахунку розміру вказаних відсотків не відповідають матеріалам справи, оскільки Заводом при власному розрахунку не враховано зміни сум боргу за різні календарні періоди. Отже, саме розрахунок відповідача, а не позивача, є помилковим.

Що стосується тверджень ТОВ "Рибоконсервний завод "Дунай" на наявність підстав для зменшення суми нарахованих штрафних санкцій з посиланням на невідповідність розміру стягуваної неустойки наслідкам поведінки винної сторони та не врахування судом, що відповідачем вживаються всі можливі заходи для виконання майнових зобов'язань перед контрагентом, колегія суддів зазначає наступне.

Положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У свою чергу, згідно п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

У підпункті 3.17.4 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені) , а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 ЦК України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Дослідивши обставини справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, оскільки відповідачем не доведено, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Так, матеріали справи не містять доказів вжиття ТОВ "Рибоконсервний завод "Дунай", як стверджує відповідач, всіх необхідних заходів по виконанню грошового зобов'язання перед позивачем, зокрема, пропозицій відповідача щодо вирішення даного спору в досудовому порядку, пропонування позивачу графіку погашення боргу тощо.

Також, судова колегія зауважує, що вищевикладені приписи чинного законодавства передбачають можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені).

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції частково скасовує рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2016 у справі № 916/375/16 з прийняттям нового рішення щодо припинення провадження у справі № 916/375/16 в частині заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2016 по справі № 916/375/16 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Дунай" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЗЕЛЕНИЙ РАЙ" заборгованість у сумі 164564,00 грн., пеню у сумі 29510,74 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами у сумі 122482,88 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 4823,36 грн.

3. Провадження у справі № 916/375/16 в частині заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 5000,00 грн. - припинити.

4. В іншій частині позову відмовити».

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 05.09.2016.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: В.М. Головей

Суддя: Я.Ф. Савицький