Рішення

від 05.09.2016 по справі 914/1817/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2016р. Справа№ 914/1817/16

За позовом: Приватного підприємства Фірма «Віктор», м. Червоноград, Львівська область;

до відповідача: Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», м.Червоноград, Львівська область;

про стягнення заборгованості в сумі 47 621,30 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Сало О.А.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - директор;

Від відповідача : не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області 06.07.2016р. Приватним підприємством Фірма «Віктор» подано позов до Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» про стягнення заборгованості в сумі 47 621,30 грн.

Ухвалою суду від 07.07.2016р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 25.07.2016р., про що сторони були повідомлені належним чином під розписку, що підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення (оригінали поштівок - в матеріалах справи).

25.07.2016р. відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 31059/16), в якому не заперечує існування заборгованості за договорами №4-КП та № 35-КП в сум 27 356,16 грн. Зазначає, що заборгованість не проводилась, у зв'язку з важким фінансовим становищем. Просить відстрочити виконання рішення на шість місяців.

В судовому засіданні 25.07.2016р. з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи оголошено перерву до 29.08.2016р., а 29.08.2016р. до 05.09.2016р.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов ОСОБА_2 № 4-КП від 04.02.2014р. та ОСОБА_2 35-КП від 25.12.2015р. не оплатив вартість поставленого йому товару. У зв'язку з цим, позивач просить стягнути заборгованість за договорами в сумі 27 356,16 грн., 3% річних в сумі 1 552,62 грн. та інфляційні втрати в сумі 18 712,52 грн.

01.09.2016р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог (вх.№ 4235/16), в якій просить збільшити позовні вимоги та стягнути заборгованості 27 356,16 грн., 3% річних в сумі 1 552,62 грн., інфляційні втрати в сумі 18 712,52 грн. та 2 700,00 грн. витрат на юридичну допомогу.

В судовому засіданні 05.09.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві та з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Просить стягнути заборгованості 27 356,16 грн., 3% річних в сумі 1 552,62 грн., інфляційні втрати в сумі 18 712,52 грн. та 2 700,00 грн. витрат на юридичну допомогу.

Із змісту заяви про збільшення позовних вимог, вбачається, що позивачем заявлена вимога про стягнення 2 700,00 грн. витрат на юридичну допомогу.

Відповідно до п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Дана заява позивачем подана без з додержанням правил щодо подачі заяви про збільшення позовних вимог (докази повідомлення відповідача).

Суд констатує, що у даному випадку заявлено не вимогу майнового характеру, а стягнення судових витрат відповідно до ст. 44 ГПК України.

У поданій заяві про збільшення позовних вимог позивачем заявлено стягнення судових витрат, а саме стягнення 2 700,00 грн. витрат на юридичну допомогу.

В судове засідання 05.09.2016р. відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив, хоч належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. У відзиві на позовну заяву визнає існування заборгованості за договорами в сумі 27 356,16 грн., просить відстрочити виконання рішення на шість місяців.

В судовому засіданні 05.09.2016р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

04.02.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 4-КП та 25.12.2015р. укладено Договір № 35-КП (далі за текстом - ОСОБА_2).

ОСОБА_3 п.1.1. ОСОБА_2 постачальник (позивач у справі») зобов'язується постачати, а покупець (відповідач у справі) приймати та оплачувати продукцію виробничо-технічного призначення, в наступному - «Товар», згідно специфікацій, що є невід'ємними частинами договорів.

На виконання умов ОСОБА_2 позивачем було поставлено, а відповідачем отримано Товар, що підтверджуються видатковими накладними, що підписані сторонами. За ОСОБА_2 № 4-КП від 04.02.2014р. було поставлено товар на суму 25 852,80 грн. та за ОСОБА_2 № 35-КП від 25.12.2015р. 1 503,36 грн., що визнається відповідачем.

Відповідно до п. 7.1. ОСОБА_2 розрахунки за товар, що підлягають поставці, проводяться шляхом попередньої оплати.

Однак свої зобов'язання, щодо оплати вартості поставленого Товару не виконав, у зв'язку з цим у відповідача виникла заборгованість в сумі 27 356,16 грн., що підтверджується ОСОБА_3 звіряння розрахунків станом на 30.04.2016р. та станом на 14.07.2016р., що підписаний та скріплений печатками без жодних застережень.

Позивачем було надіслано відповідачу претензію від 30.05.2015р. вих. №17/05 про стягнення заборгованості за ОСОБА_2 в сумі 27 356,16 грн.

У відповідь на претензію від 02.06.2016р. № 575, відповідач зазначив про важке матеріальне становище та накладений арешт на кошти на рахунках підприємства, просив відтермінувати оплату заборгованості до 01.08.2016р.

Доказів повного або часткового погашення заборгованості на момент розгляду справи в суді сторонами суду не подано.

Належних та допустимих доказів повної оплати за поставлений товар відповідачем не надано.

За неналежне виконання умов ОСОБА_2 позивач просить стягнути 18 712,52 грн. інфляційних втрат та 1 552,62 грн. 3% річних.

Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

ОСОБА_3 з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджено виконання позивачем своїх зобов'язань за ОСОБА_2. Існування заборгованості за ОСОБА_2 в сумі 27 356,16 грн. не заперечується відповідачем. Виконання обов'язку проведення відповідачем оплати вартості отриманого товару не підтверджений. Відповідач не подав належних та допустимих доказів на заперечення факту існування заборгованості на суму 27 356,16 грн.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за ОСОБА_2 в сумі 27 356,16 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перевірку, встановив, що нараховані позивачем 3% річних від прострочення грошового зобов'язання в сумі 1 552,62 грн. нараховані правомірно та підлягають стягненню.

Щодо нарахування індексу інфляції суд заначає.

Відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції , визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1).

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат з врахуванням вище наведеного, встановив, що стягненню підлягає 14 063,18 грн. інфляційних втрат, в частині стягнення 4 649,34 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 31059/16 від 25.07.2016р.) просить суд відстрочити виконання рішення у справі строком на шість місяців, у зв'язку із важким матеріальним становищем та накладенням арешту на кошти на рахунках підприємства.

Позивач в судовому засіданні заперечує проти відстрочки виконання рішення, просить суд відмовити відповідачу в задоволенні заяви з підстав того, заборгованість у відповідача (боржника) виникла у зв'язку не виконанням ним своїх зобов'язань в основному по договору за 2014р. Однак зобов'язання не було виконано, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду. Перенесення строку виконання відповідачем зобов'язання у повному обсязі на більш пізній термін може призвести до блокування роботи підприємства позивача, а відтак - і припинення його підприємницької діяльності, банкрутства та інших негативних наслідків. Зазначає, що за весь час прострочки відповідачем не здійснено навіть спроб для погашення боргу по зобов'язанню взятому на себе. Крім цього, зазначає, що відстрочка виконання рішення це лише затягування виплати заборгованості і ніщо більше.

Відповідно до п.7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду № 9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні цього питання суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Однак, самі по собі фінансові труднощі боржника не свідчать про те, що він не може вчасно виконати рішення суду з підстав відсутності грошових коштів, оскільки така відсутність не може спричиняти неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших способів виконання рішення суду, крім звернення стягнення на грошові кошти у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Крім того, заявник у своїй заяві не наводить жодних доказів того, що виконати рішення суду неможливо, чи з певних причин складно, а обґрунтовує свою заяву негативними наслідками виконання такого рішення для боржника, які можуть настати в майбутньому.

Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача (стягувача), оскільки відстрочка може позбавити позивача від того, на що він очікував при укладенні із відповідачем ОСОБА_2, а саме вчасної та у повному обсязі оплати поставленого товару.

Заявником надано суду Звіт про фінансові результати за І квартал 2016р. та Баланс Звіт про фінансовий стан) на 31.03.2016.р. та постанови про арешт коштів боржника.

Однак зазначені документи в сукупності з аналізом наведеного вище не можуть слугувати підставою для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення на шість місяців. Суд констатує, що заявником не подано належних та допустимих доказів в обґрунтування необхідності відстрочки судового рішення. Також, боржником не надано доказів щодо обсягу очікуваних коштів та про реальні заходи, які протягом певного часу дозволять йому виконувати погашення заборгованості за вказаним судовим рішенням.

Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши і дослідивши матеріали справи та поданої заяви суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку сплати заборгованості на шість місяців.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Отже, обґрунтування в заяві (вх. № 4235/16 від 01.09.2016р.) про стягнення коштів з підстав зазначених у ст.ст. 224, 225 ГК України, у справі є безпідставними та необґрунтованими.

Також, слід зазначити, відповідно до приписів ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

ОСОБА_3 ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ст. 26 вказаного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Відповідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Конституційним Судом України прийнято рішення від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі за конституційним зверненням приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (далі - Рішення).

ОСОБА_3 з пунктом 1 резолютивної частини Рішення в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України слід розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката (Інформаційний лист ВГСУ від 29.08.2013 № 01-06/1238/2013).

ОСОБА_3 п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 р. № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі не поданням відповідних документів у у господарського суду відсутні підстави для покладання на іншу сторону зазначених сум.

Позивачем долучено до матеріалів справи Договір № 20-07 про надання юридичних послуг від 20.07.2016р., укладеним між адвокатом, ОСОБА_4 та приватним підприємством Фірма «Віктор». Однак, свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльності до матеріалів справи не подано.

Також, сторонами договору № 20-07 про надання юридичних послуг від 20.07.2016р. не визначено в порядку ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» суми гонорару адвокату за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Однак, долучено ОСОБА_3 приймання - передачі наданих послуг № 30-08 до договору № 20-07 від 20.07.2016р., який підписано 30.08.2015р., з якого вбачається, що виконавець (адвокат, ОСОБА_4С.) передає послуги передбачені договором № 20-07 від 20.07.2016р. замовнику (позивач у справі),а замовник приймає дані послуги, а саме: написання позовної заяви про стягнення боргу з КП «ЧТКЕ) (відповідача у справі) на користь позивача у справі; розрахунок штрафних санкцій, участь у судовому процесі у господарському суду Львівської області (справа № 914/1817/16); підготовка інших процесуальних документів. ОСОБА_3 даного акту вартість послуг становить 2 700,00 грн.

Однак, до матеріалів справи долучено платіжне доручення № 333 від 30.08.2016р. на суму 2 173,50 грн., з призначенням платежу для поповнення карки згідно акту.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява, яка подана до господарського суду Львівської області 06.07.2016р. (наручно ОСОБА_1) підписана самим директором ПП Фірми «Віктор» - ОСОБА_1 та розрахунок 3% річних та інфляційних втрат підписаний також самим директором.

Крім цього, позовна заява подана 06.07.2016р., а договір про надання юридичних послуг між адвокатом ОСОБА_4 та приватним підприємством Фірма «Віктор» укладений 20.07.2016р. - після подання позовної заяви до суду.

ОСОБА_3 приймання - передачі наданих послуг № 30-08 до договору № 20-07 від 20.07.2016р., який підписано 30.08.2015р. адвокат зобов'язаний був написати позовну заяву про стягнення боргу з КП «ЧТКЕ) (відповідача у справі) на користь позивача у справі; здійснити розрахунок штрафних санкцій, брати участь у судовому процесі у господарському суду Львівської області (справа № 914/1817/16).

Як, вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 був представником позивача, тільки у судовому засіданні 25.07.2016р. на підставі довіреності від 15.07.2016р. № 22/07. Також, до матеріалів справи не долучено копії свідоцтва адвоката, та належних та допустимих доказів оплати наданих послуг (сума яких не визначено в договорі про надання юридичних послуг), скільки тільки згідно акту приймання-передачі наданих послуг, вартість робіт становить 2 700,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідач, а до матеріалів справи долучено платіжне доручення № 333 від 30.08.2016р. на суму 2 173,50 грн., з призначенням платежу для поповнення карки згідно акту.

З врахуванням вище наведеного, суд відмовляє в стягненні 2 700,00 грн. витрат на юридичну допомогу.

ОСОБА_3 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» (80100, Львівська область, м. Червонаград, вул. Бічна Промислова, 29; код ЄДРПОУ 23966248) на користь Приватного підприємства Фірма «Віктор» (80100, Львівська область, м. Червонаград, вул. Корольова, 5/13; код ЄДРПОУ 20818576) 27 356,16 грн. основного боргу, 1 552,62 грн. 3% річних, 14 063,18 грн. інфляційних втрат та 1 243,46 грн. судового збору.

3. В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 07.09.2016 року.

Суддя Коссак С.М.